сем7

 Порівняльний аналіз психічного здоров'я дітей дошкільного й молодшого шкільного віку 

 За данимиИ.В.Дубровиной,О.В.Хухлаевой можна виокремити декілька рівнів психічного здоров'я дітей:

1. Креативний рівень (дитина – творець, ідеальний рівень, виражає досконалу ступінь психічного здоров'я його вищий рівень, творчий). Це діти, щасливо що у спадщину здорову генетику, здорових в психологічному плані батьків, хорошу розвиваюче середовище. Таких дітей близько 5-7% у дитячому колективі.

2.Адаптивний рівень. У це адаптивні діти, але натомість тестуваннявиявляющие окремі ознаки дезадаптації, мають підвищену тривогою,конформностью. Це група відносного ризику, становить близько 80% учнів, представляє середній рівень психічного здоров'я. 

3.Ассимилятивно-аккомодативний рівень. Це низький рівень психічного здоров'я. Це діти, нездатні до гармонійному взаємодії з оточуючими, які володіють системою, механізмами захисту. Вони нескінченно змінюють світ навколо себе і навіть нездатні досамоизменению у зв'язку з вимогами соціуму (>ассимиляционное переважання). Вони ж мають епатажне поведінка,аффектированние примхи (>аккомодативное переважання). Їх прихована дезадаптація часто призводить до соматичним порушень. Це діти з великим індивідуальним розвитком та дуже низькимсоциально-адаптивним рівнем. За даними досліджень Н.В. Маслової, що займається питаннями формування в дітейНоосферного мислення (цілісного), їх щорічно стає у школах і дитсадках на 3-5% більше. [6, 26]  

На думку В.С. Мухіної,Л.Ф.Обуховой, тоді як дошкільному дитинстві соціум для дитини був представлений основному сім'єю, те з початком шкільного навчання головним йому стає школа. Дитина починає функціонувати у новому соціальному ролі, поринає у ситуацію регулярного взаємодії з педагогом. [12, 17]    

 Погіршення стану здоров'я дітей простежується від переходу із дошкільного освітнього закладу до школи, тобто процес навчання у школі є чинником ризику

здоров'ю учнів. Стрімко збільшується кількість функціональних порушень сну і хронічні захворювання. За даними Інституту Віковий фізіології РАТ, половина дітей шкільного віку 7-9 років мають хронічні хвороби, близько 20% дітей які у школу дітей, мають порушеннянервно-психического здоров'я прикордонного характеру, а до кінця першого класу їх кількість збільшується до 60-70%. [28]

Сучасна освітня система і освітні програми перевантажені предметами, не прив'язаними до проблем повсякденні, який завжди адекватні інтелектуальному розвитку дітей. Отже, в дітей віком втрачається інтерес до навчання, змушені шукати заміну, альтернативу, що вже, своєю чергою, зрости у різні варіанти: від соматичної слабкості (перенапруження, перевтома діяльністю, недотримання основних психолого-педагогічних умов під час навчання) до соціальних проблем ( небажання вчитися, конфлікти тощо.). Ці дві проблеми посилюються не тільки шкільної дезадаптацією, а й, великою мірою, від стилю педагогічного спілкування, стану самих педагогів, їх компетентності. Не завжди педагоги враховують і вікові особливості школярів, їх статус і в дитячому колективі, працездатність, здатності розуміти й стан здоров'я.  

Усе це призводить до аномалій психічного здоров'я, саме до поведінковим порушень і емоційних розладів. І тут вже спеціалізована допомогу різних суб'єктів освіти (батьків і сучасних педагогів) і фахівців суміжних областей (лікарів, психологів,дефектологов,валеологов, соціальних працівників). Високий рівень патології дітей свідчить про необхідність створенняздоровьесберегающей середовища у шкільництві (Додаток 1):

· створення оптимальнихвнешнесредових умов у школі (стиль спілкування педагогів з учнями, доступність викладеного і висунутого матеріалу, створити атмосферу зацікавленості і живого пошуку знань, атмосфери психологічного розслаблення і комфортності);

