практ 2

Практичне заняття №2

Тема. Інформатизація суспільства як

соціально-технологічна революція

Зміст практичного заняття

1. Технологічні аспекти інформатизації суспільства.

Сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації

Інформатизація сучасного суспільства побудована на певних законах і постулатах, які надають їм постійного явища.

У різних наукових напрямах по-різному трактується сучасне інформаційне суспільство. Це пов'язано перш за все з тим, що в більшості своїй ці погляди різняться через різне місцезнаходження авторів, тих чи інших тлумачень інформаційного суспільства.

Так, перехід суспільства до інформаційної стадії розвитку дає можливість використовувати демократичні інститути як інструмент соціального панування. Демократія, легітимізована за допомогою виборів, цілком сумісна з новими формами соціального панування. При наявності системи ефективного управління свідомістю і політичною поведінкою громадян демократичні інститути можуть перетворитися в авторитарні чи навіть неототалітарні структури влади. Обмежена епізодичною електоральною участю, формальна демократія не є небезпечною, навіть корисною для збереження нового типу політичного панування.

Таким чином, гарантій того, що функції, властиві системі віртуальних комунікацій, що стає все більш популярною серед політичних і економічних акторів, не будуть використані державними органами у своїх інтересах, немає [25, 89].

Поряд з терміном «інформаційне суспільство» у міжнародній практиці вживається термін «цифровий розрив» чи «цифрова нерівність». Явище, позначене даним терміном, викликано неоднаковим - глобальним, регіональним - доступом до інформаційно-комунікаційних технологій, інформаційним домінуванням одних країн над іншими і є серйозною перешкодою на шляху створення гармонійного і стійкого інформаційного суспільства.

Незважаючи на те, що найбільш динамічно розвинутими секторами світової економіки є саме інформаційно-інтенсивні сектори, факти свідчать, що останнім часом, з прискоренням темпів інформаційної революції «цифрова нерівність» між країнами і всередині країн не зменшується, а збільшується. Для світової економіки, також для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, в тому числі України, цей феномен несе певні труднощі. По-перше, країни, де найменш забезпечені прошарки населення не мають доступу до інформації і знань для досягнення кращого добробуту, відстають у своєму розвитку. По-друге, через те, що досвід і методи збільшення ефективності виробництва за рахунок використання ІКТ практично не відомі в цих країнах, там не використовуються значні можливості для їх розвитку. По-третє, значна частина суспільства в цих країнах не відчуває на собі позитивного впливу інформаційної революції. Навпаки, розвивається негативне ставлення до всього, що з нею пов'язане. Викликає занепокоєння тенденція збільшення кількості конфліктів у світі, корупція, тероризм, злочинність, погіршення екології тощо. Такі диспропорції створюють великі проблеми у розвитку економіки.

Дослідження показують, що матеріальне становище є лише одним з багатьох факторів, що обумовлюють міжнародну нерівність. Не можна не враховувати такі фактори, як відставання ряду країн світу щодо забезпечення комунікаційною інфраструктурою; низький рівень освіченості населення; недостатню кількість необхідних для розвитку і використання інформаційних технологій кваліфікованих фахівців.

Інформаційна війна стала результатом нових підходів до застосування інформації, визначена її роль і місце в суспільстві. Нові тенденції в методах ведення сучасних інформаційних воєн, викликані розвитком інформаційних технологій, настільки масштабні, що дозволяють військовим аналітикам говорити про нову революцію у військовій справі. Сутність цієї революції не тільки в кількісному нарощуванні технічних характеристик озброєнь і появі нових технологічних рішень вже існуючих завдань у забезпеченні національної безпеки, але і в трансформації способів і методів застосування окремих типів озброєнь і їхніх комбінацій, структури і форм організації військової справи, в новому концептуальному розумінні цілей і задач оборонної політики.

Провівши порівняльний аналіз мережевої війни з інформаційною, доходимо висновку, що для першої є характерними нелінійність, множинність і розмаїтість у більшій мірі, ніж для другої. Завдяки зниженню витрат, таких як вартість мережевих комп'ютерних технологій, значно розширюється коло її потенційних учасників [38, 126].

