Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

политология

.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
20.06.2018
Размер:
30.28 Кб
Скачать

Національні інтереси та національна безпека України Національний інтерес

Національні інтереси — інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом.

Національні інтереси не тотожні інтересам націй, оскільки перші інтегрують інтереси всіх людей незалежно від національної належності, а другі — лише інтереси окремої нації. В Україні проживає майже 100 націй, у кожної є специфічні інтереси. Але національні інтереси для всіх є інтегруючим, єднальним чинником їх існування в державі, поліпшення умов соціального й політичного буття. Іншими словами, національний інтерес є домінантою загальносуспільних устремлінь.

Реалізація національних інтересів є природним правом народу на гідне існування, важливою детермінантою національного відродження України. Вона набуває особливої гостроти в моменти, коли постає нагальна потреба задовольнити спраглі національні сподівання, максимально ефективно використати багатющі національні ресурси. Становлення концепції національних інтересів України розпочалося з прийняття Декларації про державний суверенітет України, Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленого 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням. Фундаментальним національним інтересом Декларація про державний суверенітет України проголосила „державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в 67 межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах”. Нею передбачалося здійснення Україною як суб’єктом міжнародного права безпосередніх зносин з іншими державами: укладання з ними договорів, обмін дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національно державного інтересу держави «у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах».

В залежності від ступеня впливу на економічну, політичну, воєнну, науково-технічну та інші сфери функціонування держави національні інтереси можна класифікувати за ступенем важливості як життєво важливі, другорядні, критичні, а за ступенем стійкості – стратегічні, оперативні і тактичні.

Формування життєво-важливих інтересів відбувається протягом історичного становлення нації держави як суб’єкта міжнародного права. До них можна віднести (стосовно України) такі інтереси, як підтримання і збереження територіальної цілісності країни, захист її кордонів, суверенітету; створення і забезпечення системи національної безпеки; інтеграція в систему регіональної та глобальної безпеки; реалізація широкомасштабних програм з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та утворення ефективної системи ядерної безпеки України; інтеграція в світову економічну і політичну спільноту, створення сприятливих умов для залучення закордонних інвестицій, збереження старих та пошуки нових шляхів доступу до стратегічно важливих для економіки ресурсів; підтримка процесів соціально-культурного і духовного відродження основ національної державності українського народу, його самобутності. Визначення стратегічних національних інтересів та їх юридичне оформлення як офіційно визнаних пріоритетів України має стати результатом спільної праці всіх гілок влади.

Національна безпека держави

Національна безпека держави — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

До об'єктів національної безпеки відносяться національні інтереси, національні цінності, структурні елементи системи національної безпеки, їх властивості і відносини, які захищаються від загроз. Виходячи з цього, виділяються три рівня основних об'єктів безпеки: - громадянина (людини) - його права і свободи; - суспільства - його духовні та матеріальні цінності; - держави - її суверенітет, конституційний порядок, територіальну цілісність і недоторканність кордонів.

До суб'єктів національної безпеки треба віднести носіїв властивостей, що забезпечують захист об'єктів безпеки. Основним суб'єктом національної безпеки є держава, яка, згідно з Конституцією України (ст. 3, 27, 28, 29), забезпечує безпеку кожної людини і громадянина, їх життя, здоров'я, честь, гідність, особисту недоторканність на території України, а також своїм громадянам і за її кордонами.

Фактори національної безпеки поділяються на воєнні і невоєнні, внутрішні і зовнішні. До воєнних факторів належать стан збройних сил держави і ступінь їх боєготовності; наявність можливих театрів воєнних дій, стан стратегічних резервів і мобілізаційних можливостей; кількість військових союзників та участь у військово-політичних союзах; професіоналізм особового складу збройних сил; розміри військових витрат, стан військової науки і характер воєнної доктрини. Ці фактори становлять важливі об'єкти військової політики України.

Групу невоєнних, факторів складають геополітичне становище і геостратегічна інфраструктура, природноекономічні умови країни, кількісна і якісна структура населення, економічний потенціал; рівень суспільної стабільності, дисципліни і правопорядку; стан інформаційної безпеки; рівень державної безпеки, людський фактор, політичний устрій, міжнародна ідеологія, дипломатія. Названі фактори є компонентами державної сили України, як і будь-якої держави, що забезпечують можливості впливу на стан національної безпеки. Державна сила України є сукупністю політичних, економічних, військових, людських, духовних якостей, що визначають потужність, впливовість державної політики національної безпеки. 

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

  • пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

  • верховенство права;

  • пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

  • своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

  • чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

  • демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

  • використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Пріоритетами національних інтересів України є:

  • гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

  • розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

  • захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

  • зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;

  • забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;

  • створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

  • збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

  • забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

  • розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

  • інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Що відносять до загроз національних інтересів та національної безпеки? 

На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є:

в економічній сфері:

  • істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах інноваційного розвитку;

  • ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки;

  • нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам; зростання кредитних ризиків;

  • критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення;

  • недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;

  • критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;

  • нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості;

  • велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів;

  • небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки;

  • неефективність антимонопольної політики та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці;

  • критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;

  • неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави;

  • "тінізація" національної економіки;

  • переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними.

Напрямки державної політики щодо національної безпеки в економічній сфері.

З урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.

Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:

в економічній сфері:

  • забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

  • прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;

  • вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;

  • подолання "тінізації" економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;

  • забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

  • здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;

  • забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного і активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;

  • забезпечення продовольчої безпеки;

  • захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту - поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;

  • посилення участі України у міжнародному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях.