1/ Естетичне виховання здійснюється на всіх етапах вікового розвитку особистості. Чим раніше вона потрапляє в сферу цілеспрямованого естетичного впливу, тим більше підстав сподіватися на результативність.

Естетичне виховання гармонізує і розвиває усі духовні можливості людини, необхідні в різних сферах творчості. Головна мета естетичного виховання - формування цілісної особистості, творчо розвиненої індивідуальності.

Естетичне виховання дитини починається з моменту її народження. В житті дитини виховне значення має практично усе: побут, одяг, форма особистих відношень і спілкування, умови праці, розваг та інше. Задача дорослих полягає не в тому, щоб організувати для дітей красу навколишнього середовища, в якому вони живуть, навчаються, відпочивають, а в тому, щоб залучити дитину в активну діяльність по спостереженню і збереженню краси.

Основою процесу естетичного виховання є спільна діяльність педагога і дитини, спрямована на розвиток у неї здібностей до сприймання прекрасного, мистецьких цінностей і продуктивної діяльності.

Засобами естетичного виховання є відібрані педагогом і спеціально організовані для виховання дітей предмети і явища навколишньої дійсності. До них належать:

1. Естетика побуту. Покликана навчити дитину відчувати і розуміти красу життя, виховати в неї прагнення створювати і берегти її.

2. Твори мистецтва. Їх використовують в оформленні побуту, під час навчання, самостійної діяльності.

3. Природа. Виростаючи серед природи, дитина вчиться бачити гармонійність, красу, багатство барв кожної пори року, відтворювати свої враження в усній розповіді, малюнках та ін.

4. Спеціальне навчання. Формування уявлень про прекрасне, розвитку естетичних оцінок, переживань і смаків сприяє спеціальне навчання. Для цього використовують різні види занять, художньо-дидактичні ігри, свята, ранки, екскурсії, прогулянки, перегляди кіно і телепередач, спектаклів тощо.

5. Самостійна художня діяльність дітей. Є важливим засобом естетичного виховання дітей. У процесі художньої діяльності вони реалізують свої творчі задуми, задатки, які згодом можуть перерости у здібності до художньої творчості.

6. Свята. З ними пов'язані яскраві естетичні переживання дітей, прагнення випробувати себе у різних жанрах мистецтва. Підготовка до свята, участь дітей у створенні його програми, умов проведення, очікування святкового дійства формують особливий передсвятковий колективний настрій.

В процесі естетичного виховання важливо поєднувати всю сукупність різноманітних засобів і форм, які пробуджують у дитині естетичне ставлення до життя, літератури, мистецтва.

Навчально-виховна робота – основна частина діяльності хореографічного колективу, оскільки від її якості залежать рівень виконання танцювальних номерів, стабільності роботи колективу, його репертуар, перспективи творчого зростання учасників.

Дитяча хореографія традиційно вважається напрямком найбільш складним в педагогічному аспект. Для того, щоб навчити дитину правильно тримати корпус, стимулювати роботу потрібних груп м’язів і, зрештою, рухатися граційно і красиво, не достатньо володіти лише великим досвідом викладання танцю. Учителю хореографії, який працює з групою початкового рівня навчання, необхідні незвичайна витриманість, цілеспрямованість, доброта і, звичайно, безмежна любов до своїх маленьких підлеглих – така ж справжня, як і любов до танцю.

З одного боку дитина подібна пластиліну – м’яка, гнучка, що дає педагогу максимальні можливості для «творчого мислення». Але, з іншого боку, вона приховує в собі неприборкану енергію, яка доволі часто заважає зосередитись під час занять. Тому однією із важливих задач, що стоять перед керівником дитячої групи, є створення певного стимулу, який направлятиме цю енергію маленьких учнів у потрібне русло. Таким стимулом, як правило, є виступ на сцені – це хвилююче відчуття перших успіхів і аплодисментів, захоплення глядачів. Щоб їх заслужити, потрібно дуже багато працювати, а цього так не хочеться у дитячому віці!

У навчальній хореографічній діяльності початківців бажано використовувати вправи на наслідування. Для дошкільників і молодших школярів цікаво відтворювати, наслідувати, наприклад, ходу тварин чи птахів. Такі заняття потребують правильного вибору педагогом різних способів стимуляції образної та моторної пам’яті дітей.

