Наукові основи уроку української мови в школі. Навчально-методичний посібник для студентів і вчителів.

1. Урок в восьмилетней школе / Под ред. М.А.Данилова. — М.: Педагогика, 1966. — 192 с.

2. Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок: Кн.для вчителя. — К.: Рад. школа, 1989. — 204 с. , с.84

3. Левина М. М. Процесс обучения на уроке: [учебное пособие] / М. М. Левина. – М., 1976. – 80 с.

1. Українська мова як навчальний й у школі. C. 2.

2. Мета навчання української мови як системне утворення та шляхи її реалізації. С.11.

3. Урок як основна форма організації навчальної діяльності з української мови. С.28.

4. Мотиваційне забезпечення навчальної діяльності на уроках української мови. С. 59.

5. Завдання в системі уроку української мови як засіб керування навчальною діяльністю учнів і дидактичний матеріал до них. С. 76.

6. Організація на уроці виконання різноманітних навчальних дій і видів діяльності. С. 100. Суттєво переробити.

7. Оволодіння учнів способами виконання навчальних дій як умова успішного формування умінь. Формування операційної діяльності учнів на уроках української мови. С. 116.

8 Структура уроку української мови С.126.

9. Залежності й закономірності, властиві урокові української мови як системному утворенню С. 131.

10. Методи навчання на уроках української мови. Методи засвоєння знань. С.157.

11. Методи організації навчальної діяльності, спрямованої на формування навчально-мовних умінь. С.

12. Методи організації навчальної діяльності, спрямованої на формування правописних умінь. С. 196.

13. Методи організації навчальної діяльності учнів, спрямованої на формування комунікативних умінь. С.228.

14. Пронципи навчання на уроках української мови. Реалізація загальнодидактичних принципів у навчанні української мови. С.308.

15. Власне методичні принципи навчання української мови. С.326.

16. Моделювання уроку української мови. С.122.

17. Аналіз уроку як засіб самоконтролю.

18. Взаємозв’язок урочної і позаурочної роботи з української мови у досягненні цілей навчання, виховання і розвитку учнів.

19. Мотиваційне забезпечення навчальної діяльності на уроках української мови. С.42.

1.Українська мова як навчальний предмет у школі.

Навчальний предмет у школі, як відомо, це пристосована до вивчення та чи інша наукова галузь або сфера діяльності. Кожний навчальний предмет має свої особливості. На відміну від інших навчальних предметів українська мова виконує дві функції: вона є, по-перше, предметом вивчення і навчання і, по-друге, засобом вивчення усіх інших предметів. Від стану навчання української мови, від володіння українською мовою значною мірою залежить успішність засвоєння інших предметів.

В українській національній школі українська мова найголовніший навчальний предмет, який має величезне значення у підготовці учнів до життя. Українська мова — це особливий предмет шкільного навчання, оскільки вона є державною мовою України і водночас є рідною мовою українського народу, який творив її впродовж багатьох століть. Державна мова – важлива ознака будь-якої держави, а ми маємо етнічну державу. Для більшості громадян держави українська мова є рідною. За словами І.Огієнка, рідна мова – це «мова своєї нації, мова предків, що пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їх духовним надбанням», «рідна мова — це найважніша основа, що на ній зростає духовно і культурно кожний народ…, рідна мова — то сила культури, а культура — сила народу, тому всі культурні народи ставляться до своєї рідної мови з найбільшою святістю... . Рідна мова глибоко пересякає наше духовне життя — приватне й державне» (Огієнко І. Наука про рідномовні обов'язки. — К.: АТ "Обереги", 1994. — С.9; 3.). К.Д.Ушинський вбачав у мові результат духовного життя народу, в мові «виражається особливий характер, ... мова є кращою характеристикою народу» (Ушинський К.Д. Рідне слово // Твори: В 6-ти томах. — К.: Рад. школа, 1954. — Т. 1.. − С.17;).

Українській мові як державній і рідній належить особлива роль у вихованні школярів. З оволодіння українською мовою починається усвідомлення дитиною самої себе, відчуття й усвідомлення своєї причетності до даної нації та мови як найвищих цінностей. Відомий український психолог П.Р.Чамата переконливо довів, що формування уявлення про себе є актом свідомості, неможливим без мови, тому що самосвідомість, як і свідомість, виникає й розвивається у формах мовлення (Чамата П.Р. Самосвідомість та її розвиток у дітей. — К.: Знання. — Серія 5. — № 8. — 1978. — 48 с.).

