Добавил:
instagram.com КПНУ ім. І.Огієнка Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
72
Добавлен:
26.05.2018
Размер:
33.68 Кб
Скачать
  1. Термін і поняття «античної літератури». Вплив античної спадщини на літератури доби Середньовіччя, Відродження, ХVII-XVIII cт.ст. і пізніші періоди.

  2. Основні етапи розвитку античної культури.

  3. Періодизація грецької літератури.

  4. Давньогрецька міфологія. Найголовніші міфологічні цикли. Міф про троянську війну.

  5. Гомер і гомерівське питання. Зміст «Іліади» і «Одіссеї». Основні ідеї і структури поем «Іліада і Одіссея».

  6. Давньогрецька лірика.

  7. «Час Перікла» (Загальна характеристика епохи).

  8. Походження грецької драми. Основні види драми: трагедія, комедія, драма сатирів.

  9. Походження трагедії, її композиція.

  10. Есхіл – «батько трагедії». Проблематика та особливості трагічних персонажів трагедії «Прометей закутий».

  11. Софокл – поет розквіту афінської рабовласницької демократії. Проблема людської особливості і долі в трагедії Софокла «Едіп-цар».

1

Античність (від лат.– стародавній) – у широкому розумінні слова – стародавня епоха, у вузькому та найбільш уживаному значенні – це історія і культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму – від виникнення перших давньогрецьких держав (кінець ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е.) і до падіння Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V ст. н.е.) Термін «античний» введено італійськими діячами епохи Відродження.

Антична доба – період якісних змін в історії людської цивілізації, період народження нових форм суспільного й культурного життя. Вона заклала підвалини європейської культури.

У XIV-XV століттях, в епоху Ренесансу, знову звернулися до ідей античної літератури, тому що вона стала близька нового класу, що з'явився в Європі - буржуазії - своїм людинолюбством, вільнодумством, життєствердною силою. Письменники використовували для своїх творів латинську мову, античні теми, творам намагалися надати максимальну схожість з античними.

Епоха Класицизму (XVII-XVIII століття) також орієнтувалася на зразки античної літератури, причому художників цього часу привертав не стільки дух античності, скільки цікавила форма, естетичні норми, що призвело до спотворення літературознавчих теорій.

Сильний вплив чинила антична література і на письменників XIX століття. Цей вік, особливо його друга половина, відзначені діалогом античності та сучасності, але це не пряме проходження античним ідеалам, а їх «передражнювання», тобто в XX столітті йде «діалог навпаки». Така зміщеність пояснюється зміною ціннісних орієнтирів суспільства.

Антична література, безсумнівно, вплинула на розвиток усієї світової літератури, а саме:

1) всі основні літературні жанри, як епічні, поетичні, так і драматичні, були сформовані ще античними авторами;

2) антична тематика і проблематика творів трансформується в літературі наступних століть, змінюється лише рішення проблем (в залежності від епохи);

3) теорія літератури розвивалася ще в надрах грецької літератури; основні літературознавчі поняття виникли ще в епоху античності (епос, лірика, драма, трагедія і т.д.), розроблялися вчення про літературні жанри і принципах зображення життя, що до цих пір досліджують літературознавці ;

4) всі віршовані розміри європейських мов формувалися під впливом античної традиції і понині носять грецькі найменування: ямб, хорей, дактиль, анапест і т.д.; основоположні поняття лірики: ритм, метр - теж запозичені з античного літературознавства.

2

Античність - найбільший період в історії європейської цивілізації, що розтягнувся на 3,5 тис. Років. В її основі лежить історія розвитку двох цивілізацій - грецької та римської. Іншими словами, античність - це греко-римська культура, але коріння цих двох культур лежать ще в більш далекій давнині.

Історію давньогрецької цивілізації можна поділити на п’ять періодів:

  • Егейський, або Кріто-мікенський період (III-II тис. до н. е.);

Виникнення перших державних утворень. Розвиток мореплавання. Встановлення торговельних і дипломатичних контактів з цивілізаціями Стародавнього Сходу. Виникнення оригінальної писемності. По суті, крито-мікенський період - це передісторія Античності. 

