Міністерство освіти і науки України

Чернігівське територіальне відділення Малої Академії наук України

Відділення філології та мистецтвознавства

Секція: фольклористика

Демонологія в українському етносі

Виконала:

Пронько Оксана Вікторівна,

учениця 10-Б класу

Чернігівської ЗОШ I-III ст. №20

Чернігівської міської ради

Науковий керівник: Примоченко Марія Сергіївна,

учитель української мови і літератури

Чернігівської ЗОШ I-III ст. №20

Чернігівської міської ради

Чернігів 2011

Тези

науково-дослідницької роботи

«Демонологія в українському етносі»

учениці 10-Б класу Чернігівської загальноосвітньої школи I-IIIст. №20

Пронько Оксани Вікторівни

(науковий керівник» Примоченко Марія Сергіївна,

вчитель української мови та літератури Чернігівської ЗОШ I-IIIст. №20,

спеціаліст I категорії)

Демонологія — сукупність міфічних уявлень, заснованих на вірі в духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах.

Вірування народу в злих духів пов'язувалися з їх уявленнями про навколишній світ.

Розглядаючи українську демонологію, можна побачити, що в різних регіонах вірування відрізняються і мають свої певні особливості.

Нечисть об’єднує любов до розваг: танців, пісень, ігор; зазвичай вона полюбляє шкодити людям, але від неї можна відкупитися певним подарунком, наприклад, солодощами, які нечиста сила полюбляє.

Демонологію досліджували такі відомі українські письменники, як Іван Нечуй-Левицький, Микола Гоголь та Григорій Квітка-Основ’яненко. З сучасних можна назвати Павла Дубровського з міста Городня.

Вивчаючи демонологію, можна помітити, що певні істоти мають спільні риси. Тож їх можна поділити на 4 категорії: водні та лісові духи, люди з надзвичайними здібностями, хатні духи, потойбічні істоти.

Демонологічні образи широко використовуються в художній літературі. Такі відомі українські письменники, як Григорій Квітка-Основ’яненко та Микола Гоголь зробили їх героями своїх творів. У сучасній українській літературі про різних демонічних істот пишуть Марина Павленко та Марина і Сергій Дяченки.

Місто Чернігів має свої містичні таємниці. Павло Дубровський стверджує, що в Чернігові живуть відьми й навіть мають свою спільноту. Також є два привиди: Антонієвих печер та коханки Івана Мазепи. А також чернігівці мали свого вампіра.

Зміст

Вступ­­­­­­­­­­­­­­­­____________________________________________________ 3

1. Розділ 1. Класифікація демонів та духів_____________________ 5

1.1. Лісові духи____________________________________________ 5

1.2. Люди з надзвичайними здібностями_______________________ 8

1.3. Хатні духи____________________________________________ 12

1.4. Потойбічні істоти______________________________________ 14

2. Розділ 2. Демонологічні образи в літературі__________________ 17

3. Розділ 3. Загадковий Чернігів______________________________ 20

3.1. Чернігівський граф Дракула______________________________ 20

3.2. Привиди Чернігова______________________________________ 21

4. Висновки________________________________________________ 23

5. Додаток А_______________________________________________ 24

6. Додаток Б________________________________________________ 32

7. Список використаних джерел_______________________________ 35

Вступ

Демонологія — сукупність міфічних уявлень, заснованих на вірі в духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах. Етнографи вважають, що переважна більшість образів української демонології має дохристиянське походження. Вірування народу в злих духів пов'язувалися з їх уявленнями про навколишній світ. До найпоширеніших в українській демонології образів належать відьми, русалки, мавки, домовики, упирі, вовкулаки, змії, песиголовці і т. д.

Узагалі, народ рідко говорить про демонів, боячись накликати лихо. Тому дослідження демонології мало розвивалося, а з часом майже забулося. Та можна назвати таких відомих дослідників, як Іван Нечуй-Левицький та Микола Гоголь, які ретельно вивчали образи вірування українського народу і не тільки залишили записи, а й застосували їх у своїх творах. Значний внесок у цю науку також зробив митрополит Іларіон, описавши уявлення давніх українців у своїй праці «Дохристиянські вірування українського народу». Із сучасних дослідників можна назвати Павла Дубровського, етнографа з м. Городні, що на Чернігівщині. Він досконало дослідив не тільки давню українську відьму, а й сучасну.

Розглядаючи українську демонологію, можна побачити, що в різних регіонах вірування відрізняються і мають свої певні особливості. Так, наприклад, Чугайстер відомий тільки в Карпатах. Слід також зазначити, що, хоча демонологія слов’янських народів схожа, та уявлення про одних і тих самих духів відрізняються.

