МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Кафедра історії та теорії господарства

Реферат на тему: «Економічний потенціал України на момент проголошення незалежності»

Київ-2015

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ І. Економічний потенціал України на момент проголошення незалежності

1. Негативні тенденції української економіки в момент переходу до незалежності

2. Аналіз спроб реформування економіки

РОЗДІЛ ІІ. Сучасний стан економічного розвитку України

2.1. Сучасний стан економічного розвитку України

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

У 50—90-х роках господарство України, як і світу в цілому, розвивалося в умовах прискорених темпів науки і техніки. На Заході досягнення наукового прогресу спрямовувалися на піднесення добробуту населення. В СРСР, як і в інших тоталітарних державах, у цей період панувала гігантоманія — будувався БАМ, здійснювалися широкомасштабна меліорація, продовольча, енергетична та інші програми. Неефективно, без врахування екологічного фактора, використовувалися сировинні ресурси, в тому числі в Україні — видобуток кам'яного вугілля, залізної руди, сірки, нафти, газу тощо. Україна перетворилася на сировинний придаток тодішнього СРСР. На території нашої держави без дотримання достатньої безпеки в густонаселених місцях будувалися АЕС. 95 % промислових підприємств підпорядковувалося Москві.

Ніякі "постанови" і "рішення" не вивели із стану застою сільське господарство. В управлінні колгоспами, як і в промисловості, панували не економічні, а адміністративні фактори. Чорноземні ґрунти затоплювали «рукотворними морями», злочинно проводилася мелюрація. Слабкою була матеріальна зацікавленість робітників та колгоспників у результатах своєї праці. Рівень життя народу знижувався, загострювалися соціальні суперечності.

Проголошення незалежності України відкрило новий етап української історії, поклало початок перехідному періоду, суть якого - творення власної державності, зміцнення реального суверенітету. 

Новий час висунув перед молодою державою нові завдання - перехід до принципово нового політичного і суспільно-економічного стану. В умовах поступового реформування стало реальністю складне і тривале співіснування старого і нового. Вирішальне значення при цьому належить послідовному курсу на докорінні реформи з урахуванням реальних інтересів і потреб громадян, прагнення дотримання соціальної справедливості.

Перед молодою Українською державою стоять надзвичайно складні та важливі завдання в сфері економіки. Від їх розв'язання у вирішальній мірі залежить наш поступ до цивілізованого життя. Тому реалізація економічної програми новітньої української держави повинна стати кровною справою кожного її громадянина.

РОЗДІЛ І. Економічний потенціал України на момент проголошення незалежності

1. Негативні тенденції української економіки в момент переходу до незалежності

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (як політично, так і економічно) держави України було проголошення «Декларації про державний суверенітет України» (16 липня 1990 р.) та прийняття «Акта проголошення незалежності України» (24 серпня 1991 р.). У спадщину від Радянського Союзу молода держава отримала «величезне нагромадження невирішених у минулих століттях і десятиліттях проблем та дуже мало такого, що допомогло б вистояти на важких поворотах історії національного відродження».

Українська економіка протягом багатьох років виконувала функції сировинного придатку; продукція, що вироблялася для кінцевого споживання, не перевищувала 1/3 від загального виробництва в республіці. Союзним урядом, особливо у 70-80-ті роки, постійно обмежувалися капітальні вкладення, необхідні для ефективного функціонування економіки республіки, відбувалося постійне «старіння» основних фондів, знижувався коефіцієнт їх придатності, що стало однією з основних проблем української економіки, особливо помітних в умовах розбудови незалежної держави.

Крім того, незалежна Українська держава отримала у спадок істотно деформовані пропорції у розвитку найважливіших галузей народного господарства, відставання сільського господарства, що базувалося на інвестиційній політиці «за залишковим принципом». У промисловості також спостерігалися негативні тенденції. Структура останньої, що склалася у довоєнний період, мало чим змінилася: переважали виробництво електроенергії, вугілля, чавуну, сталі, прокату чорних металів, коксу, мінеральних добрив, тобто практично були відсутні сучасні наукоємні виробництва, щоправда, за винятком військово-промислового комплексу.

