Тема 6. Фінанси України на початку XX століття (1900-1920 рр.).

6.1. Фінанси в 1900 - 1913 рр.

а) особливості виконання державного бюджету. У розвитку фінансів Російської імперії в 1900-1913 рр. можна виділити два періоди: 1900-1908 рр. – період нестабільності і дефіциту бюджету і 1909-1913 рр. – період стабілізації державних фінансів.

Перший період характеризувався існуванням значного дефіциту зведеного бюджету держави. Доходи держави за період 1900-1905 рр. збільшилися на 62% до 2,8 млрд. руб., а видатки – на 70% до 3,2 млрд. руб., річний дефіцит бюджету досяг 0,4 млрд. руб. Планові показники доходів бюджету не виконувалися у зв’язку з неврожаєм і голодом 1901 року. Водночас, через економічну кризу уряд значно збільшив обсяги видатків на підтримку акціонерних товариств, банків, залізничних компаній. Дефіцит бюджету традиційно покривався за рахунок позик і підвищення податків. За період 1898-1913 рр. Росія отримала позик на суму 2 млрд. руб., в тому числі від Франції – на 0,85 млрд. руб. Платежі з обслуговування державного боргу, які зросли від 50 млн. руб. у 1861 р. до 275 млн. руб. у 1900 р., у 1913 році досягли 0,5 млрд. руб.

Економічний підйом 1910-1913 рр. дав змогу забезпечити профіцит державного бюджету, який у 1911 р. склав 0,46 млрд. руб., у 1914 р. – 0,01 млрд. руб. В цілому доходи зведеного бюджету імперії досягли у 1913 р. 3,43 млрд. руб., видатки – 3,36 млрд. руб. Частка доходів місцевих бюджетів (земських, міських, волосних і сільських) становила 0,64 млрд. руб., або 19%.

Таблиця 4.

Показники виконання державного бюджету Росії з 1900 по 1913 роки.

Роки	Звичайний бюджет			Надзвичайний бюджет			Загальний державний бюджет
	доходи	видатки	(+, -)	доходи	видатки	(+, -)	Доходи	видатки	(+, -)
1900	1704	1555	+ 149	33	334	-301	1737	1889	-152
1905	2025	1925	+ 100	794	1280	-486	2819	3205	-386
1910	2781	2473	+ 308	24	124	-100	2805	2597	+ 208
1913	3415	3070	+ 345	13	285	-272	3428	3355	+ 73

Найбільший вклад у зростання видатків бюджету імперії внесли видатки на військові цілі, обслуговування боргів і утримання адміністративного апарату. У зв’язку з російсько-японською і першою світовою війною кошторис військового і морського міністерств збільшився з 420 до 820 млн. руб. і складав близько 30% сукупних видатків бюджету. Державні видатки на фінансування російсько-японської війни становили біля 2,5 млрд. руб. і покривалися за рахунок позик. На їхнє обслуговування і сплату було витрачено 4,2 млрд. руб. Незначні кошти виділялися на переселення селян у Сибір.

Основу доходів бюджету імперії складали надходження від непрямих податків – 60% сукупного обсягу. З 1903 р. до 1913 р. їхній обсяг зріс з 1,09 млрд. руб. до 1,84 млрд. руб. До непрямих податків належали акцизи, митні доходи і кошти від державної винної монополії. Уряд на початку XX ст. запровадив цукрове регулювання, тобто обмеження обсягу цукру на внутрішньому ринку, що вело до встановлення монопольних цін і високої рентабельності (більше 50%) цукрового виробництва. Експорт цукру звільнявся від акцизного оподаткування. За рахунок монопольного прибутку від продажу цукру на внутрішньому ринку, його виробники експортували цукор за ціною 0,7 коп./кг, або в 4 рази дешевше від внутрішніх цін.

