Добавил:
instagram.com КПНУ ім. І.Огієнка Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
63
Добавлен:
26.05.2018
Размер:
48.08 Кб
Скачать

56) В Англії Відродження розпочалося пізніше, ніж в інших країнах Західної Євро­пи і було нетривалим, але більш інтенсивним. У добу Відродження розвивається англійська наука. В Англії найбільше був розвинутий жанр драматургії. Збільшилася кількість домашніх акторсь­ких труп у високопоставлених осіб. Професійні актори у більшості своїй походили з ремісників. Англійська література була представлена жанрами ліричної поезії, психологіч­ної прози і драматургії, особливо трагедії. їй був властивий демократизм, оптимізм, реалістичні тенденції. Час англійського Відродження — 16 та початок 17 століття. Виділяють такі періоди: Передвідродження (з кінця 14 століття) — Джефрі Чосер . Раннє Відродження (перша половина 16 століття) — Томас Мор (1478–1535), знаменитий своєю «Утопією» (1516). Середнє Відродження (друга половина 16 століття) — Філіп Сідней, Едмунд Спенсер . Пізнє Відродження (на межі 16-17 століття) представлене іменем Вільяма Шекспіра (1564–1616)Найвищим досягненням англійської й усієї європейської літератури доби Відродження була творчість У.Шекспіра. З його іменем пов'язаний розвиток англійського театру, Твори В.Шекспіра пройняті утвердженням краси земного життя, благородства почуттів, кохання і дружби, осудження зла і корисливості.

Джеффрі Чосер (1340—1400) — батько англійської поезії останній поет середніх віків і перший поет Но­вого часу. Першим заговорив англійською мовою ари­стократичних кіл. Він не лише збагатив, а й розробив багато нових поетичних форм і метрів. Першим став писати англійські вірші п'ятистопним ямбом.Народився близько 1340 року в родині заможного лондонського виноторговця Під час першого походу у 1359 році потрапив до полону, але був викуплений коро­лем. Після повернення до двору на нього був покладений обов'язок розважати опо­віданнями дружину Едуарда ІІ, а потім і першу дружину Річарда ІІ Анну Богемсь-ку. Спочатку використовував чужі твори, а потім став писати сам. Близько 1369 року написав поему «На смерть герцогині Бланк. Для своїх віршів він знайшов форму героїчних двовір­шів і семирядкову строфу. Серед поетичних творів можна виділити поеми «Будин­ки слави», «Парламент птахів», «Тролі і Xрізенда»,  Томас Мор (1478—1535). Народився в родині коро­лівського судді, отримав гарну освіту. Літературна спадщина Томаса Мора з'явилася у 1557 році. Вона містила латин­ські епіграми, різні твори, які він написав у ранньому віці, переклади з латині: «Життя Пікоделла Мірандола», «Життя Едуарда У», памфлети з питань церковної реформи. Найбільший твір — «Золота книга», така ж корисна, як і приємна, про найкраще улаштування держави і про новий острів Утопії» (1516). «Утопія. Крістофер Марло (1564—1593) — один із великих поетів Англії, драматург. Після отримання диплома ма­гістра у 1587 році поїхав до Лондона, щоб запропону­вати свої послуги театрам. Крістофер Марлоу ймовірно є співавтором ранніх п'єс свого уславленого однолітка Шекспіра. Також саме він, на думку деяких істориків мистецтва, що сумніваються в авторстві Шекспіра, є справжнім автором його творів.  англійський поет, драматург(«Трагічне життя доктора Фауста»). Вважається родоначальником англійської ренесансної трагедії. Саме Марло запровадив і розвинув білий вірш, що став традиційним для цього жанру.

57)

 Дослідники умовно виділяють такі періоди творчості великого драматурга.

Перший період (1590 – 1600 рр.) — час надій, окриленості, спроби сил у всіх жанрах, гучного успіху і слави.

У другий період творчості (1601 – 1608 рр.) він пише, крім декількох комедій, трагедії "Гамлет", "Отелло", "Король Лір". А в 1609 році наступила нова зміна інтонацій (третій період: 1609 – 1612 рр.), у п'єсах зазвучала віра в майбутнє, особливо в драмі "Буря".

