Заняття 2

Тема. Потреби споживача. Споживчі блага. Закономірності поведінки споживача. Економічний зміст виробництва. Фактори виробництва. Обмеженість виробничих ресурсів і проблема вибору.

1. Потреби споживача. Споживчі блага. Закономірності поведінки споживача.

Життя суспільства неможливе без постійної зміни поколінь та відновлення різноманітних передумов нашої життєдіяльності. Чи замислювався ти над тим що необхідно, аби життя на Землі тривало? Що потрібно людині, щоб жити?

Мабуть, ти погодишся, що для життя людині потрібне сприятливе навколишнє середовище, а саме: прийнятні кліматичні й геологічні умови, наявність кисню, води, землі, рослинного і тваринного світу. Окрім того, людина потребує їжі одягу, житла тощо, тобто таких благ, які потрібно виробляти.

Якщо в сиву давнину люди шукали сховища, збирали плоди, викопували їстівне коріння, полювали на тварин, то згодом для боротьби за своє житті вони мусили пристосовувати палицю і каміння. З часом почали виготовляти знаряддя праці, глиняний посуд, тканини й рибальські сіті. Пізніше вони навчилися створювати машини і обладнання, що давали змогу кількісно і якісно розвинути виробництво потрібних для життя речей.

І все це робилося і робиться заради того, щоб люди могли постійно задовольняти свої потреби.

Незважаючи на науково-технічний прогрес, навіть у розвинених державах Європи й Америки значна частина людства живе в бідності. Вони розуміють, що їх оточує світ благополуччя, але вони не мають змоги користуватися його здобутками. Водночас є люди, які досягли значних успіхів, але вони також невдоволені досягнутим. Зростання їхнього добробуту стимулює в них нові прагнення й бажання. Ця проблема існує завжди: суперечності між потребами та можливостями їх задоволення. На вирішення цієї суперечності й спрямована господар­ська та економічна діяльність людини.

У людей різні потреби, які вони задовольняють, щоб забезпечити своє існування. Потребами називають усі фізичні й духовні відчуття людиною певної необхідності, які можна задовольнити за допомогою товарів і послуг. Здатність речей і послуг задовольняти наші потреби називається споживчим благом.

Разом із розвитком людини відбувається розвиток її потреб. У сучасному суспільстві недостатньо задовольняти потреби в їжі, по­мешканні, одягу. Дедалі більше значення має задоволення духов­них, культурних, освітніх потреб.

Але от що цікаво. Спочатку потреби людини в їжі, одязі та жит­лі були мінімальними. Згодом з'являється потреба урізноманітню­вати їжу, роблячи її калорійнішою і якіснішою, купувати якомога красивіший і модний одяг, створювати комфорт і затишок у своєму домі. Якщо, приміром, раніше люди раділи, придбавши чорно-бі­лий телевізор або програвач, тепер вони купують кольорові телеві­зори з дистанційним керуванням, програвачі з компакт-дисками і комп'ютери. Отже, потреби людини не лише кількісно збільшують­ся, а й якісно змінюються.

Це дає підстави зробити висновок, що потреби людини безмежні у своєму розвиткові й мають тенденцію до підвищення, тобто до якісних і кількісних змін.

Як не існує "людини взагалі", а є лише конкретна людини, так само й потреби не існують самі по собі, це завжди потреби конкрет­ної людини. Потреби завжди усвідомлюються людиною, їм надається конкретне сенсове забарвлення, пов'язане зі своєрідністю інтересів даної людини, її фізичними і психологічними особливостями та смаками.

Уявімо собі ситуацію: група туристів тривалий час мандрувала і зрештою відчула спрагу. Під'їхавши до магазину (кафе), вони поба­чили, що тут є мінеральна вода, чай, кава, кока-кола й різноманітні соки. Всі ці люди навряд чи виберуть один і той самий напій. Вибір конкретної людини залежить від її смаків, від її віку (дітям батьки візьмуть не каву, а якісь інші напої або соки), від статі (смаки жінок і чоловіків також різняться), від її національних звичок і традицій (туркмен радше обрав би чай, а турок — каву), а також від стану здоров'я (людині із захворюванням шлунку зашкодять газовані, шипучі напої).

Саме цими причинами зумовлюється й той факт, що в багатопо­верховому будинку в схожих за плануванням квартирах у сім'ях із однаковими доходами ви побачи­те неоднакові речі, одяг, меблі, посуд, адже смаки цих людей, рівень освіти, виховання, інте­реси дуже різні. Звідси й відмін­ності в предметах, що задоволь­няють їхні потреби.

