19. Види тропів.

Епітет – художнє означення, яке слугує для увиразнення зображуваного, прикрашання худ. мови. Не існує епітета без означуваного поняття. Епітетна структура: означуване і ознака. До епітетів ми відносимо різні граматичні форми (прикметники, дієприкметники, прислівники, дієприслівники, іменники, прикладка, числівники, займенники ..) Залізне ліжко (логічне означення) і залізний голос (епітет).

Зображальний – «червоні ріки»; Виражальний – «непривітне небо»;

Постійний – «кінь вороний» «буйний вітер»; Тавтологічний – «чужа чужаниця»;

Оксюморон – «живий мрець» «солодка мука»; Синкретичний – «зелений шум»

Порівняння – зворот, побудований на зіставленні певних ознак чи якостей.

Просте –

Розгорнуте – «неначе стріли … наші душі»

Сполучникове – «Моя душа немов черешня»

Безполучникове – «Стрілчасті вежі – пальців гострих дотики»

Заперечне – «… не сокіл-винозір // то … юнак Роберт»

Метонімічне –

Метафоричне – «…за вікном чашка кави з молоком і подекуди з білесою пінкою»

Метафора – троп, оснований на образному розкритті суті та особливостей предмета чи явища шляхом перенесення на нього за подібністю ознак. «Полум'я зблідлий листок»

Метонімія – троп, що полягає на заміні поняття іншим, на основі суміжності ( а не подібності) «…ридає Україна» «…Шекспіра перекладав…»

Симфора – складна метафора з опусканням порівняльних ланок. «Вечір крапчастий в деревах моркву гризе»

Синекдоха – вид метонімії, у якому заміна понять відбувається переважно на основі кількісного зв'язку. «Все менше рук, що вміють сіять хліб»

Уособлення (персоніфікація) – перенесення властивостей суб'єкта на об'єкт, суб'єктами виступають всі представники одухотвореного світу.

Антропоморфізм – перенесення властивостей суб'єкта на об'єкт, суб’єктами виступають лише люди.

Евфемізми – пом’якшений вислів, що замінює непристойні.

Алегорія – троп, що передбачає замість називання певної якості чи характеристики, її уособлення.

Символ – умовний знак, що позначає певну ідею, образ і вирізняється багатозначністю. « Собор в однойменному романі»

Алегорія – однозначне, символ – багатозначне.

Літота – художнє применшення. «хлопчик-мізинчик, хата на курячих ніжках»

Гіпербола – художній засіб, що полягає в перебільшенні. «Голос її пробуджує лавини»

Гротеск – деформування розмірів та форм предметів, прибільшенні та применшенні, поєднання несумісних ознак, різних контрастів, ознаки шаржу.

Ознаки гротеску:

• Застосування оксюморонів - елементи химерності

• Алогічність абсурдність - серйозне і смішне

• Поєднання фантастичного і реального

20. Відмінність віршованої мови від прозаїчної. Вірш як найбільш адекватна форма вираження ліричних переживань, його специфічні особливості.

Почати порівняння вірша з прозою можна з ритму. У віршованій формі ритмічна складова виражена більш повно. Вона відчувається навіть непідготовленим читачам, задає певну тональність і настрій при читанні. У прозі ритм виражений набагато слабкіше, він не так нав’язливий і не настільки сильно впливає на читача. У віршах зазвичай є рима, хоча і не завжди, але головна відмінність прози в тому, що в ній ніколи немає цієї римованності. Якщо вірші можуть мати вираження « палка- галка », то в прозі подібні включення моментально роблять речення віршованим. У віршах в стислій формі дається основна думка, яка часто завуальована символізмом, метафорами, порівняннями. Використовуються уособлення, персоніфікація, оксюморони та інші літературні прийоми. У прозі теж може бути подібне, але зазвичай у більш розлогій формі, вона більш описова і інформативна.

Вірш є найпростішою формою цілісного поетичного розкриття переживань ліричного героя. Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов'язаним з великою кількістю пауз. У зв'язку з цим питома вага і змістове значення кожного слова в контексті вірша підсилюється. Крім того, віршована мова характеризується настановою на музичне звучання. До основних засобів організації вірша відносять: ритм, стопу, розмір, риму, строфу (розрізняють ще астрофічний та нерівнострофічний вірші) тощо.