У 1612 р. літературно-театральна діяльність Шекспіра  припиняється. Він більше не пише і не виступає на сцені, а їде з Лондона у свій рідний Стредфорд, де й помирає 23 квітня 1616 року у 52-річному віці. Великий англійський драматург епохи Відродження у своїх творах прославляє чесну дружбу і піднесене кохання ("Ромео і Джульєтта"), висміює мрійливий індивідуалізм ("Марні зусилля любові"). Його ідеалом стає людина, здатна осягнути таємницю світобудови ("Гамлет"). Не просто споглядання, а енергійна боротьба за інтереси єдиної, сильної держави ("Генріх IV") становлять життєвий шлях його героїв. Шекспір відкидав нетерпимість пуритан ("Дванадцята ніч") і не міг без ненависті говорити про феодальне свавілля ("Річард III", "Тімон Афінський").

В. Шекспір створив біля тисячі художніх образів, і в кожнім із них — частка його душі, не випадково п'єси називають найбільш правильною автобіографією Шекспіра.

Шекспірівське питання — проблема авторства корпусу творів, що приписуються Вільяму Шекспіру. Назва виникла за аналогією з гомерівським питанням.

58)

Шекспір розпочав свою творчість жанром хроніки, до якого наприкінці XVI ст. Головним джерелом їх сюжетів були «Хроніки Англії, Шотландії та Ірландії» Р. Холіншеда(1577), зокрема розповіді про історичні події XIII,XIV та XV ст., тобто того періоду, коли в обстановці кривавих феодальних міжусобиць формувалася національна держава. «Річард II», дві частини «Генріха IV», «Генріх V» зображають події кінця XIV - початку XV ст.; три частини «Генріха VI» і «Річард III» відтворюють війни Білої і Червоної Троянд у XV ст.

Темою історичних драм є феодальний розбрат, боротьба королівської влади проти сил феодальної анархії, війна династій, яка завершилася наприкінці XV ст. перемогою Тюдорів і утвердженням абсолютизму. Усі хроніки пройняті засудженням феодальних чвар, анархії, які стоять на перешкоді національному об'єднанню. одна з найголовніших проблем шекспірівських хронік -проблема особи короляІсторичні хроніки - це своєрідне жанрове утворення,що виникло в ренесансній Англії на основі синтезу історії й драми, з виразним тяжінням до трагедійного звучання. Сам Шекспір, як і інші драматурги, його сучасники, нерідконазивав свої хроніки трагедіями , Шекспір написав два цикли драматичних творів, які прийнято називати історичними хроніками. Разом вони складають ніби дві драматичні тетралогії, яким притаманні єдність проблематики й сюжетний зв'язок (три частини «Генріха VI» й «Рі-чард III» - перша тетралогія; «Річард II», дві частини «Генріха IV» й «Генріх V» - друга тетралогія).  На самому початку творчого шляху драматурга були написані трилогія «Генріх VI» і «Річард III», які відображають власне війну Білої і Червоної троянд та її «непередбачений» фінал. сюжет у хроніках Шекспіра - це рух самої англійської історії. Шекспір, не міняючи головних історичних дійових осіб, прагне засобами драматургії відтворити й пояснити вірогідні події англійської історії. Хроніки засновані на дійсних історичних подіях і не можуть далеко відхилятися від історичної канви. Звичайно, в них Шекспір удавався до відбору подій, до їх переміщення, перегрупування, злиття - тобто допускав вільне поводження з фактами, але тільки в певних межах, що допускаються історичною правдою. Хроніки Шекспіра - художні твори, отже, домисел відіграє в них велику роль, хоч і не поширюється на фундаментальні історичні події та їхню послідовність. Герої п'єс Шекспіра — люди саме такого складу. Їм властиві великі 4 пристрасті, могутня воля, безмірні бажання. Усі вони — видатні натури. Характер кожного виявляється з незвичайною ясністю і повнотою. Кожен сам визначає свою долю, вибираючи в житті той чи інший шлях. Для трагедій Шекспіра характерно глибоке проникнення в історичну суть трагічних протиріч свого часу. У драматургії Шекспіра правдиво відбиті соціально- політичні конфлікти епохи Відродження. Найглибші зміни в житті, пов'язані з гігантським переворотом в історії, коли на зміну феодалізму прийшов новий буржуазний лад, - ось основа трагічного у Шекспіра.

