Семінар 3-4. Методологія та методика наукових досліджень (4 години)

1. Поняття методу, методології та методики наукового дослідження.

Организация и проведение научного исследования невозможны без опоры на научную методологию, без использования соответствующих методов. Выстраивая методологическую базу для научного исследования, следует уточнить основные понятия (метод, методика, методология и др.).

Цель научного исследования – получение еще неизвестных знаний о явлении или процессе и дальнейшее полезное использование этих знаний в практической деятельности.

Научное исследование имеет две составляющие:

 объект научного исследования;

 предмет научного исследования.

Под объектом научного исследования понимают материальную

систему, а под предметом структуру закономерностей взаимодействия элементов (факторов) этой системы.

Метод – путь исследования, способ достижения цели, способ решения задачи.

) Метод понимается как конкретный способ исследования, построения и обоснования системы знаний о предмете, включающий в себя различные приемы исследования..

Уже изученные явления, процессы, закономерности служат образцами, моделями для последующего изучения других явлений и процессов. Поэтому в научных исследованиях важен не только результат, но и путь к нему, метод познания, цепочка умозаключений, приводящих к выводу.

) Методика - фиксированная совокупность приемов практической деятельности, приводящей к заранее определенному результату; конкретизация метода, доведение его до инструкции, алгоритма, четкого описания способа существования.

) Методологией называют систему базисных принципов, методов, методик, способов и средств научного исследования. Методология научного исследования предполагает умение правильно организовать научную деятельность с использованием эффективных методов работы, правил и логических заключений.

) Методологический подход - группа методов, имеющих общее основание.

) Методологический принцип - основополагающее правило, положение, нормативная координата методологической парадигмы.

) Методологическая парадигма - это совокупность фундаментальных научных установок, принципов и основных методологических подходов, принятых в научном сообществе в рамках устоявшейся научной традиции в определенный период времени. Обеспечивает преемственность развития науки и научного творчества.

Существует множество видов методов научного познания. Какие методы использовать для исследования, - это определяет ученый, опираясь на собственный опыт и опыт своих предшественников и коллег. Но решающим критерием определения необходимых методов является предмет исследования.

Виды методов различают по:

·степени общности (общенаучные и специальные или частнонаучные);

·уровню абстракции (эмпирические и теоретические);

·характеру выполняемых функций (количественные и качественные).

2. Класифікації методів.

Загальні методи наукового пізнання, як правило, розподіляють на методи теоретичного та емпіричного рівнів. Методи, що застосовуються на теоретичному рівні дослідження мають здебільшого загально-логічний характер. Серед них особливого значення надається таким методам, як: Аналітичний, який полягає у вивченні явищ та процесів міжнародних відносин через розчленування їх на окремі елементи, щоб вивчити їхні внутрішні особливості, динаміку розвитку та зв’язки між ними. Для реалізації аналітичного дослідження широко використовується низка прийомів: - аналогія, тобто припущення про структуру та особливості певного невідомого явища, через прийняття за такі параметрів вже відомих явищ; - порівняння – зіставлення відомих особливостей різних явищ, щоб виявити спільне та відмінне; - інтерполяція – висунення гіпотези про один з елементів явища або одну із стадій процесу, виходячи із загальних параметрів явища чи процесу; - групування окремих елементів явища за певним критерієм спільності, що виражає їхні найістотніші ознаки; - структуризація, тобто визначення елементів явища та зв’язків між ними. Синтетичний метод передбачає застосування таких методичних прийомів, як: - узагальнення – полягає у визначенні загальних ознак та властивостей явищ і процесів; - екстраполяція – спосіб формувати наукові уявлення про об’єкт дослідження, висуваючи припущення, що його особливості такі ж, як його елементи. Абстрагування це метод, який полягає у виокремленні та узагальненні найважливіших рис об’єкта дослідження та свідомому упущенні другорядних. Абстрагування пов’язане з такими методичними прийомами, як: - редукція, тобто зведення складних явищ та процесів міжнародного життя до простіших, що до них подібні;

