Лекція №14. Введення в спланхнологію. Порожнини тіла Питання лекції:

1. Функціональне значення внутрішніх органів.

2. Взаємозв’язок і взаємозалежність вісцеральних систем.

3. Загальні закономірності будови нутрощів.

4. Особливості будови початкових і кінцевих ділянок трубкоподібних органів.

5. Порожнини тіла.

6. Очеревина та її похідні.

7. Філогенез порожнин тіла.

Мета лекції: засвоїти основні закономірності структурно-функціональної організації нутрощів, будови порожнин тіла, серозних оболонок та їх похідних.

Спланхнологія (splanchnologia) – розділ анатомії, який вивчає внутрішні органи тіла – систему трубок та залозистий епітелій цих трубок.

Нутрощі, або внутрішні органи (viscera, s. splanchna) – це складний комплекс органів, які заповнюють природні порожнини тіла – черевну, грудну, тазову та з’єднуються із неконтрольованим зовнішнім середовищем. Нутрощі розміщуються також у ротовій порожнині та в ділянці шиї, зовсім відсутні – в хвостовому відділі.

1. Функціональне значення внутрішніх органів

а) травний апарат – apparatus digestorius – забезпечує прийом їжі, механічну і хімічну обробку та всмоктування поживних речовин, видалення неперетравлених залишків;

б) дихальний апарат – apparatus respiratorius – забезпечує газообмін між зовнішнім середовищем і кров’ю;

в) статевий апарат (система органів розмноження) – apparatus genitalis (organa genitalia) – забезпечує розмноження, передачу генофонду в просторі і часі;

г) сечовий апарат (система органів сечовиділення) – apparatus urinarius (organa uropoetica) – забезпечує виведення продуктів обміну із внутрішнього середовища (системи крові).

Схема сегментального розрізу стовбурової частини хребетного стовпа показує загальне взаєморозміщення нутрощів та їх відношення до решти систем організму:

а) органів шкірного покриву

б) органів апарату руху

в) центральної нервової системи

Можна відмітити, що найбільш сильно розвинутий комплекс органів травлення, який тягнеться від переднього кінця тіла до хвоста і є не лише найдовшою, але й найширшою за діаметром трубкою. Решта – органи дихання, сечовиділення, розмноження мають вигляд незначних придатків до основної трубки. Органи дихання лежать біля головного кінця – зябра, а сечовидільна і статева системи пов’язані із заднім відділом травної трубки – клоакою.

2. Взаємозв’язок і взаємозалежність вісцеральних систем

Незважаючи на досить різноманітне функціональне значення внутрішні органи міцно пов’язані як топографічно, так і морфофукнціонально, представляючи єдиний комплекс, який розвивається в єдиній порожнині тіла. Під час розтину витягається повний органокомплекс, який включає в себе органи різних систем і апаратів.

Найтісніші взаємини між системами внутрішніх органів існують у нижчих хребетних. У тварин, дихання яких представлено зябрами, дихальна система тісно пов’язана з переднім кінцем травної трубки – ротоглоткою. Задній кінець травної трубки, об’єднуючись із відвідними сечовим і статевим каналами, утворює клоаку. Таким чином, у нижчих хребетних системи нутрощів з’єднуються між собою на передньому і задньому кінцях тіла.

У вищих хребетних, зокрема в ссавців, відбувається відокремлення всіх систем нутрощів один від одного як на передньому, так і на задньому кінцях тіла. З розвитком легень дихальний шлях в ділянці голови практично відокремлюється від травного завдяки розвитку твердого піднебіння і вторинних хоан, лише в глотці дихальні і травні шляхи перехрещуються. Сечостатева трубка ссавців на задньому кінці тіла також відокремилась від травної, в результаті утворилась промежина. Окрім відокремлення один від одного і набуття самостійності кожна система сама по собі терпить ряд досить складних перетворень.