59) поняття «трагедія» – передсмертний крик козла.

Знаменита трагедія В. Шекспіра "Ромео і Джульєтта" уперше була поставлена 1595 року. Перша трагедія Шекспіра — трагедія великого людського почуття, що зіткнулося з нелюдським світом. Основна тема шекспірівської трагедії — викриття нескінченних міжусобних чвар. Ці чвари погубили двох чудових молодих людей. У творчій спадщині Шекспіра трагедія займає особливе місце. Впродовж життя він написав як трагічні хроніки «Генріх IV», «Річард II», «Річард III», так і твори, в основу яких було покладено зображення глибоких соціальних конфліктів, відбито масштабні суспільні суперечності – «Гамлет», «Король Лір», «Макбет».

У трагедіях Шекспіра, на відміну від попередніх епох, наголос робиться на долі людини, що пов'язана з іншими людьми, і цей зв'язок створює такий своєрідний феномен, як «світ людей». Трагедії Шекспіра позбавлені залежності героя від сил долі чи волі бога. Практично кожна п'єса англійського драматурга несе в собі проблему моральних пошуків, діє відповідно до свого розуміння честі, обов'язку, гідності.

Можна погодитися з твердженням дослідників творчості Шекспіра, що «нова людина» за часів Шекспіра вже визначила свою мораль – макіавеллізм у політиці, війна всіх проти всіх у соціальному житті, віра в силу грошей в усіх сферах життя, навіть до найінтимніших, таких як любов, дружба, – почуттів, які особливо цінував Шекспір, тобто всього того, що узагальнено можна назвати людяністю.

На відміну від митців доби середньовіччя, Шекспір, по суті, не порушує проблеми релігійних почуттів людини; релігія не виступає значним чинником у розгортанні трагічної дії. Своєрідна нейтральність щодо релігійних почуттів є важливою ознакою світосприймання людини пізнього Відродження. У цю добу увага акцентується на морально-етичних цінностях, на вірності ідеалам. Тому смерть як обов'язковий елемент трагічної дії є водночас свідченням вірності ідеалам людини, вірності даній клятві – незалежно від того, стосується це державних проблем («Гамлет») чи особистих людських почуттів («Ромео і Джульетта»).

 трагедії Шекспіра – це зіткнення гармонійної людини з дисгармонійною дійсністю, високої «ідеальної» моралі з жорстокою реальністю, в якій панує етика компромісів. Шекспір мріє про цілісну, універсальну особистість, реальне існування якої неможливе. Традиційно трагедії У. Шекспіра оцінюються через залучення категорії «час», і одне з історичних надбань шекспірівського досвіду вбачається в умінні драматурга поєднати «вічні» смисложиттєві поняття з конкретно-історичним періодом. 

60)

Дія цієї п'єси відбувається в Данії. У ній розповідається, як принц Гамлет здійснює помсту своєму дядькові королю Клавдію, убивці попереднього короля. Гамлет» система образів дозволяє якнайкраще розкрити філософські проблеми, закладені в основу твору. Важливо зрозуміти, що кожен з образів, змальованих у творі, далеко не однозначний. Кожен герой Шекспіра — окремий світ з його достоїнствами і вадами.

Образ Гамлета складний, сповнений суперечностей. Гамлет одержимий пошуками істини. Щоб дізнатися про причину смерті батька, він готовий на все: підмовляє акторів зіграти сцену, за якою він може простежити реакцію Клавдія, сміливо іде вночі на зустріч із привидом батька, а почувши з його уст, хто винуватець смерті короля, продовжує шукати істину. Задля цього він прикидається божевільним, щоб приспати пильність Клавдія. Своїм «божевіллям» він відштовхує любляче серце Офелії і помилково вбиває її батька. Події розвиваються дуже стрімко, але це аж ніяк не порушує психологічної цілісності портрета кожного шекспірівського персонажа. Гамлет проходить до кінця увесь шлях пошуків істини. Фінал трагічний, але справедливість восторжествувала, і підступний вбивця та зрадник покараний рукою Гамлета. Гамлет — це юний безтурботний принц, який у дусі куртуазного етикету залицяється до придворної дами Офелії. Його ставлення до життя просте і чисте. Земля для нього — «прекрасний храм», люди — «творіння Божі». Принц Гамлет розумний, благородний, чесний, правдивий. Це людина широкого як на той час світогляду. Здатен аналізувати явища життя та робити філософські узагальнення й висновки

