18

Севастопольський інститут банківської справи

Української академії банківської справи Національного банку України

Кафедра фінансів та кредиту

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

канд. екон. наук, доцент

____________ С.О. Хайлук

01.02.2011

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни «Міжнародна економіка»

освітньо-професійної програми підготовки за напрямом

6.030508 - «Фінанси і кредит»

галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво»

Укладач: д.е.н., професор _______________ С.Г.Черемісіна

01.02.2011

Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри, протокол від 01.02.2011 р. №1

Севастополь – 2011

ПЕРЕДМОВА

Конспект лекцій розроблений відповідно до вимог робочої навчальної програми з дисципліни «Міжнародна економіка» нормативної компоненти освітньо-професійної програми підготовки за напрямом 6.030508 – «Фінанси та кредит» галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво», які розроблені Науково-методичною комісією з галузі "Економіка та підприємництво" Міністерства освіти і науки України та Київським національним економічним університетом.

Конспект лекцій містить зміст лекційного курсу, завдання до самостійного вивчення теоретичного матеріалу курсу, що вивчається в позааудиторний час, список рекомендованої літератури і ресурсів Інтернет, ілюстративний матеріал до лекцій.

ЗМІСТ

Мета і завдання викладання дисципліни 6

EXW 50

Е 50

FCA 50

FAS 50

FOB 50

CFR 50

CIF 50

CPT 50

CIP 50

DAF 50

DES 50

DEQ 50

DDU 50

DDP 50

Тарифне регулювання міжнародної торгівлі 56

2. Учасники міжнародного фінансового ринку 58

3. Інструменти світового фінансового ринку 58

4. Сучасні світові фінансові центри 58

2 60

3 61

Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг. 70

Міжнародна фінансова корпорація була заснована в 1956 р. для сприяння розвитку приватного підприємництва в країнах, що розвиваються. В 2004 р. членами МФК були 175 країн. Акціонерний капітал МФК формується шляхом підписки країнами-членами на акції і становить 2,45 млрд. дол. США. 99

3 113

Паризька валютна система (1867р.) - система золотомонетного стандарту 122

Генуезька світова валютна система (1922р.) 123

Структура платіжного балансу: 141

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ: 143

А. Поточні операції 143

ЛЕКЦІЯ 1 - Міжнародна економічна система………………………………….....7

ЛЕКЦІЯ 2 – Міжнародна економічна діяльність………………………………...23

ЛЕКЦІЯ 3 - Світовий ринок товарів і послуг………………………………….....37

ЛЕКЦІЯ 4 - Світовий фінансовий ринок…………………………………………56

ЛЕКЦІЯ 5 – Прямі інвестиції та міжнародне виробництво……………………65

ЛЕКЦІЯ 6 - Міжнародний кредит………………………………………………..80

ЛЕКЦІЯ 7 – Світовий ринок праці і міжнародна трудова міграція……………97

Лекція 8 - Світова валютна система………………………………………..114

ЛЕКЦІЯ 9 - Міжнародні розрахунки і платіжний баланс……………………..126

ЛЕКЦІЯ 10 - Глобалізація економічного розвитку……………………………141

ВСТУП

Мета і завдання викладання дисципліни

Мета: формування теоретичних знань, умінь та практичних навичок у галузі міжнародної економіки, форм, методів та механізмів реалізації міжнародних економічних відносин.

Завдання: вивчення сутності міжнародної економічної системи та закономірностей її розвитку, методів аналізу політико-правового, економічного, соціально-культурного середовища та інфраструктури міжнародної економічної діяльності; набуття знань про регулювання міжнародних економічних відносин, міжнародну валютну систему, методологію міжнародних розрахунків, процеси міжнародної економічної інтеграції; набуття вмінь використовувати одержані знання у практичній зовнішньоекономічній діяльності України.

Предмет: система міжнародних економічних відносин, що складаються між національними економіками країн світу в умовах глобалізації.

Зміст дисципліни розкривається в наступних темах:

1.Міжнародна економічна система

2.Міжнародна економічна діяльність

3.Світовий ринок товарів і послуг

4.Світовий фінансовий ринок

5.Прямі інвестиції та міжнародне виробництво

6.Міжнародний кредит

7. Світовий ринок праці і міжнародна трудова міграція

8. Світова валютна система

9. Міжнародні розрахунки і платіжний баланс

10. Глобалізація економічного розвитку

Поточний контроль знань та одержаних навиків здійснюється при перевірці конспекту лекцій, опитуванні на практичних заняттях, оцінці виконання контрольних робіт.

Підсумковий контроль знань здійснюється у вигляді підсумкового екзамену і полягає в оцінюванні засвоєння студентами програмного матеріалу, набуття ними вміння та практичних навичок в даній предметній галузі, здатності опрацювання та письмового викладу конкретних питань дисципліни та проведення розрахунків за тематикою курсу.

На вивчення дисципліни навчальним планом передбачено 144 години, з них 14% відведено на лекційні заняття, 24% на практичні заняття. На самостійне вивчення відводиться 56% часу.

Послідовність вивчення розділів дисципліни задається тематикою лекцій та завдань для самостійної роботи, що доводяться на кожній лекції. Перелік рекомендованої літератури, на яку дається посилання під час вивчення дисципліни, подано в наступній таблиці.

Таблиця 1  – Перелік рекомендованої літератури

№ пор.		Бібліографічний опис	Кількість примірників		УДК бібліотеки
Основна література
1		Міжнародна економіка [текст ]: навчальний посібник / Ю.Г. Козак , Д.Г.Лук’яненко, Ю.В.Макогон, Ю.І. Граматик, К.І. Ржепішевський. вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.
2		Міжнародна економіка: В питаннях та відповідях [текст]: Навчальний посібник / Ю.Г. Козак , В.В. Ковалевський , К.І. Ржепішевський , Н.С. Логвінова , В.М. Осипов. –Київ: «Центр навчальної літератури», 2004 – 676 с.
3		Лук’яненко, Д.Г. Практикум з міжнародної економіки: тести, вправи, задачі, проблемні ситуації, ділові ігри [текст] / Д.Г. Лук’яненко, А.М. Поручник, Я.М. Столярчук . – К.: КНЕУ, 2006. – 287 с.
4		Киреев, А. П. Международная экономика [Текст]: в 2-х ч. : учебн. пособ. для вузов / А. П. Киреев. – М. : Международные отношения, 2001. – т.1. – 416 с. – т.2. – 488с.
5		Международные валютно-кредитные и финансовые отношения [Текст] : учебник / под ред. Л. Н. Красавиной. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Финансы и статистика, 2007. -576 с.
6		Одягайло, Б.М. Міжнародна економіка [Текст]: Навч. посіб. / Б.М. Одягайло. – 2 –ге вид., випр. І доп. – К .: Знання, 2006. – 407 с.
Додаткова література
7		Циганкова, Т.М. Міжнародний маркетинг: теоретичні моделі та бізнес-технології [Текст]: Монографія / Т.М. Циганкова. – К.: КНЕУ, 2004. – 400 с.
8		Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ [Текст]: Монографія / Кер. авт. кол. і наук. ред. Т. М. Циганкова. – К.: КНЕУ, 2003. – 660 с.
9		Козик, В.В. Міжнародні економічні відносини [Текст]: Навч.посіб. / В.В. Козик , Л.А. Панкова , Н.Б. Даниленко. – 4-те вид., стер. – К.: Знання – Прес, 2003. – 406 с.
10		Лук’яненко, Д.Г. Економічна інтеграція та глобальні проблеми сучасності[текст] навчально-методичний посібник / д.г. лук’яненко . – к.: кнеу, 2005. – 206 с.
11		Світова економіка [Текст]: Підручник / А.С.Філіпенко, В.С.Будкін, О.І.Рогач [та ін.]. – К.: Либідь, 2007. – 640 с.
12		Філіпенко, А.С. Міжнародні економічні відносини : історія [Текст]: Підручник / А.С. Філіпенко. – К.: Либідь, 2006. – 392 с.
Методичні посібники викладачів СІБС УАБС НБУ
13.	Міжнародна економіка: конспект лекцій. Для студентів економ. спец. денної форми навчання.
14.	Міжнародна економіка: методичні вказівки до практичних занять. Для студентів економ. спец. денн. форми навч.
15.	Міжнародна економіка: методичні вказівки щодо виконання контрольної роботи. Для студентів економ. спец. заочн. форм. навч.
16.	Міжнародна економіка: збірник завдань до контрольної роботи. Для студентів економ. спец. заочн. форм. навч.

ЛЕКЦІЯ 1. Міжнародна економічна система

Анотація

Предмет курсу «Міжнародна економіка». Міжнародна макроекономіка. Основні ознаки міжнародної економіки. Світовий ринок, його сутність та особливості формування. Структура та головні характеристики світового ринку. Світове господарство як система.

Світова економіка, її ресурси та потенціал розвитку. Інтернаціоналізація господарського життя. Міжнародний поділ праці. Міжнародна спеціалізація виробництва. Міжнародне виробниче кооперування, його форми. Фактори міжнародного поділу праці. Взаємодія національних економік на основі міжнародного поділу праці. Міжнародна економічна система. Сутність, особливості міжнародних економічних відносин (МЕВ). Суб'єкти міжнародних економічних відносин. Середовище міжнародних економічних відносин, його особливості та структуризація. Політико-правове середовище міжнародних економічних відносин. Економічне середовище міжнародних економічних відносин. Соціально-культурне середовище міжнародних економічних відносин. Ресурси та інфраструктура. Міжнародний транспорт і зв'язок.

План лекції

1. Предмет « Міжнародної економіки».

2. Сутність і структура міжнародної економічної системи.

3. Ознаки систематизації країн

4. Міжнародний поділ праці та міжнародна спеціалізація виробництва

1

Предметом курсу “міжнародна економіка” є багаторівневий комплекс економічних відносин між країнами, їх угрупованнями. Міжнародна економіка також вивчає відносини між окремими економічними суб’єктами, що знаходяться в різних країнах: окремими людьми, домогосподарствами, підприємствами, державними і громадянськими установами.