Деякі автори, що досліджують концепції мережевої війни, багато уваги приділяють саме технічними аспектами інформаційної революції. Це призводить до намагань описувати подібну війну в термінах комп'ютеризованої агресії, здійснюваної за допомогою мережевих атак у кіберпросторі. Такі описи змінюють предметне поле в напрямку таких суміжних понять як інтернет-війна, хакерство, кібертероризм тощо. При цьому на другий план відходить ключовий для розглянутої концепції аспект - організаційний. Але специфіку і динаміку мережевого конфлікту в кінцевому рахунку визначає саме поєднання організаційних, технологічних, доктринальних, політичних і соціальних факторів. Поняття мережевої війни відкриває новий тип соціально політичного (переважно невоєнного), конфлікту, що характеризується застосуванням сторонами мережевих форм організації і відповідних їй доктрин, стратегій і технологій інформаційної епохи.

Інформаційна війна відноситься до числа нових категорій конфліктного спектру, який розмиває межі традиційних понять економічного, військово-політичного і соціального конфліктів.

В сучасному світі на рівень зайнятості впливають фактори, породжені процесами глобалізації і регіоналізації світової економіки, прогресом інформаційних технологій і методів управління і технології зв'язку, нові методи керування і стратегії бізнесу.

Складовою соціально-економічного розвитку стають знання і інформація, оволодіння якими вимагає вищої професійної освіти. Змінюється підхід до сутності, змісту і засобів отримання знань і добору інформації. На ринки праці впливають технологічні досягнення в сфері комп'ютеризації, біотехнології, енергетики, зв'язку і досліджень космосу.

У розвинених країнах зайнятість у секторі інформатики і телекомунікацій зросла в 90-ті роки найвищими в порівнянні з іншими галузями темпами. Причому цей ріст відбувався в основному шляхом збільшення чисельності висококваліфікованого персоналу.

Це ставить нові вимоги до системи освіти обумовлені зміною характеру і організації праці в умовах інформаційного суспільства і зміни типу економіки. Робочі місця віртуального характеру одержать у найближчому майбутньому широке поширення, що вимагає принципово психології працівника. Інформаційна парадигма розвитку веде до формування людино-машинного суспільства з надшвидкісними глобальними зв'язками, з новим просторово-тимчасовим виміром, з іншою культурою, цінностями, типом соціальних відносин. Це обумовить кардинальну зміну зовнішнього середовища.

Досить часто, наводяться приклади, які свідчать про переваги суперечливих відносин (на базі урегулювання протиріч) стосовно комплементарних (в основі - поверхнева адаптація) та антагоністичних (не виникає потреби в утворенні спільного середовища). Розгляд інтеграції штатів у США, республік у колишньому Радянському Союзі та країн, що увійшли до складу Євросоюзу, дозволяє проілюструвати наведені положення.

Значною мірою відносини в цих спільнотах продиктовані конфедеративним чи федералістським характером об'єднання, але також велике значення мають фактори організації угрупування суспільств: відносна гомогенність чи розрив між «центром» та «периферією», адаптогенний потенціал, ступінь асиміляції, синхронізованість суспільств у реакції на виклик ззовні, ефективність подолання розбіжностей між власними і спільними інтенціями на користь останніх. Зазначається, що спільноти, які інтегрували суспільства зі значними розходженнями у кодовій структурі, отримують більший кодовий чи то «генний» набір і тому мають перевагу у комунікації перед більш гомогенними за соціокультурним складом спільнотами завдяки своїй гнучкості. У той же час ці спільноти можуть виявитися більш активними як у засвоєнні нових соціокультурних кодів для поширення свого набору, так і в спробах імплантувати свої коди в соціокультурні структури інших спільнот, поширюючи, таким чином, сфери свого впливу [17, 142].

Формування ідентичності інтегрованих спільнот зосереджено на формуванні єдиної ідентичності об'єднання суспільств не у сенсі суми Я-концепцій останніх, а як результат здійснення пристосування соціокультурних кодових систем суспільств у складі утвореної спільноти. До цих механізмів слід відносити ігнорування не релевантних для спільноти кодів чужорідного суспільств, що інтегруються, визначення спільної перспективи. В результаті утворюється об'єднання «включного» (inclusive) чи «виключного» (exclusive) типу ідентичності стосовно відношення до інформації, що надходить зовні. Формування таких спільнот як США та ЄС, зокрема, відбувається зіставлення з ідентичністю колишнього Радянського Союзу. Виокремлюються міфеми єдності простору, часу та інформації, що свідчать про здатність спільноти до участі у міжсуспільній комунікації у якості цілісного суб'єкта.

