25 Лекції з курсу «Фінанси»

Тема 2: Генезис і еволюція фінансів

1. Зародження і розвиток фінансів у державах Стародавнього світу.

2. Доходи і видатки рабовласницької держави.

3. Доходи і видатки феодальної держави. Розвиток податків у феодальному місті.

4. Взаємозв’язок розвитку фінансів, держави і товарно-грошових відносин. Вплив буржуазних революцій на державні фінанси.

5. Фінанси в період індустріального розвитку.

6. Розвиток фінансів у постіндустріальний період.

1. Зародження і розвиток фінансів у державах Стародавнього світу.

Перші економічні відносини виникли близько 10 тис. років тому одночасно із зародженням перших цивілізацій. У ті часи почала роз­виватись і економічна думка, еволюцію якої можна простежити за тими нечисленними історичними знахідками, які збереглися до наших днів.

Власне суто економічних трактатів стародавніх часів віднайти практично неможливо, бо владні прошарки суспільства, що були но­сіями писемної культури, лише незначною мірою втручались у ве­дення натурального господарства. їхні життєві інтереси обмежува­лися отриманням додаткового продукту. Крім того, складність до­слідження економічної думки давніх часів полягає і в тому, що вона ще не була відокремлена від політико-правової та релігійної.

Епоха рабовласництва бере свій відлік з IV тис. до н. е., коли в Месопотамії (між річками Тигр та Євфрат) і Єгипті почався процес становлення класового суспільства. Матеріальною базою цього про­цесу була технічна революція, пов'язана з початком використання металевих виробів та переходом до зрошувального сільського гос­подарства. Це дало можливість отримувати додатковий продукт і стимулювало розподіл праці.

В окремих регіонах стародавнього світу стали зароджуватись і розвиватись товарно-грошові відносини, пов'язані з обслуговуван­ням торгівлі (Фінікія, Вавилон, Греція). На цій основі почала вини­кати приватна власність, що базувалась здебільшого на праці рабів.

Формування ознак державності в класовому суспільстві вимага­ло теоретичного обґрунтування функціонування органів управління, організації господарства як на державному рівні, так і на рівні гос­подарських одиниць.

Умовно можна виділити такі напрями економічної думки, які тією чи іншою мірою стосуються питань виникнення та розвитку бюджетних відносин:

1. діяльність державного апарату управління;

2. пошук джерел надходжень до державної казни;

3. організація державного господарства;

4. організація приватного господарства;

5. юридичні норми взаємин.

Незважаючи на певну незавершеність висновків, нечіткість поло­жень, що притаманно будь-якому процесу на стадії зародження, еко­номічна думка тих часів заклала підвалини сучасних теорій, а ок­ремі твердження не втратили актуальності й у наш час.

Економічні відносини країн Стародавнього Сходу базувались на на­туральному господарстві й регулювалися "знизу" успадкованими від первіснообщинних часів традиціями, а "зверху" — державною регла­ментацією, яка багато в чому ґрунтувалася на тих самих традиціях. Знання економічного напряму мали догматичний, апріорний характер.

Стародавній Єгипет. Одним із найдавніших писемних джерел, що збереглося до наших днів, є "Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара" (XXII ст. до н. е.), де автор висловлює думку про не­обхідність ефективного функціонування апарату управління. У надійності цього апарату він вбачає запоруку успішного царювання. З метою заохочення чиновників до сумлінної праці цар має піклува­тися про їхній матеріальний стан: "Возвеличуй своїх вельмож, щоб вони чинили за твоїми законами. Неупереджений той, хто багатий у своєму домі, він володар речей і не нужденний... нагороджуй вель­мож податними списками, жерців — земельними наділами"¹.

¹ Цит. за: Хрестоматия по истории Древнего Востока. — М., 1980. — Ч. 1. — С. 32 — 34.

Для формування апарату управління потрібно підбирати "до себе людину за справи її", не розмежовуючи синів знаті та простих людей.

