Споруди у барочному стилі в Європі й Україні. Характеристика барокко й українського барокко

Стиль бароко склав цілу епоху в історії мистецтв. Раніше цей стиль трактувався як відступ від етичних норм. Побутувала введена в обіг теоретиками класицизму думка, ніби доба бароко - це непорозуміння в мистецтві, півтора-сторічне панування несмаку; начебто бароко підточило і врешті-решт зруйнувало культуру Відродження.

Французькі енциклопедисти, німецькі й інші європейські філософи класичної орієнтації відмахувалися від аналізу мистецтва XVII – першої половини XVIII ст. як від такого, що немовби зіпсоване різними надмірностями. Відтоді слово "бароко" стало терміном з відчутним негативним змістом: "дивний", "чудернацький", "химерний".

З погляду класицистів, про бароко можна було говорити й писати лише з іронією. У поглядах на бароко давалася взнаки установка на заперечення цінності спадщини. Бароко називали не інакше як "занепадницький стиль". Навіть коли утвердився науковий погляд на цей стиль, окремі вчені все ще сумнівалися, чи було в ньому щось передове, прогресивне порівняно з ренесансом.

Переосмисленню ролі бароко у світовій культурі сприяло застосування в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. окремих барокових елементів у малярстві, архітектурі, в журнальній і книжковій графіці, в декоративному мистецтві. Затавровані й осміювані раніше викрутаси, химери й надмірності бароко знайшли розуміння нових поколінь митців. У нібито недоладному нагромадженні прикрас, алегорій та емблем вчені й митці різних країн розгледіли струнку систему понять і значень, суголосним суспільним настроям і задумам художників тієї доби.

Характерні особливості стилю бароко

Основними ознаками бароко вважається підвищена і підкреслена монументальність, представництво, які в якійсь мірі були самодостатніми якостями і досягалися нерідко штучними засобами. Прагнучи створити враження монументальності, репрезентативності, мальовничості, динаміки форм, викликати відчуття незвичності і несподіванки при сприйнятті архітектури, зодчі виходять насамперед із зовнішнього пластичного вигляду споруд (маючи на увазі і екстер’єр та інтер’єр).

В бароко відзначалися:

– Ускладненість обсягів і простору, взаємне перетинання різних геометричних форм; – Переважання складних криволінійних форм при визначенні планів і фасадів споруд;

– Чергування опуклих і увігнутих ліній і площин;

– Активне застосування скульптурних та архітектурно-декоративних мотивів;

– Нерівномірний розподіл архітектурних засобів;

– Створення заможної гри світлотіні, колірних контрастів;

– Динамічність архітектурних мас.

На зміну раціональності Ренесансу приходить ірраціональність. Зодчі бароко явно воліють декоративне початок архітектури. Бароко в архітектурі характеризується пріоритетом, переважанням пластичного начала над початком тектонічним. Прагнучи створити незвичайний, підвищено-емоційний архітектурний ефект, вони часто нехтували логікою побудов планів, допускали невідповідності між зовнішніми обсягами і внутрішньою структурою споруди. Конструкція в творчій свідомості архітекторів у більшості випадків як би відсувається на другий план, будучи необхідним, але все ж допоміжним засобом, покликаним «забезпечувати», підтримувати ту чи іншу пластичну форму. Конструкція зазвичай прикривається декоративними частинами, які нерідко створюють хибне уявлення про неї. Фасади мають на меті як би «заслонити» основну частину будівлі. Ордери розглядаються лише як елементи, що декорують споруди. В архітектурі цього часу набувають поширення явно деконструктивні частини – розірвані: фронтони, волюти і т. п.

Ілюзія руху простору і форми, так званий динамічний принцип, є головною ознакою радикального напряму в бароко. Одночасно з ним великий розвиток отримує і бароко класичного напряму. Класичне напрям виходить з традицій ренесансу, ідеї якого розвиваються теоретично і практично. Незважаючи на відмінності, обидва напрямки єдині в прагненні створювати величезні простори, які надають сильне вплив на людські почуття і емоції. Протягом XVII і XVIII ст. обидва напрямки існують паралельно, з деякою перевагою того чи іншого в окремих країнах.

У визначальних спорудах XVII – першої половини XVIII століття особливий розвиток і різноманітність набувають монументальна скульптура і монументальний живопис, а також різні види прикладного мистецтва. В живописі і скульптурі верх беруть спочатку декоративні, переважають багатопланові композиції з рисами сильно вираженої динаміки, з ускладненими генералізірующего лініями, ритмами. При виконанні людини переважають стани напруги, екзальтації, підвищеного драматизму. Синтез мистецтв у бароко носив інший, ніж раніше, в епоху Ренесансу, характер. В архітектурі Відродження для творів живопису та скульптури відводилися певні місця – частина стіни, плафон і т. д. Твори мистецтва, обмежуючись відведених їм ділянкою, гармоніювали з архітектурою, доповнюючи та збагачуючи її. У спорудах бароко живопис і скульптура «не вкладаються» в певні рамки, вони виходять за їхні межі, не підкоряються архітектурі і прагнуть як би «перекричати» її. Спостерігалося не мирну співпрацю, а суперечка, боротьба і протиставлення один одному окремих видів мистецтв.