До того ж, потреби людей ви­значають кліматичні особливо­сті місцевості, в якій вони меш­кають. В Україні нам неодмінно

знадобиться зимовий одяг і взуття, а на Кубі або в Домініканській Республіці, де середньорічна температура становить +24°С, ці речі навряд чи потрібні.

Отже, потреби, що виникають, залежать від багатьох причин. Деякі потреби задовольняються без економічної діяльності лю­дини (потреба в повітрі, сонячному світлі, спілкуванні дітей із бать­ками). Але більшість потреб задовольняються за допомогою товарів послуг, які потребують економічної діяльності людини. Саме "економічні потреби" — це базове поняття науки економіки.

Відчувши спрагу, ти п'єш чай, каву, воду. Змерзнувши, ти вдя­гаєш теплий одяг. Економісти кажуть: "Усе, що задовольняє наші потреби, — це блага".

Частину необхідних для життя людини благ вона бере від при­роди. Це повітря і сонячні промені, джерела води та водойми, лісові ягоди й горіхи, гриби та риба, квіти і лікарські рослини. Все це —неекономічні (вільні, безкоштовні) блага.

Неекономічні (безкоштовні) блага люди не створюють, а знаходять у природі в готовому для використання вигляді. Безкоштовність таких благ відносна. Вона означає тільки те, що ці блага І не є продуктом людської праці, а отримані від природи. Якщо людина "додає" до природних благ свою працю, такі блага продаються за кошти (доставка мінеральної питної води, збирання лікарських рослин). Вони перетворюються на економічні

Проте людині треба значно більше благ, ніж природа здатна дати. Тому люди навчилися видобувати й створювати необхідні їм блага. Отож, ті блага, що їх людина спеціально створює, виробляє з метою задоволення своїх потреб, назива­ють економічними. Поглянувши на речі, якими ти користуєшся в жит­ті, ти погодишся, що всі вони ви­роблені на різних заводах і фабри­ках заради задоволення твоїх потреб. Це — економічні блага, необхідні тобі в житті. Прикладами економіч­них благ можуть бути хліб, автомо­біль, телевізор, лижі, авторучка, ве­лосипед.

Економічні блага відрізняються від неекономічних (безкоштовних) тим, що є результатом свідомої людської праці, зорієнтованої на вироблення певних благ для задо­волення певних потреб. Створення економічних благ здійснюється усвідомлено, тобто відповідно до попереднього задуму чи плану. Процес створення людиною благ відрізняється від інстинктивних дій бджіл, які створюють чарунки з воску, або бобрів, які будують запруди, тим, що дії людини спрямовані на реалізацію заздалегідь поставленої мети.

Економічні блага завжди кіль­кісно обмежені.

Обмеженість — це відносна ха­рактеристика. Одна змія, що тра­пилася на твоєму шляху в лісі, — це "багато" з огляду на загрозу твоєму життю. Проте сотня змій як носіїв отрути для фармацевтич­ної промисловості — це замало.

Обмеженість — це міра задо­волення потреби на певне благо, яка існує за конкретних умов. Одне й те саме благо за різних умов може бути і обмеженим, і необмеженим (пісок у пустелі, пісок як будівельний матеріал; горіхи в тайзі, горіхи як сировина для вироб­лення кедрової олії).

І зрештою, для створення економічних благ людина має викорис­товувати інші блага. Адже твій светр зв'язаний із вовни, а череви­ки виготовлені зі шкіри.

Нині людство виробляє десятки мільйонів економічних благ, і всі вони, так само, як і безкоштовні блага, призначаються для задо­волення потреб людини.

Економічні блага, якими користуються люди, вельми різнома­нітні. Одними з них можна користуватися багато років (меблі, хо­лодильник, автомобіль). Такі економічні блага називають довготри­валими, тобто речами тривалого користування.

Інші економічні блага людина застосовує лише один раз. Це не­тривалі економічні блага (приміром, хліб, цукор, шинка, морозиво). Відомий персонаж мультфільму Вінні-Пух стверджував, що мед — це така річ, що от вона є і одразу ж її немає.

Таким чином, критерієм поділу економічних благ на довготри­валі й нетривалі є термін їх використання людиною.

Потреба — це необхідність, яку відчуває людина в певних ре­чах, бажання володіти ними, відчуття нестачі в чомусь, а також сформована, усвідомлена необхідність людини в певних благах.

