- •- Формувати власне ставлення до таких особистостей, як і. Франко; - Виховувати інтерес до творчості письменника.
- •2. Поетична творчість і. Франка
- •Робота за таблицею «Поетичні збірки творів і. Франка»
- •3. Поеми
- •4. Прозові твори
- •Робота з таблицею «Тематика творів і.Франка»
- •5. Драматургія
- •6. І. Франко і народна творчість
- •Робота з таблицею «Збірки творів і. Франка»
- •Орієнтовна карта для самостійної роботи
- •Матеріали для самоконтролю
- •1. Питання для самоконтролю
- •2. Закрийте колонку „Відповідь” і перевірте правильність ваших відповідей.
- •Кінцевий результат самостійного вивчення теми
УкраїнА
КВНЗ "Мелітопольський медичний коледж" ЗОР
Методична розробка
організації самостійної роботи студентів
Тема № 2: Іван ФРАНКО
(1845-1907).
Життєвий і творчий шлях.
Кількість годин 2 години
Предмет: Українська література
Спеціальність: «Лікувальна справа», «Сестринська справа», «Фармація» курс І
І. Навчальна мета:
знати:
-
Ознайомити студентів з етапами життєвого і творчого шляху І. Франка.
-
Розкрити жанрове й тематичне розмаїття творчості І. Франка.
-
Основні відомості про життя і творчість митця.
вміти
-
Дати характеристику поетичній, прозовій, драматургічній діяльності поета.
-
Визначити і схарактеризувати значення І.Франка для розвитку української літератури.
ІІ. Виховна мета:
- Формувати власне ставлення до таких особистостей, як і. Франко; - Виховувати інтерес до творчості письменника.
Віддаючи належне Івану Франкові як громадському діячеві, ученому-літературознавцеві й філософу, критику й теоретику літератури, ми найбільше уваги приділяємо в основному його спадщині — художній творчості, де з винятковою силою виявився характер Франкового обдаровання.
Іван ФРАНКО
(1845-1907)
Тема: Іван ФРАНКО
(1845-1907)
Життєвий і творчий шлях
План
1. Життєвий і творчий шлях І. Франка.
2. Поетична творчість.
3. Поеми.
4. Прозові твори.
5. Драматургія.
6. Іван Франко й народна творчість.
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в сім'ї заможного коваля і хлібороба в селі Нагуєвичі (нині Франкове) Дрогобицького повіту на Львівщині. Хоча між стареньким батьком і досить молодою матір'ю Яся (так у дитинстві називали в сім'ї Івана, також його інколи кликали ще одним іменем — Мирон) була велика вікова різниця подружжя жило у злагоді. Іван був першим сином, а тому Яків покладав на нього всі надії. Звичайно, не ковалем бажав бачити свою розумну дитину, і не хліборобом, а вченим паном, шанованої людиною. Про освіту для найстаршого сина коваль Яць дбав досить старанно. Спочатку шестирічного Івана віддали вчитися до початкової школи в Ясеницю-Сільну, звідки родом була мати. Напередодні дядько, Павло Кульчицький, трохи більше ніж за тиждень навчив племінника всьому, що сам умів: розпізнавати букви і читати, отже, Іван уже з перших днів знав і умів значно більше за інших учнів.
Між однокласниками малий Франко відрізнявся кмітливістю, рухливістю і любов'ю до походеньок. Хлоп'ячий гурток під керівництвом найменшого на зріст, але найавторитетнішого з-поміж усіх рудоголового Івася бачили то на горі Магурі, де хлопчиська обривали достиглу черешню, то на річці, де вони голіруч ловили риб то в лісі, де водилися гриби, то в кузні коваля Якова, куди привів їх Ясь на своєрідну екскурсію.
Початкова школа давала неабиякі знання, і вже за два роки Іван бездоганно читав по-українськи, по-польськи і по-німецьки, добре лічив, розв'язував задачі. Священик Йосип Левицький запрошував малого Франка до себе в гості, давав йому додому читати книги, а потім у заповіті й відписав Іванові всю власну бібліотеку.
Яків Франко прекрасно усвідомлював, що його старшенькому мало початкової сільської школи, а тому в 1864 році віддав його вчитися у Дрогобич. Вступний іспит для малого Івана закінчив тим, що його як особливо здібну дитину зарахували відразу до другого класу. Проте в класі треба було спочатку довести свої інтелектуальні переваги над паничами й заслужити авторитет в учителів, а Франко прийшов у селянському одязі, через що йому як мужицькому синові негайно відвели «ослячу» задню лавку, часто били, принижували, дорікали селянським походженням. Тяжкий психологічний пресинг, який відчув сам Франко, згодом проявиться у світовідчуваннях і стражданнях багатьох героїв його оповідань, зокрема «Олівець», «Schönschreiben», «Отець гуморист». Проте на кінець навчального року Франко виявився учнем з найкращою успішністю, за що був нагороджений книгою. Батько плакав від радості за успіхи свого сина. Мабуть, це була остання втіха, яку доля подарувала старому: скоро він помер.
