17. Право внутрішньго ринку ЄС Дуже важливе значення в інтеграційному процесі західноєвропейських країн має правове регулювання внутрішнього ринку, який, по суті, є серцевиною всього Європейського Союзу. Саме тому дуже важливо вивчати механізм державного регулювання та основні положення права, яке регулює цей ринок, особливо українським юристам, оскільки, як вже зазначалося, Україна прагне до вступу в це утворення. Головними напрямами регулювання в праві Євросоюзу свободи пересування товарів, послуг, вільного руху капіталів та робочої сили є створення такого рівня інтеграції країн-членів цього об’єднання, при якому будуть відмінені всі перешкоди стосовно переміщення в рамках Євросоюзу всіх перерахованих категорій та усунення будь-яких перешкод при реалізації громадянами своїх прав в даній сфері. Реалізацію стратегії спільного ринку зробили можливими відмова від повного наближення законодавства і прийняття принципу взаємного визнання. Згідно з цим підходом, Рада ЄС визначає лише основні вимоги щодо безпеки, охорони здоров'я, довкілля та споживачів, натомість узгодженням деталей їх практичного застосування займаються інші європейські інституції. Національне законодавство такого ж характеру не підлягає контролю Співтовариства і є предметом взаємної довіри.Єдиний внутрішній ринок складається з чотирьох елементів (т.зв. свобод руху): свобода руху товарів , свобода руху осіб, свобода руху послуг, свобода руху капіталу.
18. Принцип свободи переміщення товарів. Прагнення створити вільний від бар'єрів внутрішній ринок с результатом економічної філософії, що лежить в основі договорів, відповідно до яких були засновані Європейські Співтовариства. Ця філософія ґрунтується на ринковій економіці, яка вважається найефективнішим механізмом розподілу товарів та послуг.Одним із головних принципів функціонування ЄС являється свобода переміщення товарів. Метою ЄС є гармонізація податків, країнам-учасницям залишено свободу вибору конкретних законодавчих рішень сфері свободи переміщень товарів. Спільні дерективи, які розповсюджуються на всіх країн-учасниць, стосуються на сам перед внутрішньосоюзних операцій, на які не розповсюджується поняття експорт та імпорт, застосовується інший порядок виникнення податкових зобов’язань та податкових відшкодувань.
19.Принцип свободи переміщення осіб Найважливішою нормою Шенгенської конвенції є ст.2,що передбачає вільне переміщення через внутрішні кордони в любому місці без прикордонного огляду. Громадяни звільняються від обов’язків при переході внутрішніх кордонів країн Шенгена, підлягати любому прикордонному контролю. Усунення контролю стосується не тільки наземних кордонів, але і авіаційних і регулярних поромних ліній, що зв’язують країни Шенгена напряму одна з одною. Звільнення від прикордонного контролю не означає права в’їзду на територію Шенгена. Тому не представлення документів на кордоні не означає, що громадянин не повинен мати їх з собою. Зокрема, це стосується візових обов’язків з третіх країн. Існує різниця між країнами з обов’язковим візовим режимом, де держава вимагає візу від іноземця, і державами, в яких можна їздити без візи. По загальному правилу, громадяни з третіх країн при в’їзді на територію Шенгена повинні мати необхідну візу. Положення про повне усунення внутрішнього прикордонного контролю не виключає його відновлення в інтересах національної безпеки. Ці міри можуть бути прийняті тільки у надзвичайних випадках і повинні бути лімітовані в просторі і часі. Перш за все необхідний спільний контроль на зовнішніх кордонах, якщо скоро контроль на кордонах між самими країнами Шенгена ліквідується. У випадку загрози громадському порядку і безпеки ці внутрішні кордони можуть на короткий час відновлюватися. Відповідним чином міняється і візовий режим. Така радикальна зміна прикордонного режиму викликала необхідність більш тісного співробітництва імміграційних, поліцейських і судових служб країн Шенгена.