— Потреби можна класифікувати так: базові та породжені розвит­ком цивілізації, першочергові й другорядні, матеріальні та немате­ріальні, індивідуальні й колективні, а також фізіологічні, потреби в захисті, спілкуванні, визнанні та самореалізації.

Дуже часто студенти плутають поняття «потреба» і «споживче бла­го». Спробуємо за допомогою наведених схем «Класифікації потреб» і «Класифікації споживчих благ», побудувати діаграму Вена, із якої побачимо, що ж спільного й відмінного в цих поняттях.

Потреби мають властивість зростати. Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні й особливо духовні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємозв'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів.

Закон зростання потреб характеризує не лише зростання, тобто появу дедалі нових і нових потреб, а й зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому, від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого суспільного життя.

Виокремлюють три етапи розвитку потреб у минулому XX ст.

Перший етап - до середини 50-х років, коли домінували матеріально-речові потреби.

Другий етап — почався з середини 50-х років з переходом до "економіки споживання", коли формувалися такі соціальні потреби, які задовольнялись завдяки побутовому обслуговуванню, освіті, медицині, спорту, відпочинку, розвагам тощо.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних із творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.

Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку[18, c. 37-40].

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується, насамперед, впливом виробництва на потреби, створенням нових потреб і відповідно створенням благ, що забезпечують їх задоволення.

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює посилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

Продукт, що є результатом виробництва, повинен задовольняти ту чи іншу потребу. Здатність задовольняти потребу продуктом називають його корисністю. Розрізняють загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певної кількості блага. Граничною корисністю називають корисність, що дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання ще однієї, додаткової одиниці даного блага. Гранична корисність відображає ступінь нагальності потреби.

Якщо розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Суть цього закону в тому, що із зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується, стає спадною. Значення цього закону полягає у впливі на попит, на поведінку споживача. [21, c. 112-115].

Потреба - це об'єктивна необхідність окремої людини, сім'ї, колективу, суспільства, держави в життєвих благах, послугах, духовних і культурних цінностях. Потреби виникають з народженням людини і супроводжують все її життя (поїсти, поспати, прикраси, іграшки, зошити, одяг, зачіска тощо). Характер походження потреб досить складний, але в їх основі лежать дві визначальні причини. Перша має фізіологічний характер, тому що людина, як жива істота, потребує певних умов і засобів існування. Друга є результатом суспільних умов.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору. Наприклад, суспільні потреби поділяються на економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі. Їх можна розподілити з урахуванням суб'єкта споживання окремої людини, сім'ї, колективу підприємства, працівників певної галузі виробництва, жителів певних населених пунктів, суспільства в цілому або окремого класу.

Широко відома класифікація потреб, запропонована американським ученим А.Маслоу. Він поділив їх на нижчі та вищі. До першої групи належать потреби фізіологічні, без задоволення яких неможливе саме життя людини. Після цього індивід прагне безпеки для себе, своєї сім'ї. До вищих потреб входять прагнення належати до певного кола людей, відчувати їх підтримку. Задоволення цієї потреби викликає прагнення завоювати визнання, повагу, підняти свій престиж в очах оточуючих. Найвищою потребою у другій групі є прагнення людини до самореалізації. Визначальними є економічні потреби, тобто той внутрішній мотив, що спонукає людину до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту і добробуту членів сім'ї.

Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:

фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);

духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);

соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок).

За способом задоволення виділяють:

індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;

колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);

суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;

дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;

платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:

матеріальні і духовні;

загальні і конкретні;

поточні та перспективні;

задоволені і незадоволені;

дійсні та абсолютні.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу. Економічні потреби відображають відношення соціальних суб'єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору. Наприклад, професор А.С.Гальчинський виділяє економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі потреби. На його думку, структура економічних (особистих) потреб складається із фізичних, інтелектуальних та соціальних потреб.

Якщо в 1990 СРСР харчувався в основному м'ясом власного виробництва (20.006 тис. тонн проти 1.298 тис. тонн імпорту, тобто 6%), то в 2002 виробляється 4.690 тис. тонн, імпорт - 2.668 тис. тонн, тобто36%. Це говорить про руйнування свого сільського господарства й закупівлях низькоякісного мороженого м'яса (типу окороків Буша), які без нестатку не закуповує жодна поважаюча себе країна миру.

Громадяни СРСР мали підстави бути незадоволеними системою розподілу продуктів харчування (перебої в постачанні, черзі, нерівномірність у поставках деяких продуктів по регіонах та ін.). Крім того, після досягнення рівня харчування, що задовольняє базові потреби людини, у суспільстві виникли нові вимоги - до розмаїтості продуктів, їхній розфасовці, упакуванню й т.д.

