Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курсова з ОЕН.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
20.06.2018
Размер:
161.15 Кб
Скачать

36

Міністерство освіти і науки України Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Курсова робота з науки «Основи економічної науки» на тему: «Сталий економічний розвиток»

Київ - 2015

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………1 РОЗДІЛ 1. ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ЗРОСТАННЯ………………………3 1.1. Еволюція теоретичних поглядів на сутність економічного розвитку………………………………………………………………………...3 1.2. Діалектика взаємозв’язку економічного розвитку та зростання...6

1.3. Зміст та функції сталого економічного розвитку як концепції.....8 РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ, ФАКТОРИ ТА НАСЛІДКИ СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ…………………………………………...11 2.1. Причини та чинники звернення до сталого економічного розвитку…………………………………………………………………...…...11

2.2. Конференція Організації Об'єднаних націй зі сталого економічного розвитку та їхні рішення…………………………………………………...…14

2.3. Очікувані наслідки політики сталого економічного розвитку.....17 Розділ 3. ШЛЯХ УКРАЇНИ ДО КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ…………………………………………....21 3.1. Аналіз економічного розвитку України у ретроспективі……….21 3.2. Перспективи та можливості України на шляху сталого економічного розвитку………………………………………………………...23

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...30 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..32

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..33

ВСТУП

Людська цивілізація переживає складні часи на переломі віків і на початку третього тисячоліття. З одного боку, спостерігаються бурхливі темпи наукового і технічного прогресу, а з іншого виявляються тенденції до економічної стагнації і навіть спаду в регіонах світу. Поряд з вичерпанням деяких невідтворювальних природних ресурсів, труднощами їх відновлення і компенсуючої взаємозаміни погіршується якість навколишнього середовища та економічний стан народів, що негативно впливає на розвиток світової економіки. Про це яскраво засвідчує зниження за останні роки темпів економічного зростання на земній кулі. І вплив цих негативних процесів, звичайно, не обмежується лише світовою економікою. Погіршується стан здоров’я людей в багатьох регіонах світу, знижується середня тривалість їх життя. Крім того, ресурси планети використовуються такими темпами, що через декілька поколінь люди вже не матимуть можливості користуватися ними.

У зв’язку з цим стала зрозумілою необхідність розробки нової політики та стратегії, яка б дозволила вирішити ці глобальні проблеми сучасності, запобігти погіршенню якості навколишнього середовища, забезпечити не тільки теперішнє, але і майбутнє суспільство ресурсами, необхідними для задоволення його потреб. Потрібно було розробити ґрунтовну наукову основу подальшого технологічного розвитку суспільства. Мається на увазі його переорієнтація на менш забруднююче виробництво, підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу та випуск більш екологічно безпечної продукції. Саме тому світове співтовариство усвідомило необхідність переходу на принципи сталого розвитку на планетарному, національному та регіональному рівнях як головне завдання сьогодення.

Саме це і зумовлює актуальність роботи з висвітлення основних положень концепції сталого розвитку. Дуже важливо показати, що соціальні, економічні та екологічні процеси, включаючи демоекономічні — відтворювання і функціонування людини всіх людських ресурсів у їх багатомірній структурі та якості — відбуваються в органічному взаємозв’язку і взаємодії з навколишнім середовищем, живою та неживою природою. Неможна поступатись одним з аспектів людського розвитку з метою досягнення максимальної вигоди в іншому. Нажаль, історія людства знає безліч прикладів, коли екологічними інтересами нехтували заради економічної вигоди. Потрібно, щоб люди усвідомили той факт, що екологічний аспект розвитку суспільства ні в якій мірі не тільки не поступається по значимості іншим, але, в деякому відношенні, навіть переважає їх. Від усвідомлення людством цієї істини багато в чому буде залежати успіх роботи по збереженню екології та ресурсів планети для майбутніх поколінь. Адже людське суспільство є невід’ємною складовою навколишнього середовища, наділеною специфічною властивістю активного каталізатора його інтелекту. Від цілеспрямованості людських дій з використанням відповідних чинників прискорення прогресу так само, як і подолання регресу навколишнього середовища і самої людини зрештою залежать майбутнє планети і долі людства.

Об’єктом дослідження є поняття «сталого розвитку» та концепція сталого розвитку.

Предметом дослідження є історія виникнення терміну «сталий розвиток» та його суть, історія розробки концепції сталого розвитку, основні її аспекти, рівні та принципи.

Мета дослідження полягає у визначенні суті поняття «сталий розвиток» та концепції сталого розвитку.

