Розділ 1 Теоретичні основи управління конкурентоспроможністю підприємства

1.1 Економічна суть конкурентоспроможності підприємства

Актуальність вивчення конкурентоспроможності підприємства на теоретичному і методичному рівнях обумовлюється наявністю тради­ційних і нових дискусійних питань, пов'язаних і принциповим значен­ням конкурентоспроможності у забезпеченні успішного функціонування підприємства (особливо з позицій стратегічного розвитку), а також проявами зміни природи конкуренції і самого підприємства в сучасно­му світі. Така ситуація спонукала до формування широкого спектру тлумачень цього поняття (з різними рівнями деталізації та конкретиза­ції), а також різноманітних, не завжди достатньо аргументованих, ме­тодик оцінювання конкурентоспромо-

жності підприємств, які використо­вуються в управлінні конкурентоспромо-

жністю.

Конкурентоспроможність підприємств необхідно розгля­дати з урахуванням ієрархічності цього поняття, зважаючи на існування причинно-наслідкових зв'язків та супідрядності кон­курентоспроможності на усіх рівнях управління економікою (держава, підприємство, продукція).

Нинішній етап досліджень проблематики конкурентоспроможності характеризується відокремленим вивченням конкурентоспроможності держави, галузей, регіонів, підприємств. Це призвело до ігнорування принципу ієрархічності проблеми конкурентоспроможності і, як наслідок, відсутності наскрізних критеріїв і узгодженої конкурентної, регіональної, галузевої політики держави і конкурентної політики окремих підприємств. Конкурентоспроможність підприємства - комплексне, багатофакторне поняття, яке складно піддається економічній інтер­претації. Бажання фахівців виявити економічну сутність конкурентосп­роможності підприємства обумовило існування значної кількості різно­манітних формулювань, а динамічні зміни ринкового середовища спо­нукали до спроб їх урахування у визначенні конкурентоспроможності підприємств. Цими обставинами пояснюється несталість термінології і, відповідно, теоретичних і методологічних засад управління конкурен­тоспроможністю підприємств, а також різний рівень їх глибини і конк­ретизації.

Попередньо варто нагадати тезу, про те що: нині не перспективно виокремлювати (і тим більше окремо досліджува­ти) поняття внутрішньої і міжнародної конкурентоспроможності підпри­ємств. Можна повністю погодитися з висновком О. Ідрісова, який за­значає, що лібералізація національної економіки перетворила внутрі­шній ринок на частину загального, глобального. І хоча цей висновок сформульовано щодо економіки Росії, його доцільно поширити й на ві­тчизняну економіку.

Ці аргументи підкреслюють важливість та актуальність проведення теоретичних досліджень сутності конкурентоспроможності підприємств. Аналіз наукових джерел показує, що переважна біль­шість авторів у загальному розумінні визначають конкуренто­спроможність підприємства як певну перевагу відносно конку­рента. Залежно від мети та об'єкта аналізу це поняття уточнюється і деталізується.

Складність економічної інтерпретації поняття конкурентоспроможнос­ті підприємства обумовлюється й наявністю в наукових джерелах обширного спектру досліджень різних аспектів конкурентоспроможності:

• технологічна конкурентоспроможність;

• фінансово-економічна конкурентоспроможність;

• маркетингова конкурентоспроможність;

• кадрова конкурентоспроможність;

• конкурентоспроможність виробництва;

• конкурентоспроможність підприємства на ринку робочої сили;

• конкурентоспроможний потенціал підприємства;

• конкурентоспроможність інформаційної системи;

• конкурентоспроможність виробничого потенціалу; запас конкурентоспроможності;

• конкурентоспроможність як наявність конкурентних переваг; базове поняття (конкурентоспроможність продукції) і базовий рі­вень (конкурентоспроможність підприємства); конкурентоспроможність цінних паперів; конкурентоспроможність підприємства як товару, що має ринко­ву вартість на фондових ринках (курс акцій, ринкова вартість бі­знесу) та інвестиційну вартість на ринку капіталів (вартість інве­стицій в існуючий бізнес і його диверсифікацію)¹³. Найзагальнішим і найчастіше вживаним визначенням конкурентоспроможності підприємства вважається його здатність (спроможність) конкурувати, протистояти певним чинникам і обставинам, боротися за існування і розвиток підприємства тощо.