· нейтралізаціянегативизмов та страху отримання негативною оцінки своєї діяльності;

· облік особистісних і індивідуальних психічних властивостей учнів (тип темпераменту, тип втоми, тип нервової системи, провідний тип сприйняття інформаціі тощо.);

· допуск варіації уроків за видами діяльності: чергування ігор й спостережень, рішення практичних завдань, психоемоційні паузи, вільний творчу працю;

· раціональне використання педагогом слів, наочності і безкомпромісність дій на уроці;

· підтримка взаємозв'язку між навчальними предметами. Підхід до навчання може бутиучебно-игровим, трудовим; 

· виховання імунітету доасоциальному поведінці, раціональне використання заохочень і покарань;

· оптимальний руховий режим, правильний розвиток тавитаминизированное харчування, дотримання санітарно-гігієнічних норм, формування здорового життя.

Всі ці необхідні умови лише сприяють розвитку дітей, задовольняють їх емоційного добробуту, отже, задовольняють їх рівню здоров'я: зміцнюють фізичний і психологічний здоров'я, формують бажання вчитися, розвивають дитини як суб'єкта відносин із людьми, зі світом і із собою.

Психічний розвиток дітей молодшого шкільного віку

Мета: проаналізувати особливості анатомо-фізіологічного, психічного та особистісного розвитку молодших школярів; навчитися визначати рівень розвиненості практичного інтелекту особистості.

Завдання:

1) проаналізуйте, зробіть конспект, та вивчіть теоретичні відомості з теми. Розкрийте і занотуйте основні поняття теми, виконайте завдання для самостійної роботи. За бажанням підготуйте доповіді до цієї теми;

2) виконайте дослідження рівня розвиненості практичного інтелекту, зробіть висновки й захистіть результати вивчення цієї теми.

Основні поняття теми: молодше шкільне дитинство, криза семи років, симптом "гіркої цукерки", рефлексія, самооцінка, навчання, самосвідомість, мотив досягнення успіху.

Тематичні питання

1. Анатомо-фізіологічні особливості та психічний розвиток молодших школярів.

2. Психологічні особливості навчання молодших школярів.

3. Розвиток пізнавальних психічних процесів та мовлення молодших школярів.

Завдання для самостійної роботи

Законспектуйте критерії психологічної готовності дитини до навчання у школі [8, с. 116; 42, с. 162-164].

Проаналізуйте наукові знання про особливості розвитку особистості молодшого школяра [8, с. 158-173; 42, с. 175-182]. Зробіть кон-спект-відповіді на такі питання:

- Що є основним джерелом емоцій і почуттів молодших школярів та як вони розвиваються?

- Що означає "виховувати волю дитини" та в чому проявляється такий розвиток?

- Як впливає тип темпераменту, навчання і виховання на формування характеру учнів молодшого шкільного віку?

- Які особливості розвитку здібностей, засвоєння морально-етичних якостей, норм і правил поведінки, формування взаємин з однокласниками?

Тематика доповідей з даної теми

1. Психологічні особливості навчання та виховання дітей із затримкою психічного розвитку.

2. Психологічні особливості навчання та виховання педагогічно занедбаних дітей.

Орієнтовні теоретичні відомості

Молодшим шкільним вважається вік від 6-7 до 11-12 років. Це є період рівномірного росту організму дитини. Зазвичай дівчатка дещо переважають у рості хлопців. Кістки скелету молодшого школяра є досі гнучкими, тому необхідно слідкувати за осанкою. Відбувається окостеніння фаланг пальців. Окостеніння зап'ястя завершується в 10-13 років, тому діти цього віку швидко стомлюються при малюванні та письмі. Також поступово зростаються кістки тазу, тому дитину обмежують у перенесенні ваги.

Випадають до 20 молочних зубів, замість них виростають постійні, які не відповідають розміру рота і здаються великими.

Активно розвивається м'язова система, діти майже постійно знаходяться у русі, але дрібні м'язи розвиваються повільніше, тому в дітей молодшого шкільного віку рухи мають недостатню координацію.