  • Греція ХІ-ІХ ст. до н. е. (Гомерівський період);

В історії культури Стародавньої Греції - це час, з одного боку, загальної культурної деградації, а з іншого - складання єдиної грецької народності.

  • Архаїчний період (УПІ-УІ ст. до н. е.);

ознаменувався культурним підйомом Стародавньої Греції. Це час початку розквіту грецької культури: укріплені рабовласницькі міста перетворюються в поліси-держави, виникають писемність, медицина, астрономія.

  • Класичний період (V-ІУ ст. до н. е.);

це епоха розквіту грецької культури. У цей період греки спільними зусиллями змогли протистояти східним завойовникам - персам, що сприяло найбільшому духовному піднесенню у всіх аж ніяк не однорідних грецьких містах-полісах.

  • Елліністичний період (др. пол. IV - середина I ст. до н. е)

епоха, яка настала в Греції після підкорення царем Македонії Філіпом всіх грецьких полісів і грандіозного походу сина Пилипа - Олександра Македонського на чолі збірного грецького війська на Схід.

Культура Стародавнього Риму включає в себе три основних етапи: 

1) Царський період (VII-VI ст до н. Е.);

2) Республіканський період (510 - 31 рр. До н. Е.);

3) Імператорський період (31 р. До н.е.. - 476 р. Н.е..)

 

3

Греція пройшла довгий історичний шлях, на якому відбувалися відчутні зміни в суспільно-політичному та економічному житті країни. Докорінно змінювалися умови існування грецьких племен, зростала й ускладнювалася свідомість людей, їхнє сприйняття навколишнього світу. Всі ці зміни позначилися на процесі творення літератури й мистецтва, що жваво відгукувалися на запити часу.

Взаємний зв’язок між літературою і потребами суспільства був в античному світі завжди надзвичайно тісний. Отже, для того щоб зрозуміти  причини появи тих чи інших літературних жанрів у різні періоди розвитку грецького суспільства, слід визначити найголовніші етапи становлення літератури.

Кожна зі створених досі періодизацій давньогрецької літератури має, безперечно, умовний характер. Важко розкласти по поличках літературні напрями, види, жанри, розміри, що розвиваються протягом тривалого часу,   поступово набувають певної форми, ускладнюються, змінюються і ніяк не хочуть вміщуватися у прокрустове ложе історичних періодів. Тому й наведена нижче періодизація давньогрецької літератури, розроблена в основному радянськими вченими, також є умовною і не вільна від вад, проте, здається, вона найлогічніше поєднує етапи історичного розвитку грецького суспільства з загальним літературним процесом.

Найчастіше вирізняють чотири епохи, окремі автори дві останні поєднують в одну — елліністично  – римську. Отже, маємо чотири головні епохи розвитку давньогрецької літератури:

І. Література архаїчної Греції (до VII ст. до н. е.):

1) долітературний період (до середини IX ст. до н. е.);

2) гомерівський період (до VII ст. до н. е.).

II. Класична література Греції:

1) післягомерівський період (VII—VI ст. до н. е.);

2) аттичний період (V—1V ст. до н. е.).

III. Література доби еллінізму (кінець IV— II ст. до н. е.).

IV. Література епохи римського панування (середина II ст. до н. е. —  IV ст. н. е.).

4

Міф (від грец. mythos — слово, переказ) — форма суспільної свідомості, що виникла в глибоку давнину. Міфи сприймалися давніми людьми як «таємне» знання, що передавалося від покоління до покоління. Сукупність міфів певного народу називають його міфологією.

За формою міф нагадує казку, але відрізняється від неї тим, що казка завжди сприймалась як вигадка, витвір фантазії, а міф — як дійсність, що була основою розуміння місця людини у Всесвіті.

Міфологія стародавніх греків відображає шлях людства до усвідомлення навколишнього світу як світу гармонії.

Відомими циклами давньогрецьких міфів є троянський цикл, фіванський цикл, а також цикл міфів про аргонавтів.