Стародавній Вавилон. У кодексі законів старовавилонського царя Хаммурапі (1792—1750 pp. до н. є.) передбачались юридичні норми, які регламентували господарські відносини, установлювали відпові­дальність виконавців тощо. Основний зміст законів — створення умов, за яких сильний не пригноблював би слабкого. Так, лихварські послуги обмежувались:

• 20 % у грошовій формі;

• 33 % у натуральних позичках;

— боргове рабство, незалежно від суми боргу, обмежувалось трьо­ма роками.

Стародавня Індія. Одним із найдавніших писемних джерел, де вперше подаються рекомендації щодо фінансового устрою держави, поповнення дохідної частини, ведення обліку доходів і видатків, є "Артхашастра" — трактат про мистецтво політики й управління державою, який приписується Каутильі Вішнугупті — раднику царя Чандрагупти (кінець IV ст. до н. є.).

Основні положення цього трактату такі.

1. Цар мусить бути діяльним, мати твердий розпорядок своєї роботи.

1. Державний апарат необхідно створювати з чиновників, які б контролювали окремі галузі господарства країни.

2. Держава має піклуватися про заселення й облаштування окре­мих територій.

3. Особливу увагу слід приділяти сільському господарству як ос­новній галузі.

4. Керівником фінансового відомства має бути "головний збирач податків".

5. Дохід держави має складатись із власного "прибутку", тобто прибутку державних господарств, різних податків та мита.

6. Вводяться окремі статті доходів і видатків держави.

7. Жорсткий контроль доходів і видатків на підставі документів.

8. Цар має застосовувати суворі заходи до порушників, які роз­крадають державну казну¹.

Артхашастра. — М., 1959. — С. 64.

Як бачимо, окремі положення цього трактату, незважаючи на більше ніж двотисячолітню давність, не втратили своєї актуальності й у наш час.

Стародавній Китай. Вагомий внесок у розвиток економічної думки зробили представники Стародавнього Китаю.

Конфуцій (Кун Фу-цзи, 551—479 pp. до н. є.) у трактаті "Лунь Юй" (Бесіди та роздуми) пропонує своє бачення соціально-економіч­ного устрою. Основні положення цього трактату такі:

1. Соціальний ідеал потрібно шукати не в майбутньому, а в мину­лому країни.

2. Основа соціальних відносин — повага до старших, брата до брата.

3. Основа державного устрою — регламентація патріархальних відносин.

4. Більш рівномірний розподіл багатства держави.

5. Податки необхідно знижувати, щоб зробити їх помірними.

6. Залучення людей до виконання громадських робіт, враховую­чи сезонність сільськогосподарського виробництва².

²Древнекитайская философия: В 2 т. — М., 1972—1973. — Т. 1. — С. 140.

Конфуцій був засновником специфічної течії економічної дум­ки, яка дістала його ім'я. Головний зміст її — установлення етико-моральних норм управління, які відповідали інтересам аристократії. Послідовником Конфуція був Мен-цзи (372—289 pp. до н. е.). Відо­мий його проект з аграрних відносин. Автор дотримувався постула­ту, що небо змушує простих людей годувати багатих і відповідно до цього земля поділяється на дев'ять рівних частин, дев'ята частина землі має оброблятися сільськогосподарськими працівниками спільно, а врожай з неї використовуватись на утримання чиновників.

Правитель держави має бути мудрим, не встановлювати великих податків, не віднімати у землеробів часу, необхідного для роботи на власних земельних наділах.

Сюнь-цзи (313—238 pp. до н. є.) запропонував своєрідну модель соціально-економічного устрою держави. Основні положення цього устрою такі:

1. Держава в особі правителя встановлює соціальні ранги — прав­лячі класи і простий народ.

2. Людина не може в повному обсязі володіти мистецтвом усіх ремесел. Цим твердженням він висловлював ідею про необхідність розподілу праці.

1. Люди різних рангів повинні носити різний одяг.

3. В управлінні державою для правлячих верств застосовувались ритуали і музика, для простих людей — закони.

4. Бажання людей бути багатими є нормальним явищем за умо­ви, що вони діють у межах законів.

5. Економічна політика держави має базуватись на трьох прин­ципах: економії у витратах, забезпеченні достатку народу і необхід­ності зберігати лишки.

