Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Доповідь.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
03.11.2018
Размер:
25.45 Кб
Скачать

Означення правової системи і філософсько-правового аналізу

Правова система — сукупність усіх правових явищ сус­пільної життєдіяльності, правових аспектів економічної, со­ціальної, політичної, духовної підсистем цілісного соціуму. [1]

Філософія права регулює правознавчі дослідження, реалізуючи загальнофілософські та філософсько-правові закони й категорії, методи і принципи. Регулятивна функ­ція філософії права є складовою різноманітних управлін­ських процесів у суспільстві. Вона формувалась у взаємо­зв'язку з усім процесом становлення і розвитку наукового управління, його принципами, які специфічно проявляють­ся у філософсько-правовій науці.[2]

Системний аналіз у філософії права, крім цілісності, спирається на принципи структурності, поліфункціональності, ієрархічності, взаємозалежності системи й середовища, багатоаспектності існування та описування кожної системи, діяльнісно-людиномірний принцип. Якщо системний аналіз — найпродуктивніший дослідницький метод, що систематизує всі інші методи (загально-наукові, приватно-наукові, емпіричні), то діяльнісно-людиномірний принцип є системоутворювальним щодо всіх інших принципів системного аналізу. 

Характеристики регулятивної функції філо­софії права, з урахуванням її соціально-правової специфі­ки, предмета, методів, функцій вивчається в історичному контексті, зокрема щодо розвитку науки, етапів удосконалення нау­кової раціональності: класичного (до кінця XIX ст.), некласичного (початок XX ст.), постнекласичного (сьогоден­ня). Кожний з етапів передбачив освоєння об'єктів певної системної організації: малих систем; великих систем; сис­тем, що самоорганізуються (наш час).[2]

Системи, що самоорганізуються, називаються ще диси­пативними — вони пов'язані з розсіюванням енергії, коли структури виникають у відкритих, далеких від рівноваги системах унаслідок самоорганізації та існують за рахунок постійного розсіювання енергії, одержуваної ззовні. Зараз настійно утверджується енергетична теорія, складовою якої є синергетика — міждисциплінарний науковий на­прямок, що вивчає процеси самоорганізації та хаотизації в різних системах. Тобто йдеться про несумісні, протилежні напрямки енергії: один спрямований на творення, самоор­ганізацію (в моральному плані, стосовно соціальних сис­тем — це аналог добра, інший — на руйнування, хаотизацію — аналог зла, злочину, злочинності). Ясна річ, що для регулятивної функції філософії права проблеми синерге­тики є актуальними, адже йдеться про енергетику особистості — її діяль­ність: якщо свідомість — внутрішній зміст діяльності, то діяльність — зовнішній прояв свідомості; проникнути в цей механізм — значить, оволодіти регулятивними важелями впливу на свідомість і діяльність людини в напрямку їхньої правомірності, вміння протистояти негативним імпульсам. Принцип єдності свідомості й діяльності взаємозв'язаний з принципом детермінізму і принципом розвитку: перший фіксує причинну зумовленість внутрішнього світу особи від способу її життєдіяльності, другий — факт постійної змінюваності людської психіки одночасно зі змінами сере­довища. Вплив на середовище й потреби індивіда (на об'єк­тивні фактори його діяльності) детермінує позитивні зру­шення в його інтересах, ціннісних орієнтаціях, мотивах (безпосередніх спонуканнях до дії), цільових настановах (у них міститься суб'єктивний усвідомлений образ передба­чуваного результату, досягти якого людина намагається). Людський фактор стає ефективним лише в системному, діяльнісно-людиномірному підході до нього, от чому слід об'єднати другий і третій компоненти філософської тріади "системність методології—людина—діяльність". До назва­них загальнофілософських розроблень проблем людини доцільно додати ті, що присвячені людській діяльності: ця комплексна проблематика корисна для філософсько-пра­вових фундаментальних досліджень на основі системного аналізу — найпродуктивнішого дослідницького методу та діяльнісно - людиномірного принципу як першооснови цього методу.

До філософсько-правового аналізу звертають­ся теоретики історії й теорії держави і права, представники всіх галузей права, кримінології, криміналістики та ін. За­кономірності злочинності, її причин, носіїв і попередження концентрують навколо себе різноманітні напрямки право­знавства. Особливо важливим є взаємозв'язок зазначених напрямків у єдиній філософсько-правовій цілісності. Сис­темний аналіз у філософії права детермінований з: транс­формацією суспільства; його турботами і проблемами; ак­туалізацією правових питань засобами масової інформації; використанням наявної ситуації різними суспільними сила­ми; пошуком ними консенсусу. Філософія права система­тизує основні правознавчі напрямки: теоретико - практичний, ідеологічний, некласичний, багатофакторний, еконо­мічний, кримінально-соціологічний, соціально-психологіч­ний, прогностичний. Це відповідає вимогам системного аналізу.[1]

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]