Зокрема, можна рекомендувати попереднє читання оповідань, коротеньких уривків про тварин, краще окремо про кожну: зайця, ведмедя, вовка тощо;розгляд їхніх малюнків за допомогою наочного допоміжного матеріалу. Такий спосіб готує дітей до відтворення характерних рухів, пластики, дій, зображення окремих тварин і птахів.

На хореографічних заняттях широко використовується вправа на кошачій крок, що стимулює розвиток пластичності, грації. Подобається дітям наслідувати і рух поїзда, машин, літака. Творча активність може починатися з наслідування. Наслідування – це не копіювання, а орієнтація на зразок. Воно перешкоджає вияву своєрідності та індивідуальності дитини. Наприклад: «Коняка біжить риссю і галопом», «Зайчик робить великий стрибок, тихо сидить, прислухається, знову стрибок», «Росте квіточка, засяяло сонце, квіточка розкрилася, подув вітер…» – такий зміст рухів і жестів надає їм цікавості, робить їх повнозначними, що сприяє вірності і виразності виконання. Ретельно підібрана музика допомагає дітям знайти вірний характер і ритм рухів.

Важливою задачею перших років навчання хореографії є засвоєння азбуки класичного Таню: розвивається виворотність ніг, танцювальний крок, правильна постава корпусу, гнучкість, стійкість, легкий високий стрибок, чітка координація рухів. Все це – елементи, необхідні для подальшого розвитку техніки і навичок.

Перший рік навчання дітей полягає, в основному на музично-ритмічній основі. Діти вчаться слухати музику, виконувати танцювальні елементи, розучують позиції рук і ніг, основні положення біля станка, невеликі танцювальні етюди. Дуже полюбляють діти музичні ігри. Діти оживають, радіють. Такі вправи (ігри) укріплюють почуття ритму і допомагають учням долати деякі труднощі при виконанні завдань. Кожна ритмічна гра має в своїй основі якесь навчальне завдання – музичне, гімнастичне, організовуюче; ігрова форма цих завдань задовольняє потреби дитини у вільному самостійному виборі рухів. Колективна форма ігор дозволяє йому ближче познайомитися зі своїми товаришами, захоплює загальними правилами гри. Частина ігор будується із введенням танцювальних рухів.

Навчитися відрізняти найпростіший ритмічний малюнок допомагають різноманітні оплески. Діти вчаться своєчасно починати і закінчувати рухи, рухатися відповідно до змісту, характеру, швидкості, ритмічної побудови музики. Ритмічні вправи будуються на природних рухах і дозволяють відпрацьовувати основні рухові навички – ходіння, біг, стрибки. Закінчуючи ритмічні заняття, діти перешиковуються в лінії і переходять до підготовчих танцювальних вправ.

В процесі занять з 6-7 річними дітьми можна використовувати таку форму роботи, як розповідь. Дітям пропонується скласти невеличкі етюди на задану або ними самими обрану тему. Вони фантазують охоче і сміливо, і на наступному занятті показ таких сюжетів буде одним із найцікавіших моментів уроку.

Дитячі етюди потрібно узгоджувати з музикою, для чого необхідно обговорити з гуртківцем зміст придуманого (чи заданого) і домовитися з акомпаніатором відносно музичного фону, що підійшов би до цього конкретного етюду. Також рекомендується пропонувати дітям ігрові завдання, які вони повинні виконати зразу. Наприклад, підібравши цікаву образну музику, запропонувати дітям її прослухати, а потім зобразити те, що вони почули в цій музиці. Варіантів таких завдань багато і кожен викладач-хореограф сам може їх придумувати і комбінувати.

В заняттях з початківцями необхідно слідкувати за тим, щоб образи в іграх і танцях були б близькі і зрозумілі дітям. Великий інтерес дітей до дій у образах робить підходящим для них матеріалом інсценування народних пісень і казок. Також цікавим для дітей будуть танці, поставлені на сюжет з дитячого побутового чи шкільного життя.

Починається та закінчується урок поклоном педагогу і акомпаніатору. І під ту ж музику, яка звучала при вході на заняття, маленькі танцюристи виходять із залу.

Усім видам музичних рухів початківців тією чи іншою мірою властиві завдання на вироблення стрункої постави, танцювальної координації, легкості й граційності рухів, на засвоєння традиційно усталених танцювальних поз, положень, кружлянь, фігур, на набуття навичок орієнтації у просторі та колективі. Ці завдання сприяють фізичному зміцненню і розвиткові дітей. Процес опанування ними потребує від дитини розумових зусиль. У них формується естетичні потреби, інтереси, смаки початківців.