Негативні тенденції української економіки в момент переходу до незалежності посилювалися вичерпаністю природних ресурсів, які тривалий час забезпечували потреби всього Радянського Союзу, практичною відсутністю власних запасів енергоносіїв (нафти та газу), що робить її економіку залежною від постачань цих важливих ресурсів. В умовах Радянського Союзу це відчувалося не дуже помітно, адже величезні ресурси Сибіру та інших регіонів СРСР були цілком доступними і для українських споживачів. Але в незалежній державі, коли за енергоносії почали розплачуватися за світовими цінами, цей фактор дуже болюче вдарив по її економіці.

Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в українській економіці, призвели до катастрофічних наслідків у екології, втрат природних та людських ресурсів. Для України характерним стало зменшення кількості населення працездатного віку, що почалося ще у 80-ті роки, а в останньому десятиріччі ХХ ст. проявилося ще гостріше. Техногенне навантаження на природне середовище в Україні у 4—5 разів перевищувало показники розвинених країн. Найвищою у світі була й розораність сільгоспугідь (80 %).

Отже, економіка країни потребувала глибокої та докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної системи на іншу з метою забезпечення її ефективного функціонування.

Важливим етапом у вирішенні головних завдань перехідного періоду були «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності», розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. Верховною Радою України, — які передбачали структурну перебудову господарства України, конверсію оборонної промисловості, перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь галузей, що виробляють споживчі товари для населення, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості тощо.

Після розпаду СРСР (грудень 1991 р.) в Україні здійснюються кроки, спрямовані на ринкові перетворення. Уряд з початку 1992 р. запроваджує в обіг купонокарбованець як розрахунковий знак і попередник повноцінної національної валюти — гривні, і стає на шлях «шокової терапії», проголосивши лібералізацію торгівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари, що призвело до посилення інфляційних процесів та зниження рівня життя основної маси населення.

У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Основи національної економічної політики України», що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи» містили цілий ряд заходів, як то: роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову та модернізацію промисловості, відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД (Україна залишається у складі СНД, але повністю виходить з «рублевого» простору, що стало можливим завдяки запровадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків з країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Певною мірою прийняття цієї програми стало умовою вступу України до Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) у квітні 1992 р.

У той же час керівництво країни стало на шлях поступових економічних змін зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Заявляючи про прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним господарством, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів.

Зрозуміло, що перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до національної економічної системи не міг бути безболісним. Економіка України переживає глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили пануючі в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім це катастрофічне падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991—1993 рр.) національний дохід України скоротився на 39 %. Найбільш суттєвих втрат у перші роки незалежності зазнав споживчий сектор, адже при загальному зменшенні обсягів промислової продукції приблизно на 20 % виробництво товарів народного споживання скоротилося на 30 %, у тому числі продовольства — на 35 %. У 1994 р. падіння промислового виробництва досягло 28 %, а валового внутрішнього продукту (ВВП) — 23 %. Надзвичайно знизився і життєвий рівень населення, його купівельна спроможність у 1994 р. зменшилася порівняно з 1991 майже у п’ять разів.

Глибокі деформації відбулися й у сфері державних фінансів. Україна стала лідером серед інших країн за обсягами дефіциту державного бюджету. У 1994 р. фінансування бюджетного дефіциту поглинуло від 85 до 95 % кредитної емісії і досягло майже 20 % валового національного продукту. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні у другій половині 1993 р. був найвищим у світі (10 256 %). На початку 1993 р. уряд подав до Верховної Ради України «Основи національної політики на 1993 рік», в яких передбачалися заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію, проте вимога уряду щодо здійснення жорсткої грошово-кредитної політики не отримала належної підтримки парламенту.

Кінець 1991 — перша половина 1994 рр. — це період поглиблення структурного розбалансування економіки України. Світовий досвід переконливо свідчить, що для ефективного господарювання необхідно, щоб у структурі промислового виробництва частка базових галузей (паливно-енергетичний та металургійний комплекси) становила від 19 до 23 %. В Україні ж вона у 1992 р. складала 44,9 %, у 1993 р. — 37,6 %, а в 1994 р. — 45,4 %. За цими цифрами стоїть збереження великої ресурсомісткості суспільного виробництва.