Од­нак дослідження глибинних, сутнісних аспектів конкурентоспроможності демонструє значні розбіжності у трактуванні цього складного і ємкого поняття. Сучасні наукові дослідження демонструють широкий спектр визначень конкурентоспроможності підприємства: від узагальнених і таких, що стали традиційними, до конкретизованих, що містять у собі не лише розуміння авторами сутності конкурентоспроможності підпри­ємства, а й окремі аспекти методології її оцінювання чи управління.

Широким поглядом на розуміння сутності конкурентоспроможності підприємства відрізняється точка зору X. А. Фасхієва і Є. В. Попової, які вважають, що конкурентоспроможність обумовлюється трьома ознаками: задоволення споживачів і їх готовність до повторної купівлі продукції підприємства; відсутність претензій до підприємства з боку суспільства і партнерів; задоволеність персоналу від роботи на даному підприємстві⁷⁷. Таке трактування можна вважати спрощеним варіантом багатокритеріального підходу до розгляду сутності конкурентоспромо­жності, однак він заслуговує на увагу, оскільки охоплює важливі, хоча й малодосліджені, аспекти конкурентоспроможності, насамперед - кон­курентоспроможність підприємства на ринку робочої сили. Цей напрям буде розгорнуто у наступних розділах даного дослідження.

Отже, окреслення формування власного розу­міння конкурентоспро- можності підприємства - систематизація відомих наукових тлумачень сутності конкурентоспроможності підприємства - дає змогу виявити позитивні тенденції досліджень, а також окреслити недолі­ки, обмеження і прогалини кожного з розглянутих наукових підходів:

• на сьогодні не вироблено єдиного підходу до розуміння сутності конкурентоспроможності підприємства з урахуванням сучасних уявлень про зміну природи конкуренції у суспільстві, заснованому на знаннях, а також її сприйняття як власне нинішньої і перспекти­вної спроможності на засадах інноваційного розвитку продукувати і постачати споживачеві продукцію, що відповідає його вимогам;

• переважна більшість визначень сутності цього поняття зорієнто­вано на поверхневий, очевидний аспект конкурентоспроможнос­ті (об'єктивно-суб'єктивне бачення рівня задоволення потреб),

який доцільно розглядати лише як зовнішній прояв сутнісних, глибинних процесів створення товару на всіх стадіях його жит­тєвого циклу.

Дослідження підходів до розуміння сутності конкурентоспроможно­сті підприємства дало змогу виявити потребу в зміні пріоритетів її трак­тування, що пов'язується зі зміною природи самого підприємства, а та­кож природи конкуренції у сучасному глобалізованому світі. Резуль­тати аналізу дозволили окреслити тенденцію у розумінні кон­курентоспроможності: від кількісно-якісних характеристик про­дукції (послуг) до формування і накопичення компетенцій підпри­ємства, спроможних забезпечити виробництво конкурентосп­роможної продукції, від зосередження на поточному моменті до орієнтації на перспективу; від статичних характеристик до ви­користання засобів динамічного розвитку, гнучкості.

Друга передумова формування власного бачення сутності конку­рентоспроможності - виявлення взаємозв'язку ключових економі­чних понять сучасної науки - конкурентоспроможності, проду­ктивності та ефективності діяльності підприємства, оскільки аналіз поданих вище тлумачень показав відсутність одностай­ності науковців у вирішенні цього питання.

Багато дослідників справедливо зазначають, що критерії еконо­мічної ефективності підприємства і критерії конкурентоспро­можності знаходяться у єдності, але не співпадають: це розме­жована єдність, паралельна єдність. У цьому контексті Ю. Ю. Александрова, В. В. Брюханов, Т. В. Зеленська справедливо за­значають, що нині вітчизняні управлінці орієнтуються на досягнення високих фінансових і господарських показників, а не на підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Р. А. Фатхутдінов доводить, що конкурентоспроможність підприємс­тва є первинною, а ефективність - вторинною. Свій висновок він аргуме­нтує тим, що за умови відсутності конкурентоспроможних товарів діяль­ність підприємства не може бути ефективною. В. Л. Бєлоусов також по­діляє думку про те, що конкурентоспроможність є чинником підвищення (зміни) ефективності діяльності підприємства.