Однак сприйняття цих недоліків багато в чому залежало від ідеологічного тиску. Наприклад, в 1989 р. молока й молочних продуктів у середньому по СРСР споживали 363 кг у рік на людину, що є винятково високим показником (у США в той рік - 263 кг), але при опитуваннях 44% опитаних жителів СРСР відповіли, що споживають молока недостатньо. Більше того, у Вірменії, де велася особливо сильна антирадянська пропаганда, невдоволено своїм рівнем споживання молока й молочних продуктів було 62% населення. А тим часом їхнє споживання становило у Вірменії в 1989 р. 480 кг на людину. І самий красномовний випадок - цукор. Його споживання становило в СРСР 47,2 кг у рік на людину (у США - 28 кг), але 52% опитаних уважали, що споживають занадто мало цукру (а в Грузії незадоволених було навіть 67%).

Отже, економічні інтереси і потреби — рушійні сили соціально-економічного розвитку.

Економічний інтерес — це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди, мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним виявом потреби, це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання.

Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Кожний крок у розвитку суспільства — це одночасно задоволення потреб на новому, вищому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.

Бла́га — засоби задоволення людських потреб.

Частину необхідних для життя людини благ вона бере від природи. Це повітря і сонячні промені, джерела води та водойми, лісові ягоди й горіхи, гриби та риба, квіти і лікарські рослини. Все це — неекономічні (безкоштовні) блага.

Неекономічні (безкоштовні) блага люди не створюють, а знаходять у природі в готовому для використання вигляді. Безкоштовність таких благ відносна. Вона означає тільки те, що ці блага не є продуктом людської праці, а отримані від природи. Якщо лю¬дина "додає" до природних благ свою працю, такі блага продаються за кошти (доставка мінеральної питної води, збирання лікарських рослин). Вони перетворюються на економічні.

Проте людині треба значно більше благ, ніж природа здатна дати. Тому люди навчилися видобувати й створювати необхідні їм блага. Отож, ті блага, що їх людина спеціально створює, виробляє з метою задоволення своїх потреб, називають економічними. Поглянувши на речі, якими ти користуєшся в житті, ти погодишся, що всі вони вироблені на різних заводах і фабриках заради задоволення твоїх потреб. Це — економічні блага, необхідні тобі в житті. Прикладами економіч¬них благ можуть бути хліб, автомобіль, телевізор, лижі, авторучка, велосипед.

Економічні блага відрізняються від неекономічних (безкоштовних) тим, що є результатом свідомої людської праці, зорієнтованої на вироблення певних благ для задо¬волення певних потреб. Створення економічних благ здійснюється усвідомлено, тобто відповідно до попереднього задуму чи плану. Процес створення людиною благ відрізняється від інстинктивних дій бджіл, які створюють чарунки з воску, або бобрів, які будують запруди, тим, що дії людини спрямовані на реалізацію заздалегідь поставленої мети.

—

Потреби задовольняються споживчими благами. Носіями спо­живчих .благ є: товари особистого споживання, товари виробничого споживання, особисті послуги, виробничі послуги.

— Потреби людей безмежні. Економічний розвиток суспільства визначається різноманітністю людських потреб і засобів їхнього за­доволення.

Безмéжні потрéби – невситиме бажання споживачів мати товари і послуги, які приносять їм задоволення або користь

Так чи інакше, але всі ми змушені ходити по магазинах і робити покупки. Звісно, один віддасть перевагу ковбасі, другий — рибі, тре­тій — овочам. Що нас при цьому об'єднує? Перед усіма завжди стоїть три питання.

Якщо виходити лише з власного досвіду, то кожен скаже, що лю­дина у своєму виборі речей і послуг керується своїми доходами, зіста­вляючи їх із цінами і власними смаками. Щоб дати відповідь на запи­тання «що купити?», треба з'ясувати корисність речі для споживача, на запитання «скільки коштує?» — дослідити ціну, а щоб з'ясувати, чи вистачить грошей, — визначити дохід споживача. Про ціни й до­ходи ми будемо говорити згодом, а щодо вподобань, тобто корисності, то вже зараз ми можемо зробити деякі узагальнення.

— У більшості випадків людина поводить себе раціонально, тобто намагається зробити якнайкращим свій добробут.

— Людина керується своєю власною оцінкою нагальності тієї чи іншої потреби.

