ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ
.docxРедукція – ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна його звучання.
Редуплікація – повне або часткове повторення кореня, основи або цілого слова без зміни звукового складу або з частковою його зміною.
Резонанс – явище різкого зростання амплітуди коливань у коливальній системі, що настає при певній частоті зовнішнього впливу на цю систему.
Резонатор – порожнина рота, носа, грудної клітки ,при зміні величини яких змінюється тембр голосу і звуків мовлення.
Рекурсія(або відступ) – повернення органів мовлення у вихідне положення.
Рема – компонент актуального членування речення, те, що стверджується або запитується про вихідний пункт повідомлення – тему і створює предикативність, закінчене вираження думки.
Речення – мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове( на письмі) сприйняття.
Рівні мови – складові частини структури мови(яруси), кожна з яких характеризується сукупністю відносно однорідних одиниць і набором правил, що регулюють їх використання і групування в різні класи й підкласи, і знаходиться в ієрархічних відношеннях щодо інших.
Рід – граматична категорія, яка властива різним частинам мови і полягає в розподілі слів за двома чи трьома класами, традиційно співвіднесеними з ознаками статі або їх відсутністю.
Ротова порожнина
Сегментна звукова одиниця – одиниці, розміщенні в лінійній послідовності.
Сема – мінімальна, гранична одиниця плану змісту.
Семантика – розділ мовознавства, що вивчає значення слів.
Семасіологія – наука про значення слів.
Семема – семантична одиниця мови, співвідносна до морфеми.
Семіотика – це наука про знакову систему мови
Сила звука – кількість звукової енергії, що проходить за одиницю часу через одиницю площі.
Силабема – мінімальна фономорфологічна одиниця в кореневих мовах, де морфема і склад збігаються
Синекдоха– перенесення назви частини(меншого) на ціле(більше) або навпаки.
Синонімічний ряд – сукупність усіх синонімів певного значення.
Синонімія – подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць і ін. за значенням при відмінності їх звукової форми.
Синтагма – відрізок усного мовлення чи написаного тексту, який виділяється в межах речення як певна синтаксична і інтонаційно-смислова єдність
Синтаксис – розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення.
Синхронія – стан мови в певний момент її розвитку; вивчення мови в цьому стані.
Система мови – множинність елементів будь-якої природної мови, які перебувають у відношеннях і зв’язках один з одним і утворюють певну єдність і цілісність.
Склад – це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків.
Слово – основна структурно-семантична одиниця мови, яка співвідноситься з предметами, процесами, явищами дійсності, їхніми ознаками та відношеннями між ними, вільно відтворюється у мовленні й служить для побудови висловлень.
Словосполучення – два чи більше повнозначних слів, об’єднаних синтаксичним зв’язком.
Словотвірна модель - формально-семантична схема побудови похідних слів, яка характеризується спільністю трьох ознак: частини мови, форманта, словотвірного значення.
Словотвірний ряд – це ряд однокорінних похідних, зв’язаних між собою послідовним словотвором.
Словотвірний тип - формально-семантична схема побудови похідних слів, яка характеризується спільністю трьох ознак: частини мови, форманта, словотвірного значення.
Словоформа – граматична форма того самого слова, його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями.
Соціолінгвістика – наукова дисципліна , що розвивається на перетині мовознавства, соціологія, соціальної психології та етнології.
Сполучник – службова незмінна частина мови, яка служить для поєднання слів і речень у синтаксичне ціле.
Стилістика – розділ мовознавства, що вивчає в межах національної мови суть і специфіку стилів мови.
Стиль – сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанрові і тд.
Структура мови – спосіб організації мовної системи, її внутрішня будова.
Суб’єкт – формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про які повідомляється у реченні; підмет.
Субстантивація – перехід слів якої-небудь граматичної категорії в іменники.
Субстрат – елементи переможеної мови автохтонного народу в мові-переможниці прийшлого народу-завойовника.
Суперсегментна фонологічна одиниця – одиниця, яка виділяється відносно сегментних одиниць.
Суперстрат – елементи переможеної прийшлої мови народу-завойовника в мові-переможниці місцевого населення.
Суплетивізм – утворення граматичної форми одного й того ж слова від різних коренів або від різних основ.
Сурядний зв’язок слів – синтаксичний зв’язок, що поєднує граматично рівноправні компоненти в словосполученні.
Суфікс – афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням.
Суфіксація – вираження граматичних значень за допомогою суфіксів.
Суфіксоїд – афіксоїд у позиції суфікса.
Табу – заборона на вживання тих чи інших слів, виразів або власних імен через забобони, вірування, з цензурних і етичних міркувань.