- формалізація – відображення знань про реальність у точних поняттях і твердженнях, що наголошують найважливіші ознаки явищ і процесів. На емпіричному рівні дослідження ґрунтується на описі та спостереженні й спрямоване на встановлення максимально об’єктивного знання про параметри досліджуваної реальності. Для досліджень з міжнародних відносин принциповим є вивчення конкретних ситуацій, що розглядаються, як певний умовно зафіксований фрагмент процесу міжнародних відносин. Загальний механізм дослідження на цьому рівні полягає у виявленні конкретних фактів, що характеризують явища і процеси міжнародних відносин, та встановленні їхніх параметрів. Факти, пов’язані між собою та інтерпретовані у рамках тієї чи іншої теорії, становлять систему знань про об’єкт та предмет дослідження. Загалом методи дослідження емпіричного рівня, що застосовуються в дослідженнях з міжнародних відносин, можна поділити на: загальні, експлікативні, конструктивні та прогнозні. Ми зупинимося на загальних та деяких експлікативних методах дослідження, як найбільш доступних для рівня магістерської роботи1 . Загальні методи дослідження містять групу найпростіших прийомів та способів вивчення не тільки міжнародних відносин, але застосовуються практично усіма науковими дисциплінами. Серед найвідоміших загальних методів дослідження використовують такі: Метод спостереження – суб’єктивна фіксація реальності. У процесі спостереження йдеться про такі елементи, як суб’єкт спостереження (спостерігач, який з власної позиції сприймає та фіксує певні ситуації та процеси; його позиція випливає зі ступеня участі у подіях, зацікавленості, особливостей світогляду та проінформованості), об’єкт спостереження (конкретна ситуація, що склалася у певний час, зафіксований спостерігачем) та засоби спостереження (сукупність прийомів та способів, завдяки яким ця ситуація відображається. Засоби можуть бути: візуальний, коли спостерігач є безпосереднім учасником або очевидцем подій; рефлексійний, коли спостерігач характеризує події, спираючись на розповіді очевидців або учасників подій). Основний недолік цього методу полягає у суб’єктивності поглядів, заангажованості

дослідників, недосконалості або реформованості засобів спостереження. Певною мірою найдоступніший та найпоширеніший метод – вивчення документів. Він полягає у врахуванні та аналізі низки офіційних документів, серед яких можна назвати: повідомлення прес- служб дипломатичних та військових відомств, інформація про візити державних діячів, статутів міжнародних організацій, декларацій і заяв глав держав і урядів, повідомлень інформаційних агентств, концепцій і доктрин зовнішньої політики та безпеки держав світу, платформ політичних партій, громадських організацій, релігійних громадських рухів та відповідних матеріалів тощо. Експлікативні методи – це група прийомів та способів дослідження, яка має аналітичний характер і визначається точністю та конкретністю. До таких методів можна віднести: контент-аналіз, івент-аналіз, когнітивне картування, індикаторів та статистичний. Контент-аналіз – систематизоване вивчення змісту письмового чи усного тексту через фіксацію найчастіше повторюваних у ньому словосполучень та змістовних сюжетів. Івент-аналіз – це метод спрямований на обробку публічної інформації, яка дає змогу визначити та систематизувати дії у міжнародних відносинах, які аналізують за змістовною схемою „хто- як-кого-коли”. Систематизовані події зводять у матричні таблиці, рангують та вивчають за допомогою ЕОМ. Такий метод передбачає створення доволі значного за обсягом банку даних щодо подій, пов’язаних з міжнародним життям. Когнітивне картування – спосіб досліджувати поняття та категорії, що ними оперують окремі особи, уповноважені до прийняття рішень у сфері зовнішньої політики. В основі прийняття рішень політичними діячами може лежати не тільки і не стільки реальність, скільки її сприйняття ними. Метод когнітивного картування пов’язаний з дефініюванням основних понять, якими оперує особа чи організована група, що приймають рішення та спрямований на знаходження між цими поняттями причинно- наслідкових зв’язків. Іншими словами, цей метод є способом аналізу ситуації з погляду тієї чи іншої сторони, що діє у певній ситуації. Метод індикаторів – використання низки найважливіших параметрів поведінки учасників міжнародних відносин: спосіб дипломатичного представництва, економічні угоди, міждержавні візити, договори. Індикатори групуються відповідно до їх типу (наприклад, державні візити можуть здійснюватися на рівні глав держав, прем’єр-міністрів, міністрів, послів і т.ін.). Кількісна характеристика міжнародних стосунків, подана у вигляді розгорнених таблиць, свідчить про інтенсивність тієї чи іншої зовнішньополітичної та економічної орієнтації країни. За таким методом можна говорити про характер, структуру та зміст міжнародних відносин. Статистичний метод є способом вивчення кількісного боку масових суспільних явищ у нерозривному зв’язку з їхнім якісним змістом. Він полягає у визначенні кількісних параметрів явищ і процесів, їх оброблення, аналізу та теоретичного узагальнення. Використання методів емпіричного рівня дослідження можуть бути ефективними для дослідження тільки у комплексному їх використанні, коли один з них доповнюється іншим, що забезпечує найбільше наближення до об’єктивності дослідження.