Троянський цикл міфів своїм корінням сягає у ІІІ—ІІ тисячоліття до н. е. Давньогрецькі співці — аеди та рапсоди — з уст в уста, від покоління до покоління передавали пісні про події легендарного минулого в Іонії, про похід на Трою, або Іліон (звідси назва «Іліади» Гомера). Ці пісні знала вся Еллада. На їх основі виникали художні твори, де історія набувала рис легенди. Міфи троянського циклу знайшли відображення ще й у трагедіях Софокла, Еврипіда, у поемах римських поетів Вергілія та Овідія.

Міфологічною основою Троянської війни стала помста Менелая за викрадення в нього дружини — прекрасної Єлени. У міфі «Єлена, дочка Зевса і Леди» розповідається, що жодна зі смертних жінок не могла зрівнятися з нею красою. Чимало женихів приходило сватати Єлену, але її батько не зважувався віддати дочку за когось із героїв: він боявся, що інші із заздрощів до щасливця почнуть із ним боротьбу і виникнуть великі чвари. Нарешті хитромудрий герой Одіссей дав пораду Тіндареєві: нехай прекрасна Єлена вирішить сама, чиєю дружиною вона хоче стати. А всі женихи нехай заприсягнуться в тім, що ніколи не здіймуть вони зброї на того, кого вибере Єлена чоловіком, а всіма силами допомагатимуть йому, якщо покличе він їх у біді собі на допомогу. Послухався Тіндарей Одіссеєвої поради. Усі женихи заприсягнулись, а Єлена вибрала одного з них, і цим обранцем був Менелай. Він і одружився з прекрасною Єле-ною, а після смерті її батька став царем Спарти. Але не відав Менелай, скільки лиха принесе йому шлюб із прекрасною Єленою.

Таким чином, згідно з міфом, війна проти Трої почалася через Єле-ну, яку викрав Парис у Менелая. Отже, краса постає у міфі як найвища цінність.

5

ГОМЕР— легендарний грецький поет, автор «Іліади» і «Одіссеї», двох великих епопей, що відкривають історію європейської літератури. Коротко суть гомерівського питання можна сформулювати так,чи існував гомер насправді,як конкретна історична особа,чи це вигаданий образ.У 18 ст.була зроблена перша спроба переглянутьи традиційні уявлення про авторів гомера.деякі вчені вважають неможливим,щоб гомер ,тобто одна людина була автором такого великого епосу.вони вважали,що епос був створений поодинці,великою кількістю поетів,і об*єднаний у дві великі поеми.Довга дискусія вчених навколо імені гомера негативно вплинула на громадську думку,поети почали вірити,що гомер ніколи не існував,так само як троя ,і торянська війна.щодо місця народження гомера,ніколи не було одностойної думки,більшість вважали,що гомер народився в іонії.різні письменники відносили його життя до 12-6 ст.дон.е.наприкінці 18 ст.німецький учений ф-а.вольф,доводив чисто народне походження поем,а самого гомера вважав автором обох поем.

Гомерівська «Іліада» побудована на Троянському циклі міфів, що розповідає про десятирічну війну між захисниками міста Трої (або Іліона) і греками. Події спочатку відбуваються на Олімпі, потім переходять на землю. Сама ж «Іліада» розповідає тільки про один епізод десятого року війни під Троєю, що тривав 53 дні - це гнів наймогутнішого героя ахейського війська Ахілла. Його гнів був викликаний тим що Агамемнон захопив у полон і зробив своєю наложницею дочку жерця храму Аполлона Хрізещу.

«Одіссея». У поемі викладені події після закінчення Троянської війни, зокрема повернення Одіссея до рідної Ітаки на десятий рік його блукань. Про долю інших героїв Гомер згадує лише побіжно, оскільки їм була присвячена окрема поема. «Одіссея» охоплює сорок днів. На своїй раді боги вирішують дозволити Одіссеєві повернутися на батьківщину - острів Ітаку.

6

Термін «лірика» з'являється дуже пізно – у вчених третього століття до нашої ери. Це те, що виконується під ліру або кіфару, іноді флейту, авлос. Це завжди пісенна поезія. До третього століття греки всю поезію називали – меліка (від «мелос» - мелодія). Наявність мелодії кладеться в основу класифікації поезії.