Усвідомлення багатств української мови, своєрідності її звукової та інтонаційної системи, словотворчих властивостей, особливостей граматичної будови, художньо-зображувальних засобів розкриває учням духовне багатство народу, сприяє вихованню патріотизму, національної самосвідомості, національної гідності. Це неодноразово підкреслював В.О.Сухомлинський. Наведемо кілька висловлювань: «Від культури слова до емоційної культури, від емоційної культури до культури моральних почуттів і моральних відносин — такий шлях до гармонії знань і моральності; «Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини»; «Убогість слова — це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості»; «Пізнання краси слова породжує в душі підлітка почуття благородної гордості, людської гідності. Осягаючи красу слова, підліток проймається почуттям відрази до всього потворного, злого» (Сухомлинський В.О. Слово рідної мови // Українська мова і література в школі. — 1989. — №1. — С. 4–15). !!!!!!!!!!

Українська мова є дуже важливою сферою, від якої залежить функціонування національної самосвідомості і національної гідності українців. За допомогою української мови як навчального предмета здійснюється трансмісія (лат. transmissio — перехід, передача) у дитячу душу свідомості і гідності попередніх поколінь, духу незалежності, почуття добра і справедливості. Разом із засвоєнням української мови учень засвоює той духовно-моральний кодекс, який виробив народ упродовж своєї історії. Українська мова віддзеркалює історію українського народу і виступає носієм національної культури, національної гідності, а отже, впродовж цілеспрямованого навчання, розвитку та виховання робить дитину носієм певних переконань, свідомості, культури, духовності. «Мова — це живе функціонування народного духу, а не одних мертвих знаків» (Мовчан П.М. Ключ розуміння. – К.: Рад. письменник, 1990. – 186 с. 8; − С. 148), це духовна скарбниця народу, його історична пам'ять, причетність до вічності.

Духовна діяльність формується головним чином за допомогою мови. Мова як навчальний предмет є дуже тонким інструментом впливу на свідомість школяра, його світовідчуття і світобачення. Традиції народу закодовані головним чином у мові. Тому вивчення української мови має прилучити школярів до цих традицій. У міру розумового і мовленнєвого розвитку в їх мисленні починають виявлятися риси національного психічного устрою, які завжди проявляються у мовленні. Яскравість і сила цих рис прямо пропорційні розумовому розвиткові та ступеневі обдарованості, яку школа повинна розвивати, надаючи можливість учням у різних видах мовленнєвої діяльності проявляти свою обдарованість, свій національний характер. Колись О.Довженко записав у щоденнику, що забуває мову свою, і додав: "У мене вмирає душа» (Довженко О.П. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповість, оповідання, фольклорні записи, листи, документи. — Харків: 1994. — 655 с. С.; 28.).

Наукою доведено, що втрата мови, навіть звуження сфери її вживання негативно впливає на моральність народу, викликає духовне зубожіння людей, зрештою приводить до цілковитої деградації. Сьогодні українська школа покликана відродити рідну мову у нашому зросійщеному середовищі, адже, за висловом академіка Д.С.Лихачова, «на початку будь-якої культури стоїть слово» (Лихачов Д.С. Листи про добре і прекрасне /Переклад з рос Н.Камізерко. — 176 с. С.6; 201; Лихачев Д.С. Избр. работы: в 3-х т. — Л.: Худож. лит. Л.С. — 1987. — Т.3. — 520 с. С 201;).

Пізнання мови — це пізнання свого народу, його історії, культури, духовності, моралі. Мова відображає історію, характер народу, його психічний стан, звичаї, побут, нахили, вона є одним із проявів його ментальності. Всі попередні покоління від найдавніших часів залишили в мові свої глибокі сліди. «Джерелом невмирущої криниці» називав народну мову В.О.Сухомлинський (Суомлинський В.О. Джерело невмирущої криниці» //.Газета «Ліиературна Україна», − 1970. − 28 квітня). Мова є одним з найважливіших засобів об'єднання людей у народності, нації, вона є засобом національного самоусвідомлення, збереження традицій, звичаїв, засвоєння культури, історії, виховання патріотичних почуттів.

Мова — засіб творення і вираження культури народу, виявлення його духовного багатства, психіки, таланту, творення естетичних і моральних цінностей, формування світоглядних позицій, розвитку свідомості і самосвідомості, творення духовної діяльності, виховання гідності. Національна своєрідність мовлення народу яскраво проявляється у творчості талановитих людей — учених, письменників, журналістів, і вивчати мову потрібно на кращих зразках наукових, художніх, публіцистичних творів.

