Комплексний кваліфікаційний екзамен

із зарубіжної літератури та методики навчання

Напрям підготовки: 6.020303 Філологія (мова та література англійська)

ОКР: бакалавр

Питання з історії зарубіжної літератури

1. «Робінзон Крузо» д.Дефо як реалістичний просвітницький роман.

Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема - літерату­ри) кінця XVII - початку XIX століття.

Так, на початку XVIII століття виникає література рококо (т.зв. "легка" або салонна поезія, гривуазні казка і повість тощо), яка за самим своїм духом протистоїть філософічно-суспільному пафосові Просвітництва, і тому її (літературу рококо) просвітницькою літера­турою не вважають. Отже, не всю літературу доби Просвітництва називають літературою просвітницькою.

Вже сам корінь слова "просвітництво" (від "світло") вказує на ма­гістральний напрямок діяльності його представників

• розвіюва­ти темряву незнання і навігластва,

• освічувати, виховувати лю­дину і людство,

• озброювати їх науковими знаннями,

• робити розу­мнішими, "філософічнішими".

Тож недаремно найвидатніші пись­менники тієї доби часто були водночас і видатними філософами.

Початком доби Просвітництва вважається поява роботи англійсь­кого філософа Джона Локка "Дослід про людський розум" (1691). Особливо революційною на той час була така думка з цієї роботи: "Віра не може мати силу авторитету перед ясними і очевидними приписами розуму”

Тому закономірною є друга назва доби Просвітництва - доба Ро­зуму, і саме тому слово "розум" стало ключовим уже в самих назвах як наукових, передусім філософських (згадана робота англійця Дж. Локка; "Нові досліди про людський розум" (1710) німця Г.Лейбніца, "Про розум" (1758) фра­нцуза К.Гельвеція, "Критика чистого розуму" (1781), "Критика прак­тичного розуму" (1788) німця І.Канта тощо), так і художніх (напри­клад, "Горе от ума" росіянина О.Грибоєдова) творів європейських просвітителів. Навіть система жанрів літератури тієї доби відбила цю увагу письменників до науки, філософії: саме тоді особливого розкві­ту набула філософська повість (саме так визначають жанр, напри­клад, Вольтерового "Простака").

Отже, переважаючим пафосом, духом і підґрунтям ідеології Про­світництва була безмежна та щира віра в перетворюючу і всеперемагаючу силу людського розуму й освіти, у неминучість настання т.зв. "царства розуму". Саме у цій вірі коріниться і домінуючий настрій тієї доби - оптимізм, радісне світосприй­няття.

Чи не найважливішою в добу Просвітництва була ідея рівності усіх людей від наро­дження. Однією з її іпостасей було проголошення рівності релігійної Так, герой філософській повісті Вольтера «Простак» Гурон у Бастилиї зустрічається з янсеністом (релігійним опонентом пануючо­го у Франції католицизму) Гордоном, який зображений з великою симпатією, а ось єзуїт, отець Ту-а-Ту (Тут-і-Там, тобто "і вашим, і на­шим", "до послуг усіх") є відверто сатиричним образом (див. розділ Ш).

Значно продуктивнішою в літературі була ідея соціальної рівно­сті, втілена, зокрема, в комедії француза Бомарше "Весілля Фігаро", головний герой якої, плебей Фігаро, заявляє, що, якби аристократи застосували до себе ті вимоги, які вони висувають щодо своїх слуг, то він не певен, що хоча б половина панів була б гідна стати слугами.

Надзвичайно продуктивною і важливою була ідея національної рівності. Так, у народній драмі Фрідріха Шіллера "Вільгельм Телль" зображена національно-визвольна боротьба швейцарців про­ти австрійського ярма. За переконанням просвітителя Шіллера, швейцарці мали право обирати, жити їм у складі імперії, чи виокре­митися з її складу, бо вони мали однакові з австрійцями права на сво­боду та національне самовизначення.