 основна тема трагедії Шекспіра – зіткнення шляхетної особистості, героя-гуманіста зі світом зла і несправедливості.

У трагедії зображено, як Гамлет спочатку викриває лицемірство коронованого злочинця, а потім і мститься йому за смерть батька. Але це тільки зовнішні події п’єси. Шекспір ​​малює складні і важкі роздуми шляхетної людини про природу зла, про порочне у королівському дворі, про брехню, яка зачаїлася в стінах палацу, про хвороби, якими вражене століття, немов би «вивихнуте у своїх суглобах».

Автор вибирає в герої виняткову людину, яка знаходить в собі сили кинути виклик всьому несправедливому світу і вести з ним до останнього подиху героїчну боротьбу. Людину, яка постає як творець своєї долі, від дій якої все залежить, зокрема, спосіб мислення і почуттів, що, у свою чергу, кореняться в умовах реального життя.

61) В "Отелло" показаний конфлікт між особистістю й навколишнім суспільством. В 1 акті проходить любов, що бореться із протидією навколишніх, що перебувають у владі старих середньовічних понять. Тут любов відразу виявляється переможної, і перемога тим блистательнее, що вона здобута над расовим забобоном. Любов дездемони зародилася коли отелло розповідав про свої подвиги. Ця любов гине від зіткнення з миром честолюбства й користі, втіленому в Яго. 

Дійові особи

  • Дож Венеції

  • Брабанціо, сенатор

  • Інші сенатори

  • Ґрац'яно, брат Брабанціо

  • Отелло, благородний мавр, на службі Венеційської республіки

  • Кассіо, його лейтенант

  • Яґо, його хорунжий

  • Родріґо, венеційський дворянин

  • Монтано, попередник Отелло з управління Кіпром

  • Блазень, слуга Отелло

  • Дездемона, дочка Брабанціо і дружина Отелло

  • Емілія, дружина Яґо

  • Б'янка, куртизанка

  • Моряк, Вісник, Ґерольд, офіцери, шляхта, музики, свита, варта і слуги

  • Система образів, майстерно вибудувана автором, дозволяє якнайкраще розкрити філософські проблеми, закладені в основу твору. Важливо зрозуміти, що кожен з образів, змальованих у творі, далеко не однозначний. Образ Офелії викликає у різних читачів різні емоції: від обурення через покірливість дівчини до щирого співчуття. Але ж і доля неприхильна до Офелії: її батько Полоній на боці Клавдія, який винен у смерті батька Гамлета і є його запеклим ворогом. 

  • 62

  • Сюжет драми В. Шекспіра "Ромео та Джульєтта" побудовано на старовинній легенді XIV ст., події якої відбуваються у Вероні у часи герцога, де Л а Скала.  Ромео і Джульєтта - одна з найбільш відомих трагедій Шекспіра, бо в ній зачіпаються питання і проблеми, які близькі людям різних епох. Один з них - про кохання. Ясно одне - це почуття ніколи не питає людини, перш ніж виникнути, навіть якщо приносить із собою безліч проблем, як це сталося, наприклад, з юними героями трагедії Шекспіра.

  • Але є персонажі, які не належать до кланів і несуть, мабуть, найважливіше смислове навантаження – батько Лоренцо і герцог. Вони справедливі і чесні по відношенню до всіх. Кожен зі свого боку намагається примирити сім’ї, але це вдається лише головним героям – Ромео і Джульєтті ціною своїх життів. Образи головних персонажів давно стали загальними, як символи вічної, щирої і самовідданої любові. Вони готові покласти на вівтар своєї любові все: багатство, честь, ім’я та навіть життя.