Особлива увага приділяється вивченню економічного механізму функціонування міжнародної економіки, тобто міжнародних правовим нормам, економічним угодам, діяльності міжнародних економічних організацій.

Об’єктом вивчення міжнародної економіки є не одиничні, випадкові явища, процеси в міжнародній сфері, а ті, що постійно відновлюються, повторюються. Тобто виявляються закономірності взаємодії господарських суб’єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва, формуванні міжнародної економічної політики.

При вивченні міжнародної економіки користуються досягненнями різних напрямків економічної думки: марксистської, класичної, неокласичної, неокейнсіанської, монетаристської. Вчені дотримуються різних поглядів щодо чинників, які визначають місце країни в системі міжнародного поділу праці, ролі державної політики в регулюванні зовнішньоекономічної сфери тощо.

Теоретичною основою вивчення міжнародної економіки є політична економія, мікро- і макроекономіка. Об’єднання цих дисциплін з теоріями міжнародного бізнесу, міжнародного маркетингу і менеджменту, міжнародних фінансів дало можливість створити теорію міжнародної економіки.

Основними поняттями теорії міжнародної економіки є: світовий ринок, світове господарство, відкритість національної економіки, лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, міжнародний поділ праці, міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили.

2

Міжнародна економічна система (МЕС) являє собою сукупність елементів світової економіки з властивими кожному із них характеристиками; у процесі дії елементів світової економіки виникають інтегративні якості, характеристики, закономірності функціонування цієї системи.

Основними елементами МЕС є окремі країни, групи країн. Можна поділити МЕС на такі групи, як високорозвинуті країни (країни великої сімки, Європейського Союзу, Організації економічного співробітництва та розвитку), середньорозвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою.

На сучасному етапі функції ядра глобальної економіки переходять до низки найрозвинутіших країн, які відрізняються розвинутим соціально-ринковим господарствам; найбільшою вичерпаністю джерел і факторів індустріального розвитку; провідною роллю у світовій економіці, що дає змогу активно залучати до господарського обігу власні і чужі ресурси.

Крім того МЕС складається із підсистеми різних міжнародних ринків і підсистеми національних і міжнародних інститутів, які регулюють МЕС; підсистеми міжнародних економічних відносин.

Між країнами існують різні відносини: політичні, наукові, культурні. Країни співробітничають в різних галузях: організують міжнародні виставки картин, обмінюються артистами, науковцями, досвідом в області техніки, захисту навколишнього середовища. Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних відносин. Наприклад, для нормального функціонування науково-технічних зв’язків між країнами необхідним є міжнародний ринок науково-технічної продукції. Крім того МЕВ — це система економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів, що вийшли за рамки національних границь.

Продукт може вироблятися на основі кооперації виробничих ресурсів двох або декількох країн. Суб’єкти із різних країн можуть обмінюватися товарами внаслідок чого виробництво і споживання певного товару буде знаходитись в різних країнах. Міжнародні відносини розподілу — це відносини, які виникають з приводу а) розподілу факторів виробництва (засобів виробництва, робочої сили) між країнами; б) розподілу продуктів економічної діяльності серед суб’єктів із різних країн; в) розподілу доходів між учасниками МЕВ.

Залежно від об’єкту МЕВ, вони поділяються на торговельні, валютно-фінансові, виробничі, науково-технічні тощо. Більш докладніше ці відносини будуть розглянуті в наступних лекціях, а зараз зазначимо, що всі вони у сукупності утворюють систему. Однією із системних характеристик цієї системи є взаємозв’язок її окремих елементів. Наприклад, спільне виробництво складної техніки економічними суб’єктами із різних країн (виробничі відносини) може супроводжуватись торгівлею окремими компонентами, деталями між ними (торговельні відносини), науково-технічним обміном (науково-технічні відносини).

МЕВ між окремими європейськими державами, а також в межах окремих регіонів (Європа — Північна Африка, Європа — Близький Схід та ін.) виникли порівняно давно. Ці відносини були спочатку виключно двосторонніми, вузькорегіональними. Дійсно міжнародними економічні відносини стають з виникненням світового господарства, появи взаємозалежності національних економік.

В процесі розвитку міжнародної економічної системи відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами; групами країн; підприємствами і організаціями, які знаходяться в різних державах. Характерно, що процеси взаємодії країн, їх співробітництва мають суперечливу природу. Діалектика МЕВ полягає в тому, що прагнення держав до економічної незалежності, укріпленню національних господарств обумовлює в кінцевому рахунку все більшу інтернаціоналізацію економічного життя країн.

Ядром сучасних МЕВ виступає міжнародна економічна діяльність економічних суб’єктів, насамперед, підприємств. Діяльність останніх спрямована на отримання певних економічних результатів, передусім прибутку.

Є підприємства, діяльність яких переважно зорієнтована на національний ринок. Зовнішньоекономічні зв’язки для таких підприємств у системі пріоритетів їх діяльності мають другорядне значення. Інші підприємства розглядають зовнішньоекономічну діяльність як необхідний фактор свого нормального функціонування. Деякі з них орієнтацію на світовий ринок вважають вихідним принципом своєї діяльності. І, нарешті, існують фірми, які “працюють” виключно на зовнішній ринок.

Діяльність підприємств на міжнародному ринку здійснюється в таких формах:

1. Експорт та імпорт товарів та послуг. Це є часто першою зовнішньоекономічною операцією фірми. Ця операція передбачає, як правило, мінімальні зобов’язання і найменший ризик для виробничих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків. Наприклад, фірми можуть збільшувати експорт продукції шляхом завантаження своїх надлишкових потужностей, що робить мінімальною потребу в додаткових капіталовкладеннях.

2. Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг). При ліцензуванні фірма (ліцензіар) вступає у відносини із зарубіжною фірмою (ліцензіатом), пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату. Франчайзинг — один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми (франчайзера) через спеціально створену за її участю збутову організацію (франчайзі) завдяки праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера.

Так, відомий виробник копіювальної техніки компанія “Ксерокс”, маючи надійну репутацію, створює в різних країнах мережу збутових підприємств для спільного просування на ринок різних послуг по копіюванню друкованих матеріалів. “Ксерокс” вимагає від національних партнерів суворого виконання технології надання послуг; фінансує купівлю або оренду партнерами приміщень; навчає місцевий персонал; контролює належне використання партнерами фірмової назви.

Франчайзинг товарів та послуг використовують також відомі фірми: Мак Дональдс, Зінгер, Кока-Кола, Хілтон. Найбільше застосування франчайзинг має у сфері послуг: туризмі, сервісі побутової техніки, системі швидкого харчування, авторемонті.

Часто підприємства купують іноземні ліцензії та звертаються до франчайзингу після того, як вони досягли успіхів в експорті своєї продукції на зовнішньому ринку.

3. Господарська діяльність за кордоном (науково-дослідницькі роботі, банківські операції, страхування, підрядне виробництво, оренда). Підрядне виробництво передбачає укладання фірмою контракту із зарубіжним виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися вказана фірма. Оренда передбачає надання орендодавцем в тимчасове користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін з метою одержання комерційної вигоди.

Номенклатура товарів, що здаються в оренду, є досить широкою: легкові та вантажні автомобілі, літаки, танкери, контейнери, комп’ютери, засоби зв’язку, стандартне промислове обладнання, склади, тобто рухоме і нерухоме майно, яке відноситься до основних засобів.

В міжнародній практиці розрізняють три види оренди залежно від її тривалості:

• короткострокова оренда — рентинг, тривалість якої може складати від декількох годин до одного року;

• середньострокова оренда — хайринг, яка передбачає здачу в оренду майна на термін від 1 до 3 років;

• довгострокова оренда — на термін більше трьох років.

4. Портфельне і пряме інвестування за кордоном. Інвестиційна діяльність за кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми; інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери.

Вищенаведена класифікація форм міжнародної підприємницької діяльності досить умовна. Наприклад господарська діяльність за кордоном (3) практично завжди супроводжується надходженням туди інвестицій (4).

3

Вся сукупність національних економік у світі складає близько 200 держав. Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний валютний форд, Світовий банк дають найбільш повну характеристику даної сукупності. При цьому ООН основну увагу приділяє соціальним і демографічним аспектам розвитку країн. Для Світового банку важливою є оцінка ступеня економічного розвитку країн.

Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками, визначення їх місця та перспектив розвитку в системі світового господарства, актуальною проблемою в теорії та практиці МЕВ є їх систематизація за різними ознаками (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 – Ознаки систематизації країн

Країни можуть бути систематизовані за регіональною (географічною) ознакою: європейські (західно-, східно-, південно-, північно-); північноамериканські (США, Канада, Мексика), південноамериканські, країни Близького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії, африканські (північно-, центрально-, південно-, західно-) тощо. Але така систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн.

Систематизація країн за організаційною ознакою розподіляє країни по групах в залежності від участі в міжнародних організаціях, конференціях, нарадах тощо. Цілі організації полягають у досягненні швидкого економічного розвитку, підтриманні фінансової стабільності, вільної торгівлі та забезпеченні сприятливих умов розвитку країн «третього світу».

– Генеральна угода з тарифів і торгівлі та Світова організація торгівлі (ГАТТ/СОТ) — об’єднує 148 країн світу, за основну мету ставить розвиток лібералізації торгівлі. З початку функціонування ГАТТ у 1947 році досягнуто зниження міжнародних тарифів з 40% до 4%. СОТ почала функціонувати з 1995 року як більш організаційно оформлена структура для регулювання міжнародної торгівлі.

– Бреттон-Вудські інститути — Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) забезпечують функціонування та розвиток сучасної світової валютної системи починаючи з 1944 р. Членами МВФ є 184 країни світу.

Найбільш важливим є принцип класифікації країн, їх груп за рівнем соціально-економічного розвитку. Плідним є підхід Б.Гаврилишина, коли типи соціально-економічних систем характеризуються через їх порівняння за рядом таких ознак: головний мотив діяльності основного економічного суб’єкта, характер власності, характер ринку, роль уряду в соціально-економічному житті, першопричина і головна мета функціонування соціально-економічної системи (табл. 1).

