Лекція 3
ТЕМА : НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ, ЙОГО СИСТЕМА ТА ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ
План.
-
Мета, завдання та сутність національного виховання
-
Принципи національного виховання
-
Українська етнопедагогіка – основа національного виховання
-
Основні етапи та шляхи національного виховання.
-
Напрями виховання в національній школі.
-
Основи козацької педагогіки.
ЛІТЕРАТУРА:
-
Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – №6. – с. 18-26
-
Клепко С.Ф. Національне виховання і здоровий глузд // Шкільний світ. – 1999. – №15-16
-
Кузь.В.Г. Основи національного виховання.. – Умань, 1993.
-
Національна доктрина розвитку освіти. Україна в ХХІ ст.. – К., 2001.
-
Основи національного вихованя: концептуальні положення / В.Г. Кузь, Ю.Д.. Руденко, З.О. Сергійчук та ын.; За заг. Ред.. В.Г. Кузя та ін. – К.: Ін форм. – 1993. – 152 с.
-
Підласий І. Ідеали українського виховання // Рідна школа. – 2000. №4 – с. 6-13.
-
Стельмахович М.Г. Народна педагогогіка. – К., Рад. Школа, 1985. – 312 с.
-
Яковенко В. Національна ідея. Г. Ващенко і сучасне реформування освіти // Шлях освіти. – 1997. - №3. – С. 38-42.
(1) Національне виховання – це створена впродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість і ціннісні орієнтації молоді; передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь.
Національне виховання – це родинознавче, вітчизнознавче, українознавче виховання („Концепція національного виховання”).
Поняття „національне виховання” рівнозначне державному вихованню, хоча останнє значно вужче. Державне виховання є складовою частиною національного і реалізується державними виховними інститутами, зокрема школою.
Головна мета національного виховання – передача молодому поколінню соціального досвіду, багатств духовної культури, національної ментальності народу, його своєрідності і формування на цій основі особистісних рис громадянина України.
Завдання національного виховання:
-
розвивати природні задатки дитини, її тіло і дух, зміцнювати здоров’я нації;
-
виховувати підростаюче покоління в дусі пізнання і збереження духовної культури людини;
-
проявляти турботу про формування інтелектуально розвиненої і духовно багатої особистості;
-
виховувати національну свідомість і самосвідомість, національний характер, світогляд, гуманістичні ідеали тощо;
-
формувати у молодого покоління загальнодержавні інтереси і потреби;
-
формувати патріотичні почуття;
-
формувати людину-творця.
Розкриваючи проблеми національного виховання, ми будемо користуватися цілою низкою термінів:
- українська національна педагогіка – це наука, що представлена народною педагогікою і науковою педагогікою;
- національна філософія (етнософія) – це самобутня система ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт;
- національний світогляд – це обумовлена культурно-історичними умовами система поглядів, переконань, ідеалів;
- національна ідеологія – це ідейне багатство нації, система філософських, політичних, економічних, правових, моральних, естетичних і релігійних ідей, а також поглядів, ідеалів і принципів, які відображають інтереси, потреби і прагнення нації;
- національна психологія – це особливості певних психологічних процесів. Психологія українця – це психологія господаря. умілого хлібороба, захисника прав особистості і незалежності.
(2) Національна система виховання – це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, традицій, обрядів, спрямована на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь.
Принципи національного виховання:
-
принцип природовідповідності (не ламати задатки в дитині до певних наук, закладені природою);
-
принцип етнізації (виховання самосвідомості);
-
принцип культуровідповідності;
-
принцип гуманізації і демократизації;
-
принцип врахування вікових, статевих і індивідуальних особливостей;
-
принцип систематичності педагогічного впливу;
-
принцип посильного залучення дітей до трудової діяльності;
-
принцип творчого ставлення до дійсності;
-
принцип утвердження життєвого оптимізму.
Національна система виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки і науково-педагогічної думки.
(3) До виникнення наукової педагогіки була народна педагогіка.
Народна педагогіка - та педагогіка, яку створив народ. Народ свою педагогіку створював емпірично, відбирав і зберігав у пам'яті найкращі результати стосовно виховання дітей, ці результаті передавалися із покоління в покоління. Народна педагогіка – це сукупність педагогічних відомостей і виховного досвіду народу, які знайшли своє відображення у звичаях, обрядах, фольклорі, традиціях сімейного і громадського виховання.
Народна педагогіка - емпірично набутий досвід народом у справі виховання та навчання дітей в сім'ї. Особливість народної педагогіки багатотомний, але цінний підручник навчання і виховання, зберігається у памяті народу, постійно використовується систематизується збагачується: і вдосконалюється.
Українська етнопедагогіка – це основа національної системи виховання. Вперше термін «народна педагогіка» був застосований Ушинським, на Україні Духновичем. Волков ввів термін «етнопедагогіка». Ці терміні майже синоніми
- народна педагогіка - термін використовується без належності до конкретного народу.
- Етнопедагогіка - пов'язана із конкретною етнічною належністю, з національним нахилом.
Складові частини етнопедагогіки: складається з п’яти розділів:
-
„Народне дитинознавство” - це усталені погляди на дітей, емпіричні знання (донаукові, аксіоматичні) про умови і рушійні сили розвитку людських якостей на стадії дитинства, відомості про фізіологічні особливості розвитку дітей, знання періодів, етапів життя і підготовки до дорослого життя.
-
„Українське родинознавство” (фамілістика): об’єднує знання і досвід народу щодо створення міцної, здорової і щасливої сім’ї. Це наука про сім'ю, про вплив родичів на дитину. Це наука яка показує як формувати в свідомості дитини культ матері, батька.
-
„Народна дидактика”: здобутки в галузі розвитку менталітету нації; вони концентруються у поглядах на принципи, зміст та методи навчання, на зміцнення пізнавальних сил і здібностей дитини. Реалізуються через мову, загадки, прислів’я, приказки, через залучення до посильної праці і спілкування з природою. Це досвід батьків в галузі навчання дітей, розвитку розуму, кмітливості.
-
„Народна педагогічна деонтологія”: це те обов’язкове, без чого немислиме істинне виховання справжньої людини (почуття приязні до інших народів, шанобливе ставлення до рідної землі та культури, до матері, історії, традицій). Основні джерела деонтології, або національної системи виховання: фольклор краєзнавство, звичаї, традиції, обряди народний календар.
-
„Родинна педагогіка”: батьки є головними природними вихователями, головний виховний вплив яких йде через слово, приклад, уклад життя, мікроклімат сім’ї. Народна мудрість соціалізації дитини в сім’ї йде завдяки передачі їй дорослими духовного і виробничого досвіду, прищеплення культури поведінки.
Два основні підходи: народознавчі, людинознавчі. Засоби - укр. мова, історія народу, краєзнавство, усна народна творчість, нар. пісні прикмети, символіка, ремесла, родовід, календар.
В середині 70-х років XX сторіччя в науковому обігу з’являється термін „етнопедагогіка” (Волков). Це поняття вказує на національну самобутність, етнічну специфіку та оригінальність традиційних педагогічних знань.