Подібної думки дотримуються І. О. Піддубний і А. І. Піддубна: вони вважають, що конкурентоспроможність є одним з критеріїв ефективності , а ефективність як базова топ-характеристика господарської дія­льності будь-якого суб'єкта - це результативність операційних проце­сів підприємства або його бізнес-діяльності загалом. При цьому крите­ріями ефективності (відповідно до трьох методологічних підходів ви­значення ефективності) ці науковці визначають: ступінь досягнення цілей підприємства на основі співвідношення «результат/ціль» (за ці­льовим підходом); рівень взаємодії підприємства із зовнішнім середо­вищем і стан повного циклу «вхід (витрати) - процес - вихід (результа­ти)» (за системним підходом)»; здатність підприємства зберігати свої позиції як елемента складнішої системи, при цьому поглинаючи, пере­робляючи і повертаючи ресурси у зовнішнє середовище (за організа-ційно-поведінковим підходом). Такий підхід створює передумови до ототожнення понять конкурентоспроможності та ефективності, а вико­ристання критерію конкурентоспроможності як визначника ефективно­сті без урахування зворотного зв'язку є однобоким.

Протилежне, однак неоднозначне, визначення конкурентоспромо­жності підприємства, сформульоване В. В. Алещенком, як ступеня ефективності суб'єкта при виконанні свого призначення⁸³. Враховуючи, що ефективність є відносною характеристикою, важко інтерпретувати термін «ступінь ефективності», що потребує додаткових досліджень співвідношення сутнісних характеристик ефективності і конкурентосп­роможності у напрямі врахування зростаючої ролі споживачів (корис­тувачів інформації) про конкурентоспроможність підприємств.

С. Керто вважає, що результативність - це показник, який характери­зує уміння менеджменту підприємства досягти поставлених організаційних цілей у процесі використання своїх ресурсів (якщо підприємство викорис­товує свої ресурси для досягнення поставлених цілей, то діяльність є ре­зультативною). Під продуктивністю С. Керто розуміє характеристику кількі­сного і якісного використання ресурсів у процесі виготовлення кінцевого продукту (чим більше ресурсів втрачено або не використано у виробничо­му процесі, тим більш непродуктивною є діяльність). При такому підході по­казник ефективності є узагальнюючим для двох попередніх: діяльність ефективна за умови високої результативності і продуктивності. Такий під­хід видається прийнятним у поясненні взаємозв'язку досліджуваних еконо­мічних понять, однак відсутність у цьому взаємозв'язку авторського бачен­ня конкурентоспроможності підприємства обмежує подальші дослідження який доцільно розглядати лише як зовнішній прояв сутнісних, глибинних процесів створення товару на всіх стадіях його жит­тєвого циклу.

Дослідження підходів до розуміння сутності конкурентоспроможно­сті підприємства дало змогу виявити потребу в зміні пріоритетів її трак­тування, що пов'язується зі зміною природи самого підприємства, а та­кож природи конкуренції у сучасному глобалізованому світі. Резуль­тати аналізу дозволили окреслити тенденцію у розумінні кон­курентоспроможності: від кількісно-якісних характеристик про­дукції (послуг) до формування і накопичення компетенцій підпри­ємства, спроможних забезпечити виробництво конкурентосп­роможної продукції, від зосередження на поточному моменті до орієнтації на перспективу; від статичних характеристик до ви­користання засобів динамічного розвитку, гнучкості.

Друга передумова формування власного бачення сутності конку­рентоспроможності - виявлення взаємозв'язку ключових економі­чних понять сучасної науки - конкурентоспроможності, проду­ктивності та ефективності діяльності підприємства, оскільки аналіз поданих вище тлумачень показав відсутність одностай­ності науковців у вирішенні цього питання.