Таблиця 1.1 – Типи соціально-економічних систем

Основні ознаки	Типи систем
	Вільне підприємництво (капіталізм)	Узгоджене вільне підприємниц-тво	Адміністра-тивно-командна система	Розподільчий соціалізм	Ринковий соціалізм
1. Головний мотив і/або критерій діяльності	Максимізація прибутку	Максимізація приросту і прибутку	Максимізація виробництва	Прибуток	Життєздатність
2. Характер власності	Приватний	Приватний	Державний	Приватний	Колективний
3. Характер ринку	Вільний	Вільний	Керований	Вільний	Контрольо-ваний
4. Роль уряду	Обмежена вище названими характерист-иками	Гармонізув-ати економічну діяльність	Прийняття рішень; планування, управління	Протистояти несправедли-востям при розподілі	Визначення цілей; координація; регулювання
5. Першопри-чина і головна мета	Економічна: ефективне виробництво	Економічна і політична; поліпшення становища країни, задоволення індивідуальних потреб	Політична; створення матеріальної бази комунізму	Соціальна; ефективне виробництво; справедливий розподіл	Соціалістична; економічна демократія через самоуправління

Використовується також поділ країн на таких три групи, як:

1. Промислово розвинені країни — 24 високорозвинені країни. Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни так званої «Великої сімки». Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх руках значну частину міжнародної торгівлі.

2. Країни з перехідною економікою — 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних господарств. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.

3. Країни, що розвиваються — більше 150 країн Азії, Африки, Латинської Америки. Через їх велику кількість і особливості соціально-економічного розвитку національних економік ці країни здебільшого систематизують за регіонами з урахуванням їх географічного положення.

Характерною ознакою розвитку МЕВ є інтернаціоналізація господарського життя, тобто об’єктивний процес зближення національних економік, що проявляється у зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили. Інтернаціоналізація господарського життя таким чином передбачає зростання міжнародної мобільності готових виробів та факторів виробництва.

Інтернаціоналізація господарського життя проявляється в інтернаціоналізації виробництва та інтернаціоналізації капіталу. Інтернаціоналізація виробництва — формування інтернаціонального процесу виробництва (реалізація міжнародних програм створення складної техніки, наприклад, літаків). Інтернаціоналізація виробництва як процес проявляється у: а) зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн; б) використанні у виробничому процесі іноземних факторів виробництва; в) розширенні виробництва за національні кордони (будівництво нового заводу в зарубіжній країні)

Інтернаціоналізація капіталу — процес взаємопереплетення та об’єднання капіталу із різних країн; використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств, національного господарства в цілому. Цей процес виявляється у експорті /імпорті позичкового і підприємницького капіталів.

Інтернаціоналізація капіталу сприяє зростанню світової економіки. Капітал перетинає кордони в пошуках сприятливих сфер свого використання. Приплив зарубіжних інвестицій для більшості країн-одержувачів капіталу допомагає вирішити проблему дефіциту виробничого капіталу, дефіциту необхідних для розвитку інвестицій.

Взаємний обмін капіталом між країнами укріплює економічні зв’язки між ними, сприяє поглибленню міжнародних спеціалізації і кооперації виробництва.

Інтернаціоналізація капіталу є передумовою процесу інтернаціоналізації виробництва і навпаки.

4

Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації. Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Розвиток міжнародної спеціалізації обумовлює розвиток видів та форм міжнародної кооперації — міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих підприємств. МПП за родом діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним. Вертикальне — спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний міжнародний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства).

Таким чином, МПП це взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн (табл. 1.2), підприємств та їх об’єднань на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників задля спільного випуску кінцевої продукції.

Таблиця 1.2 – Сучасна міжнародна спеціалізація промислово розвинутих країн

Основні галузі міжнародної спеціалізації

Країни за рейтингом у світовій торгівлі, 1994 р.

США

Німеч-чина

Японія

Фран-ція

Великобританія

Італія

Канада

Гон-конг

Нідер-ланди

Бель-гія

Сін-га-пур

Південна Корея

Тай-вань

Іспанія

Швей-царія

Австра-лія

Шве-ція

Загальне машинобудування

Верстатобудування та інжиніринг

Автомобілебудування

Суднобудування

Авіація, космос, оборона

Електротехніка

Електроніка

Виробництво ЕОМ

Виробництво побутових приладів

Телекомунікації

Інформатика

Енергоресурси

Нафтогазова

Нафтопереробна

Хімічна

Фармацевтична

Гірничорудна. Видобуток золота

Чорна металургія

Кольорова металургія

Будівництво та виробництво будівельних матеріалів

Лісна та целюлозно-паперова

Виробництво меблів

Легка

Харчова

Послуги

Банківська справа

Історично МПП виникає як система, основним структурним елементом якої були національні господарські комплекси. На початкових стадіях розвитку світогосподарські зв’язки зводились до відносин обігу, перш за все товарного, пізніше — міграції капіталу та робочої сили. Таким чином, міжнаціональні економічні відносини з’явились як похідні, вторинні відносно розвитку суспільного поділу праці всередині країн.

Виникнення та подальший розвиток МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів, які можливо систематизувати за такими ознаками:

Природно-географічні — відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами;

Соціально-економічні — характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи створення об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв’язків, політичні фактори країн;

Науково-технологічний прогрес — розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація.

Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв’язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.

Важливою категорією міжнародної економіки є світове господарство (СГ) — сукупність національних економік, які знаходяться в тісній взаємодії та взаємозалежності.

В своєму розвитку СГ пройшла довгий шлях. Можна виділити 4 основних етапи цього розвитку:

1. Великі географічні відкриття ХУ—ХУІ століть — промислова революція (кінець 18 — початок 19 ст.).

2. Промислова революція — кінець ХІХ—початок ХХ ст.

3. Кінець ХІХ—початок ХХ ст. — 60-ті роки ХХ ст.

4. 60-ті роки ХХ ст. — теперішній час.

Процеси лібералізації, відкриття національних економік приводять до таких наслідків: а) посилення конкуренції між національними та закордонними виробниками, банкрутств вітчизняних підприємств; б) зміни відносних цін; в) структурних зрушень.

Міжнародна спеціалізація виробництва - форма поділу праці між країнами, при якій на тривалий час відбувається концентрація випуску однорідної продукції в межах країни (групи країн) з метою створення підприємств оптимального розміру з високим рівнем техніки і технології, зниження її собівартості і підвищення якості. В результаті зростає взаємозалежність і взаємодоповнюваність національних економік.

Спеціалізація, що протікає як на міжгалузевому, так і на внутрішньогалузеве рівні, може здійснюватися стихійно або бути узгодженим, скоординованим процесом.

Ступінь міжнародної спеціалізації відображає відповідний коефіцієнт: КС = Питома вага товару (товарної групи) в національному експорті / Питома вага товару (групи) в світовому експорті.

Історично першою різновидом спеціалізації була предметна (розквіт 1950 - 1960 р.р.).

Вона відбувалася в рамках первинних галузей і передбачала, що виробники зосереджували свої зусилля на впуску завершених продуктів, що мають повністю придатну для кінцевого споживання форму.

Внутрішньогалузева предметна форма і відповідний обмін товарами - аналогами з различающимися споживчими характеристиками отримала свій розвиток в 1970 - 1980 р.р.

Останнім часом одержала розвиток нова форма предметної спеціалізації - виробництво комплексного обладнання, спорудження виробничих підприємств "під ключ"; подетальна (повузлова) спеціалізація.

На всіх історичних етапах для міжнародної спеціалізації виробництва характерні динамічність, що протікає, безупинна зміна її видів, напрямів, перехід до більш складних форм, породжуваним глибинними змінами в суспільному виробництві, зрушеннями в структурі світових потреб, впливом науково-технічного прогресу.

Спеціалізація дозволяє максимально використовувати фактори виробництва, якими через нерівномірності територіального розподілу або зміни потреби в них у даний момент в надлишку володіє та чи інша країна в рамках міжнародного поділу праці.

Міжнародне кооперування виробництва - форма поділу праці, процес встановлення стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами різних країн. Його об'єктивною основою є диференціація виробництва. Потреби сучасного великомасштабного високомеханізованого і автоматизованого виробництва призвели до того, що переважно торгово-економічні зв'язки поступаються місцем міжнародного науково-технічного співробітництва та виробничого кооперування, яким повинна доповняться спеціалізація. Сьогодні кооперування стає продуктивною силою, що дозволяє скоротити витрати на виробництво і реалізацію продукції, а отже і її ціну, підвищити ефективність і конкурентоспроможність.

Виділяють такі види міжнародного кооперування:

Виробничо-технологічне. В його сферу входять:

- взаємний обмін ліцензіями та правами власності;

- об'єднання зусиль для виконання підрядів в галузі будівельних і монтажних робіт, модернізації об'єднуваних суб'єктів;

- проведення робіт з удосконалення управління виробництвом, стандартизації, уніфікації, сертифікації, реалізації виробничих програм.

Торгово-економічне кооперування: реалізація продукції, зробленої учасниками, один одному і третім особам у різних країнах.

Кооперація в області післяпродажного обслуговування техніки:

- Здійснення спільних програм підрядне виробниче кооперування та спільне виробництво;

- Спеціалізація в договірному підряді - розподіл виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, з тим щоб усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку;

- Створення спільних підприємств - інтегрована кооперація, що одержала широке поширення: об'єднаний капітал декількох учасників для реалізації окремих узгоджених цілей.

За економічною природою міжнародна кооперація – продуктивна сила, що дозволяє досягати намічуваного суспільно корисного результату у сфері виробництва, наукових досліджень, збуту та ін. при найменших затратах праці порівняно з тими, які необхідні для досягнення того ж результату за умови, якщо учасники діють порізно.