  • Ромео Монтеккі — головний персонаж п’єси. З ним пов’язані всі смерті і події п’єси. Джульєтта Капулетті — головна героїня. Меркуціо — один з головних персонажів п’єси, кращий друг Ромео, родич принца, дуже активний. Бенволіо — друг Ромео і його кузен. Не грає важливої ​​ролі, з’являється багато, разом з Меркуціо. Не поважає Тибальта і вважає, що той у свою чергу навчався битися по книжці, але на жаль він помиляється. Тибальт — один з головних негативних персонажів п’єси, родич леді Капулетті, був убитий Ромео, які мстилися за смерть Меркуціо. Одну годину був родичем Ромео, так як Ромео одружився на Джульєтті. Годувальниця — няня Джульєтти. У п’єсі відіграє дуже важливу роль. Граф Капулетті — батько Джульєтти, хотів видати її заміж за Паріса. Леді Капулетті — мати Джульєтти. Як не дивно, їй не більше 26 років. Граф Монтеккі — батько Ромео. Брат Лоренцо — францисканський монах, який благоволить Ромео і Джульєтту. Таємно їх вінчає. Принц Ескал — перший Веронський принц, батько Паріса і дядько Меркуціо. Також покараний небесами втратою двох близьких. Також говорить підсумкову фразу. Особливо себе не проявляє. Приходить всього три рази, після основних подій. Паріс — наречений Джульєтти, після її «помилкової смерті» приходить на могилу з пажем, зустрічає Ромео і хоче помститися. Ромео каже, що не хоче бійки. Але Паріс не заспокоюється. І Ромео його вбиває. Ромео виконує останнє прохання Паріса, так як Паріс родич Меркуціо. Леді Монтеккі — мати Ромео, тітка Бенволіо. Бальтазар — помічник і один з друзів Ромео, дуже відданий йому. П’єтро (Пітер) — помічник няні, головний серед слуг і єдиний слуга няні, серед усіх слуг. Абрам — Один із слуг, єдиний з слуг Монтеккі, не рахуючи Бальтазара, чиє ім’я згадується в п’єсі. Грегорі — Один із слуг Капулетті, друзі Пітер і Самсон, розумний, боязкуватий і єдиний розуміючий все що говорить Тибальт. Самсон — Один із слуг Каппулетті, друг Грегорі, не любить багато думати і «вдарити обличчям в бруд», як кажуть в самій п’єсі. Джіованні — францікіанскій монах, повинен був доставити лист Лоренцо до Мантуї Ромео, але затримався в іншому місті через чумний карантин. Дядя Капулетті — дядько Джульєтти.

  • 63)

  • В «Королі Лірі» зображене суспільство, що живе ще за феодальними законами й звичаям, але при цьому майже у всіх персонажів у різному ступені й у різній формі вже пробудилася самосвідомість особистості й почуття достоїнства. Історично те було обумовлено початком капіталістичного розвитку, що супроводжувався виникненням буржуазного індивідуалізму Старе і нове перепліталося. У такій складній єдності й малює Шекспір свій час. Він розкриває у своїй трагедії не соціологію процесу виникнення нових форм суспільства, а зрушення, що відбуваються у свідомості людей під впливом мінливих умов життя. Розпад сімейних зв'язків, усвідомлення себе кожним як окремої особистості, що має право на свою думку й на самостійні рішення життєвих питань, становлять справжню основу цього суспільства; хоча люди в ньому Трагедія Ліра не тільки драма невдячності, хоча ця тема з великою виразністю втілена в образах Гонерильи й Регани,- це й трагедія особистості, що усвідомила, що вона не має ніякої ціни в суспільстві, де значення людини визначається його соціальним станом, мірою влади й багатстваще діляться. по старих станових ознаках, живуть і діють вони по-новому, більш незалежно.

