Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛЕКЦ-Я 19. Серцево-судинна система.doc
Скачиваний:
16
Добавлен:
05.11.2018
Размер:
65.02 Кб
Скачать

Лекція №19. Закономірності структурно-функціональної організації серцево-судинної системи

Основа предмета, який ми вивчаємо – нормальна або системна (описова) анатомія – вивчає будову організму в нормі шляхом послідовного опису органів відповідно до їх системного розміщення.

Різні системи органів об’єднуються в групи, що подібні за будовою, функцією і розвитком:

  1. соматичні системи

- скелет (кістки та їх з’єднання);

- м’язова система;

- шкіра та її похідні

2. вісцеральні системи – нутрощі

3. інтегруючі (інтегральні), об’єднуючі системи, які регулюють діяльність як соматичних, так і вісцеральних систем, об’єднують їх в єдине ціле, забезпечують зв’язок організму із зовнішнім середовищем. До них відноситься:

- нервова система;

- ендокринна система;

- імунна система – забезпечує структурно-функціональний гомеостаз у процесі росту й розвитку організму

- серцево-судинна система або система органів крово- і лімфообігу.

Наука, яка вивчає будову органів судинної системи називається ангіологія (angiologia).

Серцево-судинна система морфофункціонально дуже лабільна (рухлива), варіабельна, пластична (здатна до різких змін і пристосувань). Структура судин визначається особливостями будови та функції органа, який постачається кров’ю і стає практично невід’ємною його частиною.

Судинна система представлена сіткою порожнистих трубок, які формують подвійне коло і всередині яких циркулює рідина (кров або лімфа), що приводиться в рух завдяки скороченню серця, а також органами кровотворення та імунного захисту.

I. Значення серцево-судинної системи для організму

- інтегруюча функція;

- транспортна функція – переносить кисень (дихання) та продукти обміну (виділення);

- трофічна функція – забезпечує обмін речовин шляхом переносу поживних речовин;

- терморегуляція – акумулює тепло, розподіляє по органах, віддає в навколишнє середовище;

- гуморальна регуляція діяльності органів і систем за допомогою гормонів, медіаторів, електролітів, клітинних метаболітів, разом із нервовою системою забезпечує нейрогуморальну регуляцію;

- захисна функція (імунітет);

- підтримка водно-сольового балансу організму і осмотичного тиску.

II. Анатомічний склад та загальна структурно-функціональна характеристика судинної системи. Кола кровообігу

1. Судинисистеми порожнистих трубок різного діаметру, які густо каналізують організм. На відміну від трубок вісцеральних систем, ніколи не сполучаються із зовнішнім середовищем, формують кола кровообігу. Розрізняють кровоносні і лімфатичні судини.

2. Рідина, яка циркулює по трубках – кров і лімфа.

3. Органи кровотворення та імунного захисту, де утворюються і руйнуються клітини крові і лімфи.

4. Серце – центральний орган серцево-судинної системи, насос, який приводить у рух кров і лімфу.

Кров (haima, sanguis) – один із видів сполучної тканини. Відносна маса крові (від маси тіла) складає: кінь – біля 10%, велика рогата худоба – 8%, свиня – 4,6%, собака – 6,4%, людина – біля 7%. В новонароджених тварин ця цифра приблизно в 2 рази більша.

Кров, яка знаходиться в тілі тварини, поділяється на дві фракції:

- циркулююча – 54-60%;

- депонована у венозних судинах різних органів (40-46%): у печінці – до 20%, селезінці – до 16%, шкірі – до 10%.

Кров складається з плазми (⅔ об’єму) і формених елементів (⅓ об’єму): еритроцити, лейкоцити, тромбоцити.

Кров циркулює по замкнутій системі судин, центром якої, джерелом енергії, що забезпечує рух крові в одному напрямі, є серце. Сітка судин є периферичним відділом. Судини поділяються на артерії, що несуть кров від серця і вени, по яких кров повертається до нього. Між артеріями і венами розміщується мікроциркуляторне русло: артеріола, прекапіляр, капіляр, посткапіляр, венула.

Історичні дані

Про те, що кров рухається по судинах було відомо ще в глибоку давнину. Клавдій Гален (130-200, Рим): частки їжі, які всмокталися із травного каналу, підносяться ворітною веною до печінки і під впливом цього великого органу перетворюються в кров, проте ця кров є недопрацьованою, непридатною для вищої мети крові в організмі. Тому, деякі її частини, що приносяться з печінки через v. cava до правої половини серця проходять з правого шлуночка через численні невидимі пори до лівого шлуночка. Коли серце розширюється, то воно насмоктує з легень через легеневі вени повітря в лівий шлуночок і в цій лівій порожнині кров, яка пройшла через перегородку, змішується з повітрям …

Везалій (1514-1564) … і може бути призначена для великої артерії (аорти) і, таким чином, для всього тіла. Склалося практично неправильне поняття про кровообіг (про перше коло кровообігу): кров із печінки → права половина серця → через серцеву перегородку по v. cava в ліву половину серця → змішування з повітрям, яке поступає по легеневих венах із легень → аорта → по всьому організму.