Впливаючи на споживання та виробництво, міжнародна кооперація:

інтегрує інновації за допомогою ринкових методів;

підвищує динамізм інновацій і конкуренції, сприяє прискоренню науково-технічного прогресу;

зменшує інвестиційні та науково-технічні витрати порівняно з новим будівництвом, скорочує терміни постійного оновлення продукції та технології у підприємств - виробників проміжної продукції, знижує витрати поточного виробництва, проявляючи тим самим ефект економії, що відбивається на стані національної економіки;

інтенсифікує спільну підприємницьку діяльність;

згладжує можливі негативні наслідки залучення іноземного капіталу в економіку, утримуючи його надмірні устремління в сировинну сферу, орієнтує в напрямку підвищення конкурентоспроможності кооперованої продукції на світовому ринку.

ЛЕКЦІЯ 2. Міжнародна економічна діяльність

Анотація

Товар у міжнародній економіці. Міжнародний рух товарів, як ознака світового ринку. Графічна інтерпретація експорту й імпорту. Ринкова рівновага. Торгові й неторгові товари, головні відмінності між ними.

Сутність міжнародної економічної діяльності. Міжнародний поділ та мобільність факторів виробництва. Функціональні зв`язки в міжнародній економіці. Міжнародна економічна діяльність, її суб'єкти та форми. Експорт та імпорт товарів і послуг.

Еволюція теорій міжнародної торгівлі. Класичні теорії міжнародної торгівлі. Теорія абсолютних переваг А.Сміта. Теорія порівняльних переваг Д.Рікардо. Теорія порівняльної наділеності факторами виробництва Е.Хекшера та Б.Оліна. Парадокс В.Леонтьєва та його пояснення. Неокласичні та альтернативні теорії міжнародної економіки. Неофакторні, неотехнологічні теорії міжнародної торгівлі.

План лекції

1. Товар у міжнародній економіці.

2. Класичні теорії міжнародної торгівлі.

3. Неокласичні та альтернативні теорії міжнародної економіки.

1

Розвиток міжнародного поділу праці заклав основи формування і динамічного розвитку світового ринку. Сучасний світовий ринок сформувався у процесі тривалого історичного розвитку на основі внутрішніх ринків держав, перш за все, провідних держав світу, взаємозв’язки яких поступово виходили за національно-державні межі і розвивалися вже в системі МЕВ.

В теорії і на практиці використовуються різні поняття, пов’язані з ринком: внутрішній, національний, міжнародний і світовий. Внутрішній ринок - сфера економічного обміну, в рамках якого все вироблене і призначене для продажу реалізується всередині даної країни. Національний ринок - це весь ринок даної країни, частина якого пов’язана з міжнародним обміном (експортом та імпортом товарів і послуг). Міжнародний ринок - частина національного ринку, яка безпосередньо пов’язана із зарубіжними ринками і орієнтована на іноземних покупців і продавців. Світовий ринок - поняття синтетичне, яке об’єднує ринки усіх країн світу в єдине ціле.

Основні риси світового ринку:

• в його основі лежить розвинуте ринкове господарство, що виходить в пошуках сфер і об’єктів збуту, ефективної міжнародної взаємодії в цілому за національні межі;

• світовий ринок знаходить свій прояв у міжнародному переміщенні товарів, послуг і основних факторів виробництва під дією не тільки внутрішніх, а й зовнішніх факторів попиту і пропозиції;

• світовий ринок в більшій мірі, ніж внутрішній оптимізує використання факторів виробництва, направляючи їх рух у найбільш ефективні сфери і галузі ринку;

• світовий ринок виступає як своєрідний фільтр, який вираховує із міжнародного обміну ті чи інші товари, які не відповідають міжнародним стандартам якості і не витримують жорстких вимог міжнародної конкуренції. У зв’язку з цим у міжнародній торгівлі розрізняють поняття так званих "торгуємих товарів", які реалізуються на зарубіжних ринках і "неторгуємих товарів", які реалізуються в тій же країні, де вони вироблені.

Разом з тим поділ товарів на торгуємі і неторгуємі досить умовний. Це видно з аналізу прийнятої ООН Стандартизованої промислової класифікації, яка визнається у більшості країн світу. В ній із 9 груп товарів торгуємі складають 3 групи, а неторгуємі - 6 груп.

Торгуємі товари:

1. Продукція сільського господарства, мисливства, лісного господарства і рибальства;

2. Продукція видобувної промисловості;

3. Продукція обробної промисловості.

Неторгуємі товари:

1. Комунальні послуги і будівництво;

2. Оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі;

3. Транспортування, зберігання, зв'язок, фінансове посередництво;

4. Оборона і обов’язкові соціальні послуги;

5. Освіта, охорона здоров’я і господарські роботи;

6. Інші комунальні, соціальні і особисті послуги.

Зазвичай в цій класифікації є і певні винятки. Так, зокрема, все більше торгуємими у міжнародній торгівлі стають сьогодні освітянські послуги, будівельні роботи (будівництво об’єктів за кордоном) та ін.

Розвиток міжнародної торгівлі кінця XX - початку XXI ст.ст. характеризується такими тенденціями:

• прискорення темпів розвитку міжнародної торгівлі, що обумовлено різними чинниками;

• випереджаюче зростання міжнародної торгівлі у порівнянні із ростом виробництва в реальних секторах економіки;

• зміна географії міжнародної торгівлі у порівнянні із ростом виробництва в реальних секторах економіки;

• зміна внаслідок НТП товарної структури валового світового продукту і світової торгівлі;

• розвиток Інтернет-комерції, електронної торгівлі.

Вказані тенденції - прояв глобалізації світової економіки, посилення взаємозалежності країн, росту ризиків "ланцюгової" нестабільності.

Традиційною і найбільш розвинутою формою МЕВ, як відомо, є зовнішня торгівля. На її частку приходиться біля 80% всього обсягу МЕВ.

Під терміном зовнішня торгівля розуміється торгівля будь-якої країни з іншими країнами, яка складається із оплачуваного ввезення (імпорту) і оплачуваного вивезення (експорту) товарів.

Виділяють два напрямки міжнародної торговельної діяльності: торгівля товарами і торгівля послугами. Товар - продукт виробничо-економічної діяльності, що має матеріально-речову форму і є об’єктом купівлі-продажу у ринковій економіці.

Структуру світового товарного ринку можна розглядати в різних аспектах: регіональному (географічному), товарно-галузевому, з точки зору сфери виробництва, характеру використання товару тощо. Товарно-галузева структура світового ринку включає:

• ринок машин і устаткування;

• ринок мінеральної сировини і палива;

• ринок сільськогосподарської сировини;

• ринок продовольчих товарів;

• ринок товарів лісу.

З точки зору сфери виробництва, це:

ринок промислових товарів (сировина, продовольство, машини і устаткування);

ринок продукції інтелектуальної творчості (досягнення науки, технології, ноу-хау, твори мистецтва, книги та ін.);

ринок споживчих товарів.

• За характером кінцевого використання, це:

• світові ринки товарів виробничого призначення;

• світові ринки споживчих товарів.

Сучасна міжнародна торгівля представляє собою багаторівневу систему. Нижній рівень - ринок базових товарів - його утворює продукція сільського господарства і видобувної промисловості. Cередній - напівфабрикати і трудомісткі готові вироби, тобто продукція низькотехнологічних галузей (чорна металургія, будівельні матеріали, текстиль та інша продукція легкої промисловості), і середньотехнологічних товарів - станки, засоби транспорту, продукція основної хімії, гумотехнічні і пластмасові вироби, продукція деревообробки.

Найбільш динамічними секторами міжнародної торгівлі в останні роки є обмін товарами "високих технологій" або науковоємних галузей промисловості і галузей нематеріального виробництва. Ринок високотехнологічної продукції формує офісне і телекомунікаційне устаткування, електроніка, електрообладнання, точні вимірювальні прилади, аерокосмічна техніка, медичне обладнання і фармацевтика.

2

Проблеми міжнародної торгівлі цікавили вчених і політиків ще в ті часи, коли інші напрямки економічної теорії ще не були розвинені. Першою спробою теоретичного осмислення міжнародної торгівлі і вироблення рекомендацій а цій області з'явилася доктрина меркантилізму, що панувала в мануфактурний період, тобто з XVI ст. до середини XVIII ст. коли міжнародний поділ праці було переважно обмежено двосторонніми та тристоронніми відносинами. Промисловість тоді ще не відірвалася від національного грунту, і товари вироблялися на експорт з національного сировини.

Так, Англія обробляла шерсть, Німеччина - льон, Франція - шовк у льон і т.д. Меркантилісти дотримувались поглядів, згідно з якими держава повинна продавати на зовнішньому ринку якомога більше будь-яких товарів, а купувати якомога менше. При цьому буде накопичуватися золото, ототожнювались з багатством. Зрозуміло, що якщо таку політику відмови від імпорту будуть проводити всі країни, то покупців не опиниться і ні про яку міжнародної торгівлі не буде, й мови.

1.Теорія абсолютних переваг А. Сміта та порівняльних переваг Д. Рікардо. Теорія міжнародної торгівлі Д. Рікардо, а раніше А. Сміта була покликана довести в противагу меркантилістам необхідність і доцільність вільної зовнішньої торгівлі. Сміт пояснював існування міжнародної торгівля та її вигідність різницею в абсолютних витратах виробництва товарів в різних країнах. Міжнародний поділ праці та спеціалізація вважалися доцільними, оскільки в кожній країні існували особливі умови та ресурси, які забезпечували їй переваги порівняно з іншими країнами: можливість виробляти певні товари з меншими витратами (або можливість виробляти в одиницю часу більшу кількість товарів).

У теорії абсолютної переваги А. Сміта принципи розумного поведінки господарюючого суб'єкта переносяться на сферу міжнародної торгівлі: якщо можна купити товар за кордоном за нижчою ціною, ніж у себе вдома, то краще зробити це, спеціалізуючись на виробництві того товару, який дешевше виготовляти.