Вивчення української мови покликане виховати в учнів національну гідність. Як показують дослідження психологів, рівні гідності у процесі життя людини залежать від повноти самоусвідомлення нею своєї сутності та цінності. Це самоусвідомлення у дитячі роки значною мірою відбувається через засвоєння рідної мови. «У руках педагога слово є могутнім засобом, здатним піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадянську гідність, на все життя відкрити в її серці невичерпні і вічні джерела любові до землі своїх предків...» (Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5-ти томах. — К.: Рад. школа, 1976. — Т. 1. – С.20.).

Визначальною ознакою гідності як результату духовного розвитку особистості є особистісна позиція, яка становить систему відносин людини з навколишнім світом, іншими людьми й самим собою. Позиція стосовно української мови – це насамперед спілкування державною мовою. Позиція є вираженням гуманістичної спрямованості особистості. У позиції виявляється активність і ціннісно-орієнтаційний зміст особистості. Невід'ємним компонентом цього змісту є відповідальне ставлення до мови та мовлення, прагнення краще оволодівати нею як найвищою людською цінністю, глибше пізнати її. Володіння рідною мовою, національно-свідоме ставлення до неї репрезентує особистість у цілому. Виховання національно-свідомого ставлення до української мови є першочерговим завданням вчителя-словесника, і методика має знайти для цього відповідні підходи і засоби.

Широкі навчальні, розвивальні та виховні можливості української мови як навчального предмета зумовлюються реалізацією таких її функцій, як гносеологічна або пізнавальна (gnoseos – пізнання), ідентифікаційна (від identifico – ототожнюю, прирівнюю: ідентифікація себе з нацією), комунікативна (від communicatiоn – 1) спілкування, 2) повідомлення і сприймання інформації); мислетворча (служить засобом творення думки), експресивна (від expression – виразний, ясний, чіткий); естетична (яка стосується відчуття і вираження прекрасного, сприйняття краси); культуроносна (від лат. сultura – освіта, розвиток, духовні цінності, виховання), номінативна (від nominatio – називаю; називна) тощо.

Українська мова є важливим засобом пізнання. Насамперед зауважимо, що на відміну від інших навчальних предметів українська мова є предметом вивчення і засобом вивчення всіх інших предметів. Від стану навчання української мови, від володіння українською мовою значною мірою залежить успішність засвоєння інших предметів. Пізнавальна функція мови проявляється в тому, що в мові не просто передається деяке повідомлення, але й відображається, фіксується й зберігається інформація про осягнену людиною дійсність. Реалізація на уроках мови її пізнавальної функції означає розв'язання на уроках найрізноманітніших пізнавальних цілей — від пізнання мови до пізнання всесвіту і своєї ролі в ньому. Досвід суспільства закодовано і зафіксовано в мові, у її словнику. Найяскравіше він проявляється в національній семантиці мови, її фразеології, афоризмах, у феномені української фонетики та інтонації, словотвору, морфології та синтаксису, у специфіці функціонування мовних одиниць у мовленні, особливо в мові художньої літератури. Реалізація на уроках української мови її пізнавальної функції означає розв'язання на уроках найрізноманітніших пізнавальних цілей — від пізнання мови до пізнання всесвіту

Ідентифікаційна функція мови яскраво визначається К.Д.Ушинським За словами видатного педагога, мова «є найповнішим і найтіснішим зв'язком, що поєднує тих, хто віджив, хто живе, і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле». (Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання, спроба педагогічної антропології // Твори. В 6-ти томах. — К.: Рад. школа, 1954. — Т.4. — 518 с. − С.269). Ці слова. К.Д. Ушинського переконують нас у тому, що вивчення української мови має бути організоване таким чином, щоб допомогти дітям усвідомити свою спільність «з тими, що жили задовго до нас і житимуть після нас, і з тими, що живуть далеко від нас, в інших краях», «бути своїми для своїх» (Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання, спроба педагогічної антропології // Твори.. В 6-ти томах. — К.: Рад. школа, 1954. — Т.4. — 518 с. С.271)

Мова є засобом спілкування, тому найважливіше місце серед її функцій посідає комунікативна. Сучасні дослідження психолінгвістики зумовлюють переорієнтацію методистів з вивчення мови як формальної системи, абстрагованої від умов використання, до її розгляду як засобу комунікативної взаємодії.