6. Рівень достатку — це забезпечення того рівня потреб, який відповідає соціальному рангу людини.

7. Людина за своєю природою "зла", і лише практична діяльність породжує доброчинність³.

³ Цит. за: Феоктистов В. Ф. Философские общественно-политические взгляды Сюнь-Цзыі: Исследование и перевод. — М., 1976. — С. 202—204.

Легісти. На противагу конфуціанським концепціям соціально-економічного устрою держави в VI—III ст. до н. е. в Китаї існував також опозиційний підхід. Легізм по-своєму відображав тенденції господарського розвитку Китаю. Легісти були прихильниками управління державою на основі законів для всіх, а не ритуалів, здійсню­вали реформи, спрямовані на скасування патріархальних відносин у суспільстві, були поборниками політичної централізації й об'єднан­ня країни.

Легізм пов'язаний з іменами Цзи Чаня, Лі Куя (424—386 pp. до н. є.) та Гунь Сунь Яна, відомого також під ім'ям Шан Яна (390— 338 pp. до н. є.). Учні Шан Яна виклали його погляди в "Книзі правителя області Шан". Стосовно економічної діяльності держави положення легізму такі:

1. Держава може досягти розквіту за допомогою двох засобів — землеробства та війни.

2. Держава через закони має залучати до землеробства дармоїдів, ледарів, бездомних голодранців.

3. У державі має бути проведено загальний перепис населення по дворах у сільській місцевості й законодавчо закріплено єдиний по­даток із зібраного зерна.

4. Необхідно запроваджувати контроль над цінами на зерно, особ­ливо в неурожайні роки, не допускати спекуляції⁴.

Книга правителя области Шан. — М., 1968. — С. 143—144. ⁴

Трактат "Гуань-Цзи". Вагомий внесок у розвиток фінансового господарства країни було зроблено в трактаті "Гуань-Цзи" (IV ст. до н. є.). Автори цього трактату, на відміну від легістів, не обмежували розвиток товарно-грошових відносин, а, дослідивши їх, запропонува­ли власний механізм стабілізації народного господарства.

"Ринок — це те, за чим визначають порядок і безладдя у веденні господарства. Ось чому, якщо правитель сам тримає в руках мож­ливість регулювання хліба, грошей і металів, тоді й уся країна буде в стабільному стані"⁵.

⁵ Книга правителя области Шан. — М., 1968. — С. 143—144. Штейн В. М. Гуань-Цзы: Исследование и перевод. — М., 1959. — С. 258, 303.

Основні положення цього трактату полягали в такому:

1. Умовою стабілізації економіки є провідна роль сільського гос­подарства. З огляду на це держава має створювати постійні зерно­сховища, вивчати природні властивості землі, застосовувати оподат­кування землі з урахуванням її врожайності.

2. Норми повинностей мають установлюватися залежно від кон­кретної ситуації в державі.

3. Державні фінанси слід формувати без прямих податків, для надходжень у казну необхідно ввести акцизи на експлуатацію при­родних ресурсів — у тому числі гір і морів.

4. Має бути контроль цін по всій країні, не можна допускати сти­хійного ціноутворення торговцями та спекулянтами.

5. Принцип урівноваження господарства. Згідно з цим прин­ципом у руках правителя має накопичуватись до половини хліба, і він управляє фондами споживання, регулює надлишок і нестачу. Держава має скуповувати товари в період, коли вони дешеві, й продавати, коли вони подорожчають, таким чином поповнюючи дер­жавну казну.

6. З метою стабілізації господарства слід запроваджувати нормо­вану емісію грошових знаків.

7. Висловлена ідея можливості кількісного аналізу економічних явищ, розроблення нормативів для організації натурального госпо­дарства⁶.

⁶ Цит. за: История зкономических учений / Под ред. В. А. Жамина, Е. Г. Василевского. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. — 4.1. — С. 18—19.

Отже, як видно з наведених історичних джерел, цивілізації країн Стародавнього Сходу відіграли помітну роль у розвитку економіч­них відносин, запропонувавши схеми вирішення економічних про­блем. Окремі положення стародавніх мислителів стали згодом осно­вою формування бюджетних відносин.