— Оцінка споживчого блага залежить від запасу або кількості то­вару, призначеного для споживання.

• Споживач схильний постійно змінювати структуру споживання.

Перелічені положення розроблені представниками одного з найвпливовіших напрямів економічної теорії — маржиналізму. Маржина-лізм (від фр. marginal — граничний) — один із напрямків економічної науки Заходу та її методологічний принцип. Основою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару ви­значається не суспільно необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби в ньому.

Проте значно частіше в своєму повсякденному житті ми маємо справу з іншою класифікацією економічних благ. Це - товари та послуги.

Товари та послуги — це економічні блага, що є результатом і людської праці. Головною ознакою їх за умов розвиненої економіки і є здатність задовольняти потреби людей, котрі їх не виробляють, завдяки процесу обміну (продажу)

Товари — це уречевлені економічні блага. Всі товари можна І помацати і зважити, їх можна пересувати з місця на місце, збері­гати й упаковувати. До того ж товари легко "відокремлюються" від тих людей, котрі їх виробляють

Проміжні товари. Товари, які піддавались уже певній обробці, але ще не виступають кінцевим продуктом. Наприклад, сталь або вовна є проміжними товарами.

Суспільні товари і послуги - це товари і послуги, від переваг користування якими ніхто не може бути усунений

Так, холодильник або телевізор, виготовлені на заводі робітни­ками нашої країни або за кордоном, ти звичайнісінько використо­вуєш у себе вдома. Отже, електрофен, меблі, підручники, ножиці, прикраси, відеомагнітофон, комп'ютер — це товари, адже всі вони відповідають названим ознакам.

Велика група економічних благ, потреба в яких є доволі очевид­ною, не має перелічених вище ознак.

Пригадай, ми вже говорили, що в числі твоїх потреб є потреба в освіті, в пересуванні, у відпочинку та заняттях спортом. Задоволен­ня цих потреб неможливе без особливої діяльності людей, зокрема лікаря, вчителя, водія або тренера. Якщо в тебе розболівся зуб, ти йдеш до лікаря і він угамовує біль. Учитель під час уроку дає тобі інформацію з різних галузей знань. Ця діяльність корисна для тебе, вона задовольняє твої потреби. Проте блага, створювані цими людь­ми, відрізняються від товарів. До них не можна доторкнутися, вони невід'ємні від людини, котра їх створює. Такі економічні блага еко­номісти називають послугами.

Послуги - це економічні блага, що не мають уречевленої форми; > і їх надають людям, котрим вони потрібні, у формі цілеспрямованої корисної дії чи обслуговування

Серед безлічі товарів, які існують у світі, є такі, що задовольня­ють одну й ту саму потребу людини. Приміром, кава й чай; спагеті й макарони; панчохи й колготки; печиво й вафлі. Такі товари нази­вають взаємозамінюваними (тобто субститутами).

Взаємозамінюваною с також низка послуг. Наприклад, транспор­тування вантажів і пасажирів можна здійснювати за допомогою лі­таків, потягів або автомобілів.

Крім того, існують товари, здатні задовольняти потреби людини лише в комплексі. Це автомобіль і бензин, лижі та лижні черевики, фотоапарат і фотоплівка. Такі товари називають взаємодоповнюва­ними (або комплементарними).

За ознакою: хто споживає товари та послуги, ми маємо ще один напрям класифікації економічних благ. Споживачем може бути як окрема людина (сім'я), так і будь-яке підприємство (фірма). Отже, всі товари і послуги, які споживають люди для задоволення своїх потреб, називають споживчими. Товари і послуги, які споживає фірма (виробнича, торговельна, з надання послуг) у процесі своєї діяльно­сті та виробництва інших товарів і послуг, називають виробничими (інвестиційними) благами. Стіл, за яким ти виконуєш домашнє зав­дання, — це споживче благо, а стіл учительки в школі, твоїх батьків на підприємстві — це інвестиційне благо. Якщо твоя сім'я поле­тіла літаком на курорт, це означає, що ви отримали від авіакомпа­нії споживчу послугу. Перевезення літаком верстатів для фірми — це надання виробничої послуги.

І, зрештою, ще одна ознака — як ми одержуємо товари та послу­ги. Якщо благо споживає лише той (людина або фірма), хто бажає і має змогу сплатити за нього, це благо індивідуального споживання. Суспільні блага не продаються на ринку. Вони надаються спожива­чеві (людині чи фірмі) безкоштовно, але виробництво їх не безкош­товне. Кошти на створення суспільних благ держава збирає у вигля­ді податків. До суспільних благ належать освітлення вулиць, за­хист з боку органів правопорядку, швидка медична допомога тощо.