Досить часто розглядають акомодацію, аккультурацію та асиміляцію як фази інтеграційних процесів та визначено вибори, що здійснює спільнота між універсальними явищами та власним спільним простором, а також регіональним чи національним світосприйняттям. Проводиться розмежування інтеграційних процесів за мотивами об'єднання: коагуляція суспільств у спільноту під впливом загрози та власне інтеграція внаслідок дискурсивного урегулювання протиріч та утворення спільного соціокультурного простору. Далі пропонується відокремлювати явища міжсуспільної комунікації як середовища інтеграції від «глобалізації», де релевантним є саме об'єднання незалежно від наслідків. Наводяться приклади того, що в інформаційну епоху ці поняття актуалізуються одночасно. Аналізуються причини уразливості комунікації у світлі зіткнення суспільств-носіїв Я-концепції різних стадій сформованості [16, 48].

Поступовий перехід до нової стадії сформованості Я-концепції є сходженням по спіралі трансформацій за ознакою «донорства» кодів та поверненням до стану «реципієнта» нового рівня на кожному новому повороті циклу. Негативні фактори, впливаючи на усталеність спільнот, повертають їх до попередньої стадії сформованості Я-концепції та змінюють їх статус.

Встановлення сучасних інформаційних зв'язків, що існують в суспільстві в більшості своїй залежать і походять від економічних взаємовідносин та необхідності, що встановлюється разом із ними.

Розвиток торгівлі як всередині держави, так і експорту та імпорту сприяють розвитку інформаційних зв'язків та їх глобалізацію. Зростає кількість потенційних суб'єктів інформаційних зв'язків, що основним джерелом свого комунікативного зв'язку мають виробництво, збут, конкуренція.

Поглиблення та розвиток економічних звязків є саме тим головним рушієш, який найбільш повно розкриває та розвиває процес інформаційної інтеграції різних суспільних прошарків.

Отже, складовою соціально-економічного розвитку стають знання і інформація, оволодіння якими вимагає вищої професійної освіти. Змінюється підхід до сутності, змісту і засобів отримання знань і добору інформації. На ринки праці впливають технологічні досягнення в сфері комп'ютеризації, біотехнології, енергетики, зв'язку і досліджень космосу.

У розвинених країнах зайнятість у секторі інформатики і телекомунікацій зросла в 90-ті роки найвищими в порівнянні з іншими галузями темпами. Причому цей ріст відбувався в основному шляхом збільшення чисельності висококваліфікованого персоналу.

Висновки до розділу 2

Cучасні інформаційні й телекомунікаційні технології стали настільки важливою частиною інфраструктури суспільства, що від них залежить не тільки технологічний, але й соціальний поступ, економічна конкурентоспроможність країни в цілому, її місце у світовій економіці, роль у міжнародному розподілі праці, здатність розвивати демократичні інститути, зростання нових робочих місць і т. п. Тобто інформаційні технології із технологічного чинника розвитку перетворилися у важливий елемент функціонування сучасного суспільства. Однак при такій трансформації їх подальше втілення вже залежить не тільки від прогресу науково-технічної думки, але й від соціально-економічних і правових умов, в яких вони існують.

Складовою соціально-економічного розвитку стають знання і інформація, оволодіння якими вимагає вищої професійної освіти. Змінюється підхід до сутності, змісту і засобів отримання знань і добору інформації. На ринки праці впливають технологічні досягнення в сфері комп'ютеризації, біотехнології, енергетики, зв'язку і досліджень космосу.

У розвинених країнах зайнятість у секторі інформатики і телекомунікацій зросла в 90-ті роки найвищими в порівнянні з іншими галузями темпами. Причому цей ріст відбувався в основному шляхом збільшення чисельності висококваліфікованого персоналу.

Таким чином, з кожним роком зростає кількість інформаційно вискокваліфікованих працівників. Розширюється інформаційна сфера на основі застосування інформаційних технологій в побутті, виробництві, медицинні, навчанні та інших галузях діяльності.