Доходи від винної монополії з 1900 по 1913 рр. зросли більш як у 3,5 рази. Уряд мав можливість збільшити доходи за рахунок поширення її діяльності на нові області та райони, збільшення розміру реалізації спирту, підвищення цін на горілку. Чистий дохід від винної монополії в 1913 р. становив 0,7 млрд. руб., що в три рази перевищувало надходження від прямих податків.

З 1903 по 1913 рр. надходження від прямих податків зросли з 0,14 млрд. руб. до 0,27 млрд. руб. і складали 8% доходів бюджету імперії. До них належали поземельний, державний промисловий податок і збір з доходів від грошових капіталів. У 1906 р. були ліквідовані викупні платежі. Початкова викупна сума була визначена в розмірі 0,9 млрд. руб., а селяни фактично виплатили біля 1,5 млрд. руб.

Назріла необхідність запровадити подоходний податок, який вже існував у багатьох державах. Однак його введення було затримане до 1916 року.

Значну частину прямих податків сплачували селяни. У 1906 р. вони сплачували поземельний податок, земський мирський і страховий збір в розрахунку 84,3 коп. за десятину землі, що у 3 рази перевищувало розміри податку для великих землевласників (25,6 коп.) і складало до 20% доходу селянського господарства.

Надходження від державних залізниць у 1913 р. склали 0,81 млрд. руб., а видатки на їхнє утримання 0,59 млрд. руб. Однак, разом з видатками на допомогу приватним товариствам і обслуговування позик видатки на залізниці значно перевищували доходи від них.

В межах Російської імперії відбувався перерозподіл бюджетних коштів. З 1900 по 1914 р. частка доходів, мобілізованих в Україні, в дохідній бюджету Росії становила в середньому 20,8 % проти 12,3% середнього показника видатків в Україні у загальній структурі видаткової частини державного бюджету Росії. У 1900-1914 рр. тільки 54,6% надходжень залишалися в Україні, в тому числі для Лівобережжя (Полтавська, Харківська, Чернігівська губернії) – 58,5%, Правобережжя (Волинь, Поділля, Київщина) – 54,1%, Степової України (Катеринославщина, Херсонська губернія) – лише 51,4%.

Податкове навантаження на економіку України на початку ХХ ст. було майже на 40% більшим порівняно з іншими територіями Росії. Середній показник доходів, мобілізованих у губерніях України до зведеного бюджету Росії, у 1902 р. на 1 жителя становив 16,97 руб. (122% середнього по державі), а показник видатків бюджетів губерній України на 1 жителя становив лише 8,65 руб. (62% середнього по державі). Це підтверджує проведення жорсткої бюджетної політики імперії щодо України.

б) розвиток місцевих запозичень. На початку XX ст. в Російській імперії використовувалися різні форми місцевого (муніципального) кредиту: облігаційні й безоблігаційні позики, кредити державного, земельних, комерційних і громадських банків, позики з Державної каси міського та земського кредиту. За рахунок позик покривалося від 10 до 30% видаткової частини бюджетів великих міст, а їхнє обслуговування та погашення частково брав на себе уряд. Загальна вартість муніципальних облігацій на початок 1913 р. досягла 0,47 млрд. руб. (в тому числі 95% – зовнішні позики). Вони випускалися на тривалий термін – 30-49 років з доходністю в середньому 3,5-7% річних. Основна частина позик починала погашатися з року випуску або через два, тоді як для інших погашення починалося через шість, а то й одинадцять років.

З початком першої світової війни розвиток муніципального кредиту перервався, однак відновився після війни. До початку 1917 р. загальна сума облігаційних позик становила 0,73 млрд. руб. Після 1917 р. відбулося позбавлення міст самостійних джерел доходу, швидке знецінення валюти зумовило різке скорочення обсягів кредиту. Містам довелось звернутися до натуральних позик. Відновлення комунального кредиту не відбулося. Колишня кредитна система була замінена кредитуванням місцевих органів влади через створений у 1924 р. Центральний банк комунального господарства й житлового будівництва, який був підконтрольний державі.