Закономірно, що без батька матеріальні статки і добробут сім'ї почали занепадати. Сам Іван уже давав собі сяку-таку раду: підробляв серед ровесників написанням творів. Проте мати не могла справитися з великим господарством і ще трьома малими дітьми, крім Івана. Щоб в господарстві відчувалася чоловіча рука, Марія Миколаївна вийшла заміж за свого наймита Гриня Гаврилика. Вибір вітчима для своїх діток вона зробила дуже вдало. Гринь не тільки дбав про Івана, Захара, Онуфрія та Юлію при житті дружини, а й після її смерті в 1872 році і свого наступного одруження ставився до пасинків і пасербиці як до рідних, нікого з них не обділив і не скривдив, а Іванові допомагав навіть тоді, коли Франко одружився і вже мав своїх дітей.
Ще в гімназійні роки (а в гімназію скерував Івана і оплатив навчання вітчим) молодий Франко старався укомплектовувати для себе бібліотечку з книг українською мовою. Він багато подорожував пішки рідним краєм. Водночас хлопчина й далі підробляв репетиторством, щоб мати власну копійку.
Репетиторські заняття Франка у юнацькому віці й познайомили Івана з його першим коханням — Ольгою Рошкевич. Річ у тому, що за літо треба було «підтягнути» в навчанні священикового сина, якому загрожувало виключення. Франко погодився займатися з Ярославом Рошкевичем у нього вдома в Лолині, а там побачив Ольгу — і закохався на багато років свого життя. І хоча пізніше ще було кохання до Юзефи Дзвонковської та до Целіни Журовської, Ольга Рошкевич завжди залишалася на найвищому постаменті замилування митця.
Уже в останніх класах гімназії Франко почав друкуватися під псевдонімом Джеджалик у львівському журналі «Друг». Спочатку молодий автор звертався до історичної тематики: «Три князі на один престол» (1874), «Славой і Хрудощ» (1875), пробував перекладати «Фауста» Ґете і «Пісню про Нібелунгів».
Восени 1875 року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Вчився він так успішно, що його звільнили від оплати за навчання та ще й надали стипендію, за яку можна було прожити і прохарчуватися у Львові. Уже на першому курсі Франко здружується з Михайлом Павликом, стає членом «Академического кружка». Наступного року виходить перша Франкова книжка «Баляди і розкази».
Молодь обирає Франка секретарем журналу «Друг», але він не тільки присвячує журналові й навчанню в університеті увесь свій вільний час, а й пише повість про опришківські рухи «Петрії і Довбущуки», за розповідями вітчима компонує чудове оповідання «Вугляр», створює чудову і вже зовсім вправно написану повість «Лесишина челядь».
Вітчим, розповідаючи Іванові про свої юнацькі поневіряння на бориславських нафтопромислах, навіть не здогадувався, що його розповіді вже на ходу лягають у повісті «Борислав сміється» та «Boa constrictor».
Політичні процеси над М. Павликом та І. Франком, звинувачення їх у зв'язках з російськими революціонерами закінчилися півторамісячним ув'язненям у львівських «Бригідках» — найсуворішій тюрмі. Після такого офіційного визнання в неблагодійності Франко вже не міг розраховувати на звання студента, а до того ж, восени 1879 року його мобілізували в армію, але скоро відпустили, бо в новобранця виявився надто низький зір. Франко повернувся на навчання.
У 1887 році вийшла одна з найкращих поетичних збірок Франка «З вершин і низин». Матеріальне становище Франка в цей час було дуже сутужним. Щоб не вмерти з голоду, він повернувся в рідне село, орав і сіяв, господарював до кривавих мозолів, а ночами ще й писав. Оскільки Франко в цей час знаходився під гласним наглядом, то до нього вчащали жандарми, часто з глибокодумним виразом обличчя переглядали написане, хоч Франко добре знав, що по-українськи вони читати не вміють. Дмитро Павличко в чудовому циклі «Задивлений в будущину» про цей період в житті Франка писав так:
Він за плугом ходив
На батьківському полі
Сіяв жито й овес
І садив бараболі.
Придивлявся жандарм
До його веснування
І сміявся, й радів,
І писав справоздання.
«Все в порядку. Поет
Присмирнів, як дитина.
Обернувся бунтар
В мужика-селянина.
Ходить босий, марний,
Може, навіть голодний.