Очі дитини досить швидко змінюють свою форму залежно від відстані до предмету, тому потрібно слідкувати за правильністю відстані під час письма або читання.

Розвиток нервової системи характеризується підвищенням рухливості нервових процесів, збільшенням врівноваженості процесів збудження та гальмування, зростанням ролі другої сигнальної системи у вищій нервовій діяльності.

Психічний розвиток дітей дошкільного віку характеризується насампе ред виникненням кризи семи років. Вона символізує перехід від дошкільного до молодшого шкільного дитинства.

Основними симптомами кризи є:

- втрата безпосередності поведінки (дитина починає думати перед тим як діяти);

- прояви манірності поведінки, кривляння (демонстрація невластивих дитині якостей);

- симптом "гіркої цукерки" (приховування почуттів, що символізує появу внутрішньої оцінки).

Зміст кризи семи років полягає у наступному:

- народжується "соціальне Я" дитини;

- з'являється нове внутрішнє життя дитини: переживання узагальнюються, це спричиняє появу стійких афективних комплексів, в результаті внутрішнє життя дитини накладається на зовнішнє, при цьому вони не відповідають одне одному;

- виникає новий рівень самосвідомості - внутрішня позиція, з'являється ставлення до самого себе, дитина розуміє ставлення інших до себе;

- з'являються цінності, моральні норми;

- закріплюється стійка особистісна риса: мотив досягнення успіху, на що впливає самооцінка і рівень домагань;

- змінюється структура поведінки: з'являється раціональна та емоційна оцінка результатів своїх дій.

Анатомо-фізіологічний розвиток та поступове розв'язання кризи призводять до таких психологічних новоутворень:

1) довільність психічних процесів;

2) з'являється внутрішній план дій;

3) з'являється рефлексія (осмислення умов, закономірностей і механізмів своєї діяльності), а також самооцінка та самоконтроль.

З 6 або 7 років (в залежності від психологічної готовності) дитина починає ходити до школи. В результаті цього змінюється її соціальне оточення і тип провідної діяльності. Це спричиняє змінусоціальної ситуації розвитку, яка тепер має таку схему:

Дитина <-> Навчання <-> Соціальне оточення

Соціальне оточення дитини молодшого шкільного віку розширюється: в ньому з'являються однокласники та вчитель. В умовах нової провідної діяльності (навчання) потрібно дотримуватись нових форм поведінки, тому взаємини з дорослими перебудовуються. Вчитель для молодшого школяра є авторитетом, а взаємодія у навчанні відбувається через оцінку. Ігрова діяльність не зникає, вона є основною і продовжує розвиватись.

Основні протиріччя молодшого шкільного віку проявляються в труднощах, які зустрічаються у навчальній діяльності та соціальній взаємодії з однокласниками і вчителем. Наведіть їх приклади самостійно.

Розглянемо психологічні особливості навчання, як провідної діяльності молодших школярів.

Основними компонентаминавчальної діяльності є: 1) дії та операції по оволодінню змістом навчання; 2) мотиви і форми спілкування "вчитель-учень" та "учень-учень"; 3) результати навчання, його контроль та оцінка.

До основних складових навчальної діяльності молодших школярів належать наступні.

1. Змістові складові - це вимоги до змісту навчання (науковість, духовність...); необхідністьтривалого утримання уваги учнів на конкретному; оптимальна кількість навчального матеріалу.

2. Цільові складові. У навчанні цілі є більш складніші ніж у грі, вони визначаються змістом навчальної програми. Також виникає різниця між цілями, які ставить вчитель й тим, як їх сприймає та усвідомлює учень.

3. Мотиваційні складові. Мотиви навчання першокласників дуже різноманітні. Їм подобається читати, писати, лічити, вони уважно слухають оповідання. Але інтерес виникає до процесу навчання, а не до його оцінки. При цьому переважають ігрові мотиви, саме вони і спонукають до учбових дій. З віком інтерес до навчання збільшується.