Сучасні літературознавці поділяють еллінську лірику на два основні різновиди: пісенну (співалася в супроводі музичних інструментів) і декламаційну(декламувалася спочатку часто, а згодом і зовсім без музики).

Меліку умовно поділяли на сольну та хорову. Сольна меліка виконувалася солістом, а хорова — хором. До меліки елліни ставилися надзвичайно серйозно. Так, рабам заборонялося її виконувати під страхом смерті (насолоджуватися справжньою Поезією могла тільки вільна людина, а не раб!). А декламаційну лірику елліни взагалі не вважали за поезію. Однак сучасні літературознавці відносять жанрові різновиди декламаційної лірики (елегіюіямби) саме до лірики.

Давньогрецька лірика

/ \

Пісенна Декламаційна

/ \ / \

Сольна Хорова Елегійна Ямбічна

(монодйчна) (елегія) (ямби)

Елліни так любили музику, що навіть декламаційну лірику часто виконували в інструментальному супроводі. Так, ямби могли виконувати під брязкіт металевої пластинки, прив'язаної до підошви виконавця, якою той відбивав ритм по каменю. Іноді виконання ямбів супроводжувалося різкими звуками дудки — ямбіке. В Елладі ямбами називали дошкульні чи жартівливі вірші (нині ж ямб — віршовий розмір). «Батьком» ямбів вважається Архілох, хоча не він винайшов цей жанр. Ще одним жанром декламаційної античної лірики була елегія, розвиток якої в античній літературі пов'язаний з іменами поетів Тіртея, Горація, Овідія та і

Головні ознаки давньогрецької лірики:

- міцний зв’язок з народними піснями, музичний супровід;

- строкатість форм;

- прив’язаність до сьогодення, актуальних проблем;

- переосмислення міфологічного начала;

- намагання змалювати внутрішній світ людини;

- спроби використання внутрішнього монологу;

- ототожнення ліричного героя з автором;

- повчальність у поєднанні з розважальністю.

7

Перікл— державний діяч, стратег, оратор і полково-дець у Стародавніх Афінах. Період правління Перикла називають «золотим століттям Афін», визнаючи його добою найвищого внутрішнього розквіту Греції. У галузі внутрішньої політики найпомітнішим кроком Перікла стало введення системи сплати громадянам за виконання державної служби. Спочатку вводилася винагорода присяжним суддям афінського верховного суду — геліеї. Система оплати поширилася і на громадян, які несли військову службу в ополченні, гарнізонах і на фронті. Вслід за цим була введена виплата зі скарбниці невеликої суми грошей бідним громадянам на купівлю театральних квитків. Змінено порядок обрання на вищі посади і припинили обирати посадових осіб голосуванням, а майже всі вони заміщалися жеребкуванням. Лише ті посади, які вимагали спеціальних знань (зокрема, стратеги) або багатства (скарбники), заміщалися відкритим голосу-ванням. За Перикла були відновлені встановлені ще за Пісістрата суди по демах, що прискорило розгляд локальних конфліктів і звільняло сільських жителів від зайвих поїздок в Афіни.За ініціативою Перікла в Афінах розпочалося грандіозне будівництво, яке забезпечило роботою всіх афінян, що до цього були позбавлені такої можливості. Їхньою працею на Афінському акрополі було зведено новий храм, присвячений богині Афіні, заступниці міста, — знаменитий Парфенон та мармурові сходи Пропілеї. Парфенон прикрасили статуєю Афіни Промахос роботи Фідія зі слонової кістки та листкового золота, з'явився спеціальний будинок для музичних змагань — Одеон. Афіни перетворилися за Перикла на культурний центр Еллади.

8

У класичний період особливого розвитку набуває драматургія. Виникнення грецького театр було пов'язане з культом бога виноградарства та виноробства Діоніса. Свята на його честь супроводжувались виставами, що розповідали про страждання, загибель та воскресіння Діоніса. Актори виступали в козячих шкурах і тому цей жанр дістав назву «трагедія», тобто «пісня козлів» З часом для вистав в Афінах, а пізніше і в інших містах Греції, були споруджені відкриті амфітеатри зі сценами — театри.