Поділ праці та спеціалізація країн на товарах, у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу, експорт цих товарів після покриття внутрішніх потреб в обмін на інші товари, витрати виробництва яких в інших країнах нижче - все це дає можливість забезпечити загальну економію витрат в торгуючих країнах, оскільки кожна з них головним чином виробляє ті товари, на які вона витрачає менше ресурсів, ніж інші країни.

Будь-яка країна має абсолютну перевагу, якщо є такий товар, якого на одиницю витрат вона може виробляти більше, ніж інші країни. Розглянемо умовний приклад: дві країни (Аргентина і Бразилія) виробляють два товари (зерно і цукор). Нехай, наприклад, Аргентина на одиницю витрат може призвести 50т зерна або 25т цукру, а Бразилія при аналогічних витратах - 40т зерна або 100т цукру (рис. 2.1).

Аргентина Бразилія

Зерно Зерно

Лінія

виробничих можливостей

Лінії

торгових

можливостей

100

50

Лінія

виробничих можливостей

Лінії

торгових

можливостей

А^/ 40 В^/

А

В

0 25 50 цукор 0 100 цукор

Рисунок 2.1– Графічне зображення абсолютних переваг країн

У нашому прикладі Аргентина має абсолютну перевагу по зерну (тобто на одиницю витрат в Аргентині можна виробити більше зерна), а Бразилія по цукру. Ці абсолютні переваги можуть, з одного боку, породжуватися природними факторами - особливими кліматичними умовами або наявністю природних ресурсів.

З іншого боку, переваги у виробництві різної продукції (насамперед у галузях обробної промисловості) можуть бути і придбаними, тобто зумовленими розвитком технології, підвищенням кваліфікації працівників, вдосконаленням організації виробництва і т.д.

В умовах, коли зовнішня торгівля відсутня, кожна країна може споживати тільки ті товари і лише то їх кількість, яку він виробляє, а відносні ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними витратами їх виробництва. У нашому прикладі ці ціни складуть: 1 т зерна = 0,5 т цукру в Аргентині і 1 т зерна = 2,5 т цукру в Бразилії.

Тобто ми бачимо, відносні ціни на одні і ті ж товари в різних країнах завжди різні (в результаті відмінностей у забезпеченості факторами виробництва, використовувані технології, у кваліфікації робочої сили і т.д.). Якщо ця різниця перевищує витрати на транспортування товарів з країни в країну, то є можливість отримувати прибуток від зовнішньої торгівлі. Так, у нашому прикладі виробник зерна в Аргентині при реалізації його на внутрішньому ринку може в обмін отримати лише 0,5 т цукру, а в Бразилії цей же товар коштує в 5 разів дорожче (2,5 т цукру).

Світова ціна на зерно повинна встановлюватися в межах:

0,5 т цукру <1 т зерна <2,5 т цукру

Вигода, одержувана країнами від зовнішньої торгівлі, буде визначатися у прирості споживання, який може бути обумовлений двома причинами:

- зміною структури споживання;

- спеціалізацією виробництва.

Д. Рікардо зробив наступний крок у теорії міжнародної торгівлі, довівши її доцільність і для тих випадків,. Коли країна не володіє абсолютною перевагою у виробництві будь-яких товарів. Він показав, що завжди, коли за відсутності торгівлі зберігаються відмінності між країнами в співвідношенні витрат виробництва різних товарів, кожна країна матиме порівняльну перевагу: у неї завжди знайдеться товар, виробництво якого буде більш ефективно, ніж виробництво інших при існуючих співвідношенні витрат у різних країнах . Саме на виробництві такого товару країна повинна спеціалізуватися і експортувати його в обмін на інші товари.

Теорія Д. Рікардо грунтувалася на відмінностях у витратах виробництва товарів між країнами, а також на припущенні про постійність витрат заміщення в кожній країні. Однак на практиці передумова про сталість витрат заміщення виявилася неспроможною. У багатьох галузях зростання виробництва супроводжувався збільшенням граничних витрат, а отже, випуск кожної додаткової одиниці товару вимагав відмовитися від виробництва все більшої кількості інших товарів.

Навіть тоді, коли країна в чому не має абсолютною перевагою, торгівля залишається вигідною для обох сторін. Змінимо наш умовний приклад. Нехай Аргентина на одиницю витрат як і раніше може виробляти 50 т зерна або 25 т цукру, але Бразилія при аналогічних витратах тепер виробляє 67 т зерна або 100 т цукру (рис. 2.2).

Аргентина Бразилія

Зерно Зерно

Лінія

виробничих можливостей

Лінії

торгових

можливостей

100

50 67

Лінія

виробничих можливостей

Лінії

торгових

можливостей

А^/ В^/

А

В

0 25 50 цукор 0 100 цукор

Рисунок 2.2 – Графічне зображення порівняльних переваг країн

Іншими словами, Бразилія тепер володіє абсолютним преімущест-вом і по цукру, і по зерну. Однак до тих пір, поки у співвідношеннях внутрішніх цін між країнами зберігаються розбіжності, кожна країна матиме порівняльну перевагу, тобто у неї завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде більш вигідно при існуючому співвідношенні витрат, ніж виробництво інших. У нашому прикладі хоча Аргентині виробництво обох товарів обходиться абсолютно дорожче, ніж Бразилії, але зерно виявляється відносно дешевшим: 1 т зерна = 0,5 т цукру з 1 т зерна = 1,5 т цукру в Бразилії.

Таким чином, по зерну Аргентина має порівняльну перевагу і може експортувати зерно в обмін на цукор. У свою чергу, Бразилії буде вигідно експортувати цукор та імпортувати зерно.

Таким чином, теорія порівняльних переваг показує, що можливості споживання в країні можуть бути розширені не тільки за рахунок вдосконалення або нарощування внутрішніх факторів (що розсовує межі виробничих можливостей), але і за рахунок міжнародної торгівлі та спеціалізації в рамках міжнародного поділу праці.

3

Теорія Хекшера – Оліна.

Нова модель була створена шведськими економістами Елі Хекшером і Бертелем Оліном. Аж до 60-х рр.. модель Хекшера - Олина панувала в економічній літературі.

Сутність неокласичного підходу до міжнародної торгівлі та спеціалізаціі окремих країн полягає в наступному: З причин історичного та географічного характеру розподіл матеріальних і людських ресурсів між країнами нерівномірно, що, на думку неокласиків, пояснює відмінності відносних цін на товари, від яких, у свою чергу , залежать національні порівняльні переваги. Звідси випливає закон пропорційності факторів: у відкритій економіці кожна країна прагне спеціалізуватися у виробництві товару, що вимагає більше факторів, якими країна щодо краще наділена.

Олін сформулював цей закон ще коротше: «Міжнародний обмін - це обмін рясних чинників на рідкісні: країна експортує товари, виробництво яких вимагає більшої кількості чинників, наявних в достатку».

У відповідності з теорією Хекшера - Оліна країни будуть експортувати ті товари, виробництво яких вимагає значних витрат щодо надлишкових факторів та імпортувати товари, у виробництві яких довелося б інтенсивно використовувати відносно дефіцитні фактори. Таким чином, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні. Інтенсивне використання фактора, наприклад, праці у виробництві якого-небудь товару означає, що частка витрат на робочу силу в його вартості вище, ніж у вартості інших товарів (зазвичай такий продукт називають трудомістким).

Відносна забезпеченість країни факторами виробництва визначається наступним чином: якщо співвідношення між кількістю цього фактора і іншими факторами в країні вище, ніж у решті світу, то цей фактор вважається відносно надлишковим для даної країни, і навпаки, якщо зазначене співвідношення нижче, ніж в інших країнах, то фактор вважається дефіцитним

«Парадокс Леонтьева»

Практичним пошуків з метою підтвердження або спростування теорії Хекшера - Оліна багато в чому сприяла поява в 50-х роках так званого «парадоксу Леонтьєва». В. Леонтьєв показав, що в 1947 р. США, що вважалися капіталоізбиточной країною, експортували не капіталомістку, а трудомістку продукцію, хоча, відповідно до теорії Хекшера - Оліна, результат повинен був бути зворотним. Подальші дослідження, з одного боку, підтвердили наявність в США цього парадоксу в післявоєнний період, з іншого - показали, що капітал не самий надлишковий фактор в країні. Вище нього стоять обробляється земля і науково-технічні кадри. І тут теорія Хекшера - Оліна підтверджувалася: США виявилися чистим експортером товарів, у виробництві яких інтенсивно використовуються ці фактори.

Леонтьєв вирішив перевірити висновок теорії Хекшера - Оліна про те, що країни прагнуть експортувати товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються, надлишкові для них фактори, і імпортувати товари, у виробництві яких ці фактори використовуються менш інтенсивно. Точніше, він хотів одночасно перевірити два припущення: 1) теорія Хекшера - Оліна справедлива, 2) в економіці США, як повсюдно вважалося, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у її торговельних партнерів.

Леонтьєв отримав співвідношення величини основного капіталу та чисельності робітників у експортних та імпортозамінних галузях США в 1947 р.

Умови перевірки були такі: якщо вірні висновки теорії Хекшера - Оліна, а капітал у США відносно більш надмірний, то показник затрат капіталу в розрахунку на одного робітника у стандартному наборі товарів, що експортуються із США, повинен бути вище, ніж аналогічний показник у імпортозамінної продукції, входить в стандартний набір ввозяться в США товарів.

Парадоксальні результати, отримані Леонтьєвим, спантеличили не лише його самого, а й інших економістів: виявилося, що в 1947 р. США продавали іншим країнам трудомісткі товари в обмін на відносно капіталомісткі! Ключовий параметр склав всього 0,77, тоді як, відповідно до теорії Хекшера - Оліна, він повинен був набагато перевищити одиницю.

Теоретично парадокс можна було пояснити тим, що в структурі попиту в США питома вага капіталомісткої продукції був ще вище, ніж у виробництві, що і перетворювало країну в чистого імпортера капіталомістких товарів, а проте і це пояснення не годилося, тому що не відповідало дійсності. Інші економісти пробували шукати причину в торгових бар'єрах або в так званій «оборотності факторної інтенсивності».