Отже, щоб жити, людина має задовольняти свої потреби за допо­могою благ. Частину необхідних благ людина бере від природи, але більшу частину вона виробляє свідомо. А що потрібно людині для створення цих благ? Про це ти дізнаєшся з наступної теми.

Виробничі ресурси та їх різновиди

Щоб жити, людина виробляє величезну кількість економічних благ. Створю­ючи їх, вона прагне задовольнити свої найрізноманітніші потреби. А в який спосіб суспільство виробляє необхідні людям блага? Що для цього треба мати і які складності треба подолати, щоб досягти результату? Про це ти дізнаєшся з даної теми.

Ти, мабуть, неодноразово спостерігав, як зводиться будинок і уявляв, як у цьому будинку житимуть люди, як їм буде у ньому затишно і зручно. Ти спостерігав, як працюють будівельники, зво­дячи поверх за поверхом. Давай пригадаємо, що потрібно для того, щоб побудувати будинок.

Передусім потрібна земельна ділянка, на якій будинок буде зве­дений. Слід також подбати про цемент, інструменти, фарби, дереви­ну, перекриття та цементні блоки, дерев'яні або пластикові рами, двері та труби. Крім того, необхідно мати екскаватор і бетономішал­ку, підйомний кран і вантажівку. Ти, напевно, ще багато чого мо­жеш додати до цього переліку. Але навіть якщо ми все це зберемо в одному місці, будинок усе одно «не збудується». Потрібні ще й буді­вельники — люди, котрі мають знання й уміння для цієї справи.

Будь-яке виробництво вимагає певного переліку (набору) мате­ріалів та інструментів, пристосувань та речей для створення того, що необхідно людям, що здатне задовольнити їхні потреби. Помір­кувавши, ти назвеш усе необхідне для вироблення меблів, випікан­ня хліба, друкування підручників або виготовлення автомобілів.

В економічній науці все необхідне для виробництва това­рів та послуг називають економічними ресурсами, які охоплюють фінансові, інформаційні, виробничі ресурси. Виробничі ресурси безпосередньо використовують у проце­сі виробництва товарів і послуг.

Постають питання: "Чи можна всі виробничі ресурси розподіли­ти на певні групи? Якщо так, то за якою ознакою здійснюватиметь­ся цей розподіл?"

Від обраної ознаки чи критерію залежать і результати розподі­лу. Уяви собі, що треба розподілити на певні групи за різними критеріями весь зібраний врожай яблук. Критеріями можуть бути: сорт яблук (антонівка, білий налив, симиренка тощо), розмір плоду (великі, середні та дрібні), колір яблук (червоні, зелені, жовті).

А яким чином розподілити величезну кількість виробничих ре­сурсів, потрібних для виготовлення будь-чого? Виявляється, крите­рієм такого розподілу виробничих ресурсів можна обрати місце та призначення їх у процесі виготовлення товару або послуги.

Фа́ктори виробни́цтва (англ. factors of production) — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (вже інсуючі/вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори.

У вченнях класиків по-різному ставилися акценти на окремі фактори виробництва. Наприклад, в працях фізіократів та Франсуа Кене як засновника цієї школи земля/природа була єдиним продуктивним фактором виробництва. Отже, землевласники були єдиним продуктивним класом суспільства. Адам Сміт вважав працю та її поділ основним продуктивним фактором виробництва, оскільки забезпечення товарами та послугами стало з часом краще, проте, якість землі та клімат особливо не змінилися. Такий підхід пояснює також економічний ріст. Теорію щодо оцінки вартості продукту на основі праці розвинули пізніше Давид Рікардо та Карл Маркс. Капіталісти вважали/вважають капітал найбільш важливим фактором виробництва.

Виробничі ресурси (чинники виробництва) — це все те, що необхідно для організації виробництва благ. Для того, щоб отримати певні блага необхідно організувати їх виробництво. У виробництві будуть задіяні виробничі ресурси.

Виробництво в економічному розумінні — це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу, будівель, устаткування, обладнання — та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, а також поєднання різних сфер, галузей, видів виробництва, що ґрунтується на суспільному поділі праці.

Існують чотири основні різновиди виробничих ресурсів: природ­ні ресурси, капітал, праця та підприємницькі здібності.

Природні ресурси — все те, що людина знаходить у навколиш­ньому середовищі і перетворює за допомогою своєї праці на про­дукт для задоволення власних потреб

Тому інколи в літературі їм дають загальну назву "земля", розу­міючи дари природи в широкому сенсі.