«Батьком трагедії» греки вважали великого драматурга афінянина Есхіла (525—456 рр. до н. е.). Він є автором близько 80 п'єс, з яких збереглися сім. Найбільш відомого його трагедія — «Прометей закутий».  Молодшим сучасником Есхіла був Софокл (496— 406 рр. до н. е.). До нас дійшли повні тексти лише семі трагедій зі 120—140, що їх він написав.

У Греції велике значення мала драматична поезія, слово «драма» озна­чало по-грецьки акцію. Назва трагедії походить від «трагос» - козел, а комедії—від «комос оде» — весела пісня. Початки драми постали під час свят на честь Діоніса, коли хор, перебраний у козлячі шкіри, в діалогах зображував різні сцени з життя бога. Ці вистави відбувалися спочатку коло жертовника Діоніса, потім перенесено їх окремих театрів.

Грецький театр був під голим небом. Місця для глядачів будовані були у формі півкола Й підіймалися терасами чимраз вище догори.

Драма є специфічним видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Лише у колективній творчості письменника, режисера, художника, композитора й акторів вона може стати помітним явищем літературно-мистецького життя. Відповідно до змісту та форми, характеру конфлікту драматичні твори поділяються на окремі види і жанри (драма, трагедія, комедія, фарс, водевіль, мелодрама, трагіко-медія.

Драма— рід літератури, у якому поєднуються епічний і ліричний способи зобра-ження.

Траге́дія — драматичний твір, який ґрунтуєть-ся на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об'єктивною неможливістю їх реалізації).

Коме́дія — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині або тварині.

Фарс — театральна або кіно- комедія легкого змісту з лише зовнішніми комічними прийомами.

Водеві́ль — різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику. Трагікомедія — драматичний твір, у якому органічно зливаються трагічне і комічне. З'явився у давньоримському театрі.

Мелодрама — літературний твір повчально-моралізаторського характеру з напруженим конфліктом і перебільшеною емоційністю.

9

Трагедія (грец. tragdidia від tragos — цап, ode — пісня, букв, цапина пісня) виникла з ігр сумного характеру в честь бога Діоніса восени, коли греки проводжали його на зимову сплячку. Виникнення трагедії пов'язане з міфом про смерть бога Діоніса. Його смерть оплакували в дифірамбах. Основоположником трагедії був Есхіл, він увів у трагедію другого актора, а Софокл — третього. Антична трагедія мала міфологічний характер. Важливу роль у давній грецькій трагедії відігравав хор. Він виконував ліричні та епічні функції. Ліричні — оплакування загибелі героїв, висловлення співчуття, жаху, гніву, епічні — розповіді про події і обставини. Хор був учасником трагічного дійства. У трагедії Есхіла "Перси" хор виражав позицію суспільства, яка була протилежною до позиції героїв, у трагедії "Агамемнон" хор представляв психологію народу. Хор міг вступати в діалог з героями трагедії.

Антична трагедія включає шість обов'язкових елементів (про них іде мова у праці Арістотеля "Поетика"):

1) розповідь (міф);

2) характери;

3) думка (вміння говорити про доречне та істотне);

4) мова (метрична або прозова);

5) музика;

6) видовище.

10

Есхіл (бл. 525-бл.456 рр. до н.е.) народився в аристократичній сім'ї в аттичному селищі Елевсині (за іншими відо­мостями - в Афінах). На його віку відбулося багато бурхливих суспільно-політичних подій. Особливо важливим є те, що він брав участь у всіх найважливіших битвах під час греко-перських війн.

Вперше Есхіл - драматург виступив у 500 р. до н.е., та лише через 16 років йому усміхнулася фортуна - він став переможцем на традиційних драматургічних змаганнях. Есхіл написав приблизно 80 трагедій, але до нашого часу дійшло лише сім. Як драматург, Есхіл був міцно пов'язаний із традиціями героїчного епосу і хорової лірики. Його трагедії були, власне, ще не драмами, а більш-менш суцільними епізодами героїчних легенд.