На цьому фоні істотно підвищувався податковий тягар на товаровиробників, посилювалися фіскальні ознаки податкової системи, що вкрай негативно позначалося на економічній ситуації. Зростають так звані бартерні операції (натуральний обмін), посилюється «тінізація» економіки, катастрофічно зростають неплатежі за продані товари та надані послуги. Зростає заборгованість по виплаті заробітної плати та інших виплатах (пенсіях, стипендіях тощо).

Наступний етап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми виведення економіки з кризи, запропонована Президентом Л. Кучмою у 1995 р. Програма передбачала цілий ряд заходів, спрямованих на прискорення формування ринкових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією.

У жовтні 1995 р. Президент починає здійснювати курс на радикальні економічні перетворення, у ході реалізації якого відміняються дотації на виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, а також фіксований курс до твердих валют, проголошується необхідність тотальної приватизації та суттєвого скорочення бюджетного дефіциту тощо.

У цілому економічна політика зазначеного етапу є, по суті, комбінацією монетаристських та адміністративних заходів («адміністративний монетаризм» або «монетаристське адміністрування»). Наступні роки показали, що використання монетаристських методів керівництва економікою не змогло забезпечити швидкий та ефективний вихід української економіки з кризи, хоча й дало деякі позитивні результати. Так, 1995 рік характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфери. Рівень інфляції в Україні становив 181,7 % за рік і був майже вдвічі нижчим, ніж у Росії. Це зміцнило грошову одиницю, підвищило довіру до неї, створило передумови для проведення грошової реформи. У вересні 1996 р. в обіг було запроваджено гривню — національну українську валюту.

Серед найбільш важливих змін, що відбуваються в українській економіці в цей період, слід також назвати суттєве зростання темпів приватизації; істотне уповільнення темпів спаду виробництва (12,2 % у 1995 р. проти 22,9 % у 1994 р.); створення відповідних законодавчих засад для ліквідації державної монополії щодо власності на землю та формування різних її форм.

Наступний етап реформування економіки України характеризується проголошенням коригування курсу реформ на створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки, або, інакше кажучи, проголошено курс на побудову соціального ринкового господарства, яке давно вже є реальністю у провідних країнах світу (наприклад у Німеччині).

Але в господарській практиці 1996-й та наступні роки принесли народові України нові випробування. У 1996 р. ВВП скоротився на 10 %, промислове виробництво — на 5 %, випуск товарів народного споживання — на 20 %. Спад відбувається й в аграрному секторі. Як і раніше, величезною залишалася заборгованість із зарплати, пенсій, стипендій, яка розтяглася на багато років. У 1997—1999 рр. в Україні продовжувався трансформаційний спад.

Проте починаючи з 1995 р. фіксується уповільнення темпів падіння ВВП більше ніж удвічі. Позначився процес економічної стабілізації в експортоорієнтованих і базових галузях. Однак вихід з кризи ускладнюють енергомісткі експортоорієнтовані галузі, що займають важливе місце у структурі українського виробництва. А наприкінці 1997 р. почала втрачати позиції українська валюта, що проявилося у зниженні курсу гривні. Особливо болюче вдарив по гривні російський дефолт восени 1998 р., після чого гривня знецінилася наполовину, а в наступний рік її курс продовжував знижуватися.

У другій половині 90-х років відбувається й перелом у відносинах власності. До 1999 р. форму власності змінили 61,7 тис. підприємств; у 2000 р. понад 70 % промислової продукції вироблено на недержавних підприємствах. Проведено й аграрну реформу, головною ознакою якої була приватизація землі.

Але стан справ у агропромисловому комплексі України залишається ще досить складним. З одного боку, це обумовлено переходом до ринкової системи. Проте невміле керівництво сільськогосподарськими підприємствами в процесі аграрних реформ, перехідні відносини власності й господарювання посилили негативні тенденції. Аграрний сектор ще потребує надзвичайних зусиль. І не лише зернове господарство та тваринництво, які надзвичайно постраждали, але й цукро-бурякове господарство. Потребує також істотних зусиль для покращання справ цукрова промисловість, яка вимагає практично повного переоснащення основних підприємств.