До природних ресурсів, наданих безпосередньо самою приро­дою (тобто це природні речовини, які ми безпосередньо "беремо" у природи), належать: земля та її родючість (коли ми вдаємося до вирощування або будівництва на ній будь-чого), корисні копали­ни, рослинний і тваринний світ, водойми, сприятливі кліматичні умови (опади, сонячна енергія) тощо.

Використання цього різнови­ду природних ресурсів особливо характерне для сільського госпо­дарства та видобувної

промисловості. Проте слід зважати на те, що речовини природи перетворю­ються на ресурси, якщо їх застосовують в процесі вироблення благ, коли до них докладено працю людини. Поза цим процесом це прос­то речовини природи. Сонячна енергія стає ресурсом, якщо її вико­ристовують для опалення теплиць чи житла, або за її допомогою вирощують сільськогосподарські культури.

Речовини, що попередньо зазнали впливу людської праці і призначені для подальшого використання у виробничому процесі, називають сировиною (або сировинними матеріалами)

До них належать, наприклад, бавовна або льон для ткацької фабрики, залізна руда для металургійного заводу, борошно для хлі­бозаводу тощо. Частіше економісти відносять сировину до окремої групи "проміжні товари".

Капітальні ресурси (капітал) — це ті елементи виробництва, ' що зазвичай є результатом попередньої праці людини і які відігра­ють активну посередницьку роль між людиною, природними ресурсами та проміжними товарами у виробничому процесі

З їхньою допомогою людина цілеспрямовано діє на природні ресурси, або застосовує їх як обов'язкову умову виробництва това­рів і послуг.

До капітальних ресурсів належать: будинки, верстати, облад­нання, передавальні пристрої, інструменти тощо.

Капітальні ресурси — це створені людиною виробничі ресурси. Вони використовуються для полегшення самого процесу праці, а також для збільшення кількості вироблюваних за їх допомогою благ. Різноманітність застосовуваних капітальних ресурсів залежить від технологічної бази кожного суспільства. Чим розвиненішою в економічному плані є країна, тим більш високотехнологічні капіталь­ні ресурси Вона застосовує. В широкому сенсі до капітальних ресур­сів відносять широкий спектр нематеріальних обов'язкових умов сучасного виробництва: технічну інформацію, програмне забезпе­чення. Слід відрізняти капітальні виробничі ресурси від грошового капіталу.

Гроші потрібні для обслуговування виробництва, але безпосеред­ньо в процесі виробництва вони участі не беруть. Гроші належать до фінансових економічних ресурсів. На ринку вони "перетворюють­ся" на виробничі ресурси: природні, капітальні, трудові.

Трудові ресурси (праця) — це здатність людини до продуктив­ної осмисленої праці, основними складовими якої є здоров'я, розу­мові та фізичні здібності і професійні навички

Аби оцінити рівень розвитку трудових ресурсів у країні, важли­во знати кількість працездатних людей, рівень їхньої підготовлено­сті та кваліфікації. Тому кожна держава вдається до заходів з роз­витку професійних навичок, а також підвищення рівня освіти, за­гальної й технічної культури людей. Сучасне високотехнологічне автоматизоване виробництво потребує висококваліфікованих та осві­чених фахівців. Некваліфікована, важка фізична праця — це вже здебільшого з практики минулого розвитку економіки. Сьогодні в розвинених країнах світу молодь має можливість здобувати як серед­ню, так і вищу освіту.

"Трудові ресурси" — це здібності людини, її кваліфікація та професійні навички, які вона застосовує в самому процесі виготов-благ. Проте нині найважливішими для процесу виробництва стають здібності й таланти людини, пов'язані з організацією та управлінням самого виробництва. Тому в економічній науці виріз­няють такий різновид ресурсів, як підприємницькі здібності.

Підприємницькі здібності — це організаційні та управлінські здібності й навички людини щодо поєднання виробничих ресурсів з метою виробництва товарів і послуг, ґрунтованого на економіч­ній відповідальності підприємця

Наявність перелічених виробничих ресурсів є обов'язковою пере­думовою будь-якого процесу виробництва, незалежно від того, чи це праця первісної людини, котра палицею збиває плід, або ж сучас­ний процес виробництва на автоматизованому промисловому під­приємстві. Лише поєднавши всі виробничі ресурси, можна створити необхідні людям блага.