2. Розвиток засобів інформатики та нових інформаційних технологій масового застосування.

3. Інформаційні технології як каталізатор процесів розвитку сучасного суспільства.

Завдання для обов'язкового виконання

1. Домашні завдання: ознайомитись з матеріалами лекції, опрацювати відповідну літературу за поставленими питаннями, підготовка реферативних сповіщень.

2. Аудиторні завдання: тематичне опитування студентів, реферативні сповіщення.

Самостійна робота

1. Нові види інформаційних комунікацій та їх соціальне значення.

Сучасний період розвитку суспільства характеризується сильним впливом на нього комп'ютерних технологій, які проникають в усі сфери людської діяльності, забезпечують поширення інформаційних потоків в суспільстві, утворюючи глобальний інформаційний простір. Людина, яка вміло й ефективно володіє технологіями та інформацією, має новий стиль мислення, принципово інакше оцінює проблеми, які виникають, організовує свою діяльність.

В даний час в Україні йде становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження у світовий інформаційно-освітній простір. Цей процес супроводжується суттєвими змінами в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу, пов'язаними з внесенням коректив у зміст технологій навчання, які повинні відповідати сучасним технічним можливостям, і сприяти гармонійному входженню дитини в інформаційне суспільство. Комп'ютерні технології покликані стати не додатковим «довантаженням» в навчанні, а невід'ємною частиною цілісного освітнього процесу, що значно підвищує його ефективність.

Що ж таке інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ)? (Слайд 2).

Будь-яка педагогічна технологія - це інформаційна технологія, оскільки основу технологічного процесу навчання складає отримання і перетворення інформації.

За Дж. Велінгтоном, "інформаційні технології – це системи, створені для виробництва, передачі, відбору, трансформації (обробки) і використання інформації у вигляді звуку, тексту, графічного зображення і цифрової інформації"

З появою персональних комп’ютерів з’явився термін “нові інформаційні технології”, під яким розуміють впровадження нових підходів до навчально-виховного процесу, що орієнтований на розвиток інтелектуально творчого потенціалу людини з метою підвищення його ефективності, завдяки застосуванню сучасних технічних засобів. На сучасному етапі методи, способи і засоби безпосередньо взаємопов'язані з комп'ютером, тому їх іще називають комп'ютерні технології. (Слайд 7).

Нові інформаційні технології характеризуються наявністю всесвітньої мережі Інтернет, такими її сервісами, як електронна пошта, телекомунікації, що надають широкі можливості. Жива комунікація невід’ємна від інформаційних технологій, тому на сучасному етапі розвитку технічних і програмних засобів інформаційні, технології називають інформаційно-комунікаційними. У цих комунікаціях комп'ютер займає своє місце. Він забезпечує комфортну, індивідуальну, різноманітну, високоінтелектуальну взаємодію об'єктів комунікації.

Поняття “інформаційно-комунікаційні технології” (ІКТ) не є однозначним.

Узагалі ІКТ можна визначити як сукупність різноманітних технологічних інструментів і ресурсів, які використовуються для забезпечення процесу комунікації та створення, поширення, збереження та управління інформацією. (Слайд 8).

Під технологічними інструментами та засобами мають на увазі комп’ютери, мережа Інтернет, радіо- та телепередачі, а також телефонний зв’язок.

Поєднуючи інформаційні та комунікаційні технології, проектуючи їх на освітню практику необхідно зазначити, що основним завданням, яке стоїть перед їх впровадженням є адаптація людини до життя в інформаційному суспільстві.

2. Сучасна інформаційна соціально-технологічна революція та її

очікувані наслідки.

Телефон - унікальний винахід у завдання якого входить передача звуку на відстані. Історія телефону йде в давню давнину.

 Збереглися відомості що в 968 році один китайський винахідник створив апарат за назвою Сумсеін який передавав звук через труби. Ще в стародавності використовували так званий мотузковий телефон. Між двома діафрагмами простягали мотузку й можна було розмовляти на невеликих відстанях. У цьому випадку звук передавався з одного кінця на іншій за рахунок вібрацій мотузки.

Але це були примітивні телефони які передавали звук за допомогою коливань. Історія телефону який передає звук завдяки електриці починається із другої половини XIX століття. Першим хто вжив слово телефон був Шарль Бурсель, в 1854 році він опублікував дисертацію в якій описав принцип дії телефону, але до практичного застосування справа не дійшла.