У процесі занять дітей привчають до охайності, обов’язкової дисципліни під час занять. Учні повинні вміти організовано ввійти до залу, зосереджувати увагу на зауваженнях керівника, бути готовими виконувати його завдання. Регулярні заняття привчають до правильного розподілу свого робочого і вільного часу.

Важливо, щоб вихованці усвідомлювали, що вчаться танцювати не лише для себе, що своїм захопленням вони приносять радість людям. Це великою мірою залежить від педагогічного персоналу, керівника, який повинен дбати про те, щоб кожне заняття було цікавим, захоплюючим. Такий підхід допоможе вихованню в учнях любові до праці, людей, викличе інтерес до мистецтва, потребу в знаннях, зростання творчого потенціалу. Практика показала, що колективи, де добре поставлена виховна робота, досягають великих успіхів, користуються авторитетом серед громадськості.

Враховуючи ці навчально-виховні завдання, найбільш відповідним для дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку змістом занять хореографією є вивчення легких народних масових танців, невелика навчальна підготовка з класичного танцю, заняття ритмічними вправами та іграми. Необхідно чергувати різні види роботи, пам’ятаючи про потреби цього віку в частій зміні рухів і про труднощі для дітей статичних положень.

Основні задачі виховання і навчання на заняттях хореографії з початківцями:

• учити дітей сприймати розвиток музичних образів і погоджувати рухи з їх характером;

• розвивати почуття ритму, вчити ритмічно і виразно рухатися, відчувати в музиці ритмічну виразність;

• розвивати художньо-творчі здібності, які в дітей молодшого віку виявляються у своєрідному індивідуальному вираженні ігрового образа, придумуванні комбінацій танцювальних рухів.

12. Костюм як елемент візуалізації художнього образу в сучасній бальній хореографії