Не до віршів йому —
Він писати не годний.
Не говорить ні з ким,
Ну, хіба що з землею.
Але що та земля —
Купи шутру та глею».
Той донощик не знав
І не мав підозріння,
Що поет і дитя —
То одне сотворіння.
І не бачив той шпик,
Підглядавши з-за плота,
Що бунтар і мужик —
То єдина істота.
І не відав, що дух
Плугаря не зламати.
Що той Глей — то земля,
Всеплодющая мати.
Дітище Івана Франка — журнал «Світ», на який він збирав кошти в 1880 році і який виходив до осені 1882 року, теж почав занепадати, попри те, що це було дуже помірковане і ліберальне видання. У цей час безробітний Франко погоджується підробити трохи грошей (500 ринських) впорядкуванням архіву сім'ї депутата віденського парламенту, активного громадського діяча Івана Федоровича. Очевидно, згода на цю марудну й тяжку роботу була викликана не лише грішми, а й тим, що Франко отримував доступ до багатьох важливих документів, які йому самому як політичному діячеві й письменникові важили дуже багато.
Наприкінці зими 1885 року Франко вперше відвідав Київ. Саме тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Хорунжинською. У травні наступного року вони побралися, хоч Ольга з якоюсь містичною переляканістю ставилася до цього місяця як невдалого для одружень: мовляв, за народними віруваннями, всі подружні пари, які в травні (маю) побираються, будуть все життя «маятися», тобто жити неспокійно, мати багато випробувань у подружньому житті. На жаль, так і вийшло. Хоча Ольга народила своєму чоловікові четверо дітей, була йому вірною дружиною, а дітям турботливою матір'ю, віддала все своє придане, щоб Франко міг закінчити університетську освіту й вчитися в докторантурі, фінансувала журнал «Житє і слово», щастя обминало цю сім'ю. Франко не любив Ольгу так, як Рошкевичівну чи Юзефу, чи Целіну.
У листі до Агатангела Кримського Франко писав неоправдано жорстоко про власну дружину і холоднокровно визнавав своє індиферентне ставлення до неї: «З теперішньою жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитись з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий, і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати більшого...»
Ідея соборності України для Франка була святою. У 1889 році він прийняв студентів з України, через що у Франка було зроблено обшук, а самого його на два з половиною місяці ув'язнено. За час перебування в тюрмі поет написав оповідання «До світла!» і 49 сонетів.
За десять років Франко видав п'ятнадцять книг. До того ж, на Галичині цей у розквіті творчих сил тридцятип'ятилітній чоловік вважався одним з найталановитіших науковців та публіцистів. А 1 липня 1893 року Франкові присвоїли ступінь доктора філософії. Інша річ, що викладати у давно омріяному Львівському університеті Іванові Яковичу не довелося. Влада зробила все, щоби не дати Франкові опинитися за кафедрою університету й не дала дозволу на прийом на роботу і викладання.
Хоча Франко вже був відомим поетом і прозаїком, до 1893 року в драматургії він себе серйозно ще не пробував. Поштовхом став оголошений конкурс на кращу п'єсу, куди письменник надіслав своє «Украдене щастя». Конкурсна комісія виявилася заангажованою, і твір отримав лише третє місце. Цікаво, що «Украдене щастя» й досі успішно йде на багатьох сценах, підняті у творі проблеми сімейного щастя не втрачають своєї актуальності, а драми, які посіли перше і друге місця на тому конкурсі, вже давно нікого не цікавлять. Натомість Франко відчув, що йому під силу і цей вид літературної творчості. Письменник планував написати кілька п'єс з козацької історії, але не зреалізував свої задуми, а про опришків створив п'єсу «Кам'яна душа».
Реалізував свій талант Іван Франко і як дитячий письменник. У 1890 році в журналі для підростаючого покоління була надрукована його чудова віршована казка «Лис Микита». Пізніше Іван Якович написав для дітей цілу книжку казок з дуже вдалою назвою «Коли ще звірі говорили».
У 1895 Франко балотувався до сейму, але вибори програв через нечесне з боку влади ведення передвиборчих перегонів. З цієї ж причини він не зміг стати депутатом і в 1898 році.
У 1896 році сорокарічний автор представив ліричну драму «Зів'яле листя», яку критика зустріла неоднозначно.
А тим часом почалися негаразди зі здоров'ям. Операція на очах, переслідування з боку поляків за статтю «Поет зради» про Адама Міцкевича, нервова хвороба дружини, смерть найстаршого сина Андрія... І все це припало на один 1897 рік. А наступний рік став для Івана Франка ювілейним — 25-років його творчої діяльності. Зважаючи на тяжке матеріальне становище ювіляра, студенти зібрали йому в подарунок тисячу злотих. Здавалося б, в ювілейний рік громадськість і критика мали бути трохи уважнішими до хворого митця. Проте газета «Буковина» публікує в'їдливу статтю О. Маковея «Любить чи не любить (Громи на д-ра Івана Франка)». Майже одночасно з'явилася ще одна жорстока за змістом рецензія на те ж «Зів'яле листя» — «Смутна поява».