Багато дослідників справедливо зазначають, що критерії еконо­мічної ефективності підприємства і критерії конкурентоспро­можності знаходяться у єдності, але не співпадають: це розме­жована єдність, паралельна єдність. У цьому контексті Ю. Ю. Александрова, В. В. Брюханов, Т. В. Зеленська справедливо за­значають, що нині вітчизняні управлінці орієнтуються на досягнення високих фінансових і господарських показників, а не на підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Р. А. Фатхутдінов доводить, що конкурентоспроможність підприємс­тва є первинною, а ефективність - вторинною. Свій висновок він аргуме­нтує тим, що за умови відсутності конкурентоспроможних товарів діяль­ність підприємства не може бути ефективною. В. Л. Бєлоусов також по­діляє думку про те, що конкурентоспроможність є чинником підвищення (зміни) ефективності діяльності підприємства.

Подібної думки дотримуються І. О. Піддубний і А. І. Піддубна: вони вважають, що конкурентоспроможність є одним з критеріїв ефективності , а ефективність як базова топ-характеристика господарської дія­льності будь-якого суб'єкта - це результативність операційних проце­сів підприємства або його бізнес-діяльності загалом. При цьому крите­ріями ефективності (відповідно до трьох методологічних підходів ви­значення ефективності) ці науковці визначають: ступінь досягнення цілей підприємства на основі співвідношення «результат/ціль» (за ці­льовим підходом); рівень взаємодії підприємства із зовнішнім середо­вищем і стан повного циклу «вхід (витрати) - процес - вихід (результа­ти)» (за системним підходом)»; здатність підприємства зберігати свої позиції як елемента складнішої системи, при цьому поглинаючи, пере­робляючи і повертаючи ресурси у зовнішнє середовище (за організаційноповедінковим підходом). Такий підхід створює передумови до ототожнення понять конкурентоспроможності та ефективності, а вико­ристання критерію конкурентоспроможності як визначника ефективно­сті без урахування зворотного зв'язку є однобоким.

Протилежне, однак неоднозначне, визначення конкурентоспромо­жності підприємства, сформульоване В. В. Алещенком, як ступеня ефективності суб'єкта при виконанні свого призначення. Враховуючи, що ефективність є відносною характеристикою, важко інтерпретувати термін «ступінь ефективності», що потребує додаткових досліджень співвідношення сутнісних характеристик ефективності і конкурентосп­роможності у напрямі врахування зростаючої ролі споживачів (корис­тувачів інформації) про конкурентоспроможність підприємств.

С. Керто вважає, що результативність - це показник, який характери­зує уміння менеджменту підприємства досягти поставлених організаційних цілей у процесі використання своїх ресурсів (якщо підприємство викорис­товує свої ресурси для досягнення поставлених цілей, то діяльність є ре­зультативною). Під продуктивністю С. Керто розуміє характеристику кількі­сного і якісного використання ресурсів у процесі виготовлення кінцевого продукту (чим більше ресурсів втрачено або не використано у виробничо­му процесі, тим більш непродуктивною є діяльність). При такому підході по­казник ефективності є узагальнюючим для двох попередніх: діяльність ефективна за умови високої результативності і продуктивності. Такий під­хід видається прийнятним у поясненні взаємозв'язку досліджуваних еконо­мічних понять, однак відсутність у цьому взаємозв'язку авторського бачен­ня конкурентоспроможності підприємства обмежує подальші дослідження.

Розмежовуючи поняття продуктивності та ефективності, Д. Бодді і Р. Пейтон зазначають: «Продуктивність - це відношення використаних ресурсів до обсягу виробленої продукції чи послуг; ефективність пов'язана з широкими завданнями організації. Уявіть собі продукти­вну, але не ефективну організацію. Це означає, що вона використовує ресурси для виробництва нікому не потрібних товарів. Ефективність - показник ступеню, з яким організація виконує свої завдання і задово­льняє очікування представників зацікавлених груп». Однак у своєму баченні співвідношення згаданих понять Д. Бодді і Р. Пейтон не виок­ремлюють місця конкурентоспроможності підприємства.

