Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
14. город и село.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
18.11.2018
Размер:
146.94 Кб
Скачать

Тема 14. Соціологія міста і села план

1. Соціологія міста: історія розвитку, предмет, основні категорії.

2. Урбанізація і системи розселення.

3. Типологія і спосіб життя сільських поселень.

4. Українське село в координатах соціологічного погляду

1. Соціологія міста: історія розвитку, предмет, основні категорії

Соціології міста і села, попри свої специфічні особливості, мають багато спільного, оскільки вивчають соціально-територіальні спільноти, наділені такими системоутворюючими ознаками, як економічні, соціальні, політичні та духовні зв’язки.

Соціологія міста — це галузь соціологічної науки, яка вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку міста як однієї з форм соціально-територіальної організації суспільства.

Становленню соціології міста сприяли емпіричні дослідження у США в 20—30-ті роки XX ст. (Р. Парк, Е. Берджесс, P. і X. Лінд, Р. Маккензі). Її теоретичні засади закладені працями М. Вебера, К. Бюхера і Г. Зіммеля.

М. Вебер місто вважав складним комплексом явищ, конкретним історичним утворенням, сформованим на перетині складних соціально-політичних і військових процесів. Воно має складну соціальну структуру, (у ньому живуть як виробники, так і споживачі), яскраво виражений торгово-промисловий характер.

Г. Зіммель вивчав особливість міських форм життя, приділяючи особливу увагу основним формам соціальної взаємодії — соціальному розшаруванню, конкуренції, безтурботному ставленню до навколишнього середовища, соціальній диференціації тощо.

Як особлива галузь, соціологія міста оформилась у межах чиказької школи (20—30-ті роки XX ст.). Її лідери — Р. Парк, Е. Берджесс, Л. Вірт — головне завдання вбачали у віднайдені механізмів просторової організації міста, уявляючи його соціальною лабораторією, в якій можна вивчати людську природу і зміст суспільного життя. Міську спільноту розглядали вони як мозаїку різних соціальних груп, кожна з яких претендувала на певну територіальну зону.

У 60-ті роки в західній соціології сформувалася критична школа, яка особливу увагу приділяла аналізу причин нерівності й структурних конфліктів у містах; а у 80-ті роки у західній соціології переважали дослідження впливу нових технологій на розвиток міст, різних аспектів урбанізації.

В Україні соціологія міста почала розвиватись в 50-их pp., коли швидке зростання кількості міст гостро поставило проблему про шляхи їх подальшого розвитку.

Загалом, у західній і вітчизняній соціології виділилось три основних напрямки, в яких проводить свої дослідження соціологія міста.

Перший напрям охоплює такі питання як специфіка урбанізації в різних соціальних умовах, взаємозв'язок урбанізації та індустріалізації, проблеми управління, соціального прогнозування і планування міста.

Другий напрям виявляє своїм предметом дослідження внутрішньої структури міста, вивчення у цьому зв'язку соціально-демографічної і соціально-професійної структури міста, особливостей функціонування його соціальних інститутів, міського способу життя та міської культури.

Третій напрям соціологічного дослідження міста передбачає аналіз закономірностей змін у розвитку і функціонуванні міста, звертає увагу на його соціальну інфраструктуру (різні форми побутового, соціального і культурного обслуговування).

Таким чином, до кола проблем, які досліджує соціологія міста можна віднести такі:

  • визначення ролі міста у суспільному житті;

  • основні причини появи місті фактори, що впливають на їх розвиток;

  • соціальна структура населення міст;

  • соціальна стратифікація міста та соціальна мобільність у ньому;

  • особливості міського способу життя і міської культури;

  • соціальна природа урбанізації;

  • соціальна і культурна роль міст;

  • соціальні фактори і наслідки міграції населення;

  • типологія міст та ін.

До категоріального апарату соціології міста відносяться такі поняття як місто, соціальна структура міста, соціальні стратифікація міста, урбанізація, міська культура, міський спосіб життя та. ін.

