1. Амебна дизентерія свиней.

2. Анаплазмоз худоби.

3. Аскаридіоз та гетеракідоз птахів.

4. Аскаридоз (аскароз) свиней.

5. Бабезіоз коней.

6. Бабезіоз собак.

7. Бабезіози худоби.

8. Балантидіоз свиней.

9. Визначення та зміст глобальної паразитології.

10. Вплив паразитів на організм хазяїна.

11. Гастрофільоз коней.

12. Гельмінтологічні методи дослідження об’єктів довкілля.

13. Гематопіноз свиней.

14. Гіардіоз (лямбліоз) м’ясоїдних.

15. Гіпобоскоз коней.

16. Гістомоноз птахів.

17. Демодекоз собак.

18. Демодекоз худоби.

19. Дипілідіоз м’ясоїдних.

20. Дирофіляріоз собак.

21. Дифілоботріоз м’ясоїдних.

22. Дрепанідотеніоз гусей

23. Езофагостомоз свиней.

24. Еймеріоз худоби.

25. Еймеріоз, ізоспороз свиней.

26. Енцефалітозооноз кролів.

27. Естроз овець.

28. Ехінококоз ларвальний.

29. Ізоспороз м’ясоїдних

30. Криптоспоридіоз жуйних.

31. Лабораторні методи діагностики акарозів.

32. Лабораторні методи діагностики гельмінтозів.

33. Лабораторні методи зіагностики протозоозів.

34. Лейкоцитозооз птахів.

35. Лістрофороз кролів.

36. Макраканторинхоз свиней

37. Опісторхоз м’ясоїдних.

38. Парафілярози тварин.

39. Поліморфоз та філікольоз птахів.

40. Простогонімоз птахів

41. Псороптози тварин.

42. Ринестроз коней.

43. Саркоцистоз худоби

44. Саркоцистози м’ясоїдних.

45. Сингамоз птахів

46. Сирингофільоз птахів.

47. Сучасні антипротозойні лікувальні препарати та лікоопірність паразитів.

48. Сучасні лікувальні препарати за гельмінтозів та лікоопірність паразитів.

49. Сучасні лікувальні препарати за ектопаразитозів та лікоопірність паразитів.

50. Сучасні методи дослідження проміжних та резервуарних хазяїв.

51. Тейлеріози жуйних.

52. Токсоплазмоз м’ясоїдних

53. Трипаносомоз однокопитних.

54. Трихінельози – зооантропонози (діагностика).

55. Трихуроз свиней.

56. Хейлетіоз кролів.

57. Хоріоптози тварин.

58. Цистицеркоз бовісний.

59. Цистицеркоз целюлозний.

1. Амебна дизентерія свиней.

Гостра, підгостра чи хронічна хвороба поросят, що характеризується виснаженням, діареєю, відставанням у рості та розвитку, нерідко загибеллю тварин. Хворобу спричинюють амеби Entamoeba polecki, E. debliecki, що належать до родини Amoebidae класу Sarcodina типу Sarcomastigophora.

Збудники — порівняно великі, малорухливі одноклітинні організми кулястої форми, розміром 6 – 18 мкм. Паразити рухаються за допомогою псевдоніжок. Ядро сферичної форми, завбільшки 2 – 5 мкм. Залежно від умов середовища ентамеби можуть перебувати у вегетативній та інцистованій формах.

Цикл розвитку. Зараження поросят відбувається аліментарно при заковтуванні цист амеб з кормом чи водою, частіше — через соски свиноматок.

Збудники паразитують у просвіті товстих кишок, а при сукупності чинників, що порушують загальну резистентність організму хазяїна, проникають у слизовий і підслизовий шари. Розмножуються паразити шляхом прямого поділу.

Епізоотологічні дані. Амебна дизентерія досить поширена в свинарських

господарствах у вигляді паразитоносійства. Клінічно хвороба трапляється

переважно у поросят до 2-місячного віку. Чинниками, що сприяють виникненню захворювання в господарстві, є порушення санітарно-гігієнічних умов утримання тварин, різке відлучення поросят від свиноматок, годівля їх недоброякісним кормом, незбалансованість раціону, наявність інфекційних та інвазійних хвороб. Збудники дизентерії паразитують також в організмі людей, копитних тварин, птахів, рептилій, риб, комах, але у них виражена сувора специфічність до своїх хазяїв.

Патогенез та імунітет. За умов зниження загальної резистентності організму тварини та порушення процесу травлення амеби інтенсивно розмножуються, проникають у слизовий та підслизовий шари стінки кишок і, порушуючи цілісність кровоносних судин та капілярів, спричинюють запальні процеси. Це призводить до крововиливів, осередкових некрозів слизової оболонки. Внаслідок посилення перистальтики кишок настає діарея. На запальному ексудаті розмножується гнійна мікрофлора, яка ще більше посилює процеси запалення. Токсичні речовини, всмоктуючись у кров, зумовлюють інтоксикацію організму, порушення роботи серцево-судинної й дихальної систем, що нерідко є причиною загибелі поросят.

Імунітет вивчено недостатньо. Відомо, що у підсвинків віком понад 6 міс перебіг амебної дизентерії субклінічний, що, очевидно, пов’язано з розвитком вікового імунітету.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний, що залежить від віку свиней, санітарно-гігієнічних умов їх утримання та годівлі. За г о с т р о г о перебігу відмічають загальне пригнічення, підвищення температури тіла до 40,5 °С, зниження апетиту або повну відмову від корму. Поросята лежать, їхній живіт підтягнутий, при пальпації болісний. Розвивається діарея, фекалії рідкі, з домішками слизу та крові, сморідні. Тварини часто гинуть.

За п і д г о с т р о г о та х р о н і ч н о г о перебігу клінічні ознаки менш виражені.

Патологоанатомічні зміни. Трупи поросят виснажені. Основні зміни виявляють у травному каналі. Слизова оболонка шлунка й тонких кишок катарально-геморагічно запалена. У товстих кишках спостерігають геморагічне запалення з ділянками некрозу та виразками.

Діагностика. Враховують клінічні ознаки хвороби, епізоотологічні дані, патологоанатомічні зміни, діагноз підтверджують дослідженням фекалій методом нативного мазка. Для цього беруть фекалії безпосередньо з прямої кишки і досліджують свіжовідібрані проби під мікроскопом. У полі зору виявляють 5 – 10 амеб у вегетативній чи інцистованій формах.

Амебну дизентерію слід диференціювати від балантидіозу, еймеріозу, трихомонозу, вірусних та бактеріальних інфекцій.

Лікування. З лікувальною метою застосовують осарсол груповим методом у

дозі 20 – 30 мг/кг в 1%-му розчині соди двічі на день 3 – 5 днів підряд, через

тижневий інтервал курс бажано повторити. Ефективність лікування підвищується при парентеральному введенні антибіотиків тетрациклінового ряду, тилозину або тинідазолу.

Хворих поросят ізолюють, створюють належні санітарно-гігієнічні умови

утримання, доброякісну годівлю. Призначають молочнокислі продукти, молочну сироватку чи перегін.

Профілактика та заходи боротьби. Основою профілактики амебної дизентерії в господарстві є створення належних санітарно-гігієнічних умов утримання та годівлі тварин доброякісними кормами. Слід своєчасно починати підгодовування поросят-сисунів, не допускати різкого відлучення поросят від свиноматок. З метою профілактики хвороби в неблагополучних господарствах використовують лікарські засоби йоду (йодоване молоко, йодинол) та оральні форми антибіотиків тетрациклінового ряду.