Міністерство освіти і науки України

Технічний коледж

Тернопільського державного

технічного університету імені Івана Пулюя

Відділення професійної підготовки

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до дипломної роботи

на тему:

Технологічний процес технічного

обслуговування та ремонту

гальмівної системи автомобіля ЗІЛ 431410 (130)

Зміст пояснювальної записки

ВСТУП

Автомобіль створений в результаті копітких і цілеспрямованих пошуків декількох поколінь талановитих людей. Історія розвитку автомобіля почалася з винаходу колеса, яке з'явилося близько чотирьох тисяч років назад. Джерелом сили, необхідної для переміщення вантажу, була сама людина. Потім люди стали використовувати для цієї мети домашніх тварин, в основному коней. Їх запрягали в колісні вози, які виготовлялися в різних варіантах: двох- і багатомісні, з двома і чотирма колесами, відкриті і із закритою кабіною.

Слово «автомобіль» означає «самохідний». Перші механічні засоби пересування з'явилися задовго до винаходу автомобіля. У 1752 р. Леонтій Шамшуренков випробував в Петербурзі «самобіжну коляску», яка приводилася в рух мускульною силою двох чоловік через педальний привід. У 1791 р. Іван Кулібін побудував «самокатку», що є триколісною педальною коляскою з маховиком і тришвидкісною коробкою передач. Переднє колесо було керованим, а два задні колеса великого діаметру служили ведучими. Коляску приводив в рух слуга, який знаходився на зап'ятках і натискав на педалі, обертаючи привідні колеса. Швидкість «самокатки» досягала 10 км/ч.

Пізніше як двигун замість мускульної сили людини в механічних возах стали застосовувати парову машину (паровий автомобіль) і акумулятори (електромобіль).

Перші в світі автомобілі з двигунами внутрішнього згорання (ДВЗ) побудували незалежно один від одного і отримали патенти на винаходи в 1886 р. німецькі інженери Карл Бенц і Готліб Даймлер.

Перший російський автомобіль з двигуном внутрішнього згорання був побудований в 1896 р. автоконструктором Е. А. Яковлевим і інженером П. А. Фрезе. У 1902 р. П. А. Фрезе побудував першу в Росії вантажівку. Він мав двигун потужністю 6 к. с., а швидкість - 15 км/год. Передача обертання до задніх ведучих коліс здійснювалася ланцюгами. Рама була виготовлена з дерев'яних брусів, а колеса - з дерева з суцільними гумовими шинами.

У 1903 р. Генрі Форд почав в Америці серійний випуск автомобілів, поклавши початок масової автомобілізації.

Найбільш крупним виробником автомобілів в Росії був завод «Г. А. Лесснер» (м. Санкт-Петербург), який випускав легкові, вантажні і пожежні автомобілі. За освоєння автомобільного виробництва в Росії заводу «Г. А. Лесснер» в 1907 р. на Першій міжнародній виставці автомобілів в м. Санкт-Петербурзі була присуджена золота медаль.

У 1924 р. на заводі Автомобільної Московської спілки (АМО) був початий серійний випуск півторатонних вантажних автомобілів АМО-Ф15. До цього часу в розвинених країнах вже існували мільйони автомобілів. У 1933 р. на Московському автозаводі (колишньому АМО) початий випуск вантажних автомобілів ЗІС-5. У післявоєнні роки на цьому заводі освоєний масовий випуск легкових автомобілів високого класу ЗІС-110 і вантажівок ЗІС-150, а пізніше - ЗІЛ-130.

На знов побудованому Горьковськом автозаводі в 1932 р. було налагоджено масове виробництво вантажівок ГАЗ-АА і легкових автомобілів ГАЗ-А. Найбільш вдалою моделлю післявоєнного періоду був легковий автомобіль «Перемога» (ГАЗ-20), надалі завод перейшов на випуск «Волги» і вантажного автомобіля ГАЗ-51, а потім - ГАЗ-53.

У 1970-і рр. був введений в лад Камській автомобільний завод (КамАЗ) в р. Набережні Челни, що випускає вантажні автомобілі, а на Волжськом автозаводі (ВАЗ) в м. Тольятті почалося виробництво легкових автомобілів. У числі інших автомобільних заводів країн СНД можна назвати Ульяновський (УАЗ), Уральський (Урал), Курганський (КАвЗ), Іжевський (Іж), Московський завод малолітражних автомобілів (АЗЛК), Запоріжський (ЗАЗ), Кременчуцький (КрАЗ), Луцький (ЛуАЗ), Павловський (ПАЗ), Львівський (ЛАЗ), Мінський (МАЗ).