20.Принцип свободи переміщення фінансів Слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжнародних економічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально змінилися підходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів ЄС. Досить зазначити, що за необхідності визначення спільної валютної політики у Раді Європейського центрального банку (ЄЦБ) при голосуванні діє принцип "одна голова — один голос". Це тим більше викликає здивування, якщо врахувати, що до органу ЄЦБ, який приймає рішення, — Ради входить менша кількість членів, ніж число країн, які беруть участь у Валютному союзі. Мова йде про те, що члени Ради не представляють певну кількість голосів відповідно до економічного і фінансового потенціалу країни, а є справді абсолютно незалежними представниками інтересів усього Європейського Союзу, в цьому разі — у валютно-фінансовій сфері.Поряд із гармонізацією бюджетної та податкової політики в Європейському Союзі відбувається активний процес уніфікації діяльності банківської сфери, створення єдиного ринку банківських послуг, формування якого в основному завершилося до початку 1993 р. заходи, які реалізуються у фінансовій сфері керівними органами ЄС, ведуть до скасування обмежень і бар'єрів на шляху переміщення капіталів і фінансових послуг, перегляду цілої низки національних стандартів діяльності фінансових інститутів і введення єдиних правил контролю за їхньою діяльністю, встановлення основних принципів гармонізації контрольних стандартів та інших правил. Крім того, вживаються заходи, спрямовані на полегшення організації операцій з мобілізації капіталів на фондових біржах і ринках капіталу, введені й діють єдині правила, які регулюють питання емісії та обігу цінних паперів, у тому числі боргових.
22. Митне право ЄС Митне право ЄС, подібно до національного митного права, є галуззю права, а саме — галуззю права Європейського Союзу. Оскільки Європейські співтовариства виникли на основі передачі державами-учасницями частини свого суверенітету наднаціональним структурам (інститутам і органам Співтовариств, а потім і Союзу), питання митного регулювання перейшли, на основі засновницьких договорів, в юрисдикцію інтеграційних утворень. Таким чином, з формуванням і розвитком правових норм Співтовариств в сфері митного регулювання, а також у зв'язку з подальшою уніфікацією митного регулювання трьох співтовариств (ЄЕС, ЕОВС, Евроатом) стала можливою поява такої галузі права Європейського Союзу, як митне право. Положення Договору про заснування ЄС дозволяють виділити дві основні сфери митного регулювання: - відносини усередині митного союзу, утвореного державами-членами, і - відносини, що регулюють торговий товарообіг ЄС із третіми країнами. Таким чином, митне право Європейських Співтовариств — це сукупність норм, що регламентують внутрішні і зовнішні аспекти функціонування митного союзу. Правові акти Європейських Співтовариств, що приймаються для реалізації положень засновницьких договорів стосовно створення та функціонування митного союзу є загальнообов'язковими в державах-учасницях, мають пряму дію і користуються юрисдикційним захистом Суду ЄС та національних судових органів. За межами компетенції ЄС залишаються багато сфер митних правовідносин, характерних для національного митного регулювання. Зокрема, інституційна основа митної служби, система і структура митних органів, статус їх службовців є предметом конституційного та адміністративного права держав-учасниць. Також у віданні національного права (адміністративного та кримінального) залишаються питання відповідальності за митні правопорушення і злочини, хоча Маастрихтський і Амстердамський договори відкривають перспективи для гармонізації і в цій сфері. Термін «митне право Європейського Союзу» охоплює ширше коло правових норм: як норми права