Розділ 1 еволюція теоретичних підходів до економічного розвитку та зростання

1.1. Еволюція теоретичних поглядів на сутність економічного розвитку

У загальновживаному значенні під розвитком розуміють процес удосконалення тих чи інших елементів суспільних відносин, матеріально-речових складових суспільства або соціально-економічних і матеріальних систем у цілому, перехід до принципово нових якісних характеристик.

У цьому сенсі розвиток слід розуміти як багатовимірний процес глибокої модернізації та переорієнтування всієї економічної, а також соціальної системи. Він передбачає поряд зі зростанням доходів і виробництва здійснення радикальних змін в інституційній, соціальній і адміністративній структурах. Розвиток — це здатність економіки, що тривалий час перебувала у стані відносної статичної рівноваги, створювати імпульси й підтримувати сталі річні темпи приросту ВНП на рівні від 5—7 %, а це потребує певної модифікації соціально-економічної системи.

Розвиток є визначальною фазою у процесі невпинних економічних змін, господарської еволюції людського суспільства[1, 23].

Найбільш загальне значення «економічного розвитку» — це перехід від одного стану економіки до іншого, який характеризується розширенням виробництва нових товарів і послуг з використанням нових технологій. Економічний розвиток є багатофакторним процесом, який відображає зміни у всіх сферах господарського життя країни[2, 101].

Отже, розглянемо еволюцію поглядів на економічний розвиток.

У 1950—60-х роках переважали наукові й соціально-політичні концепції та доктрини, згідно з якими процес розвитку уявлявся як сукупність послідовних стадій економічного зростання, через які має пройти будь-яка країна. Таке усвідомлення своєрідного економічного детермінізму, але з суттєвими відтінками в підходах і механізмах, було характерне як для послідовників неокласичної економічної науки, так і для представників марксизму. Вважалося, що країнам, які звільнилися, варто лише повторити шлях більш розвинутих на той час держав, оптимально поєднуючи головні фактори виробництва і насамперед ефективно використовуючи інвестиції, заощадження й допомогу з-за кордону.

У 1970-х роках відбулося суттєве переосмислення концептуальних підходів до проблем економічного розвитку. Енергетична, а потім економічна кризи виявили слабкість, а подекуди й неспроможність суто кількісних підходів і критеріїв для адекватної оцінки стану господарського зростання. У зв'язку з цим у західній економічній науці, а також у практиці окремих молодих незалежних держав значна увага почала приділятися структурним змінам, що мають передувати самопідтримувальному зростанню. Інший напрям, який також набув популярності в цей період, був названий теорією зовнішньої залежності. Він розвивався прибічниками марксизму й мав досить яскраве політичне забарвлення. Теоретики лівого напряму вбачали феномен слаборозвиненості в асиметричній взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів економічного зростання, у наявності структурних та інституційних диспропорцій в економіці, у залежності господарств країн, що розвиваються, від колишніх метрополій і міжнародних фінансових організацій.

У 1980-х роках під значним впливом кризових явищ у світовому господарстві перші позиції зайняла неокласична концепція, у якій основний акцент зміщується на конструктивну роль вільних ринків, необхідність лібералізації економіки, її зовнішньої відкритості, приватизації власності, інституційної перебудови тощо. Варто підкреслити, що дана концепція має універсальне значення і може бути застосована практично в усіх підсистемах світової економіки. Зокрема, ефективно використовували дані положення Р. Рейган і М. Тетчер (рейганоміка й тетчеризм), Польща, Чехія, Словенія та інші постсоціалістичні країни, а також Аргентина, Бразилія, Мексика тощо.

Ще одна модель економічного розвитку, яка з'явилася у відповідь на виклик глобальної природно-господарської трансформації, була сформульована в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на Всесвітній конференції з проблем розвитку і довкілля. Вона названа моделлю сталого (стійкого) розвитку. Суть сталого розвитку полягає в забезпеченні такого господарського зростання, яке дає змогу гармонізувати відносини «людина — природа (довкілля)» та зберегти навколишнє природне середовище для нинішнього й майбутніх поколінь. Як бачимо, ця концепція має справді всеосяжний, планетарний характер, хоча у стислому викладі є доволі загальною і лише формулює головні принципи, основоположні параметри та індикатори економічного розвитку із суттєвим акцентом на довкілля як основне середовище господарської та суспільної діяльності.

У цей самий період, тобто на початку 1990-х років, на противагу неокласичним теоріям економічного розвитку та зростання виникає концепція ендогенного зростання, або нова теорія зростання. Серед її головних постулатів — пріоритет внутрішніх чинників і джерел економічного розвитку, що виникають та відтворюються у відносно відособлених національних економічних системах. Саме вони мають відігравати роль головних пускових механізмів і важелів господарського зростання. Важливою рисою нової теорії є необхідність посилення регулювальної ролі держави в господарських процесах.