Незважаючи на вкрай несприятливі умови, Франко не полишає творчості й громадської діяльності. У 1905 році він пише геніальний твір — поему «Мойсей». Мало не заставивши власний будинок у банку, Франко видає «Нарис історії української літератури» (написаний протягом 1906—1907 років), який не втратив своєї актуальності й досі. Вчена рада Харківського університету присуджує Івану Яковичу почесний ступінь доктора російської словесності.
У 1908 році у Франка почався прогресуючий параліч рук, який характерний для тяжких видів артриту. Ні стаціонарне, ні амбулаторне лікування, ні курортні умови у Криворівні не давали полегшення хворому. Зважаючи на тяжкий перебіг хвороби і сімейне матеріальне неблагополуччя Франка, Наукове товариство імені Тараса Шевченка встановило йому пенсію в розмірі 200 корон щомісяця досмертно.
Сорокарічний ювілей творчої діяльності Франка Галичина святкувала дуже пишно, хоча письменник був категорично проти будь-якої бутафорщини. Він навіть категорично відмовився сісти у Львівській філармонії у приготовлену для нього окрему ложу із золотою лірою, а вибрав скромне місце у другому ряді партера. У відповідь на прохання перейти у відведене йому почесне місце, Франко роздратовано відповів: «Я лише пастух свого народу, і така ложа не для мене...»
Перша світова війна завдала нового удару по сім'ї Франка. Один з його синів був командиром ескадрильї січових стрільців, дочка Ганна опинилася в Києві. Поет тяжко переносив розлуку з дітьми, а від доньки навіть вимагав дотримання родинного обов'язку — опіки старим хворим батьком, а не патріотичної діяльності. Франкова дружина в цей час перебувала у психіатричній клініці, а прикутого до ліжка поета не було кому доглядати. Друзі влаштували Франка у госпіталь для січових стрільців, але він рвався додому і цим лише прискорював трагічну розв'язку свого життя. За два з половиною місяці до смерті він написав заповіт, за яким свій архів заповідав Науковому товариству імені Т. Шевченка, а майно залишав дітям. З 2 квітня 1916 року у львівських газетах щодня почали поміщати бюлетень про стан здоров'я Франка.
28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня 1916 року труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника був споруджений пам'ятник: висічену на камені фігуру робітника-каменяра.
1964 року перед фронтоном Львівського університету імені Івана Франка поставлено йому пам'ятник.
Короткі відомості про життєвий і творчий шлях І. Франка
Дата |
Подія |
27 серпня 1856 |
Народився у с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині (тепер Львівська обл.) у родині коваля |
1862–1864 |
Навчався в початковій школі в с. Ясениця Сільна |
1864–1867 |
Навчався в школі при василіанському монастирі в Дрогобичі |
1867–1875 |
Навчався у Дрогобицькій гімназії |
1874 |
Ранні вірші Франка надруковані в журналі «Друг». |
1875 |
Стає студентом Львівського університету філософського факультету |
1876 |
Вийшла у світ перша збірка «Баляды і росказы» |
1877 |
Надруковано «Бориславські оповідання». Перший арешт Франка |
1878 |
Очолює видання першого в Україні революційно-демократичного журналу «Громадський друг» (Дзвін», «Молот») |
1880 |
Другий арешт. Поява циклу поезій «Думи пролетарія» |
1881 |
Видає журнал «Світ» |
1881–1882 |
Написано повісті «Борислав сміється» і «Захар Беркут» |
1883 |
Працює в редакції журналу «Зоря», входить до складу редакції газети «Діло» |
1885–1886 |
Відвідує Київ, там одружується з Ольгою Хоружинською |
1887 |
Створює поетичну збірку «З вершин і низин» |
1893 |
У Віденському університеті І Франко захистив дисертацію |
1896 |
Створено поетичну збірку «Зів’яле листя» |
1897 |
Збірка «Мій Ізмарагд» |
1900 |
Видано збірку «Із днів журби», повість «Перехресні стежки» |
1905 |
Поема «Мойсей» |
1906 |
Харківський університет присвоїв письменнику науковий ступінь доктора російської словесності |
1914 |
Святкування 40-літнього ювілею творчої діяльностіІ. Франка |
28 травня 1916 |
Смерть І. Франка; поховання його у Львові на Личаківському кладовищі |