Якщо говорити про нечисть у цілому, то її об’єднує любов до розваг: танців, пісень, ігор; зазвичай вона полюбляє шкодити людям, але від неї можна відкупитися певним подарунком, наприклад, солодощами, які нечиста сила полюбляє.

За зовнішністю це істоти зависокого або замалого зросту, одноногі, одноокі, кульгаві. Деякі з демонічних істот мають людський вигляд, інші — звіроподібний. Є такі, у зовнішності яких поєднуються і тваринні, і людські риси. Ще інші — зовні невидимі (блуд, вихор).

Для більшості демонологічних персонажів характерним є вміння передбачати майбутнє і знати минуле. Вони володіють таємницями чарування, розуміються на травах.

Мета науково-дослідницької роботи — дослідити, що символізують представники демонології та як використовують це знання люди..

Для досягнення мети передбачене виконання таких завдань: ознайомлення з демонологічними істотами, їх символікою, проаналізувати образи демонів у літературі та реальні висновки..

Об’єктом дослідження є демонологія як наука. Предмет дослідження — представники демонології в українській міфології.

У роботі використовувалися такі методи:

— опрацювання спеціальної літератури;

— опитування людей;

— порівняння певних об’єктів, їх аналіз;

— ознайомлення з демонологічними образами у художній літературі.

Новизна одержаних результатів:

— символіка та характер демонічних істот;

— їх зручна класифікація.

Було застосовано такі прийоми: контекстуальний, аналітичний, порівняльний описовий, а також прийом класифікації.

Актуальність цієї теми полягає в тому, що зростає інтерес до вірування наших предків, адже на цей час мало хто знає про те, що символізують демонологічні істоти.

Теоретичне й практичне значення дослідження визначене тим, що матеріал може бути використаний для написання певної художньої літератури та поглибленого вивчення культури наших предків.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел з 6 найменувань і 2 додатків на 11 сторінках. Повний обсяг науково-дослідницької роботи становить 36 сторінок комп’ютерного набору, з них 21 сторінка основного тексту.

Розділ I. Класифікація демонів та духів.

Вивчаючи демонологію, можна помітити, що певні істоти мають спільні риси. Наприклад, деякі живуть тільки в лісах, а інші ще зостаються людьми чи раніше були ними. Для зручності поділимо демонів на 4 групи:

— водні та лісові духи;

— люди з надзвичайними здібностями;

— хатні духи;

— потойбічні істоти.

1.1. Водні та лісові духи.

Такі демони зазвичай мешкають у лісах та водоймищах, залежно від їх пристосування і значення. Наприклад, лісовик живе в лісі, оберігаючи його від напастей, слідкуючи за порядком та інколи жартуючи з мандрівниками. Якщо згадати русалку, то це неоднозначна істота. Річкова русалка мешкає у водоймищах, а такий її різновид, як мавка, знаходиться під владою лісовика. Розглянемо декілька найвідоміших демонологічних образів детальніше.

Лісовик

Здавна вважали, що дерево — це оселя Духа, звідки він може вийти і перейти в інше дерево. Таким чином з’явився лісовик — лісовий дух, володар рослин та звірів, господар лісу.

Зовнішність лісовика описують по-різному. За одними свідченнями, він схожий на чорта: із рогами на голові та копитами на ногах; одяг застібався у нього справа наліво, не так, як у людей. За іншими — він зростом із дерево, весь у вовні. У літературі дуже часто змальовується образ старенького маленького чоловічка, але напрочуд жвавого та хитрого.

Про те, як з’явилися лісовики, також існує декілька повір’їв. Найбільш поширена здогадка, що ті істоти — це прокляті батьками діти. У часи поширення християнства виникла легенда про те, що нечиста сила — це ангели, які впали з неба; ті, що потрапили до лісу, стали лісовиками. Ще існує оповідання про Адама, який посоромився показати Богові своїх дітей. Деяких він сховав, і вони стали господарями озер, полів, а ті, що залишились у лісі, називалися лісовиками.

Лісовик міг перетворюватися на будь-якого звіра: коня, птаха, козеня, людину, вогняного змія, також набував вигляду людини, гриба, ялинки, моху. Він умів наслідувати голоси: скрекотів сорокою, вив вовком, ухкав совою, пищав комарем.

У кожному лісі живе один лісовик, а в деяких — кілька. Вони грають у карти на своїх звірів, що знаходяться під їхньою владою, а якщо програють, то переганяють їх у володіння переможця.