   Світ хореографії, як відомо, має свої “закони” відображення дійсності, що базуються на метафориці. Сучасна бальна хореографія, зокрема, використовує, крім того, творчі засоби “сусідніх”, суміжних мистецтв: музики, скульптури, архітектури та інших образотворчих мистецтв.    Особливе місце серед них належить дизайну (створенню) одягу. Характер бального танцю, образ, пластика, танцювальна індивідуальність багато в чому залежать від костюма, який може або підсилити мову танцю, або навпаки - завадити розкриттю задуманого художнього образу. Тим часом саме цьому аспекту хореографічного мистецтва не приділяється належної уваги.    Аналіз літератури засвідчує, що предметом дослідження багатьох науковців, насамперед, є костюм у загальному плані, здебільшого, в аспекті стилістичних особливостей, сфер застосування, історичної еволюції моди, тощо. Значно менше літератури присвячено власне танцювальному костюму, не кажучи вже про “бальний” костюм.    Так, проблема моди у філософському аспекті розглядалася такими дослідниками як А.Б. Гофман, Л.П. Дихнич, Ю.Г. Легенький, Л.П. Ткаченко та ін. А.Б. Гофман розглядає складові моди, її цінності, взаємозв'язок моди і масової культури. У праці Л.П. Ткаченко і Ю.Г. Легенького “Система моди: культурологія, естетика, дизайн” зроблено спробу дослідження культурологічних, естетичних, художніх аспектів моди. У праці “Філософія моди XX століття” Ю.Г. Легенький веде мову про моду в найширшому розумінні. Він розглядає моду в трьох ракурсах: мода як феномен культури, мода як стильова парадигма і мода як естетосфера. У роботі “Феномен моди в соціокультурних процесах” Л.П. Дихнич досліджує місце, роль і значення моди в культурі XX століття. У цьому ж ключі досліджується мода у праці Ю.Г. Легенького, Н.А. Левченко та Л.П. Ткаченко “XX век: проблемы художественной культуры”.    Історико-культурологічними проблемами становлення та розвитку модних тенденцій різних епох займалися такі автори як Г. Дуднікова, С. Ісенко, Є. Кірєєва, Е. Плаксіна та ін. Вони розглядають дане питання у прикладному аспекті. В публікаціях цих авторів простежується історія костюма, його характерні особливості від античності до XXI ст., досліджується взаємозв'язок форми костюма побутом різних історичних епох і характерними рисами естетичного ідеалу на різних історичних сходинках розвитку людства, з уявленнями про природу людського тіла та його сенс як феномена культури.    У праці “Художественное проектирование костюма” Т.В. Козлової костюм аналізується як вид комунікації та інформації (знаковість, мова і способи комунікативності костюма, взаємодія знаковості руху фігури людини і форми костюма, рівні дослідження і створення костюма) та ін.    У роботі “Философия танца” Є.К. Лугова охоплює широке поле проблем, які виходять за межі власне філософії. Розкриваються явища “тілесного логосу” і “мислення в русі” як механізмів реалізації танцю, досліджуються “онтологічні проблеми” хореографії (буття танцювального образу, простір і час в танці, спосіб існування витвору танцювального мистецтва). Танець розглядається як спосіб невербальної комунікації людей, а хореографічна мова - як різновид художньої мови. Звідси випливає, що танцювальний костюм можна розглядати як елемент і засіб цієї невербальної комунікації, а може, навіть, і як її “начало”.    Проте, на жаль, питання про інформаційну місткість танцювального костюма, його функцію як елемента візуалізації художнього образу в сучасній бальній хореографії, як одного з засобів комунікації постановника, виконавців та глядачів ще не стало предметом мистецтвознавчого аналізу. Хоча корисними для висвітлення зазначеної проблеми можуть бути публікації: “Функції спортивного костюма” І.Б. Ульяненко, “Танець як знакова система” О. Чєпалова, “Костюм у системі естетичної культури суспільства в Україні” та “Костюм як складова світогляду” О.Я. Федіної, статті І.Ю. Голубишко, Р. А. Стєпучєва, І.А. Яковця та ін.    Окремий масив літератури становлять публікації, присвячені власне бальній хореографії. У полі їхнього зору - побутовий, сценічний та конкурсний напрями бального танцю. Побутове та сценічне танцювання більш яскраво відображене в роботах О.М. Вакуленко, CO. Єфанової, О.В. Касьянової, А.І. Крисятаін. Конкурсний (змагальний) бальний танець більш широко розглядається в працях таких авторів як Д.Д. Базела, М.В. Бевз, П.С. Горголь, М.Є. Кеба, О.В. Просьолков, Н.А. Ходаківськатаін. Чимало цінної інформації щодо вимог, які пред'являються до "змагального" бального костюма, містять спеціальні видання федерації та різних асоціацій зі спортивного бального танцю. Але в цих роботах танцювальний бальний костюм згадується частіше всього лише як аспект, властивий тому або іншому напряму, а не як предмет підсвідомої комунікації виконавців і глядачів.    Натомість, суттєвими для даного дослідження є наукові публікації О.С. Бойко “До проблеми пошуку художньо-образної виразності в хореографічному творі”, О.В. Бурки “Фактори впливу на психологічну підготовку виконавця спортивних бальних танців до змагань”, О.В. Калинчук “Сучасний спортивний бальний танець в контексті хореографічної культури кінця XX - початку XXI століття”, М.Є. Кеби “Дуетність як основа конкурсного спортивного танцю” та “Спортивний танець в Україні: тенденції та перспективи розвитку в контексті світових процесів”, СІ. Коломієць “Інтерпретація художнього образу як психолого-педагогічна проблема”, О.