Означення правової системи і філософсько-правового аналізу
Правова система — сукупність усіх правових явищ суспільної життєдіяльності, правових аспектів економічної, соціальної, політичної, духовної підсистем цілісного соціуму. [1]
Філософія права регулює правознавчі дослідження, реалізуючи загальнофілософські та філософсько-правові закони й категорії, методи і принципи. Регулятивна функція філософії права є складовою різноманітних управлінських процесів у суспільстві. Вона формувалась у взаємозв'язку з усім процесом становлення і розвитку наукового управління, його принципами, які специфічно проявляються у філософсько-правовій науці.[2]
Системний аналіз у філософії права, крім цілісності, спирається на принципи структурності, поліфункціональності, ієрархічності, взаємозалежності системи й середовища, багатоаспектності існування та описування кожної системи, діяльнісно-людиномірний принцип. Якщо системний аналіз — найпродуктивніший дослідницький метод, що систематизує всі інші методи (загально-наукові, приватно-наукові, емпіричні), то діяльнісно-людиномірний принцип є системоутворювальним щодо всіх інших принципів системного аналізу.
Характеристики регулятивної функції філософії права, з урахуванням її соціально-правової специфіки, предмета, методів, функцій вивчається в історичному контексті, зокрема щодо розвитку науки, етапів удосконалення наукової раціональності: класичного (до кінця XIX ст.), некласичного (початок XX ст.), постнекласичного (сьогодення). Кожний з етапів передбачив освоєння об'єктів певної системної організації: малих систем; великих систем; систем, що самоорганізуються (наш час).[2]
Системи, що самоорганізуються, називаються ще дисипативними — вони пов'язані з розсіюванням енергії, коли структури виникають у відкритих, далеких від рівноваги системах унаслідок самоорганізації та існують за рахунок постійного розсіювання енергії, одержуваної ззовні. Зараз настійно утверджується енергетична теорія, складовою якої є синергетика — міждисциплінарний науковий напрямок, що вивчає процеси самоорганізації та хаотизації в різних системах. Тобто йдеться про несумісні, протилежні напрямки енергії: один спрямований на творення, самоорганізацію (в моральному плані, стосовно соціальних систем — це аналог добра, інший — на руйнування, хаотизацію — аналог зла, злочину, злочинності). Ясна річ, що для регулятивної функції філософії права проблеми синергетики є актуальними, адже йдеться про енергетику особистості — її діяльність: якщо свідомість — внутрішній зміст діяльності, то діяльність — зовнішній прояв свідомості; проникнути в цей механізм — значить, оволодіти регулятивними важелями впливу на свідомість і діяльність людини в напрямку їхньої правомірності, вміння протистояти негативним імпульсам. Принцип єдності свідомості й діяльності взаємозв'язаний з принципом детермінізму і принципом розвитку: перший фіксує причинну зумовленість внутрішнього світу особи від способу її життєдіяльності, другий — факт постійної змінюваності людської психіки одночасно зі змінами середовища. Вплив на середовище й потреби індивіда (на об'єктивні фактори його діяльності) детермінує позитивні зрушення в його інтересах, ціннісних орієнтаціях, мотивах (безпосередніх спонуканнях до дії), цільових настановах (у них міститься суб'єктивний усвідомлений образ передбачуваного результату, досягти якого людина намагається). Людський фактор стає ефективним лише в системному, діяльнісно-людиномірному підході до нього, от чому слід об'єднати другий і третій компоненти філософської тріади "системність методології—людина—діяльність". До названих загальнофілософських розроблень проблем людини доцільно додати ті, що присвячені людській діяльності: ця комплексна проблематика корисна для філософсько-правових фундаментальних досліджень на основі системного аналізу — найпродуктивнішого дослідницького методу та діяльнісно - людиномірного принципу як першооснови цього методу.
До філософсько-правового аналізу звертаються теоретики історії й теорії держави і права, представники всіх галузей права, кримінології, криміналістики та ін. Закономірності злочинності, її причин, носіїв і попередження концентрують навколо себе різноманітні напрямки правознавства. Особливо важливим є взаємозв'язок зазначених напрямків у єдиній філософсько-правовій цілісності. Системний аналіз у філософії права детермінований з: трансформацією суспільства; його турботами і проблемами; актуалізацією правових питань засобами масової інформації; використанням наявної ситуації різними суспільними силами; пошуком ними консенсусу. Філософія права систематизує основні правознавчі напрямки: теоретико - практичний, ідеологічний, некласичний, багатофакторний, економічний, кримінально-соціологічний, соціально-психологічний, прогностичний. Це відповідає вимогам системного аналізу.[1]