4. Операційні складові - це нові операції, дії та уміння для оволодіння знаннями. Молодші школярі можуть виконувати орієнтовні, виконавчі, контролюючі, завершальні, згорнуті та розгорнуті дії. Уміння молодших школярів характеризуються повільністю їх утворення, частими помилками, довільністю уваги та свідомим контролем виконання.

5. Емоційно-вольові складові. Майже вся навчальна діяльність пов'язана із стресами учнів та вчителів. Вони виникають при виконанні не дуже приємних навчальних завдань, неможливості їх виконання у поставлені строки, одержанні небажаної оцінки. Якщо стрес є невеликим, то він стимулює учнів до учіння.

6. Комунікативні складові. Для молодшого школяра зростає значення слова і мовлення (усного, а потім писемного). Учні дуже активно сприймають кожне слово та дії вчителя.

7. Результативні складові. Результатами навчальної діяльності є знання, уміння, психічний розвиток та вихованість дитини. Причини неуспішності можуть бути зовнішні (захворювання, перевантаження тощо), або внутрішні (неуважність, відсутність інтересу, порушення дисципліни, непосидючість...).

8. Контрольно-оцінні складові. До них належить контроль навчальної діяльності з боку вчителя та батьків, самоконтроль учня. При оцінці учіння дитини слід оцінювати саме результати цього процесу, а не учня.

Розглянемо особливості розвитку психічних процесів та мовлення молодших школярів.

Відчуття та сприймання молодших школярів характеризуються високою гостротою зору та слуху, доброю орієнтацією у формах та кольорах. Сприймання стає довільним. Вдосконалюється робота аналізаторів, що дозволяє розрізняти відтінки кольорів, висоту звуків і т.д. Тому для молодших школярів корисно бувати у "яскравих" місцях, відвідувати уроки музики. Також молодші школярі вже досить легко сприймають поняття "ліве" та "праве". У них розвивається спостереження.Вміють розрізняти годину, день, тиждень, але погано сприймають поняття "хвилина", "місяць" та хронологічні дати. Дуже важко дітям цього віку сприймати перспективу.

Розвиток пам'яті молодших школярів характеризується зміною способів запам'ятовування: у І та ІІ класі повторюються окремі слова, в ІІІ -повторюються групи слів (слова групуються за певними ознаками), в IV класі використовуються логічні прийоми запам'ятовування. Поступово підвищується здатність заучувати і відтворювати. Зростає продуктивність, обсяг, міцність, точністьзапам'ятовування. Відбувається зміна співвідношення мимовільного і довільного запам'ятовування (у бік другого) та образної і словесно-логічної пам'яті.

Мислення молодших школярів починає функціонувати на рівні конкретних операцій. Дитина може розуміти і давати визначення. Операції аналізу і синтезу починають пов'язуватись при порівнянні об'єктів. Аналіз поступово переходить в абстрагування. Узагальнення спочатку відбувається перцептивно-практичним способом, потім переходить в уявно-мовний спосіб. Зростає кількість індуктивних та дедуктивних умовисновків.

Уява в молодшому шкільному віці є надзвичайно бурхливою, яскравою, некерованою. Відтворювальна уява вдосконалюється: вона стає більш реалістичною і керованою. Відбувається перехід від репродуктивних форм уяви до творчої. Зростає вимогливість дитини до образів уяви. Зростає швидкість утворення образів фантазії. Виникають бажання, здійснення яких випереджає можливості сучасної науки.

У молодших школярів переважає мимовільна увага (яка досить активно розвивається). Відповідно цьому будується навчальний процес, в якому використовується яскраве методичне забезпечення. Поступово розвивається довільна увага.

Розвиток мовлення молодших школярів насамперед характеризується свідомим вживанням різних форм слова. Діти цього віку можуть застосовувати у спілкуванні такі форми мовлення, як повторення, монолог, колективний монолог, повідомлення, критика, наказ, прохання, погроза, питання, відповіді. З другого класу діти починають переносити слова в нові ситуації. Поступово зростає швидкість письма і читання, підвищується їх якість. З третього класу діти починають правильно виділяти розділові знаки, читають з інтонацією, паузами, вільно, повно і послідовно переказують прочитане. Також збільшується темп читання. Важливим новоутворенням є мовчазне читання, оскільки це символізує появу внутрішнього мовлення.