Ще одна концепція початку XXI ст. виникла у зв'язку з поширенням інформаційно-комунікаційних технологій, настанням постекономічної, постматеріальної стадії цивілізаційного поступу. Різноманітні аспекти даної моделі аналізуються в річищі інноваційного розвитку, «нової» економіки, економіки знань[1, 26].

1.2. Діалектика взаємозв’язку економічного розвитку та зростання

Економічний розвиток — це перехід від одного стану економіки до іншого, який характеризується розширенням виробництва нових товарів і послуг з використанням нових технологій.

Для оцінки цього рівня використовують систему показників, яка включає :

  • валовий внутрішній продукт на душу населення;

  • показники ефективності функціонування економіки, що обчислюються на базі ВВП;

  • виробництво основних видів продукції на душу населення;

  • рівень та якість життя населення.

Інтегральним показником економічного розвитку є індекс людського розвитку. Цей показник розраховується як середньозважена величина від індексів чотирьох показників: 1) очікуваної тривалості життя, 2) рівня грамотності дорослого населення, 3) рівня охоплення населення початковою, середньою та вищою освітою, 4) рівня виробництва реального ВВП на душу населення із врахуванням купівельної спроможності.

Співставлення індексу людського розвитку кожної держави показниками дає можливість визначити її порівняльний індекс та місце. Якщо цей індекс менший за 0,5, то країна має низький рівень людського розвитку, від 0,5 до 0,8 — середній рівень; 0,8 і більше — високий. Україна за індексом людського розвитку (менше 0,8) входить до першої сотні країн світу.

Одною з форм розвитку є економічне зростання, яке має позитивну динаміку. Воно не тотожне економічному розвитку. Економічне зростання є частковим випадком розвитку, може мати різний кількісний та якісний характер змін. Категорії "розвитку" та "економічного зростання" співвідноситься як загальні і часткове. Поняття розвитку є більш ширшим та змістовнішим, оскільки характеризує здатність підвищувати якість життя за рахунок сукупності факторів в тому числі і економічного зростання.

Економічне зростання може відбуватися і без економічного розвитку, але економічний розвиток неможливий без економічного зростання. Проблема економічного зростання є найважливішою проблемою економічної теорії та практики на сучасному етапі[9].

Економічне зростання як категорію досліджували економісти ще в XVIII— XIX ст. (Ж.Б.Сей, І. фон Тюнен та ін.) а в кінці 30-х років XX ст. вивчення цієї проблеми виділилось в окремий напрямок.

Основоположниками теорії зростання вважаються американський економіст Е.Домар і англієць Р.Харрод. Вивчення цього процесу у сучасній економічній теорії проходить за трьома основними напрямами. Перший напрям — це неокласичні теорії зростання, в основі яких лежать положення про ринкову саморегуляцію, розроблені А.Маршаллом і Л. Вальрасом. Провідним ідеологом цього напряму сьогодні вважають М.Фрідмана. Другий напрям — це неокейнсіанські теорії, які поєднують декілька течій (Д. Тобін, О.Сімомура, С.Фудзіно). Третій напрям спирається на праці К. Маркса, Й. Шумпетера, Дж. Ст. Мілля.

На сьогодні не існує єдиного тлумачення категорії економічного зростання. Одні вчені визначають економічне зростання як збільшення загального обсягу валового національного продукту за певний період або як збільшення чистого національного продукту на душу населення. Інші дослідники вважають, що економічне зростання має місце тоді, коли разом із збільшенням населення відбувається аналогічне за темпами зростання національного доходу. Однак переважає думка, що економічне зростання — це такий економічний розвиток, коли протягом певного періоду кількісно і якісно зростає суспільне виробництво[3, 500].

1.3. Зміст та функції сталого економічного розвитку як концепції

Сталий розвиток - це такий розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби[5, 50].

Тоді задачі економічного і соціального розвитку повинні бути визначені з урахуванням його сталості у всіх країнах - в економічно розвинутих або країнах, що розвиваються, у країнах із ринковою або плановою економікою. Конкретні підходи до його реалізації будуть, безумовно, різнитися, але вони повинні мати деякі загальні принципові характеристики і виходити з консенсусу щодо основної концепції сталого розвитку і вписуватися в широку стратегію для його здійснення.