  • В образі Освальда – правда, у здрібненій формі – сполучаються облудність, лицемірство, нахабність, своєкорисливість і жорстокість, тобто всі риси, у тім або іншому ступені визначальну особу кожного з персонажів, що становлять табір зла. Эдмунд – лиходій; у монологах, неодноразово вимовних цими персонажами, розкриваються їх глибоко замаскована внутрішня сутність і їх злочинницькі плани

  • Эдмунд – персонаж, що ніколи не став би робити злочини й жорстокості з метою помилуватися результатами злочинницьких "подвигів".

  • Характери Макбета й Леді Макбет багато в чому суперечливі, але багато в чому мають і подібність між собою. У них своє розуміння добра й зла, відрізняється й вираження в них добрих людських якостей. ), для Макбета злодіяння не є способом перебороти власний «комплекс неповноцінності», свою ущербність ). Але Макбет переконаний (і переконаний справедливо), що він здатний на більше. Його прагнення стати королем виникає зі знання, що він цього гідний. Однак на його шляху до престолу коштує старий Король Дункан. І тому перший крок – до трону, але й до власної загибелі теж, спочатку моральної, а потім і фізичної – убивство Дункана, що відбувається в будинку Макбета, уночі, їм самим доконане.  Макбет у Шекспіра не просто кривавий тиран і узурпатор трону, що у підсумку одержує заслужене воздаяние, але в повному змісті трагічний персонаж, що розриває протиріччями, що становить саму суть його характеру, його людської природи. Леді Макбет – особистість не менш яскрава. Насамперед у шекспірівській трагедії багаторазово підкреслюється, що вона дуже гарна, пленительно жіночна, завораживающе притягальна. Вона й Макбет – це дійсно чудова, один одного гідна пара. Звичайно вважається, що саме честолюбство Леді Макбет подвигло її чоловіка на перше доконане їм злодіяння – убивство короля Дункана, але це не зовсім вірно. Лір — король Британії

  • 64)

  • Протягом 90-х років Шекспір написав десять комедій. Сюжети для них він брав з різних джерел: італійських новел, античних і сучасних творів, з реальної дійсності. Драматург часто переносив події у різні країни, особливо в південні Написані в найбільш оптимістичний період англійського гуманізму, комедії пройняті ренесансним утвердженням земного життя, непохитною вірою в благородство і довершеність людини. Світ комедій становить усе прекрасне в житті - кохання, дружба, музика, поезія, природа. В цьому світі діють люди молоді, добрі, веселі, діяльні, здатні на сильні й стійкі пристрасті, на самопожертву й подвиг в ім'я дружби й кохання. Особлива принадність цих людей у природності, у свободі й невимушеності їхніх почуттів і поведінки. Вони сміються над усім, що суперечить здоровій людській природі: над ханжеством і скнарістю, педантизмом і догматикою, афектацією і манірністю у поведінці й мові.

  • Герої комедій нерідко зустрічаються з перешкодами на шляху до щастя, стикаються в житті з жорстокістю і несправедливістю, але ніколи не схиляються перед злом, а рішуче встають на боротьбу з усіма його проявами і завжди перемагають. [356]

  • Комедії Шекспіра вражають багатством і широтою життєвого матеріалу, дивовижною різноманітністю людських характерів і натур: кожний із 180 персонажів, виведених у комедіях,- неповторна індивідуальність.

  • Гуманістична мрія Шекспіра про ідеальний світ, що проймає всі комедії, зумовила звертання драматурга до фантастичного елемента, до народних легенд і балад, до поетики казки.

  • Визначальною особливістю жанру Шекспірової комедії є поєднання в ній у нерозривну цілість фантастичного і реального, серйозного і смішного. З ранніх комедій особливо характерною є «Сон літньої ночі».

  • «Сон літньої ночі» - одна з найбільш життєрадісних гуманістичних комедій. П ренесансний зміст полягає у ствердженні торжества природного людського почуття і нездоланної сили кохання.

  • Серію веселих комедій Шекспіра першого періоду завершує «Дванадцята ніч». Місцем її дії є умовна південна країна Іллірія, однак уже в перших побутово-комедійних сценах п'єси відчувається колорит сучасної Шекспіру Англії.