Такт – це частина синтагми, об’єднана одним наголосом.
Тезаурус – словник, що подає лексику певної мови в усьому її обсязі.
Текст – загалом зв’язана і повністю послідовна сукупність знаків.
Тема – компонент актуального членування речення, вихідний пункт повідобленняя.
Тембр – забарвлення звуку, що створюється внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, створюваних у надгортанних порожнинах.
Термін – спеціальне слово або словосполучення, яке служить точним означенням понять якоїсь галузі науки.
Термінологія – сукупність термінів якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва або всіх термінів даної мови.
Топоніміка – розділ мовознавства, що вивчає томонімію.
Транскрипція – точне передавання на письмі звуків якоїсь мови.
Транслітерація – це механічна передача тесту й окремих слів, які записані однією графічною системою, засобами іншої графічної при другорядній ролі звукової точності, тобто передача однієї писемності літерами іншої.
Трансфікс – перерваний афікс, вставлений у перерваний корінь.
Трансфіксація – вираження граматичних значень за допомогою трансфіксів, тобто афіксів, котрі, розривають корінь.
Трахея – частина дихального шляху в людини, через яку надходить повітря з гортані до легенів.
Трифтонг – три голосних, які творять один склад, чим забезпечують свою фонетичну цілісність.
Троп – слово або мовний зворот, вжиті в переносному, образному значенні.
Узгодження – тип синтаксичного зв’язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові.
Узус – загальноприйняте вживання мовної одиниці на відміну від його випадкового вживання.
Умовність знака – наявність згоди, домовленості суспільства чи його частини, про інформацію, яку виражає знак.
Універсалія – спільна ознака, властива всім мовам світу.
Уніфікс – мореми, що не зустрічаються в інших словах.
Ускладнення – така історична зміна в морфемному складі слів, у наслідок якої у межах морфемночленованих слів починається виділятися ті або інші морфеми.
Філогенез – послідовність подій еволюційного розвитку виду або таксономічної групи організмів.
Філологія – загальна назва дисципліни, які вивчають мову, літературу й культуру народу переважно через дослідження писемних текстів.
Флексія(закінчення) – змінний афікс, що стоїть у кінці слова і виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й речені.
Фонема – мінімальна одиниця звукової будови мови, функція якої полягає в розрізненні і розпізнаванні значущих одиниць морфем і слів.
Фонетика – галузь мовознавства, що вивчає звукову будову мови – способи утворення звуків та їх акустичні властивості.
Фонетичний закон – закон, що керує регулярними змінами звукових одиниць, їх чергувань і сполучень.
Фонологічна система – сукупність фонем певної мови в їхніх взаємозв’язках.
Фонологія – розділ мовознавства, який вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будов слова.
Фраза – основна одиниця мови; синтактико-фонетичне ціле, що має синтаксичну структуру, смислову закінченість та інтонаційну оформленість.
Фразеологізм – відтворювана одиниця мови з двох або більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.
Фразеологічна єдність – семантично неподільна фразеологічна одиниця, цілісне значення якої умотивоване значенням її компонентів.
Фразеологічне зрощення – семантично неподільна фразеологічна одиниця, значення якої не випливає зі значень її компонентів.
Фразеологічне сполучення – зворот, в якому самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв’язане значення.
Фразеологія – наука про стійкі словосполучення.
Центр Брока – ділянка кори головного мозку, роботою якої забезпечується моторна організація мовлення.
Центр Верніке – зона кори головного мозку, що бере участь в роботі з інформацією, пов’язаною з вимовою.
Циркумфікс(конфікс) – перерваний афікс, який охоплює з двох боків корінь.
Час – граматична категорія дієслова, що співвідносить дію або стан з моментом мовлення.
Частини мови – великі за обсягом класи слів, об’єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.
Частка – службове слово, що надає додаткових відтінків значенню окремих слів, словосполучень чи цілих речень, служить для вираження різного роду граматичних відношень, а також для творення слів та їхніх форм.
Числівник – частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі і відмінюється за відмінками(кількісні числівники) або родами, відмінками і числами(порядкові числівники).
Число – граматична категорія, властива деяким частинам мови, що грунтується на відношенні кількості.
Члени речення – мінімальні синтаксичні одиниці, які виконують у реченні формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції і виражаються повнозначними словами або сполуками слів.
Шум – звук, який утворюється в порожнині рота без участі голосу, під час проходження повітряного струменя через перешкоди в мовному апараті.
Щитовидний хрящ – хрящ гіалінового типу, найбільший в скелеті гортані.
Язик – орган людини, за допомогою якого вона усно передає свої думки, спілкується.
Язичок – орган мовлення.