В. Стівенсон пропонує своє, відмінне від попереднього, бачення співвідношення ефективності та продуктивності: «Ефективність - вужче поняття: отримати максимум з наявних ресурсів. Продуктивність - ши­рша концепція, у якій передбачено ефективне використання всіх мож­ливих ресурсів». З іншого боку, визначення конкурентоспроможності підприємства, сформульоване В.Стівенсоном, є тотожним трактуванню ефективності Д. Бодді і Р. Пейтона. В.Стівенсон визначає конкуренто­спроможність підприємства так: «Конкурентоспроможність - це наскі­льки ефективно компанія задовольняє потреби клієнта порівняно з ін­шими компаніями, що пропонують схожий товар чи послугу».

Неоднозначне трактується і співвідношення фінансового стану і кон­курентоспроможності підприємства. Некоректно стверджувати лише те, що рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств негативно впливає на їх фінансовий стан, оскільки існує і зворотний вплив. Забез­печення конкурентоспроможності необхідно розглядати як пріоритетне стратегічне завдання, а можливості фінансової гнучкості підприємства як засіб управління його конкурентоспроможністю на перспективу.

Оригінальна і ціна для подальших досліджень думка О. Б. Чернеги, яка підкреслює значну близькість цих показників і вва­жає, що конкурентоспроможність ґрунтується на ефективності діяль­ності. Свою позицію вона обґрунтовує так: «При оцінюванні ефектив­ності системи встановлюється раціональність використання економіч­них результатів і віддача від їх споживання. Отримані результати об'єктивні і мають абсолютну розмірність. Конкурентоспроможність суб'єктивна і відносна категорія, за допомогою якої визначається здат­ність задовольняти потреби на основі оцінювання привабливості сис­теми або товару. І якщо показники ефективності орієнтовані на вимірювання результативності процесів, то показники конкурентоспромож­ності - на порівняння систем і результатів їх функціонування з точки зору особистості». Це пояснюється значним впливом суб'єктивного чинника на розуміння конкурентоспроможності підприємства (порів­няння ефективних результатів діяльності підприємств з позицій окре­мих індивідів), тоді як ефективність діяльності підприємства визнача­ється порівнянням результативності діяльності підприємств.

Науковці, серед яких найвідоміший є М. Портер, розглядаючи кон­курентоспроможність підприємства з позицій його продуктивності, стверджують, що продуктивніші підприємства конкурентоспроможніші. Такий підхід буде використано у даному дослідженні і розвинуто у на­прямі формування перспективних ресурсів конкурентоспроможності підприємств, які мають в основі інноваційний чинник.

Аналіз сутнісних характеристик досліджуваних понять конкуренто­спроможності, продуктивності та ефективності дає змогу сформулюва­ти такі висновки:

1. Продуктивність ресурсів та їх раціональне використання є під­ставою (однак, не гарантією) високої конкурентоспроможності підпри­ємства, оскільки вироблена продукція може не користуватися попитом.

2. Показники ефективності і конкурентоспроможності близькі за формами прояву, взаємодоповнюють один одного, однак відрізняють­ ся за сутністю:

• ефективність діяльності характеризує кінцеві результати, а конкурентоспроможність підприємства (власне як його здатність, можливість) є передумовою (основою) заволодіння ринком чи створення його нових сегментів;

• ефективність (рівень прибутковості) підприємства залежить від його конкурентоспроможності, яка формується як результат об'єктивно-суб'єктивного сприйняття підприємства з позицій окремих користувачів інформації. Отже, існування формалізова­них критеріїв оцінювання ефективності діяльності підприємства, з одного боку, спрямовані на забезпечення об'єктивності висно­вків, а з іншого - на прагнення об'єктивно оцінити те, що частко­во засноване на суб'єктивності;

• конкурентоспроможність підприємства, відповідно, залежить від загальної ефективності його діяльності, оскільки обумовлюєть­ся, серед інших, і можливостями фінансового забезпечення.