Філософська думка України

План

1. Міфічні уявлення східнослов’янських племен. Запровадження християнського світогляду

2. Філософська думка Київської Русі

3. Філософія на землях України в XIII – XV ст.ст.

4. Філософська думка в Україні у XVI – XVII ст.ст. Наука і філософія у Києво-Могилянській академії

5. Філософські погляди Г.Сковороди

6. Філософія в Україні у XIX ст.

7. Філософська та соціологічна думка в Україні у XX ст.

1. Свої витоки філософська думка України має в міфології східних слов’ян. Їх міфологія містила струнку систему релігійних вірувань, яку можна назвати передхристиянською релігією України. Духовна творчість східно-слов’янських племен з самого початку була спрямована на освоєння явищ природи і являла собою першу незрілу спробу ще слабкого людського розуму збагнути зовнішній світ. У багатій скарбниці міфології під покровом наївно-дитячої фантазії містить елементи космологічних та космогонічних уявлень, які передавались з покоління в покоління, зміцнювались і доповнювались новим матеріалом. У той час характерною рисою мислення людини був антропоморфізм, тобто перенесення людських фізичних і моральних властивостей на предмети і явища природи. Сонце, земля, вода розглядались як життєдайні сили; а вся природа – як джерело життя.

У слов’ян в епоху родоплемінного суспільства формою релігійних вірувань був політеїзм (багатобожжя). Кожне плем’я створювало своїх богів на основі власного способу життя.

Родоплемінні відносини зазнали двох фаз розвитку: матріархату та патріархату.

В епоху матріархату головними у східнослов’янській міфології є богині Лада і Леля, матір і донька. Це – богині прадавнього землеробського культу природи, що оживляє і відроджує свою плодючу силу. З аналогічною парою богинь – Лето та Артемідою – зустрічаємось у міфології Стародавньої Греції. Це свідчить про те, що вже на рівні міфологічної свідомості між слов’янами та греками відбувався жвавий обмін.

В добу патріархату у східно-слов’янській міфології виділяються 2 періоди:

1. старий із головним богом Сварогом

2. новий з головним богом Перуном.

Поступово на основі родоплемінних відносин формувались відносини феодальні. Феодалізм як суспільний лад потребує ідеології, тобто системи філософських, релігійних, економічних, правових, моральних та ін. поглядів, які б виправдовували існування даного суспільного ладу. На той час як ідеологія могла виступати лише релігія у формі політеїзму. Але кожне князівство мало свою релігію, зі своїми богами. Оскільки у Х ст. князь Володимир Великий об’єднав більшість князівств в одну державу – Київську Русь, то перед ним постало завдання сформувати єдину ідеологію. Володимир створює пантеон з 6 східнослов’янських богів на чолі з Перуном (Даждьбог, Хорс, Стрибог, Симаргл, богиня Мокош). Зі створенням єдиної релігії як ідеології виникла потреба в ідеологах (особах, які б формували і поширювали ідеологію). У східних слов’ян цю функцію виконували волхви – священники передхристиянської релігії. Серед них виділялись чотири групи:

1. хмарогонителі (впливали на природу);

2. чародії (здійснювали магічні дії з водою – чари);

3. потворники (знахарі);

4. кощунники.

Перед Володимиром Великим у Х ст. постало завдання створити єдину ідеологію, яка б була прийнята жителями удільних князівств. Спроба Володимира утворити пантеон з богів окремих східнослов’янських племен виявилась невдалою, оскільки кожне плем’я й надалі вірило у своїх богів. На той час у Європі та Візантії як ідеологія феодального ладу затверджується християнство. Тому Володимир звертається до цієї релігії. У 988 році Володимир офіційно проводить хрещення Русі, тобто приймає християнство з Візантії. Є вірогідні відомості, що християнство було прийняте як офіційна державна релігія вже за князя Аскольда у 860 р. Але у 882 р. родоплемінна опозиція, закликавши до влади князя Олега, відновила язичництво. Повторно Русь була охрещена Володимиром. Проте ще довгий час, аж до ХІІІ-ХІV ст. у Київській Русі існувало двовір’я, тобто на офіційному рівні релегією визнавалось християнство, а в народному середовищі ще дотримувались старої язичницької релігії.