Місто — це територіально сконцентрована форма розселення людей, зайнятих переважено несільськогосподарською діяльністю, що характеризується значною густотою населення, специфічними соціальними функціями та особливою культурою поведінки

Отже, місто як тип поселення характеризується такими ознаками:

  • висока концентрація населення на обмеженій території;

  • яскраво виражений поділ праці, який проявляється в розмаїтті форм, сфер і напрямків діяльності людей, зайнятих переважно несільськогосподарською діяльністю;

  • виконання соціальних функцій, що визначають місто як центр політичного, економічного, культурного та духовного життя;

  • поглиблена соціальна стратифікація, що виявляється в значній соціальній і професійній неоднорідності населення;

  • розгалужена соціальна інфраструктура;

  • специфічний спосіб життя та культура поведінки населення. Місто виконує ряд важливих соціальних функцій:

  • економічна функція забезпечує ефективне використання індустріального і науково-технічного потенціалу, трудових і природних ресурсів;

  • екологічна — забезпечує доцільне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища;

  • демографічна — забезпечує формування населення міста, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів, охорону здоров'я;

  • соціально-побутова функція зв'язана з організацією побуту, задоволенням побутових потреб населення;

  • суспільно-політична — зв'язана з організацією політичного життя;

  • культурно-виховна — з організацією системи освіти, виховання і культурницько-освітньої діяльності.

Специфіка міста визначає його основні соціальні функції:

  1. господарсько-економічна — організація механізму виробництва на підставі функціонування різних галузей промисловості;

  2. соціальна — втілена у діяльності соціальної сфери, яка охоплює послуги торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку, житлового будівництва, соціального забезпечення, медичного обслуговування тощо;

  3. культурно-освітня — реалізується через надання людині вищої, середньої спеціальної освіти через створення дозвільної та рекреаційної інфраструктур;

  4. управлінсько-адміністративна — здійснюється шляхом продовження адміністративної влади різними державними та соціальними органами.

Спроби класифікації міст були зроблені за трьома основними критеріями:

  • за величиною (за кількістю жителів);

  • за адміністративними функціями;

  • за специфічними функціями.

За величиною виділяють такі міста:

  • найбільші міста, чисельність жителів в яких перевищує 1 млн. чол. В Україні таких міст п'ять – Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк.

  • великі міста — чисельністю від 250 тис. до 1 млн. чол.

  • середні міста — від 100 тис. жителів до 250 тис.

  • невеликі міста, від 50 до 100 тис. чол.

  • малі міста — до 50 тис. жителів.

За адміністративними функціями в Україні виділяють такі міста:

  • столичні. В Україні таких міст два — столиця України — Київ та столиця Автономної Республіки Крим — Сімферополь.

  • обласні центри. В Україні таких міст 24.

  • - міста республіканського підпорядкування. В Україні це Київ та Севастополь. Ці міста за юридичним статусом прирівнюються до областей.

  • міста обласного підпорядкування, що прирівнюються за юридичним статусом до району;

  • районні центри. Слід зазначити, що деякі районні міста є також містами обласного підпорядкування.

За специфічними функціями виділяють такі міста:

  • промислові (індустріальні) центри;

  • транспортні центри (вузли);

  • культурні центри;

  • курортно-оздоровчі центри;

  • освітньо-наукові центри;

  • релігійні центри та ін.

В Україні найбільше міст з кількістю мешканців 10— 19,9 тис. (35,1%), а також 20—49,9 тис (28%). Кожне дев’яте місто налічує від 5 до 9,9 тис. мешканців. Отже, практично кожне друге українське місто є малим. До групи середніх відносять 53 міста (11,8%), великих — 24 міста (5,4%), дуже великих — 16 (3,6%). До групи найбільших належить 10 міст (2,2%), з яких 5 мають населення більше 1 млн. осіб. У них мешкає 36% населення.