Європейських Співтовариств, так і норми, прийняті в рамках другої і третьої опор ЄС (співпраця по боротьбі з контрабандою, незаконним оборотом наркотиків тощо). Проте останні не володіють властивостями норм права Європейських Співтовариств, оскільки не мають прямої дії, потребують імплементації в національному праві держав-учасниць та не користуються судовим захистом. У зв'язку з цим основний акцент в даному розділі зроблений на правовому регулюванні митних відносин в рамках Європейських Співтовариств. Митне право ЄС і національне право держав-учасниць. Хоча Договір про заснування Європейського співтовариства встановлює виняткову компетенцію Співтовариства у сфері митного і зовнішньоторговельного регулювання, в деяких випадках держави-учасниці мають право приймати власні нормативно-правові акти. До таких випадків відносяться: 1) заборони і обмеження імпорту та експорту на підставах суспільної моралі, публічної політики і суспільної безпеки; захисту життя і здоров'я людей, охорони тварин і рослин; охорона національного художнього, історичного і археологічного надбання; охорона промислової або комерційної власності; 2) заходи з охорони довкілля та захисту прав споживачів; 3) заходи, що приймаються на користь безпеки держав-учасниць (торгівля зброєю, боєприпасами, товарами подвійного призначення); 4) заходи, що здійснюються державами-учасницями у випадках серйозних порушень правопорядку, у разі війни, а також для виконання зобов'язань по дотриманню миру і міжнародної безпеки; 5) реалізація прав і обов'язків, передбачених угодами держав-учасниць з третіми країнами, укладених до 1 січня 1958 р. (для нових держав-учасниць — до дати їх приєднання до ЄС). Деякі акти вторинного права Співтовариства, зокрема Митний кодекс, також уповноважують держави-учасниці приймати в окремих випадках національні правила митного регулювання. Держави-учасниці, зокрема, можуть регламентувати повноваження митних агентів (брокерів), розташування пунктів перетину митного кордону, компетенцію і структуру митних органів, розташування вільних зон, санкції за вчинення митних правопорушень, процедури оскарження рішень митних органів та деякі інші питання.
23. Шенгенське право Найважливішою нормою Шенгенської конвенції є ст.2,що передбачає вільне переміщення через внутрішні кордони в любому місці без прикордонного огляду. Громадяни звільняються від обов’язків при переході внутрішніх кордонів країн Шенгена, підлягати любому прикордонному контролю. Усунення контролю стосується не тільки наземних кордонів, але і авіаційних і регулярних поромних ліній, що зв’язують країни Шенгена напряму одна з одною. Звільнення від прикордонного контролю не означає права в’їзду на територію Шенгена. Тому не представлення документів на кордоні не означає, що громадянин не повинен мати їх з собою. Зокрема, це стосується візових обов’язків з третіх країн. Існує різниця між країнами з обов’язковим візовим режимом, де держава вимагає візу від іноземця, і державами, в яких можна їздити без візи. По загальному правилу, громадяни з третіх країн при в’їзді на територію Шенгена повинні мати необхідну візу. Положення про повне усунення внутрішнього прикордонного контролю не виключає його відновлення в інтересах національної безпеки. Ці міри можуть бути прийняті тільки у надзвичайних випадках і повинні бути лімітовані в просторі і часі. Перш за все необхідний спільний контроль на зовнішніх кордонах, якщо скоро контроль на кордонах між самими країнами Шенгена ліквідується. У випадку загрози громадському порядку і безпеки ці внутрішні кордони можуть на короткий час відновлюватися. Відповідним чином міняється і візовий режим. Така радикальна зміна прикордонного режиму викликала необхідність більш тісного співробітництва імміграційних, поліцейських і судових служб країн Шенгена.
