Варіант 17
.docxОстанні 25 років Сковорода вів мандрівний спосіб життя. Він був народним вчителем-просвітителем, філософом, музикантом. Подорожуючи від села до села, від міста до міста, вій - бажаний гість у хаті кожного трударя. Люди тягнулись до нього як до щирого порадника, вірного друга. Сковорода підтримував зв'язки з багатьма своїми знайомими, колегами, друзями. Він листувався з ними, гостював у них вдома. Тривала дружба в нього була із Михайлом Коваленським, колишнім його учнем. Збереглось їх багаторічне листування. Велику цінність має біографія Г. Сковороди, написана Коваленським ще за життя філософа.
В останній період життя Григорій Савич написав тридцять "Харківських байок", ряд філософських творів (наприклад, "Алфавит, или Букварь мира"), робив переклади творів давньогрецьких письменників тощо.
Помер Г. Сковорода 9 листопада 1794 року (за новим стилем) у селі Іванівці (нині - Сковородинівка) на Харківщині.
Його поетична і філософська спадщина досить велика і цінна. Музичний доробок - менший, може, і через те, що багато творів Сковороди не збереглося. Ті, що дійшли до нас, відомі не в оригіналі, а у народних переспівах. Відомо також, що його музичні твори, зокрема канти й пісні-романси, швидко поширювались серед народних мас, були дуже популярними ще за життя Сковороди.
Вплив творчості Г. Сковороди на розвиток пісні й канта надзвичайно великий. Найперша його заслуга в тому, що він розширив тематику і коло образів згаданих жанрів. Тут і глибокі, філософські роздуми про суспільство, про сили, що ним керують, тут і гумор, і їдка сатира, якою викриваються недоліки тогочасного життя. Нерідко Сковорода у своїх творах виступає як борець за правду, за чистоту людських стосунків.
"Музика, пісня, - пише музикознавець О. Шреєр-Ткаченко, - стали для Сковороди одним з важливих засобів висловлення й поширення своїх філософських ідей, соціальних поглядів. Він бачив у мистецтві не розвагу, а шлях до людського серця, до пробудження людської думки... Його твори закликали до самовдосконалення, до оздоровлення людського суспільства".
Як вже згадувалось, пісню "Всякому городу нрав і права" Сковорода написав у каврайський період. Цей твір є одним з найяскравіших зразків сатири XVIII століття. Тут висміюються продажність і розгульність панства, крутійський суд, брехливе купецтво тощо.
Ще за життя поета пісня "Всякому городу нрав і права", як і ряд його інших творів, стала широко розповсюджуватися у побуті. Наприклад, у народній опері "Наталка Полтавка" цей твір, перероблений І. Котляревським, став характеристикою негативного персонажа - пана Возного.
Сковорода розширив коло тем у пісенній творчості, дав новий поштовх для розвитку поетичної і музичної мови, помітно наблизивши її до фольклору. Він був попередником І. Котляревського - зачинателя нової української літературної мови.
Третій з плеяди видатних українських композиторів XVIII ст. є Артемій Ведель (1767-1808). Як і М. Березовський, Ведель здобував освіту в Київській академії. Маючи прекрасний голос, він очолив в академії студентський хор, а також грав як соліст на скрипці в студентському оркестрі. Життєва доля композитора склалася драматично. Цар Павло І побачив у ньому небезпечну для влади людину, "крамольника" і вирішив позбавити його можливості творити і спілкуватися з людьми. Композитора помістили у так званий "інвалідний дім". Після звільнення Ведель пішов послушником у Києво-Печерську лавру. Занепавши духом, він не повертався більше до творчості і невдовзі помер. Могила його загубилася.
Творчий спадок, який залишив композитор є справжнім діамантом національної культури. Музика Веделя вражає глибокою щирістю та задушевністю, проникливим ліризмом та співучим мелодизмом. Особливо виразними є хорові концерти духовного змісту. У багатьох з них він звертається до народнопісенних джерел. Наприклад, один з уривків його "Херувимської" асоціюється з мелодією пісні, яка відома під назвою "Повій, вітре, на Вкраїну", у "Покаянному тріо" звучать інтонації популярної пісні-романсу "їхав козак за Дунай". Таким чином церковна музика виходила за межі богослужіння, набувала національних ознак, відбиваючи гуманістичні ідеї передової культури епохи. Крім того, її почали писати композитори-професіонали, і один з них був саме Ведель.
Виявом української професіональної музики слід сприймати також виникнення інструментальних жанрів. Першим інструментальним концертом не тільки в Україні, а й у Східній Європі стали соната для скрипки та клавіру Максима Березовського та концерт для оркестру і клавіру Дмитра Бортнянського.
Даний історичний період знаменний появою класичної віденської школи, яка подарувала світу трьох велетнів музичної культури - И. Гайдна, Л. Моцарта, Л. ван Бетховена. Віденська класика свідчила про існування високої професіональної музики, відокремлення її у самостійний пласт художньої творчості. Саме в цей період розквітають такі найскладніші музичні жанри і форми, як симфонія, соната, а також інтенсивно розвивається інструментальна музика.
Вплив віденської класики відчула вся світова культура, у тому числі музична культура України. її найкрупнішими представниками цієї епохи є М.Березовський, Д.Бортнянський, А.Ведель. Специфіка української музики полягала в тісному зв'язку з народними пісенними джерелами та традиціями хорового співу. Тому особливо розвиненими виявилися жанри хорової музики, насамперед, хорового концерту. Хорові концерти, які продовжували канони церковного музичного побуту та вбирали в себе риси класичного стилю, водночас несли яскраві ознаки народної творчості. Внаслідок цього хорові концерти виходили за межі церкви, поширюючись серед різних верств - від простого люду до аристократичних салонів. Ці композитори зуміли втілити прогресивні ідеали свого часу, де в специфічній формі звучить протест людини проти насилля, зла, несправедливості, зуміли поєднати досягнення вітчизняної і західноєвропейської музичної культури.
Джерело: http://westudents.com.ua