Есхіл фактично започаткував класичну грецьку трагедію, отримавши почесне прізвисько "батька трагедії".

Зокрема, його величезною заслугою є те, що він уперше увів до вистави другого актора. Відомо також, що саме Есхіл удосконалив театральне дійство ще й суто технічно, почавши інтенсивно застосо­вувати різноманітні машини тощо.

Образ тираноборця Прометея назавжди здобув почесний епітет "вічний". Прометея звільнив Геракл, а Христос воскрес. Прометей був єдиним з-поміж титанів, який колись допоміг Зевсові, своєму двоюрідному братові, у боротьбі за владу. І ось тепер свого колишнього благодійника володар Олімпу наказав прикувати до скелі. Слід зауважити, що це не характерний для Есхіла поворот, бо в інших його творах образ Олімпійця виведено з шанобливою повагою. І саме таке змалювання несправедливого й невдячного владаря поси­лює антидеспотичний пафос трагедії.

Для людства Прометей зробив безліч добрих справ, він дав їм цінні знання.

Вважається, що трагедія "Прометей закутий" - це єдина вціліла частина трилогії Есхіла про Прометея. Першою ж частиною, буцімто, була трагедія "Прометей - вогненосець".

Мотив божественного вогню, який освітив шлях людству, хви­лював багатьох послідовників Есхіла. Визначальними рисами образу Прометея були: жертовність, альтруїзм, здатність безкорисливо дбати не про себе, а передовсім про інших, до того ж слабших за нього, крім того, Прометей відзначався незламністю, витримкою, го­товністю мужньо зносити, терпіти будь-які, навіть найстрашніші, муки заради ідеї, в правильності якої він переконаний.

11

Софокл — давньогрецький трагік, драматург, один із трьох  найвизначніших трагічних поетів класичної Греції, який займає за часом життя і характером творчості місце між Есхілом  та Еврипідом. Він є поетом розквіту Афінської демократії. Цей період називається “Золоте століття Перікла”. Софокл розвинув оформлені Есхілом  принципи драматичного мистецтва й  започаткував новий його етап. Він  жив у період найвищого піднесення Афінського поліса й усі особливості  цього періоду значною мірою  відбив у своїх творах.  Тому Софокла можна назвати поетом розквіту афінської рабовласницької демократії.Античні критики називали Софокла трагічним Гомером і захоплювалися класичною чіткістю мови його драм, їх дивною майстерністю.

Проблему співвідношення Людини і Рока - а по суті, Людини і Долі - намагалися вирішити всі світові релігії. Вся система вірувань, обрядів, забобонів - лише побічний продукт від взаємодії людської свідомості з непізнаним.

Багато дослідників розглядають" Едіпа-царя "як трагедію року, в якій непереборна сила долі губить ні в чому в образах богів, що протистоять Едіпа, драматург відбив все те, що не знаходило пояснення в навколишньому світі, а закони цього світу були ще не пізнані. Визнаючи божественне доля, проти якого людина безсила, Софокл показує людину, що прагне уникнути визначеного . У долі його героя відбувається найстрашніший і несподіваний поворот: людина, який користувався загальною повагою, знаменитий своєю мудрістю і подвигами виявляється жахливим злочинцем, джерелом нещасть для свого міста і народу. У той же час Софокл не виправдовує Едіпа незнанням або мимовільним характером його злочинів . важливо тут відзначити першорядну роль мотиву моральної відповідальності, який відсуває на задній план тему року, запозичену поетом з давнього міфу. Софокл підкреслює, що Едіп не жертва, пасивно чекає і приймаюча удари долі. Це енергійна і діяльна людина, яка бореться в ім'я розуму і справедливості. Він виходить переможцем у цій боротьбі, сам призначаючи собі кару, сам здійснюючи покарання і долаючи тим самим свої страждання. сенс - немає негативних персонажів - людина помиляється несвідомо.

Соседние файлы в папке Зарубіжна література (Шпаргалки)