Згодом було відкинуто думку про те, що кров змішується з повітрям у лівому шлуночку серця. Було встановлено, що кров для збагачення киснем проходить через легені. Таким чином, відкрито мале коло кровообігу: правий шлуночок → легені → легеневі вени → ліве передсердя.

В ХII столітті мале коло кровообігу було відкрите арабським лікарем Ібн-аль-Нафіз із Дамаска.

Другим був Мігуель Сервет (1509-1553) – спалений інквізицією.

Остаточно закономірності руху крові по судинах були сформовані Гарвеєм у 1628 році. Після винайдення мікроскопа Мальпі описав кровоносні капіляри в легенях і тим самим довів, що артерії та вени великого і малого кіл кровообігу з’єднуються капілярами.

Кола кровообігу

В ссавців розрізняють:

- пренатальний кровообіг

- постнатальний кровообіг

У вищих тварин і людини, які мають чотирикамерне серце, розрізняють велике, мале і серцеве кола кровообігу.

1. Мале (легеневе) коло кровообігу – венозна кров з правого передсердя поступає в правий шлуночок → стовбур легеневих артерій → легені → легеневі вени → ліве передсердя → лівий шлуночок.

2. Велике (системне) коло кровообігу – артеріальна кров з лівого шлуночка → аорта → артерії → судини мікроциркуляторного русла → краніальна та каудальна порожнисті вени → праве передсердя.

Умовно велике коло кровообігу розділяють:

а) соматичний відділ – для соми;

б) вісцеральний відділ – для нутрощів.

У функціональному відношенні обидва відділи пов’язані за принципом взаємно зворотних відносин – після їди кров спрямовується до нутрощів, відтікаючи від апарату руху і головного мозку, під час підняття важких речей спостерігається зворотне явище – почервоніння шкіри.

3. Серцеве коло кровообігу – починається від аорти двома вінцевими серцевими артеріями → мікроциркуляторне русло серця → вени → венозний вінцевий синус → праве передсердя.

Час повного колообороту крові (в стані спокою): кінь – 31 сек, людина – 22-23 сек, собака – 15 сек, коза – 14 сек, кролик – 8 сек.

Швидкість руху: аорта – 30-50 см/сек, великі артерії – 20-40 см/сек, капіляри – 0,2-0,8 см/сек, великі вени – 5-20 см/сек.

Регуляція току крові – нейрогуморальна:

- вегетативна нервова система – центри в довгастому мозку;

- гормони – адреналін (звуження судин → посилення току крові).

Фетальний (плацентарний) кровообіг

Відбувається по замкнутій системі, ізольованій від кровоносної системи матері. Плацентарне коло кровообігу починається від плаценти, яка є провізорним (тимчасовим) органом, через котрий плід отримує від матері кисень, поживні речовини, воду, електроліти, вітаміни, антитіла і віддає вуглекислий газ і шлаки. Плацента поділяється на дві частини:

  • плідну (дитячу) – pars fetalis – судинна оболонка плода;

  • маткову – pars uterine – слизова оболонка матки.

Обмін речовинами відбувається між капілярами слизової оболонки матки і судинної оболонки плода. Кров, збагачена киснем і поживними речовинами, з плаценти по пупковій вені поступає в печінку. При цьому, пупкова вена під час впадіння у ворота печінки зливається з ворітною веною, яка несе венозну кров із органів шлунково-кишкового тракту. З печінки змішана кров по печінкових венах поступає в каудальну порожнисту вену. В жуйних і м’ясоїдних частина артеріальної крові по венозній (аранцієвій) протоці, яка відходить від пупкової вени, впадає відразу в каудальну порожнисту вену. З каудальної порожнистої вени змішана кров поступає в праве передсердя → через овальний отвір в ліве передсердя → лівий шлуночок → аорта.

З передньої частини плода венозна кров прямує по краніальній порожнистій вені в праве передсердя → правий шлуночок → стовбур легеневих артерій → артеріальна (боталова) протока → аорта → органи плода → венозна кров по пупкових артеріях до плаценти.

Таким чином, до особливостей кровообігу плода можна віднести:

1. наявність провізорних органів: пупкові судини (вена і артерії), артеріальна і венозна протоки, овальний отвір;

2. мале коло кровообігу властиве тваринам після народження, в ембріональний період не функціонує;

3. відсутність у плода чисто артеріальної крові, відбувається декілька змішувань її:

а) перше – в печінці під час злиття пупкової (артеріальна кров) та ворітної (венозна кров) вен;

б) друге – у каудальній порожнистій вені, з кров’ю із печінкових вен та венозної протоки;

в) третє – в серці, з кров’ю із легеневих вен, краніальної порожнистої вени і вен серця;

г) четверте – в ділянці артеріальної протоки, тому в артеріальні судини, що відходять від аорти попереду боталової протоки, поступає більш артеріальна кров, зумовлюючи посилений ріст передньої половини плода, порівняно із задньою.