24 Податкове право ЄС Для того щоб уникнути недоречностей у регулюванні податкових стосунків у Європі використовують два поняття: «європейське податкове право» та «інтеграційне право». Так інтеграційне податкове право визначається, як сукупність податкових положень, засновницьких договорів та нормативно-правових актів, прийнятих інститутами ЄС, а також загальних принципів права, які застосовуються до податкових відносин та рішень суду ЄС з податкових питань. А європейське податкове право розглядається, як сукупність інтеграційного податкового права та податкового права держав-членів. Про те зауважимо, що не слід недооцінювати роль національного податкового права, яке є рівноцінною складовою європейського права та регулює широке коло податкових відносин держав-членів ЄС. Поняття «національного податкового права» включає сукупність прийнятих у державі норм податкових законів і підзаконних актів, а також загальних принципів права, які застосовуються до податкових відносин, принципів податкового права, закріплених у конституції, прецедентів і рішень вищих судових органів з питань податкового права. Також слід розмежовувати терміни «податкове право» та «податкове законодавство». Податкове законодавство у вузькому розумінні - це сукупність прийнятих парламентом податкових законів універсального характеру, які встановлюють, змінюють або відміняють окремі види податків, визначають елементи податку, поняття і загальні принципи податкової системи. Податкове законодавство у широкому розумінні – це сукупність податкових законів і підзаконних актів, актів глав держав та урядів, нормативно-правових актів органів державного управління в галузі фінансів.
25. Бюджетне право єс
Правове регулювання бюджетних відносин в Євросоюзі відзначається високим рівнем, що дає змогу досягати компромісу між усіма 27 державами членами та інститутами цього об’єднання. Істотне реформування бюджетного права Євросоюзу передбачене Лісабонським договором, що набрав чинності з 1 грудня 2009 р.
Дослідження засад бюджетного права ЄС є актуальним завданням сучасної правової доктрини України, оскільки дає можливість врахувати досвід правового регулювання бюджетних відносин в ЄС при реформуванні бюджетного права України, нагальна необхідність в якому давно назріла. Останнім сигналом цьому став той факт, що 2010 р. Україна вперше за останні роки зустріла без прийнятого державного бюджету.
Питанням бюджетного права Євросоюзу в Україні достатньої уваги поки що не приділяється в юридичній науці. . Окремі аспекти бюджетного регулювання в ЄС розглядаються в контексті окремих аспектів інституційного права ЄС у працях В. І. Муравйова, Р. А. Петрова, О. М. Шпакович та ін. Серед російських учених питання бюджетного права висвітлюють С. Ю. Кашкін, І. Н. Устінов., Л. М. Ентін. Разом з поглибленням інтеграційних процесів бюджетне право ЄС пройшло тривалий період розвитку, починаючи від функціонування бюджетів трьох співтовариств на початку 1960х та закінчуючи перспективою прийняття в 2011 р. бюджету Євросоюзу, реформованого Лісабонським договором.
26. Валютне право єс
27. Кримінальне право єс
Кримінальне право ЄС не є внутрішньодержавним кримінальним правом, як і міжнародним кримінальним правом, а виступає одним з видів регіонального транснаціонального кримінального права в матеріально-правовому та процесуальному сенсі.
Дослідники відзначають неоднорідність кримінального права ЄС та виділяють такі його складові:
1. адміністративно-кримінальне право ЄС (заборони права ЄС і процесуальні правила, що за формально-правовими і політичними, але не сутнісними причинами називаються «адміністративно-правовими», а не «кримінально-правовими»);
2. норми права ЄС, що стосуються кримінального права і процесу, які переважно вимагають від національних кримінально-правових систем здійснювати заходи певним чином;
3. кримінально-процесуальне право ЄС – система норм права ЄС, що визначає стандарти провадження у кримінальних справах та статус окремих його суб’єктів (тобто застосування кримінального чи кримінально-процесуального права на національному рівні), регламентує судове (процесуальне) співробітництво у кримінальних справах шляхом надання правової допомоги у розслідуванні або судовому розгляді кримінальних справ, виконання кримінально-процесуальних рішень;
4. проект норм єдиного європейського кримінального права.
Принципи кримінального права ЄС: Принцип верховенства права ЄС, Принцип взаємного визнання судових рішень(Принцип взаємного визнання означає, що правовий захід, встановлений судовим рішенням в межах юрисдикції однієї держави-члена ЄС, повинен бути негайно визнаний, а при необхідності, і виконаний в усіх інших державах-членах ЄС, забезпечуючи в них аналогічний чи подібний правовий результат).