КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра української і світової

культури та літератур

КУЛЬТУРОЛОГІЯ

(КУРС ЛЕКЦІЙ)

Київ – 2007

Схвалено до друку Вченою радою

Київського міжнародного університету

Протокол №  8  від  31  березня 2007 р.

Запропонована робота кандидата філологічних наук, професора Чебанової О. Є. є конспектом лекцій із курсу “Культурологія”, який вона читає в інститутах Київського міжнародного університету.

Рецензент:

О. Н. Мушкудіані,

доктор філологічних наук, професор

© Чебанова О. Є., 2007

© Київський міжнародний університет, 2007

>>>>>>>>>>>

Орієнтовний

ЗМІСТ

Лекційних тем

>>>>>>>>>>>

Мета і завдання дисципліни

Метою курсу “Культурологія” є дати загальне поняття студентам-першокурсникам про існування не тільки багатьох культур в історії світової цивілізації, а й довести їхню унікальність. Таке завдання ставить низку проблем: який зв’язок між людиною, природою і культурою, чи впливає культурний процес на суспільну динаміку, що дає культурі історичний рух, що означає розрив соціального і культурного циклів, який намітився у ХХ столітті?

Поставити ці питання можливо, спираючись на дослідження сучасних культурологів і культурфілософів: М. М. Бахтіна, В. Біблера, В. Бібіхіна, О. Ф. Лосєва та інших. Значна увага у викладанні курсу надається теорії культурно-теоретичних типів, такій, як вона існує з часів М. Данилевського і О. Шпенглера.

Концептуальною основою викладання курсу є розуміння культури як соціального явища, що передбачає її дослідження через світогляд людини, а світогляд виявляється перш за все у творчості: науковій, художній, мовній тощо.

У результаті вивчення курсу студенти повинні:

знати:

• основні поняття культурології;

• логіку, структуру і функції культури в суспільстві і житті особистості;

• особливості культури регіонів;

• особливості розвитку української культури;

• застосовувати отримані знання для аналізу і практичного використання у мовах соціокультурної трансформації українського суспільства.

вміти:

• вирізняти культурно-історичні типи;

• аналізувати особливості світоуявлення, що відобразилося в культурних епохах;

• інтерпретувати “культурний текст” з точки зору притаманного йому світогляду.

Тема №1. Сучасність як доба перехідності. Цивілізація XX століття й проблема людини

Мислителі ХХ – початку ХХІ століття говорять про перехідність як основну рису сучасної історії і культури. Ще початок ХХ ст. пов’язаний з переживанням історії як перехідної доби, кінець ХХ ст. продемонстрував те ж саме. Є суттєва різниця між динамізмом Нового часу і безпрецедентною ситуацією ХХ ст., коли мова йде про розрив, порушення наслідування, переоцінку усіх традиційних цінностей.

Сучасна ситуація позначає тенденції кризи людини. Погрозливу картину сучасного світу першим намалював Фрідріх Ніцше. Основні риси, які характеризують катастрофу культури, такі:

• освіта підмінюється порожнім знанням;

• нудьга заглушується наркотиками всіх видів і гострими відчуттями;

• кожен живий духовний паросток придушується ілюзорністю;

• усі говорять, але ніхто нікого не чує;

• усе розкладається в потоці слів, усе зраджується.

Усе це наслідок однієї причини. Ніцше з жахом пише про те, чого ще ніхто не бачить. А основна подія історії людства полягає у смерті Бога. “Ось жахлива новина, яка дійде до свідомості європейців лише за двісті років, але тоді їм довго буде здаватися, що речі втратили реальність”.

Альберт Швейцер – останній гуманіст ХХ ст., німецький філософ-мораліст, говорить про те, що культура в XX столітті переживає важку кризу. Справа не тільки у війнах, війни не причина, але наслідок кризи культури. Загроза культурі й людині таїться в матеріальних досягненнях XX століття. Справа в тому, що маса людей у результаті корінного перетворення умов життя перетворюється з людей вільних у невільних.

У людині, яка займається самостійною працею, є жива свідомість відповідальності, і це свідомість тільки вільної людини. Якщо в людей немає почуття відповідальності, значить умови їхнього існування протиприродні. Таку протиприродність у матеріальному світі філософи називають – відчуженням.