Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Київ 2009.doc
Скачиваний:
58
Добавлен:
16.11.2018
Размер:
559.1 Кб
Скачать

Київ 2009

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ I ПРАВА

Лекція 1. Поняття, походження і класифікація держав

1. Поняття, ознаки і сутність держави.

2. Організація соціальної влади в додержавному (первісному)

суспільстві.

3. Походження держави

4. Класифікація держав.

5. Правова держава і громадянське суспільство.

1. Поняття, ознаки і сутність держави

Держава є одним із найскладніших суспільних явищ. Ця склад­ність, а також та велика роль, яку держава відіграє в суспільному житті, завжди привертали до неї увагу численних дослідників. Але в різні часи навіть саме поняття держави визначали по-різ­ному. За далекої античності видатний давньогрецький учений і філософ Аристотель визначав державу як зосередження всіх розумових та моральних інтересів громадян. Давньоримський політичний діяч, оратор і письменник Цицерон розумів державу як союз людей, об'єднаних ідеями загальної корисності та спра­ведливості. У першій половині XX століття після створення Ліги Націй стали виникати проблеми з визначенням того, хто міг стати її членом. По суті питання полягало в тому, які ознаки повинна мати держава. Відповідь на це питання намагалися дати ще в 1933 році на міжнародній конференції в Монтевідео. Прийнята на ній Заключ­на Конвенція визначила, що держава як суб'єкт міжнародного права повинна мати такі ознаки: а) постійне населення, б) певну територію, в) уряд, г) здатність вступати у зносини з іншими державами. У вітчизняному правознавстві довгий час панував класовий підхід до оцінки всіх соціальних явищ. У відповідності з ним держава визначалась як знаряддя в руках панівного класу для приборкання та забезпечення покори всіх інших класів.

Нині призначення держави вбачається уже не в здійсненні насилля щодо певної частини громадян, її головним завданням визначається створення і забезпечення таких відносин у суспіль­стві, які б якнайбільше сприяли задоволенню потреб та інтересів кожної людини, незалежно від того, до якої соціальної групи вона належить. Зважаючи на це і враховуючи, що в сучасних умовах класові ознаки та відмінності в загальноприйнятому їх розумін­ні виявляються не так виразно, як раніше, у визначенні поняття держави класові ознаки спеціально не підкреслюються.

Отже, в сучасному розумінні держава це особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління й примусу і здатна надавати своїм велін­ням загальнообов'язкової сили.

Держава має ряд ознак, які принципово відрізняють її від усіх інших соціальних організацій — політичних партій, професій­них спілок, релігійних організацій, органів місцевого самовря­дування, інших об'єднань громадян. До таких основних ознак держави відноситься те, що вона:

• є офіційним представником усього суспільства і виступає від його імені як всередині країни, так і за ЇЇ межами;

• має політичний характер, тобто основним її призначенням є здійснення владних, управлінських функцій у суспільстві Ці функції реалізуються в діяльності спеціальних структур, які виступають від імені держави і називаються державними органами (державним апаратом);

• володіє спеціальним апаратом управління і примусу, повно­важення якого поширюються на все суспільство;

• здатна надавати своїм велінням (рішенням) загальнообо­в'язкової сили, яка забезпечується можливістю застосування державного примусу;

• організовує поділ населення за територіальною ознакою. Держава не може існувати без певної території, тобто визначеної кордонами держави частини земної поверхні, на якій веління даної держави є загальнообов'язковими для всіх, хто на ній пе­ребуває. Тому з виникненням держави залежність людей від вла­ди визначається передусім фактом перебування або народження на території певної держави, а не їх належністю до певного роду чи племені, тобто за ознакою крові, як це було в первісному, до-державному суспільстві;

• єдиний у суспільстві суб'єкт, що володіє суверенітетом, який слід розуміти як верховенство, незалежність, єдність та не­подільність державної влади.