Задоволення людських потреб і прагнень є основною задачею розвитку. Важливі для життя потреби великої кількості людей у країнах, що розвиваються - у їжі, одязі, житлі, роботі - не задовольняються, але крім основних потреб у цих людей існує законне прагнення до кращої якості життя в цілому. Світ, у якому процвітають бідність і кривда, завжди буде схильний до екологічних та інших криз. Сталий розвиток вимагає задоволення основних потреб усіх і надання всім можливості задовольнити свої прагнення до кращого життя.

Рівні життя, що виходять за межі основного мінімуму, можна назвати сталими лише в тому випадку, якщо норми споживання не порушують довгострокову сталість розвитку. Багато хто з нас нераціонально використовує ресурси (згадаємо хоча б споживання енергії). Але ж характер потреб багато в чому залежить від соціальних та культурних факторів. Враховуючи це, приходимо до висновку, що досягнення сталого розвитку вимагає формування методів та цінностей, які не призведуть до несприятливих екологічних наслідків і з якими погодяться всі члени суспільства[4, 61].

Для задоволення основних потреб необхідно задіяти весь потенціал розвитку. Сталий розвиток, безумовно, вимагає більш інтенсивного економічного росту в тих місцях, де зазначені потреби не задовольняються. У інших місцях він може відповідати сучасним темпам за умови, що підтримання цього росту відбиває широкі принципи сталості та відсутність експлуатації. Але одного економічного росту недостатньо. Сталий розвиток вимагає від суспільства задоволення людських потреб шляхом збільшення виробничого потенціалу і забезпечення справедливих можливостей для всіх.

Зростання чисельності населення збільшує навантаження на ресурси і може сповільнити підвищення життєвого рівня в районах, де широко поширені бідність і відсталість. Питання полягає не тільки в абсолютній чисельності населення, але й у просторовому розподілі ресурсів, тому для сталого розвитку необхідне поєднання демографічних змін з еволюцією виробничого потенціалу екосистеми[6, 109].

У суспільства, нажаль, є багато можливостей підірвати спроможність задоволення потреб свого народу, наприклад, завдяки надмірному використанню ресурсів. Недостатньо спланований та продуманий розвиток може істотно погіршити умови життя населення.

Економічне зростання не має визначених меж, що стосуються чисельності населення або рівня використання ресурсів, і при порушенні яких може відбутися екологічна катастрофа. Граничні ситуації в більшій мірі проявляються у вигляді підвищення витрат і скорочення прибутку, ніж у вигляді раптової втрати якої-небудь ресурсної бази. Краще знання природних закономірностей і розвиток технології можуть сприяти збільшенню гранично припустимого навантаження на еколого-ресурсну базу. Але абсолютні межі використання звичайно існують, і принципи сталого розвитку вимагають, щоб задовго до їх досягнення людство винайшло технологічні можливості для зменшення інтенсивності використання[5, 25].

Зрозуміло, що економічне зростання і розвиток призводять до змін у природних екосистемах. Змінюється будь-яка екосистема, де б вона не знаходилася. Якщо говорити про відновлювані ресурси, то вони не будуть виснажені, якщо коефіцієнт використання не перевищує можливості їхнього відновлення та природного приросту. Але так як більшість відновлювальних ресурсів - це частина складної і взаємозалежної екосистеми, то максимальний рівень видобутку ресурсів повинен враховувати наслідки для цієї екосистеми [5, 51].

Що стосується невідновлювальних ресурсів, то їхнє використання зменшує запаси, що будуть знаходитися в розпорядженні майбутніх поколінь. Але це не означає, що не варто користуватися цими ресурсами. У загальному темпи виснаження повинні враховувати дефіцитність ресурсів, наявність технологій, що сприяють їхньому раціональному використанню, і можливість застосування замінників. Так, наприклад, не можна знижувати родючість землі за межі, де її відновлення стане абсолютно нерентабельним. Освоєння мінеральної сировини і палива повинно бути комплексним та проходити в рамках ресурсозбереження з таким розрахунком, щоб не вичерпати їх цілком до появи замінників. Відповідно до вимог концепції сталого розвитку темпи використання невідновлювальних ресурсів повинні стати максимально гнучкими в залежності від конкретних умов[4, 52].

Ще одним негативним аспектом процесу розвитку є зникнення за рахунок нього природного розмаїття. А зникнення окремих видів рослин та тварин може істотно обмежити вибір для наступних поколінь. Тому сталий розвиток вимагає збереження якомога більшої їх кількості.

Підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати, що сталий розвиток передбачає досягнення такого стану, коли наявний рівень використання ресурсів буде повністю задовольняти потреби теперішнього суспільства і, одночасно, не буде позбавляти суспільство майбутнього можливостей їх використання.