Народ вважав, що лісовик жив як селянин у своїй лісовій хатині. Мав він і жінку «лішиху», і дітей. Дівчат лісовик любив заманювати до себе в ліс, де перетворював їх на своїх дружин. Він справляв гучне весілля, після якого залишалися поламані дерева, вивернуті кущі… Діти, які народжувалися від такого шлюбу, були бридкими й ненажерливими. Лісовик міг підкинути свою дитину звичайній людині, натомість забравши в неї новонародженого. «Обмінок» ріс нерозумним, але при цьому володів надзвичайною силою. Після досягнення певного віку він утікав до лісу, до справжніх батьків. А родина, яка його виховувала, раптово починала багатіти — це була ніби вдячність за виховання.

Лісовик може бути як добрим, так і злим. Багато оповідок є про його пустощі. Він любить заводити людей у гущавину лісу або ж наводити мару, і подорожній буде блукати в трьох соснах цілий день. Тому лісовику приписують володіння гіпнозом. Проте він може і допомогти відшукати дорогу, а іноді —врятувати від смерті.

Однією з характерних рис лісовика є сміх, який чути на весь ліс, що може налякати випадкового мандрівника. Щоб відчепитися від лісовика, треба вивернути одяг або взуття з правої ноги взути на ліву.

Лісовик цінує добре почуття гумору. Тому, розсмішивши його, можна навіть отримати подарунок.

Не любить лісовик, коли хтось лається. Тому не слід у лісі вживати нецензурщину.

Якщо доведеться зустрітися з лісовиком, то обов’язково треба з ним поділитися їжею, найбільше він любить, як і інша нечисть, солодощі. Про його звичку розповідає така історія. Якось два мандрівники заблукали в лісі, їжа закінчувалася. Їм назустріч вийшов старенький дідусь та попросив поділитися обідом. Подорожні задовольнили його прохання, пригостивши солодким чаєм та хлібом. Старий їм подякував і раптово зник. На тому місці вони знайшли пакунок із золотими монетами і вже ввечері змогли вийти з лісу.

Одним із різновидів лісовиків є Чугайстер. Лісовий Чоловік живе тільки в Карпатах. Також він має прізвиська Дід та Нічник. Гуцули вірять, що Чугайстер допомагає людям і ловить нявок — істот, які зваблюють, а потім убивають людей. Чугайстер високого зросту, як смерека, тому може скрутитися у велетенське колесо й грітися біля вогнища. Лісоруби в Карпатах мали звичку залишати Діду їжу після свого обіду, щоб він захищав їх від диких звірів та інших напастей. Образ Чугайстра наділений добродійництвом, є ніби духом-покровителем лісу.

Русалка

Русалки живуть у лісах і на полях, там, де ховали самовбивць. Народ також вважає, що це — маленькі діти, які померли нехрещеними. Інші кажуть, що русалки — це дівчата-утоплениці. У Карпатах мешкають нявки, а в лісах — мавки як різновид русалок.

Русалка річкова має вигляд гарної дівчини з довгим розпущеним волоссям, з якого стікає вода. Вони люблять гойдатися на гілках дерев і, сидячи на них, розчісувати волосся гребінцем. Це пов’язане з тим, що русалки — водяні істоти, а розчісування волосся, вважалося, накликає дощ. Народ також думав, що русалки — послідовниці водяної богині Хмари. Ще їх називали Берегинями (від слова «берег»).

Мавка ж виглядає як довгокоса дівчина, проте вона не має тіла, не віддзеркалюється у воді і не має тіні. Також у неї відсутня спина, через що видно її нутрощі. Щоб врятуватися від мавки, треба було взяти полин і сказати: «На тобі, мавко, полин, а мене покинь».

Нявка схожа на мавку, живе в Карпатах і чинить зло людям. На нявок зазвичай полює Чугайстер і оберігає народ від їх пустощів.

Русалки люблять заманювати до себе людей, особливо парубків. З ними вони розважаються, танцюють усю ніч, а потім залоскочують до смерті. Захистом від таких істот слугують полин, любисток, а від нявок — часник. Щоб створіння не чинили шкоди людям і в полі, селяни влаштовували після «Русального великодня», у четвер Зеленого тижня, «проводи русалок» з окремими піснями й обрядами. У давнину дівчата боялися ввечері ходити до річки, особливо в Русальний тиждень, щоб не натрапити на русалку.

Русалки полюбляють загадувати подорожнім загадки. І якщо неправильно відповісти, то залоскочуть до смерті. Є відома легенда, що русалка загадала дівчині загадку «Полин чи петрушка?» У першому варіанті дівчина відповіла полин, і русалка втекла, а в другому — петрушка, на що русалка відповіла: «Ти моя душка» і зі злісним сміхом залоскотала її до смерті.