Верховенство державної влади означає, що в межах території держави немає і не може існувати будь-яких суб'єктів, здатних якимось чином обмежувати владні повноваження держави чи впливати на їх здійснення. Саме ця ознака суверенітету держави зумовлює, наприклад, те, що правила поведінки, які формулю­ються державою в законах та інших нормативно-правових актах, не підлягають затвердженню іншими структурами й мають без­перечне верховенство над правилами, що випливають зі звичаїв, встановлюються актами громадських об'єднань тощо.

Незалежність державної влади означає її самостійність і неза­лежність від інших держав при прийнятті рішень, що стосують­ся як питань внутрішнього життя держави, так і її відносин з іншими державами та міжнародними організаціями.

Єдність державної влади означає, що єдиним джерелом влади в державі є народ і лише народ може вирішувати питання про організаційні форми й межі здійснення належної йому влади.

Неподільність державної влади означає, що вона буде реальною і може забезпечувати повне й ефективне виконання покладених на неї завдань лише за умови, що їй повністю, без будь-яких вик­лючень, притаманні верховенство, незалежність і єдність. Тому намагання обґрунтувати існування "обмеженого" або "часткового" державного суверенітету є безпредметними, оскільки в них йдеть­ся про явища, які в принципі не можуть існувати;

• організовує і здійснює збирання податків. Функціонування держави, утримання й діяльність державного апарату вимагають певних коштів. Ці кошти формуються шляхом встановлення і збирання податків, тобто обов'язкових платежів, що стягуються державою з громадян та організацій до державного бюджету. Одержані таким чином кошти використовуються державою у від­повідності з потребами усього суспільства;

• має свою офіційну символіку. Державні символи — це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її су­веренітет. Конституція України (стаття 20) встановлює такі сим­воли нашої держави — Державний Прапор, великий і малий Державні Герби, Державний Гімн — і викладає їхню загальну характеристику. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

У деяких державах можуть запроваджуватися й інші держав­ні символи — державні кольори, державна печатка, державний девіз. Девіз держави — це короткий вислів, у якому знаходять своє вираження найвищі цінності даної держави. Наприклад, девіз ФРН — "Єдність, закон і свобода", Великобританії — "Бог і право особи". У більшості випадків девіз держави розміщується на її гербі, але може бути зафіксований безпосередньо в Основному законі, як це зроблено, наприклад, у статті 2 Конституції Франції, де говориться: "Девіз Республіки — Свобода, Рівність, Братерство".

З огляду на загальні ознаки держави, її сутність вбачається в тому, що вона виступає організатором і гарантом здійснення певного типу суспільних відносин.

У сучасній загальній теорії держави і права існує два основних підходи до подальшої конкретизації вказаних основних ознак держави. Один із них робить наголос на владних функціях держави і виходить з того, що держава є насамперед особливою терито­ріальною організацією політичної влади в суспільстві. Інший — розглядає державу як універсальну організацію країни, соціаль­не призначення якої не обмежується тільки політичною сферою, а її діяльність — тільки здійсненням влади. Держава в цьому ви­падку розуміється як суб'єкт економічної, політичної, соціальної, духовної і правової сфер життя суспільства; роль та призначення держави полягає як у здійсненні влади, так і в забезпеченні за­гальносуспільних потреб. Послідовний розгляд держави з цих точок зору дозволяє розкрити різні її властивості і розглядати як суверенну, найвищу за силою свого впливу, універсальну за при­значенням соціальну організацію регулювання та забезпечення вирішення загальних справ народу та населення, безпечного існування країни, яка офіційно та легітимне представляє її у зов­нішніх стосунках, побудована за ієрархічним принципом, лега­лізовано застосовує примус у внутрішній та зовнішній сферах суспільного життя.

Слід, однак, мати на увазі, що сучасна держава хоча й є фор­мою організації інтересів усіх членів суспільства, але не об'єднує їх абсолютно в усіх сферах і аспектах життя. Поряд із загально­суспільними існують інтереси особливі й індивідуальні, що відо­бражуються, гарантуються і охороняються відповідними соціаль­ними об'єднаннями (профспілками, політичними партіями, твор­чими спілками і т.д.) чи особисто людиною. Держава не повинна втручатися у сферу цих інтересів, але її обов'язком є забезпечення їх реалізації, гарантування й охорона від безпідставного втручання з боку інших суб'єктів.