У той же час у спробах розгадати парадокс Леонтьєва вчені стали вводити в модель і інші, крім капіталу та праці, фактори виробництва.

Таким чином, підсумком дискусії навколо «парадоксу Леонтьєва» стала тенденція до разукріплення факторів виробництва та обліку кожного з підвидів при поясненні напрямків експортних та імпортних потоків. В якості окремих чинників, здатних забезпечити відносні переваги галузям або фірмам, стали виділяти, наприклад, працю різної кваліфікації, якість управлінського персоналу, різні категорії наукового персоналу, різні види капіталу і т.д.

Неотехнологічні теорії

Теорія Хекшера-Оліна пояснювала розвиток зовнішньої торгівлі завдяки різної населеності країн факторами виробництва, проте в останні десятиліття стала зростати торгівля між країнами, де різниця в наділеного факторами невелика, тобто наявності протиріччя - причини торгівлі зникли, а торгівля зросла.

Це пояснюється тим, що теорія Хекшера-Оліна склалася в ті роки, коли переважаючою була міжгалузева торгівля. Ще на початку 50-х років найбільш характерним був обмін сировини з країн, що розвиваються на продукцію обробної промисловості розвинених країн.

До початку 80-х років уже 2 / 3 експорту, наприклад, Великобританії припадало на Західну Європу і Північну Америку. У зовнішній торгівлі промислово розвинених країн переважаючим став взаємний обмін продукцією обробної промисловості. Більш того, ці країни одночасно продають і купують не просто продукцію обробної промисловості, а одні і ті ж за найменуванням товари, що відрізняються лише якісними характеристиками. Особливістю виробництва експортних товарів промислово розвинених країн є порівняно великі витрати на НДДКР. Ці країни сьогодні у все більшій мірі спеціалізуються на виробництві так званої наукомісткої високотехнологічної продукції.

Теорія технологічного розриву

Відповідно до цієї теорії торгівля між країнами здійснюється навіть при однаковій наділеного факторами виробництва і може бути викликана технічними змінами, що виникають в якійсь одній галузі в одній з торгуючих країн, через те, що технічні нововведення спочатку з'являються в одній країні, остання набуває перевагу: нова технологія дозволяє виробляти товари з меншими витратами. Якщо ж нововведення полягає у виробництві нового продукту, то підприємець у країні-новатора протягом певного часу володіє так званої «квазімонополіей», іншими словами, отримує додатковий прибуток, експортуючи новий товар. Звідси і нова оптимальна стратегія: випускати не те, що відносно дешевше, а те, що більше поки ніхто випускати не може, але необхідно всім або багатьом. Як тільки цю технологію зможуть освоїти інші - робити щось нове і знову таке, що іншим недоступно.

В результаті появи технічних нововведень утворюється "технологічний розрив" між країнами, що володіють і не володіють цими нововведеннями. Цей розрив поступово буде долатися, т.к. інші країни починають копіювати нововведення країни-новатора. Однак поки розрив не подолано, торгівля новими товарами, виробленими за новою технологією, буде продовжуватися.

Теорія «циклу життя продукту»

Є найбільш популярною теорією неотехнологічного направлення. Вона привернула майже всіх економістів, оскільки точніше відображає реальний стан міжнародного поділу праці в сучасний період. Відповідно до даної теорією кожен новий продукт проходить цикл, що включає стадії впровадження, розширення, зрілості і старіння. Кожна стадія відрізняється особливим характером попиту і технологій.

Теорія Майкла Портера: теорія конкурентних переваг

В окремому ряду стоїть теорія М. Портера який вважає, що теорії Д. Рікардо і Хекшера - Оліна вже зіграли свою позитивну роль в поясненні структури зовнішньої торгівлі, але в останні десятиліття фактично втратили своє практичне значення, оскільки істотно змінилися умови формування конкурентних переваг, усувається залежність конкурентоспроможності галузей від наявності в країні основних факторів виробництва. М. Портер виділяє наступні детермінанти, що формують середовище, в якому розвиваються конкурентні переваги галузей і фірм:

1. фактори виробництва певної кількості і якості;

2) умови внутрішнього попиту на продукцію даної галузі, його кількісні і якісні параметри;

3) наявність родинних і підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на світовому ринку;

4) стратегія і структура фірм, характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Названі детермінанти конкурентної переваги утворюють систему, взаємно посилюючи, і, обумовлюючи розвиток один одного. До них додаються ще два фактори, які можуть серйозно впливати на обстановку в країні: дії уряду і випадкові події. Всі перераховані характеристики економічного середовища, в якій можуть формуватися конкурентоспроможні галузі, розглядаються в динаміці, як гнучка розвиваюча система.

Теорія спеціалізації виробництва

На початку 80-х років XX ст. американські економісти П. Кругман і К. Ланкастер запропонували альтернативне класичному пояснення причин міжнародної торгівлі. Відповідно до їх підходом, країни з однаковою забезпеченістю факторами виробництва зможуть отримати максимальну вигоду з торгівлі один з одним, якщо будуть спеціалізуватися в різних виробництвах, що характеризуються ефектом масштабу. Суть цього добре відомого з мікроекономічної теорії ефекту полягає в тому, що при певній технології та організації виробництва довгострокові середні витрати скорочуються в міру збільшення обсягу своєї продукції, тобто виникає економія, обумовлена масовим виробництвом.

Для того, щоб ефект масового виробництва був реалізований, необхідний, очевидно, досить місткий ринок. Міжнародна торгівля відіграє в цьому вирішальну роль, оскільки дозволяє сформувати єдиний інтегрований ринок, більш ємний, ніж ринок будь-якої окремо взятої країни. В результаті споживачам пропонується більше продукції і за більш низькими цінами

ЛЕКЦІЯ 3. Світовий ринок товарів і послуг

Анотація

Сучасні тенденції розвитку світового ринку. Зовнішня, міжнародна та світова торгівлі. Сутність та показники міжнародної торгівлі. Види міжнародної торгівлі: за специфікою об`єкта, за специфікою взаємодії, за специфікою регулювання. Види і форми зустрічної торгівлі.

Принципи вартісної оцінки експорту й імпорту. Інструменти аналізу міжнародної торгівлі.

Сучасна структура світового ринку товарів і послуг. Географічна структура світового ринку. Товарна структура світового ринку. Міжнародна торгівля послугами та її особливості. Методи міжнародної торгівлі.

Переваги та недоліки торгівлі напряму та через посередників. Основні види посередницьких операцій у міжнародній торгівлі та їх характеристика. Види посередників. Міжнародна біржова торгівля. Види біржових угод. Міжнародні аукціони, їх види та механізми проведення. Міжнародні торги (тендери). Зовнішня торгівля України: географічна та товарна структура.

План лекції

1. Показники, види та методи міжнародної торгівлі

2. Світова ціна. Ознаки світової ціни

3. Загальна характеристика світового ринку послуг та механізму його функціонування

4. Регулювання міжнародних торговельних відносин

1

Зовнішня торгівля (ЗТ) є важливою і історично першою формою міжнародних економічних відносин. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами. Це торгівля однієї країни з іншими країнами світу. Вона складається з ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів. В сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю.

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Показники міжнародної торгівлі

Міжнародну торгівлю характеризує велика кількість показників, які можна систематизувати за наступними ознаками: а) показники обсягів; б) показники структури; в) показники динаміки; г) показники результатів.

Показники обсягів МТ:

1. експорт – це продаж з вивозом за кордон товарів і послуг. До експорту відносять:

• товари, вироблені, вирощені чи добуті в країні;

• товари, раніше ввезені з-за кордону, що були перероблені, а також товари, переробка яких здійснювалась під митним контролем.

Реекспорт – продаж та вивіз з країни раніше ввезених на її територію товарів, що не піддавались обробці.

2. імпорт – ввезення в країну товарів та послуг.

До імпорту відносять:

• товари іноземного походження із країни-виробника або країни-посередника;

• товари для подальшої переробки під митним контролем.

Реімпорт – ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись. Сюди відносять повернення покупцем бракованого товару, повернення товару, що не був проданий через аукціон, повернення товару, не реалізованого через консигнаційні склади. Основною ознакою реімпортних операцій є перетинання вітчизняними товарами митниці двічі: при ввезенні і вивезенні. Товари, що повертаються з виставок і ярмарок, до реімпортуємих не відносяться.

В результаті відмінності в базі розрахунків сукупна вартість світового експорту статистично буде завжди менше вартості світового імпорту на величину, приблизно рівну сплаті страхової премії на зовнішньоторговий товар, фрахту судна для його перевезення та інших портових зборів.

3. зовнішньоторговельний обіг – сума вартостей експорту та імпорту країни за певний період часу

4. фізичний обсяг торгівлі – оцінка експорту чи імпорту в незмінних цінах одного періоду (як правило, року);

5. генеральна (загальна) торгівля – прийняте в статистиці зовнішньої торгівлі визначення зовнішньоторговельного обігу з включенням транзитних товарів;

6. спеціальна торгівля – чистий зовнішньоторговельний обіг, тобто продукція, ввезена в країну чи вивезена з неї: СТ = ЗТО – реекспорт – реімпорт

Показники структури:

1. товарна структура – це показники розподілу експорту та імпорту за основними товарними позиціями;

2. географічна структура – розподіл товарного потоку за країнами, групами країн та регіонами світу;

3. інституційна торгівля – розподіл торгівлі за суб’єктами і методами товарного обміну;

4. видова структура – розподіл торгівлі за видами товарного обміну.

Показники динаміки:

1. темпів росту:

• темпи росту експорту

Т_р.е. = Е_з.р. / Е_б.р. * 100%, (3.1)

де Т_р.е. – темпи росту експорту;

Е_з.р. – обсяг експорту в звітному році;

Е_б.р. – обсяг експорту в базисному році.

• темпи росту імпорту

Т_р.і. = І_з.р. / І_б.р. * 100%, (3.2)

де Т_р.і. – темпи росту імпорту;

І_з.р. – обсяг імпорту в звітному році;

І_б.р. – обсяг імпорту в базисному році.