Молодший шкільний вік є сенситивним:

- для розвитку пізнавальних потреб і інтересів, для формування мотивів навчання;

- для розвитку продуктивних прийомів і навичок навчальної роботи, так званого «уміння вчитися»;

- для формування особистості п’ятикласника, розкриття його індивідуальності, формування самооцінки, самоконтролю й саморегуляції;

- для засвоєння соціальних норм і зав'язування міцних дружніх зв'язків.

Всі ці зміни відбуваються в рамках навчальної діяльності, оскільки вона в цьому віці - провідна. Результатом змін є психологічні новотвори, які стануть фундаментом для розвитку на наступному віковому етапі.

Насамперед у молодшого школяра в центр свідомої діяльності висувається мислення. Саме розвиток словесно-логічного мислення перебудовує всі інші пізнавальні процеси. Оволодіння понятійним мисленням веде до розвитку рефлексії, аналізу й внутрішнього плану дій. Словесно-логічне мислення - це перший новотвір, завдяки якому розвивається рефлексія й внутрішній план дій.

Другий важливий момент - у цей період якісно змінюється здатність до довільної регуляції поводження. Від довільності в ситуаціях, зв'язаних тільки з навчальною діяльністю, учень переходить до довільного регулювання спілкування й поводження, він стає здатний керуватися нормами й правилами спілкування. Новий рівень довільності - це другий новотвір молодшого шкільного віку.

Третій новотвір пов'язано з переходом до предметного навчання. Предметне навчання створює умови для розвитку нових пізнавальних потреб і нових інтересів. Тобто, формується нове пізнавальне відношення до дійсності.

До кінця молодшого шкільного віку починає складатися новий тип відносин з оточуючими людьми. Безумовний авторитет дорослого поступово втрачається, все більше значення починають здобувати однолітки, зростає роль дитячого співтовариства. Тобто, четвертий новотвір - орієнтація на групу однолітків.

Крім позитивних новотворів з'являються й інші вікові зміни у віці дитини.

Одне з них прямо пов'язане з орієнтацією на групу однолітків. Справа в тому, що в 10-11 років істотно міняється характер самооцінки дитини. Якщо раніше вона складалася під впливом оцінок учителі й ці оцінки стосувалися в основному навчання, то тепер на характер самооцінки усе більше впливають інші діти. Причому їхні оцінки пов'язані з не навчальними характеристиками, якостями, що проявляються в спілкуванні. Можна говорити про виникнення в цей період кризи саме оцінки. У дітей різко росте кількість негативних самооцінок.

Ще одна важлива зміна в особистості дитини стосується мотиваційної сфери. Рубіж 4-5 класів характеризується значним зниженням навчальної мотивації. На тлі пізнавального відношення, що формується нового, до дійсності спостерігається негативне відношення школі в цілому, конфлікти із учителями, зниження успішності.

Таким чином, у перехідний період психолог важливо одержати інформацію про наступні якості й особливості дитини:

- інтелектуальний розвиток;

- навчальна мотивація;

- поведінкова саморегуляція;

— система відносин дитини (самооцінка, від носіння до інших людей);

- емоційний стан; останній параметр важливо досліджувати, оскільки перехід до нового етапу життя природно викликає деяка напруга.

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра

Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність - вчиться - і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: "саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за своїм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань культури та науки, нагромаджених людством), суспільною за своїм сенсом (вона є суспільно значущою і суспільно оцінюючою), суспільною за своїм виконанням (виконується відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому шкільному віці, тобто у період її формування".

У молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової. Шкільне життя вимагає систематичного та обов'язкового виконання дитиною багатьох правил. Вона повинна вчасно приходити в школу, дотримуватися правил шкільного життя, виконувати завдання на уроці та вдома, долати труднощі в навчальній роботі тощо. Дотримання цих правил вимагає вміння регулювати свою поведінку, підпорядковувати довільну діяльність свідомо поставленим цілям.

Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало вступає в контакт з однолітками і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому садку постійно спілкувалася з ними. Стосунки молодших школярів з однолітками регламентовані переважно нормами "дорослої" моралі, тобто успішністю у навчанні, виконанням вимог дорослих. Характерною ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному мікрорайоні тощо).

Життя в школі пов'язане з особистістю вчителя. Його позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя з дитячого садка, який певною мірою перебирав на себе функції батьків. Стосунки школяра з учителем складаються тільки в процесі навчальної діяльності, є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, а відповідно - більш діловими і стриманішими. У зв'язку з цим дуже важливими для педагога є знання особливостей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання допомогти йому повноцінно включитися в нове життя.

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників). Школяр потрапляє в зовсім нову для нього групу ровесників-однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності є дифузною (взаємопроникненою). Цією групою керує педагог. Порівняно з вихователем дитячого садка він є більш референтним (авторитетним) для дітей, оскільки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні стосунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формує ставлення дорослих до дитини та її ставлення до себе як до "іншого". Фактором розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна діяльність, скільки ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості, старанності дитини.

Отже, вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в її житті й розвитку.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблем наступності дозволив зробити наступні висновки.

Встановлення наступності між дошкільною установою та школою полягає в наступних напрямках:

1. Узгодження цілей на дошкільній та початковій шкільних рівнях (державних стандартів і Базовий компонент дошкільної освіти) [2].

2. Удосконалення форм організації і методів навчання, як у дошкільних установах, так і в початковій школі, а саме:

• відмова від жорстко регламентованої спрямованості навчання в дитячих установах (статичних поз на заняттях, розташування столів у ряд за типом шкільних, відповіді з піднятій руці, припинення ініціативних висловлювань вдисциплінарних цілях.);

• максимальне забезпечення рухової активності дітей на уроках фізкультури, великих перервах, а також у процесі позакласної роботи);

• використання різноманіття форм навчання «неурочний типу», що включають специфічно дитячі види діяльності на інтегративної основі, об'єднання по підгрупах, організація діяльності кооперативного типу;

• створення розвивальної предметної середовища, як в дошкільному закладі, так і в початковій школі, функціонально моделює зміст дитячої діяльності;

• широке використання методів, які активізують у дітей мислення, уява, пошукову діяльність, тобто елементи проблемності у навчанні, дивергентні задачі, задачі відкритого типу, що мають варіанти «правильних рішень».

Порівняльний аналіз програмних завдань з математики в ДДУ і в 1 класі

Програма «Д і т і н а» Таблиця 2.1.

Вік	Показники засвоєння матеріалу
6 рік життя	• Утворювати нове число шляхом додавання одиницю до попереднього числа; • Розрізняти і правильно називати числа (нуль, один - дев'ять); • Встановлювати відносини (більше - менше) між числами, множинами; • Продумувати приклади на збільшення і зменшення за картинками, з практичних дій; • Розуміти завдання на знаходження суми і залишку з допомогу малюнка або дій.
7 рік життя	• Вміє систематизувати і групувати предмети за провідними ознаками; • Знаходити геометричні фігури на малюнках, моделях, формах навколишніх предметів (точка, відрізок прямої, ламана лінія, трикутник, чотирикутник, квадрат, п'ятикутник, шестикутник). Одиниці виміру • Будувати відрізки по заданій величині; • Вважати до десяти в прямому і зворотному порядку; • Утворювати число шляхом додавання одиниці до попереднього; • Знати, що число на один менше, що стоїть попереду, і на одиницю більше попереднього; • Називати і розрізняти цифри 0, 1-9; • Знати склад чисел з двох менших у межах десяти; • Давати повну характеристику числа, вказуючи його місце серед інших чисел натурального ряду; • Вирішувати завдання збільшення або зменшення числа на кілька одиниць; • Використовувати математичні знання в іграх, у побуті.