Перший пристрій який міг передавати музичні тони (не голос, лише тон) винайшов в 1861 році німецький фізик Йоганн Пилип Рейс. Даний пристрій він назвав Telephon.

Перший у світі телефон призначений для передачі мовлення винайшов Олександр Белл. Він брав участь у конкурсі на рішення проблеми ущільнення телеграфних ланцюгів і відкрив ефект телефонування. А 14 лютого 1876 року він подав заявку в патентне бюро на свій винахід. У цей же день у Чикаго, тільки двома годинниками пізніше аналогічну заявку подав Э. Грій яки теж брав участь у конкурсі на рішення проблеми ущільнення телеграфних ланцюгів. Але тому що Олександр Белл подав заявку перший, він і одержав патент на свій винахід. Тому першою людиною хто винайшов  і телефон є Олександр Белл.

Зліва копія телефону Олександра Белла 1877 року.

У телефоні Олександр Белла було багато недоліків. Трубка служила як для передачі так і для прийому розмови, операції здійснювалися по черзі, у телефоні не було дзвінка, виклик відбувався через трубку за допомогою свистка, дальність зв'язку була не великою, дальність дії лінії не перевищувала 500 метрів. Але незважаючи на недоліки, цей телефон був революційним відкриттям і дав сильний поштовх розвитку телефонного зв'язку.

Надалі багато винахідників удосконалювали перший телефон мріючи зробити домашні провідні телефони реальністю.

Великий внесок у розвиток телефонного зв'язку вніс Томас Едісон, в 1877-78 роках він винайшов вугільний мікрофон з вугільним порошком. Його винахід проробив аж до 1980 року, а в деяких місцях зберігся й зараз.

Але сам по собі провідний телефон ще не чого не означає. Для того щоб можна було дзвонити в межах міста необхідна телефонна станція. Перша телефонна станція була побудована в місті Нью-Хейвен (США) в 1978 році. Наступна телефонна станція з'явилася в Парижі (1879 рік), а в 1881 році у Москві, Петербурзі, Одесі, Берліні, Ризі й Варшаві. Завдяки цим станціям, перші провідні телефонні апарати змогли з'єднається з один одним і виконувати свою основну функцію - передавати людську розмову на досить великі відстані.

Перші телефонні станції були ручні, для того щоб з'єднати два телефони на станції була телефоністка яка здійснювала з'єднання. Але в 1879 році троє американських винахідників М. Д. Кеннеді , Т. Е. Кеннеді й Т. І. Мак-Тань винайшли автоматичний комутатор, що здійснював з'єднання телефонів за допомогою набору номера. Із цього моменту був даний поштовх розвитку номерних телефонів.

Хочу звернути увагу читача на той факт що в Радянському Союзі розвитку телефонного зв'язку приділяли дуже велике значення. У величезній державі одними з перших з'явилися телефонні станції так ще й у трьох містах відразу. Крім цього в 1877 році в Петербурзі завод німецької фірми «Сіменс і Гальске» почав випуск телефонів із двома трубками, одна для прийому а інша для передачі розмови. Немаловажний внесок зробили  українські і російські вчені. В 1878 році  інженер-електротехнік П.М. Голубицький став використовувати в телефонах конденсатор а також розробив перший телефон у якому використовувалися постійні магніти. Трохи пізніше, в 1885 році він винайшов централізовану систему живлення мікрофонів телефонного апарата.

Наприкінці XIX і початку XX в усьому світі почався телефонний бум, ішло велике будівництво телефонних станцій і міжміських ліній самими довгими з яких були Москва-Петербург 660 км, Париж-Лондон 498 км, Париж-Брюссель 320 км.

На початок 1910 року в усьому світі було більше ніж 10 000 телефонних станцій які обслуговували більше 10 мільйонів телефонів.

На сьогоднішній день розвиток телефонного зв'язку досяг своїх висот. Практично кожна людина у світі має провідний телефон і бездротовий - стільниковий телефон. Телефони забезпечують зв'язок по всьому світу, дозволяють людям говорити на відстані. А ще 150 років тому телефонний зв'язок був мрією багатьох винахідників і ентузіастів.