Розділ 1

Організація технічного обслуговування та ремонту автомобілів

1.1 Завдання і зміст технічного обслуговування

Технічне обслуговування – комплекс операцій або операція для підтримання робото здатності рухомого складу при використанні за призначенням, очікуванні, зберіганні і транспортуванні.

При розробці методів ТО автомобілів основну увагу приділяють плановим профілактичним роботам. Правильно органі­зована профілактика сприяє зменшенню потоку відказів і несправ­ностей, збільшує термін служби автомобілів. Проте на здійснення профілактичних заходів і ремонтних робіт затрачається певний фонд часу. І чим більші затрати часу, тим гірші показники використання автомобільної техніки. Для виконання профілактики сучасних авто­мобілів потрібні великий штат спеціалістів, дороге устаткування, що збільшує експлуатаційні витрати. Тому питанням правильної ор­ганізації та виконання профілактичних і ремонтних робіт на автотран­спортних підприємствах (АТП) має приділятись якомога більше ува­ги. Це дасть змогу забезпечити економну експлуатацію автомобіль­ної техніки.

Режими ТО розробляють для кількох типових умов експлуатації автомобілів. Перевіряють їх у конкретних умовах експлуатації за критеріями, що дають змогу встановити відповідність вибраних режимів ТО справді необхідним. Основними критеріями оцінки служать експлуатаційна надійність, трудомісткість ТО, витрати на виконання ТО на 1000 км пробігу та ефективність ТО.

Експлуатаційну надійність автомобілів визначають за середнім значенням коефіцієнта технічної готовності, трудомісткість ТО – хронометражними спостереженнями, а затрати – за експерименталь­ними даними в реальних умовах експлуатації автомобілів.

Системою ТО передбачаються дві основні частини опе­рацій: контрольна і виконавча. Планово-запобіжний характер систе­ми ТО і ремонту визначається плановим і примусовим (через установ­лені пробіги або проміжки часу роботи рухомого складу) виконанням контрольної частини операцій, передбачених Положенням, з наступ­ним виконанням за потребою виконавчої частини. Деякі операції ТО і ремонту можуть виконуватись. у плановому порядку без попереднього контролю.

Технічне обслуговування передбачає підтримування рухомого складу в роботоздатному стані й належному зовнішньому вигляді; забезпечення надійності й економічності роботи, безпеки руху, за­хисту навколишнього середовища; зменшення інтенсивності погір­шення параметрів технічного стану; попередження відказів і несправ­ностей, а також виявлення їх із метою своєчасного усунення. Це профілактичний захід, який здійснюють у плановому порядку через певні пробіги або час роботи рухомого складу, як правило, без роз­бирання і зняття з автомобіля агрегатів, вузлів і деталей. Якщо при ТО не можна визначити технічний стан окремих вузлів, то їх знімають з автомобіля для контролю на спеціальних приладах або стендах.

Технічне обслуговування рухомого складу за періодичністю, пере­ліком і трудомісткістю виконуваних робіт поділяється на щоденне технічне обслуговування (ЩО), перше технічне обслуговування (ТО-1), друге технічне обслуговування (ТО-2) і сезонне технічне об­слуговування (СО). За погодженням із головним-розробником допус­кається обгрунтована зміна кількості видів ТО при зміні конструк­ції транспортних засобів та умов експлуатації.

Щоденне технічне обслуговування охоплює контроль, спрямований на створення безпеки руху, а також роботи для підтримування на­лежного зовнішнього вигляду, заправляння паливом, маслом і охо­лодною рідиною, а для деяких видів рухомого складу – санітарну обробку кузова. ЩО виконується на автотранспортному підпри­ємстві після роботи рухомого складу на лінії. Контроль технічного стану автомобілів перед виїздом на лінію, а також при зміні водіїв на лінії здійснюється за рахунок підготовчо-заключного часу.

Технічні обслуговування ТО-1 і ТО-2 охоплюють контрольно-діагнос­тичні, кріпильні, регулювальні, мастильні та інші роботи, спрямо­вані на попередження і виявлення несправностей, зниження інтен­сивності погіршання параметрів технічного стану рухомого складу, економію палива та інших експлуатаційних матеріалів, зменшення негативного впливу автомобілів на навколишнє середовище.

Сезонне технічне обслуговування, що проводиться двічі на рік, охоп­лює роботи для підготовки рухомого складу до експлуатації в холод­ну і теплу пору року. Як окремо планований вид СО рекомендується проводити для рухомого складу, який працює в районах дуже хо­лодного, холодного, жаркого сухого і дуже жаркого сухого клімату.