В. Просьолкова “Амплуа як важливий фактор емоційного впливу на глядача у бальній хореографії”, “Відображення індивідуальності виконавця в бальному танцюванні” та “Проблема образної виразності в сучасній бальній хореографії”, Н.А. Ходаківської “Вплив моди XX століття на художнє оформлення бального танцю” та “Костюм, зачіска, макіяж як невід' ємна складова іміджевої культури особистості (на матеріалі бальної хореографії)” та ін.    З історико-мистецтвознавчої точки зору варті уваги роботи P.M. Кірсанової “Сценический костюм и театральная публика в России XIX века” та “Розовая ксандрейка и драдедамовый платок”. У першій праці авторка розглядає жіночі та чоловічі костюми для різноманітних світських заходів ХГХ століття (званих вечорів, балів, маскарадів), аналізує їх кольорову гаму, тканини, аксесуари та форми; звертає увагу на гармонійність та правильність їх застосування у певних умовах, на символіку та невербальну “мову” кожного з зазначених елементів, при цьому автор широко використовує твори художньої літератури, зокрема твори російських класиків - Гоголя, Достоєвського, Тургенева, Чехова та ін.    Науковець акцентує увагу на символіці кольору, його різноманітних відтінках, називає їх еволюцію своєрідною “історією століття”. В полі зору дослідниці знакові функції костюма та його складових - фрака, циліндра тощо. Досліджуються також аспекти, які, зазвичай, залишаються за межами традиційної історії костюма (сорт тканини, правила поєднання різноманітних деталей, форма головного убору тощо -чинники, що були дуже важливі для культури крою костюма минулого).    Темою кольору в костюмі також займається ТВ. Козлова (“Цвет в костюме”), яка зазначає, що колір в одязі набуває одного із засобів композиції, а в деяких випадках має і головне значення.    Колір та форма бального костюма і сьогодні відіграє важливу роль у створенні хореографічного “художнього образу”. Ці дві складові, як і танець, музика і сам танцювальний костюм, напевне, також мають три рівні, завдяки поєднанню яких глядачеві передається візуальна інформація. Виникає, при цьому, безліч питань, на які потрібна відповідь (при виборі, пошитті, одягненні або спогляданні того чи іншого конкурсного бального костюма): чому партнерки конкурсного бального танцю ніколи не використовують взуття червоного або фіолетового кольору (найчастіше - це бежевий, срібний або золотистий)? Чому партнери майже завжди у чорно-білому вбранні? Чому зачіски пари мають “зализаний” вигляд? Чим відрізняється “мова” костюма європейської програми від латиноамериканської? Чому пари користуються тими чи іншими тональними засобами? На ці і багато інших питань потрібно знайти відповіді.    У праці “Розовая ксандрейка и драдедамовый платок” P.M. Кірсанова досліджує “костюм як річ та образ в російській літературі XIX століття”. Автор на прикладі класичних літературних творів та їх героїв встановлює, що: “... костюм использовался как важная художественная деталь и стилистический прием, как средство выражения авторского отношения к действительности, как средство связи литературного произведения с внетекстовым миром, со всеми проблемами культурной и литературной жизни того времени”.    Бальна хореографія, по суті, більш близька до образотворчих мистецтв ніж до літератури, але в ній також існують образи, які передаються мистецтвом танцю. Отже, їх можна називати художніми образами. Проаналізувавши роботу P.M. Кірсанової під кутом зору бальної хореографії, можна сказати, що в мистецьких творах, а отже, і в бальному танці, костюм використовується як важливий чинник для створення того чи іншого образу.    У книзі О.П. Опанасюка “Художній образ: структурна феноменологія і типологія форм” представлено оригінальну концепцію художнього образу, аналізується його структура, типи формувань.    Різноманітні мистецтва відрізняються зовні, але всі вони мають загальне джерело у фундаментальній людській потребі вираження свого внутрішнього світу в зовнішньому.    Танець будь-якого напряму хореографії, у тому числі і бальної - це тілесно-рухова розмова із всесвітом. Танцювальний костюм - це візуальна розмова із всесвітом із передачею нюансів, прихованих значень танцю, його наголосів, інтонації тощо. Костюм - це своєрідна модель макрокосмосу - мікрокосмос. Втілення та візуалізація художнього образу - це вираження себе, в нашому випадку - це вираження танцівника, його почуттів, емоцій та переживань через танцювальний костюм.    Різноманітність, різнохарактерність та своєрідність подачі костюмів партнера і партнерки в конкурсному напрямі бальної хореографії, відмінності їх застосування у різних програмах приводять до думки, що все це не тільки відгуки моди, а і щось вище, підсвідоме, і ще, мабуть, не до кінця пізнане нами.    Художній образ - поняття досить складне і багатогранне. Воно дозволяє сконцентруватися на таких філософсько-естетичних і водночас мистецьких поняттях як “золотий переріз”, “гармонія”, “образ”, “прекрасне”, “Божественне” тощо, адже танцювальний костюм як витвір мистецтва може виступати певним провідником у світ абсолютного знання, у світ Вищого знання. Костюм дозволяє танцівникам пізнати себе, свої підсвідомі таємниці, бажання, спрямування, почуття, переживання, оточуючу дійсність. Він може виступати “містком” для передачі певних знань, значень, послань та символів глядачеві за допомогою так званих трьох рівнів комунікації: фізичного, ментального та духовного.