Вельми актуальною для тієї доби була також ідея расової рівно­сті. Наприклад, у романі англійця Даніеля Дефо "Робінзон Крузо" з великою симпатією зображено тубільця П'ятницю, і це в той час, коли процвітала работоргівля, і тисячі "робінзонів" ловили, катували, вбивали і продавали в рабство мільйони "п'ятниць"

Для просвітителів однією з центральних була опозиція "природа" (як правило, зі знаком "плюс"') - "цивілізація (часто зі знаком "мінус")". Більшість просвітників вважали, що за природою, від наро­дження, людина гарна, а псує її суспільство, яке влаштоване нерозум­но, нераціонально, тобто, знову-таки, протиприродньо. Оцей ідеал людини, не зіпсованої цивілізацією, отримав назву, яка тоді ж стала терміном, одним із центральних понять Просвітництва -"природня людина".

Суміжною згаданій є важлива опозиція Просвітництва «природне право» - «суспільна угода». Вперше думку про "суспільну угоду, договір" висловив уже згаданий Джон Локк у трак­татах "Про правління" (1690). Згодом це вчення Локка було викорис­тане у роботі "Про суспільну угоду" (1762) Ж.Ж. Руссо і в ідеях Вели­кої французької революції 1789 року. Просвітники чудово розуміли, що "жити в суспільстві і бути незалежним від суспільства неможливо", що іноді індивідові (який пере­буває у "природньому стані") треба обмежити свої права і свободи задля блага більшості членів суспільства, а "справедливість і дотри­мання законів є принципами, з якими погоджується більшість лю­дей"^.

Наступною ключовою ідеєю Просвітництва була ідея просвічено­го монарха. Просвітники не лише пропагували можливості людсько­го розуму, але й на ділі застосовували їх, їхні раціоналістичні побудо­ви були напрочуд логічними і прагматичними.

Просвітники прийшли до ідеї просвіченого монарха: найоптимальніше починати просвіту народу з просвіти монарха (короля, царя, шаха тощо). Але прагнення просвічувати людей, звичайно, не обмежувалося виключно вінценосними особами. Звичайно, були роздуми й проте, як виховувати широкі народні маси. І найоптимальнішим, найефе­ктивнішим засобом просвіти, виховання людей просвітники вважали літературу.

Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального сус пільства. Інтелектуальні представники її проповідували со­ціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і гро мадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "іс тинного" людського суспільства. Тим самим новітні посту лати спричинили надлам старої феодальної організації. Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, зга дувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Про світництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784 р.).

Разом з філософами-просвітителями прогресивні письменники закликали до розвитку суспільства, заснованого на приватній власності, свободі торгівлі та промисловості. Найбільш радикальні автори висували ідеї рівності людей в правах, піднімалися вище верствової обмеженості та не­рідко висловлювали ідеї, популярні в широких народних масах. Одним з найбільш відомих англійських письменників цієї доби був Даніель Дефо (1660—1731 рр.), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися передсуди та пихатість англійської аристо­кратії. Небачену славу приніс йому роман «Робінзон Крузо». Неперехідна цінність цього твору полягає у прослав­ленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвели­ченні мужності, наполегливості, людської праці та винахід­ливості, відважної боротьби з небезпекою.

Чи не найважливішою в добу Просвітництва була майже аксіоматична зараз, але революційна тоді ідея рівності усіх людей від наро­дження. Однією з її іпостасей було проголошення рівності релігійної. Так, герой філософській повісті Вольтера "Простак" Гурон у Кастилії зустрічається з янсеністом (релігійним опонентом пануючо­го у Франції католицизму) Гордоном, який зображений з великою симпатією, а ось єзуїт, отець Ту-а-Ту (Тут-і-Там, тобто "і вашим, і на­шим", "до послуг усіх") є відверто сатиричним образом.

Вольтер оцінює людське життя з точки зору розуму й здорового глузду, нічого не сприймаючи на віру, все піддаючи сумніву. Показові його повісті “Задіг,або Доля” (1748 р.), “Кандід, або Оптимізм” (1759 р.), “Простак” (1767 р.), у яких, міркуючи про недосконалість сівту й тривкість у ньому зла, мріючи про ідеальну державу Ельдорадо, він розкриває соціальний зміст злого, санкціонованого релігією, узаконеного беззаконня. Авторитет Вольтера як письменника, психолога, філософа культури й історії був величезним, вплив всеосяжним і довгочасним. Його ідеї великою мірою визначили ідеологічну палітру Великої французької революції, яка вшанувала його пам’ять величезним постаментом, складеним із каміння зруйнованої Бастілії над могилою письменника в Пантеоні.

„Робінзон Крузо” Д. Дефо як реалістичний просвітницький роман.

Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема - літерату­ри) кінця XVII - початку XIX століття.

Вже сам корінь слова "просвітництво" (від "світло") вказує на ма­гістральний напрямок діяльності його представників

• розвіюва­ти темряву незнання і навігластва,

• освічувати, виховувати лю­дину і людство,

• озброювати їх науковими знаннями,

• робити розу­мнішими, "філософічнішими".

Найбільшого свого розвитку просвітницький реалізм досяг в Англії. Там з’являється принципово відмінна від традиційної придворно-аристократичної аудиторії аудиторія масова, з новими вимогами та естетичними смаками. Складається вона переважно з представників так званого третього стану, які жадали бачити в мистецьких творах реалії життя. Це зумовило той факт, що саме в Англії просвітницький реалізм став провідним напрямком художньої творчості. Основоположник англійського просвітницького роману Даніель Дефо. Його знаменитий твір "Робінзон Крузо" - роман-притча, гімн праці, ясного людського розуму. Йому властиві всі риси ідеального буржуазного героя. Ідея робінзонади проходить через весь цей твір. Композиція включає чотири частини оповідання. Особливу популярність роману надала його мова - проста, розмовна. Робінзон проводить на острові 28 років і зберігає повну ясність і тверезість розуму, оскільки з ним весь досвід людства. Віра у те, що всі люди народжуються рівними і вільними, віра через освіту і виховання, віра в людський розум - ось, що затверджує Дефо своїм твором. Розуміння людини як такої, що живе за законами природи, стало відправним моментом раціоналізму в його помірковано критичному варіанті. Вельми актуальною для тієї доби була ідея расової рівно­сті (ідея рівності усіх людей від наро­дження). Наприклад, у романі англійця Даніеля Дефо "Робінзон Крузо" з великою симпатією зображено тубільця П'ятницю, і це в той час, коли процвітала работоргівля, і тисячі "робінзонів" ловили, катували, вбивали і продавали в рабство мільйони "п'ятниць". В романі відчувається також опозиція "природа" (як правило, зі знаком "плюс"') - "цивілізація (часто зі знаком "мінус")". Звичайно, значення слова '"природа" в цім контекс­ті зовсім не обмежувалося поняттям на кшталт 'зелені насадження'. Це швидше 'первісний, не зіпсований цивілізацією стан людини й людства'. Більшість просвітників вважали, що за природою, від наро­дження, людина гарна, а псує її суспільство, яке влаштоване нерозум­но, нераціонально, тобто, знову-таки, протиприродньо. Оцей ідеал людини, не зіпсованої цивілізацією, отримав назву, яка тоді ж стала терміном, одним із центральних понять Просвітництва -"природня людина".

Тому, хоча першим у світовій літературі образом природньої Людини вважається дикун П'ятниця з роману Дефо "Робінзон Крузо", поняття "природня людина" зовсім не обмежується значенням 'лю­дина, що виросла на природі» що не зазнала впливу цивілізації (хоча мо­же включати й це значення).

Відчувається у романі ідея природної релігії – єдиною книгою яку читав Робінзон була Біблія.

«Робінзон Крузо» – найхарактерні­ший твір просвітницького раціоналізму в Англії. Опинившись на безлюдному острові, герой сприймає довколишню реальність як закономірну даність, розумну і непо­рушну у своїй основі; а своє завдання бачить у тому, щоб інтег­руватися в цю даність на правах її окремого, але закономірного елемента. Природа — це втілення універсального розуму, з яким людина мусить узгодити свій індивідуальний розум.