• темпи росту зовнішньоторговельного обігу

Т_{р.зт.об.} = ЗТО_з.р. / ЗТО_б.р. * 100%, (3.3)

де Т_{р.зт.об.} – темпи росту зовнішньоторговельного обігу;

ЗТО_з.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;

ЗТО_б.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу за базисний рік.

2. темпи приросту:

• темпи приросту експорту

Т_пр.е. = Т_р.е.з.р. / Т_р.е.б.р. * 100%, (3.4)

де Т_пр.е. – темпи приросту експорту;

Т_р.е.з.р. – темпи росту експорту за звітний рік;

Т_р.е.б.р. – темпи росту експорту за базисний рік.

• темпи приросту імпорту

Т_пр.і. = Т_р.і.з.р. / Т_р.і.б.р. * 100%, (3.5)

де Т_пр.і. – темпи приросту імпорту;

Т_р.і.з.р. – темпи росту імпорту за звітний рік;

Т_р.і.б.р. – темпи росту імпорту за базисний рік.

• темпи приросту зовнішньоторговельного обігу

Т_пр.зто = Т_{р.зто.з.р.} / Т_{р.зто.б.р.} * 100%, (3.6)

де Т_пр.зто – темпи приросту зовнішньоторговельного обігу;

Т_{р.зто.з.р.} – темпи зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;

Т_{р.зто.б.р.} – темпи зовнішньоторговельного обігу за базисний рік.

Показники результатів:

1. сальдо торгового балансу – це різниця між вартісним обсягом експорту та імпорту товарів окремої країни;

2. сальдо балансу послуг – це різниця між вартістю послуг, які надає країна, і вартістю послуг, які вона імпортує;

3. сальдо некомерційних операцій – це різниця між прибутками від інвестицій, грошових переказів, внесків, переміщення грошових засобів по спадщині, при вирішенні сімейних проблем. По кожному з цих напрямків руху грошових засобів складається баланс;

4. сальдо балансу поточних операцій – це сума сальдо торгового балансу, балансу послуг, некомерційних операцій;

5. індекс «умови торгівлі» – відношення індексу середніх цін експорту певного товару, країни в цілому, групи країн до індексу середніх цін імпорту за певний період часу.

Умови торгівлі відображають співвідношення взаємного попиту і взаємної пропозиції на експорт та імпорт кожної країни. Цей показник є важливим орієнтиром для зовнішньоекономічної політики країни. Для розрахунків умов торгівлі певної країни порівнюються індекси її експортних та імпортних цін, що публікуються в зіставленій для всіх формі в щомісячному виданні МВФ «International Financial Statistics».

6. експорт на душу населення

Е_д.н. = Е_з.р. / населення, (3.7)

де Е _д.н. – обсяг експорту на душу населення в звітному році;

Е_з.р. – обсяг експорту в звітному році.

7. імпорт на душу населення

І_д.н. = І_з.р. / населення, (3.8)

де І _д.н. – обсяг імпорту на душу населення в звітному році;

І_з.р. – обсяг імпорту в звітному році.

8. експортна квота (відношення експорту до ВВП)

Е_к.в. = Е_з.р. / ВВП * 100%, (3.9)

де Е_к.в. – експортна квота;

Е_з.р. - обсяг експорту в звітному році;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

9. імпортна квота

І_к.в. = І_з.р. / ВВП * 100%, (3.10)

де І_к.в. – імпортна квота;

І_з.р. – обсяг імпорту в звітному році;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

10. квота зовнішньоторговельного обігу

ЗТО_к.в. = ЗТО_з.р. / ВВП * 100%, (3.11)

де ЗТО_к.в. – квота зовнішньоторговельного обігу;

ЗТО_з.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу в звітному році;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

Види сучасної міжнародної торгівлі

Для сучасної міжнародної торгівлі характерна різноманітність її видів, які можна систематизувати за наступними ознаками:

1. За специфікою об’єкту:

–торгівля товарами: сировинними; паливними; продовольчими; напівфабрикатами; готовими виробами (виробничого призначення; невиробничого призначення).

–торгівля послугами: виробничими; транспортними; експедиторськими; консультаційними; консигнаційними; посередницькими; туристичними; маркетинговими; обліковими; орендними; ліцензійними; іншими послугами.

2. За специфікою взаємодії суб’єктів:

• традиційна (проста) торгівля – експортні та імпортні операції товарів і послуг, які не зумовлені коопераційними зв’язками та зобов’язаннями щодо збалансованого обміну товарів;

• торгівля кооперованою та спеціалізованою продукцією, яка здійснюється на основі довготермінових угод;

• зустрічна (компенсаційна) торгівля – торгівля, що ґрунтується на зустрічних зобов’язаннях експортерів по закупівлі у імпортерів частини чи повністю експортованих товарів.

3. За специфікою регулювання:

• звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торговельно-економічних угод і домовленостей між країнами. Крім підвищеної ставки митного оподаткування, у торговельних відносинах за умовами звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків — кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна (непільгова) система оподаткування імпортних товарів тощо;

• торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшого сприяння є одним з головних принципів діяльності країн, що приєдналися до ГАТТ-СОТ.

• дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера;

• преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються стосовно країн, що розвиваються.

Методи міжнародної торгівлі

Метод торгівлі – це засіб здійснення торговельного обміну (торговельної операції чи торговельної угоди). В міжнародній торговельній практиці використовується два основні методи торгівлі:

1. торгівля напряму (здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем)

А і В – суб’єкти МЕВ

2. через посередників

А і В – суб’єкти МЕВ,

П – посередник

При торгівлі напряму виникає визначена фінансова користь, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижується ризик і залежність результату комерційної діяльності від можливої недбалості чи недостатньої компетенції посередницької організації. Цей метод також дозволяє постійно знаходитись на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на них реагувати. В той же час використання торгівлі напряму передбачає наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. В протилежному випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть сильно зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою є більш ризикованою, що обумовлено економічними, політичними, правовими та соціальними умовами в різних країнах, їхніми традиціями та звичаями, а також великими відстанями між партнерами. В результаті часто буває доцільним, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торговельних операцій.

В результаті часто буває доцільно, а іноді просто необхідно, використовувати посередників для проведення міжнародних торговельних операцій.

У межах торгівлі через посередників визначають такі види посередницьких операцій і відповідні їм види угод:

–операції з перепродажу (договір купівлі-продажу). Коли посередник викуповує товар у виробника і підписує угоди від свого імені і за свій рахунок (купці, дистриб’ютори, дилери);

–комісійні операції (договір комісії, договір консигнації). Коли посередник не викуповує товар у виробника, а підписує угоди від свого імені, але за рахунок виробника і за це отримує винагороду (до 10% від суми угоди). Посередники називаються - комісіонер, консигнатор;

–агентські операції (агентські угоди). Мета угоди – одна сторона доручає іншій (агенту) виконувати дії, пов’язані з продажем (частіше за все) чи купівлею товарів, а також з пошуком замовників і виконавців для надання тих чи інших послуг на обумовленій території в погоджений термін за рахунок та від імені виробника (принципала). І посередники при цьому називаються - агенти-повірені, торговельні агенти;

–брокерська операція. Посередник – спеціалізований професійний агент, що працює на одному сегменті і здійснює контракт між продавцем і покупцем і за цю послугу отримує винагороду до 2-3%. Підписувати угоду при цьому не має права. Назва — агент-представник, брокер, маклер.

2

Міжнародна (світова) ціна – це грошовий вираз інтернаціональної вартості виробництва.

У більш практичному плані міжнародна ціна – це ціна, за якою здійснюються великі комерційні роздільні експортно-імпортні операції з оплатою у вільноконвертованій валюті. Ключовою особливістю міжнародної ціни на відміну від внутрішньої є множинність, коли по одному й тому ж товару можуть встановлюватися різні ціни або ціна різного рівня.

Виходячи з особливостей ціноутворення як правило виділяють дві основні групи цін:

• на продукцію обробної промисловості;

• на сировину.

Ціни в МТ систематизуються за наступними ознаками:

За напрямком товарних потоків:

Експортна ціна – ціна за якою товар реалізується зарубіжному контрагенту.

Імпортна ціна – ціна по якій товар купується у зарубіжного контрагента.

За умовами розрахунків:

Ціна комерційних угод - відображає інтернаціональну ціну виробництва при звичайному порядку здійснення угоди купівлі-продажу.

Ціна клірингових розрахунків – ціна товару, в якій враховані умови і особливості клірингу. Кліринг – це система безготівкових розрахунків за товари та послуги, заснована на заліку взаємних вимог та обов’язків.

Ціна програм допомоги – ціна товару, в якій враховані умови і особливості реалізації програм допомоги.

Трансфертна ціна – ціна товару, по якій здійснюються внутрішньокорпоративні операції.

За повнотою врахування витрат:

Ціна нетто – чиста ціна товару на місці його купівлі-продажу.

Ціна споживання – сума затрат покупця, включаючи витрати на придбання та використання товару в нормативний строк.

За характером реалізації:

Оптова ціна – ціна товару при продажу його крупними партіями.

Роздрібна ціна – ціна товару при продажу його індивідуальному споживачу.

За мірою фіксації:

Контрактна ціна – ціна, яка встановлюється в контракті і виражається у валюті країни експортера, імпортера або третьої країни.

Тверда (firm, fixed price)– встановлюється в момент підписання контракту та не підлягає ніякому коригуванню впродовж терміну його дії. Тверда ціна використовується, в основному, при негайних поставках (від 1 до 14 днів), рідше при поставках на більш тривалі терміни. В контракті в цьому випадку робиться запис: «ціна тверда, зміні не підлягає».

Рухома – фіксується в момент укладання контракту і може бути переглянута в подальшому, якщо ринкова ціна даного товару до моменту його поставки зміниться.