Проте слід знати, що за умов ускладнення управлінських проце­сів та мірою переходу до виробництва благ за допомогою машин і механізмів, роль і значення підприємницьких здібностей людей невпинно зростає.

Корисність — поняття виключно індивідуальне

Потреби людей, що породжуються біологічними, духовними, соціальними та іншими обстави­нами, безмежні. Неможливо задовольнити всі потреби одночасно. Людина прагне задовольнити в першу чергу ті потреби, які принесуть їй найбільшу вигоду, або, як кажуть економісти, корисність.

Корисність блага— здатність економічного блага задовольнити одну або декілька потреб людини.

У мікроекономіці існує два підходи до визначення корисності блага: кількісний (кардиналістська теорія) та порівняльний (ординалістська теорія).

Кількісний підхід побудований на безпосередньому вимірі корисності благ в умовних одиницях корисності — ютилях

У порівняльному підході конкретні цифрові значення корисності не розглядаються, а порівнюється відношення споживача до різних комбінацій благ.

Третє положення називають законом спадної Граничної корисно­сті споживчого блага (перший закон Госсена).

Що більшою кількістю блага ми володіємо, то меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Таким чином, ціна блага визначається не загальною, а його граничною корисністю для споживача.

Гранична корисність (МU) — це додаткова корисність, одержана від споживання додаткової одиниці блага або приріст сукупної ко­рисності. U — рівень корисності. Закон спадної граничної кориснос­ті стосується абсолютної більшості благ. Але він має винятки: деякі блага (антикваріат, колекціонування), а також антиблага (алкоголь, наркотики) зі збільшенням споживання мають зростаючу граничну корисність. Одиницею вимірювання корисності є ютиль.

Загальна корисність — це загальна сума задоволення від спожи­вання благ. Позначається TU.

Закон зростаючої загальної корисності полягає в тому, що з на­рощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає до певної міри. Точка насичення — це точка, у якій споживач перестає розгляда­ти додаткове споживче благо як таке, що приносить йому користь.

Корисність — поняття виключно індивідуальне. Те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншими може сприймати­ся як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме.

Споживач схильний максимізувати корисність від споживаних благ. Рівновага споживача — це оптимальний набір товарів, що максимізує корисність при певному обмеженому рівні доходу спожи­вача. Така рівновага передбачає: як тільки споживач отримує даний набір товарів — у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший. Другий закон Госсена: споживач при заданих цінах та бюджеті максимізує свою функцію корисності, якщо виконується така рівновага:

Бюджетна лінія - Геометричне місце точок, які являють собою набори товарів (Х і У), доступних покупцеві при конкретних цінах. Бюджетна лінія відображає потенціал (можливості) споживача в залежності від його доходу.

I – дохід споживача;

- ціна товару;

- кількість одиниць товару

Можливі варіанти бюджетної лінії

Крива байдужості - лінія, всі точки якої показують різні комбінації (набори) двох благ (товарів), що мають рівну (однакову) корисність для даного споживача. Крива байдужості відображає аналіз бажань або уподобань споживача. На кривій можна по­бачити комбінацію, що показує, від якої кількості товару У слід відмовитись, щоб отримати одну додаткову одиницю товару X при незмінній загальній величині корисності для споживача.

Графік споживчого вибору (рівновага споживача)

Графік споживчого вибору - взаємодія бюджетної лінії з кривою байдужості. Кри­ва U₁, розміщена нижче бюджетної лінії. Це свідчить про неповне використання доходу при придбанні даних товарів. Бюджетна лінія обов'язково має дотикатися до однієї з кри­вих байдужості.

Крива U₃, міститься вище бюджетної лінії, тобто комбінації (набори) на U₃ мають більшу корисність, але є недо­сяжними для споживача, бо перевищують можливості його доходу.

Оптимальний на­бір споживчих товарів лежить на бюджетній лінії та розміщується у найвищій із точок, досяжних покупцеві,— Е — точці дотику бюджетної лінії до кривої байдужості U₂.

Правило максимізації корисності (спожи­вацької поведінки): гроші споживача мають бути розподілені так, щоб остання грошова одиниця, яку було витрачено па придбання кожного виду товарів, приносила б однакову граничну корисність.

Математичне вираження раціональної споживацької поведінки:

Слід зазначити, що така модель раціо­нальної споживацької поведінки реально «працює» в умовах насиченості ринку спо­живчими благами. В економіці, де дефіцит споживчих товарів є звичайним явищем (як це було, наприклад, у С'РСР). поведінка спо­живача змінюється, аж до дії зворотного правила.