  • «Сон літньої ночі»  Двоє молодих людей, Лізандр і Деметрій, домагаються руки однієї з найкрасивіших дівчат Афін, Гермії. Гермія любить Лізандра, але батько забороняє їй вийти за нього заміж, і тоді закохані вирішують втекти з Афін, щоб повінчатися там, де їх не зможуть знайти. І протягом твору розгортаються події задуму їхніх пригод.

  • 65)

  • Загальний характер сонетів Шекспіра сумний; вони говорять про нещасний, незадоволеному почутті; з незвичайною силою висловлюється . Він складався з 3ох чотиривіршів (катренів) та 1го двовірша (дистиха).Перший катрен викладав основну тему сонета, другий давав певний розвиток цій темі, а третій наближав розв’язку. Два останні рядки сонета завершували твір висновком. Але варто зазначити, що англійці, зокрема Шекспір, не завше дотримувались такої композиції. Сонети Шекспіра є світовим шедевром і, безумовно, найвищим досягненням лірики доби Відродження.  Писав свої сонети Шекспір для елітарного кола знайомих, серед яких були титуловані особи. Тому вони не друкувались.

  • 66 сонет

  • Сонет складається лише з двох речень. Мова ведеться від першої особи. У монолозі ліричного героя висловлено протест проти несправедливого життя в соціумі, де все йде шкереберть. Соціальні, етичні, естетичні та філософські проблеми розкриваються через антитезу (зло — добро, істина — дурниця, честь — бруд, розкіш — злидні). Художній світ зображено жахливим, туг немає місця мистецтву, красі й істині. Від такого хаосу в суспільстві ліричний герой бажає знайти забуття в смерті. Він самотній, глибоко страждає, але при тому не перестає мислити й відчувати серцем.

  • Композиційно сонет складається із зав’язки (яка є тезою про життєві прикрощі, що унеможливлюють бажання жити) і розв’язки (яка є антитезою, бо, всупереч негараздам, зажди є світлий вихід із будь-якої ситуації). Ліричний герой доходить позитивного висновку: якщо він кохає, то мусить мати сили жити.

  • Тема -протест проти несправедливого життя в соціумі

  • Ідея протиставлення мислячої особистості світові, що потерпає від зла

  • Ліричний герой -самотній, дуже страждає, але не перестає мислити і відчувати серцем

  • Художні засоби антитеза (зло – добро, істина – дурниця),  анафора ( повторення і),  мова ведеться від першої особи, вірш складається з двох речень

  • 66)

  • Періодизація

  • Раннє Відродження (кін. XV- п. пол. XVI ст.,)

  • Зріле і Пізнє Відродження (др. пол. XVI- перші десятиліття XVII ст.)

  • Література раннього Відродження

  • Формування гуманістичних ідей у ранній період відбувалося під значним впливом італійської культури і філософських ідей античності. Значна роль у гуманістичному русі належала університетам. У XV ст. в Іспанії з розповідних жанрів раннього періоду передовсім розвинувся ренесансно-рицарський роман. У XV ст. були закладені основи іспанського світського театру в Кастилії.  Перший літературний твір драматичного плану, що містив у собі діалоги та дії - сатирична п'єса у формі еклоги під назвою «Coplas de Mingo Revulgo». У ній зображувався народ та дворянство у вигляді двох співрозмовників.  Справжнім засновником іспанської драми був Хуан дель Енсіна

  • Література зрілого і пізнього Відродження

  • Найвищого розвитку іспанська література досягла в другій половині XVI на початку XVII ст. Цей час знаменувався розквітом багатьох жанрів: поеми, драми, роману, лірики. У той час виникає пасторальний роман про ідилічне життя пастухів на лоні природи. Прикладом є твір Хорхе де Монтемайора «Діана».  Уся поема пройнята новим гуманістичним світосприйняттям. Воно проявляється в пристрасній любові до батьківщини, в непримиренному ставленні до соціального зла. Найвищим досягненням іспанської літератури Відродження була творчість Сервантеса і Лопе де Вега.

  • Ренесансний реалізм, який поєднував у собі художній досвід античної культури із національними художніми традиціями іспанського народу, являв собою у першій половині XVII століття наймогутніший, глибоко народний художній напрям в Іспанії.

Соседние файлы в папке Зарубіжна література (Шпаргалки)