Змінна (sliding price) – ціна, що встановлюється в момент виконання контракту шляхом перегляду договірної ціни з урахуванням змін в виробництві, в період виконання тривалого термінового контракту (велике промислове обладнання, будівельні об’єкти, суднобудування і т. ін.).

З наступною фіксацією (price to be fixed) – ціна за якою в контракті обговорюються умови фіксації та принципи визначення її рівня.

Ціна, яка публікується – ціна, яка повідомляється в спеціальних та фірмових джерелах інформації. Вони, як правило, відображають рівень світових цін. До них відносяться:

Довідкова ціна – ціна товару у внутрішній оптовій чи зовнішній торгівлі промислово розвинутих країн, що опубліковується в різних виданнях. Довідкові ціни грають роль відправного пункту, з якого починається процес узгодження ціни при укладанні угоди.

Біржове котирування – ціна товару, що являється об’єктом біржової торгівлі.

Аукціонна ціна – ціна товару, що являється об’єктом аукціонної торгівлі і відображає реальні угоди.

Статистична ціна – середня експортна ціна, на основі даних зовнішньоторговельної статистики шляхом ділення вартості товару на його кількість.

Ціни фактичних угод – ціни, що виражають окремі фактичні комерційні операції.

Ціни пропозицій крупних фірм – початковий рівень ціни товару, запропонований продавцем.

Базисними умовами в зовнішньо-торгівельному (базисні умови у внутрішній торгівлі не використовуються) контракті купівлі-продажу називають спеціальні умови, які визначають обов'язки продавця і покупця і покупця по доставці товару і встановлюють момент виконання продавцем своїх обов'язків по поставці товару і перехід ризику випадкової загибелі чи пошкодженні товару з продавця та покупця, а також витрат, які виникають за таких умов (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 – Класифікація умов «Інкотермс» з точки зору обов'язків продавця

Обов'язки продавця	Умова «Інкотермс»		Група
	назва	український еквівалент
Відправлення товару	EXW Ex Works	Франко-завод	Е
Основні витрати з перевезення не сплачені	FCA Free Carrier FAS Free Alongside Ship FOB Free On Board	Франко-перевізник Франко вздовж борту судна Франко-борт	F
Основні витрати з перевезення сплачені	CFR Cost and Freight CIF Cost, Insurance and Freight CPT Carriage Paid To CIP Carriage and Insurance Paid To	Вартість і фрахт Вартість, страхування і фрахт Перевезення сплачене до Перевезення і страхування сплачені до	С
Постачання товару	DAF Delivered At Frontier DES Delivered Ex Ship DEQ Delivered Ex Quay DDU Delivered Duty Unpaid DDP Delivered Duty Paid	Поставлено на кордон Поставлено франко-судно Поставлено франко-пристань Поставлено, мито не сплачене Поставлено, мито сплачене	D

Використання базисних умов постачання спрощує складання і узгодження контрактів, допомагає відповідальності і вирішення суперечок, які Міжнародна торгівельна палата розробила і випустила збірники тлумачення базисних умов, так звані “International commercial Terms”, чи скорочено «Інкотермс», що широко використовуються в торгівельній практиці.

Довідкові ціни в більшості випадків являють собою так звані базисні ціни, тобто ціну товару визначеної кількості і якості в тому чи іншому раніш визначеному географічному базисному пункті. Базисні ціни встановлюються у відповідності з так званими базисними умовами постачання.

Таблиця 2.2 – Знижки при визначенні контрактної ціни

Знижки	Умови надання	Середній розмір, %
Загальна (проста)	при укладенні угод на машини та стандартне обладнання з довідкової ціни (прейскурантної); при поставках промислової сировини з довідкової ціни (коли довідкова ціна передбачає короткостроковий кредит, а покупець згоден платити готівкою)	20-40 (в деяких випадках 30-40) 2-5
Сконто	При покупці товару за готівковий рахунок	2-3
Бонусна (за оборот)	Постійним покупцям на основі спеціальної домовленості. В контракті встановлюється шкала знижок в залежності від досягнутого обороту, впродовж визначеного терміну (як правилу року), а також порядок виплати сум на основі цих знижок.	15-30
За кількість чи серійність (прогресивна)	При покупці завчасно визначеного збільшуючої кількості товару.	-
Дилерська	Постійним представникам чи посередникам по збуту.	15-20
Спеціальні	Привілегійованим покупцям, в замовленнях яких особливо зацікавлені продавці Знижки на пробні партії і закази.	5-8
Експортні	При продажу товару іноземним покупцям поверх знижок, діючих для покупців внутрішнього ринку	-
Сезонні	За покупку товару поза сезоном	До 15
Приховані	знижки на фрахт пільгові чи безготівкові кредити шляхом надання безкоштовних послуг.	- -
За повернення раніше купленого товару	При поверненні покупцем раніше купленого товару у даної фірми застарілої моделі	25 - 30
При продажу раніше використовуваного обладнання	При покупці раніше використовуваного обладнання	До 50

3

Поряд з товарним ринком значний сектор світової торгівлі охоплює ринок послуг. Послуги - це корисна діяльність, направлена на задоволення певних потреб населення і суспільства. За оцінкою окремих фахівців, наприкінці 80-х років XX ст. послуги досягли 70% обсягу світового ВВП, однак, лише невелика частина їх була залучена у світову торгівлю. В останні роки їх частка у міжнародному обміні істотно зросла. Так, у 2007 році торгівля комерційними послугами зросла на 18% у порівнянні з 2006 роком і становила 3,29 трлн.дол. Міжнародна торгівля послугами у порівнянні з торгівлею товарами має такі особливості:

регулюється не на кордоні, а всередині країни відповідними положеннями внутрішнього законодавства;

послуги не підлягають зберіганню. Вони виробляються і одночасно споживаються;

виробництво і реалізація послуг мають більш державний захист, ніж сфера матеріального виробництва і торгівля;

міжнародна торгівля послугами знаходиться у тісному взаємозв’язку з торгівлею товарами і сильно на неї впливає;

не всі види послуг, на відміну від товарів, можуть бути предметом торгівлі (особливо ті, що поступають в особисте споживання). Великі перспективи у міжнародній торгівлі послугами є у туризму, охороні здоров’я, освіті, культурі і мистецтві.

На світовому ринку послуг домінують вісім провідних країн, на які приходиться 2/3 світового експорту послуг і більше 50% імпорту. Частка першої п’ятірки складає 50% експорту. При цьому на чотири країни - США, Великобританію, ФРН і Францію - приходить 44% всього світового експорту послуг.

Існують певні особливості послуг: невідчутність; невіддільність від джерела, тобто торгівля послугами пов’язана з їх виробництвом; послуга, як правило, не має уречевленої форми; непостійність якості; незберігаємість і нетранспортабельність.

У відповідності з Порадником МВФ щодо платіжного балансу до складу послуг відносяться такі їх види: транспортні послуги; туристичні послуги; послуги зв’язку; будівельні послуги; страхування, фінансові послуги, комп`ютерні і інформаційні послуги, роялті та ліцензійні платежі, інші ділові послуги.

Розроблений в ході Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів і діючий в рамках СОТ Класифікатор послуг включає біля 160 узагальнених видів послуг, згрупованих у наступні 12 розділів:

1. ділові послуги - 46 галузевих видів послуг;

2. телекомунікаційні послуги - 25 видів;

3. будівельні та інжинірингові послуги - 5 видів;

4. дистиб’ютерські послуги - 5 видів;

5. загальноосвітні послуги - 5 видів;

6. фінансові послуги, включаючи страхування - 17 видів;

7. послуги із захисту довкілля - 4 види;

8. послуги з охорони здоров’я - 4 види;

9. туризм і мандрівки - 4 види;

10. послуги в галузі організації довкілля, культури і спорту - 5 видів;

11. транспортні послуги - 33 види;

інші послуги (наприклад, побутові).

Звичайно діючий в рамках СОТ Класифікатор потребує подальшого розвитку і уточнення, але він є першим кроком у виключно важливій галузі - класифікація послуг для практичних і торгово-політичних цілей.

З 1 січня 1995 року діє Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС), яка увійшла як невід’ємна складова частина в пакет документів про створення СОТ. ГАТС діє в рамках СОТ. В ГАТС передбачено чотири способи надання послуг:

1. транскордонне постачання (ситуація, коли продавець і покупець послуги не перетинають кордон, його перетинає тільки послуга. Наприклад, надання юридичних консультацій через засоби зв’язку або участь у кореспондентській навчальній програмі зарубіжного закладу тощо);

2. споживання за кордоном (ситуація, коли споживач із однієї країни купує і споживає послугу на території іншої країни. Наприклад, виїзд за кордон на навчання або лікування);

3. комерційна присутність (ситуація, коли фірма, що надає послугу, перетинає кордон і знаходяться на території іншої країни, відкриває представництво або дочірню фірму, через які здійснюється надання послуги. Сама послуга ї її споживач в цьому випадку не переміщуються через кордон);

4. переміщення фізичних осіб (ситуація, коли послуги надаються людьми, які приїжджають із-за кордону в країну, де знаходиться її споживач. Наприклад, відрядження консультантів, медиків, артистів, професорів університетів для читання лекцій, послуги іноземних архітекторів тощо).

4

Розрізняють такі види державного регулювання міжнародної торгівлі:

1. одностороннє;

2. двостороннє;

3. багатостороннє.

Одностороннє регулювання полягає у застосуванні методів впливу урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультацій з торговими партнерами. Такі заходи вживають здебільшого під час загострення політичних відносин.

Двостороннє регулювання передбачає, що заходи торгової політики попередньо узгоджуються країнами – торговими партнерами. Кожна зі сторін попереджує свого торгового партнера про вживання будь-яких заходів, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торгові відносини, а лише сприяють їм.

Багатостороннє регулювання передбачає узгодження і регулювання торгової політики багатосторонніми угодами.

Найважливіше значення в регулюванні торгово-економічних відносин країн світової співдружності має Генеральна угода про тарифи та торгівлю (ГАТТ).

В залежності від масштабів втручання в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі.

Вільна торгівля (free trade) – політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм (protectionism) – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.