Комунікативна функція тісно пов'язана з експресивною, яка полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу індивіда. «Говори — і я тебе побачу», — прорік мудрець античності Софокл. «Кожна людина — це цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, у сферах інтелекту, емоцій, волі. Але цей світ скритий від інших людей, і тільки мова дає можливість розкрити його для інших. Чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість» (Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5-ти томах. — К.: Рад. школа, 1976. — Т. 1. – С.132). Учні мають навчитися осмислювати мовні засоби вираження думки, почуттів, переживань, передачі змісту висловлювання і навчитися використовувати їх у власному мовленні. Усвідомлення школярами експресивної й естетичної функцій мови досягається, коли мовні одиниці вивчаються в художньому тексті. Осмислюючи глибини тексту через усвідомлення функцій мовних одиниць, учні не тільки пізнають естетику мови, безпосередньо осмислюють мовний матеріал, його особливості, засвоюють властиві українській мові закони евфонії, милозвучності, але й осмислюють зміст тексту і тим самим пізнають життя.

Оскільки в мові відображається робота не тільки раціонального, але й чуттєвого пізнання, мова почуття (образ) і мова думки (слово) взаємопов'язані, що, за словами О.О.Потебні, визначає єдність лексичного, граматичного й емоційного аспекту мовних значень, завдяки чому мова є не тільки засобом відображення дійсності, але й засобом експресивної виразності у змалюванні картини світу, інструментом виявлення змісту і значення художньої картини дійсності (Потебня А.А. Естетика і поетика слова. — К.: Мистецтво, 1985. — 302 с.) От чому важливо, щоб учні не тільки усвідомили експресивну функцію мови, а й навчилися користуватися мовою як засобом експресивної виразності.

З експресивною функцією тісно пов'язана естетична. Національна своєрідність мовлення народу, його експресивність і естетичність яскраво проявляється у творчості талановитих людей — учених, письменників, журналістів, і вивчати мову потрібно на кращих зразках наукових, художніх, публіцистичних творів. Усвідомлення школярами експресивної й естетичної функцій мови досягається, якщо мовні одиниці вивчаються в художньому чи публіцистичному тексті. Розкриваючи дітям глибини тексту через організацію осмислення ними функцій мовних одиниць, учитель тим самим допомагає їм не тільки відчути експресію і естетику мови, але й безпосередньо осмислити мовний матеріал, його семантичні, стилістичні, граматичні особливості, засвоїти властиві українській мові закони евфонії, милозвучності.

Усвідомленню школярами експресивної й естетичної функцій мови найбільше сприяє вивчення мовних одиниць на матеріалі художніх текстів. Розкриваючи дітям глибини тексту через усвідомлення функцій мовних одиниць, учитель тим самим не тільки допомагає їм безпосередньо осмислити мовний матеріал, його семантичні, стилістичні, граматичні особливості, відчути естетику мови, засвоїти властиві українській мові закони евфонії, милозвучності, але й організовує осмислення змісту тексту і тим самим пізнання життя.

Культуроносна функція проявляється в тому, що мова відображає культуру народу. Людина мислить у мовних формах. Причому думання насамперед відбувається у формах рідної мови. Сам процес мислення має національну специфіку, яка зумовлена національним характером мови. Навчання має бути побудоване так, щоб діти усвідомили специфіку вираження думки українською мовою, відображення в мові менталітету українського народу, його культури.

Не ставлячи своїм завданням розкрити всі функції мови, скажемо лише, що їх усвідомлення і реалізація в навчальному процесі зумовлює розв'язання комплексу цілей, а це сприяє оптимізації процесів навчання, виховання та розвитку учнів. Таким чином, досягнення цілей навчання, виховання й розвитку учнів у процесі навчання української мови має будуватися з урахуванням внутрішніх законів самої мови, її навчальних, розвивальних і виховних можливостей, а також законів її будови. Реалізація у навчальному процесі функцій української мови надає величезних можливостей для виховання людини-громадянина, формування у школярів світоглядних позицій, виховання духовності. Організація навчального процесу з української мови має сприяти реалізації в навчальному процесі її функцій.

Українська мова — це особливий предмет шкільного навчання, який впродовж цілеспрямованого навчання, розвитку та виховання має сформувати носія певних переконань, свідомості, культури, духовності, а отже сприяти осягненню дітьми глибин змісту, вираженому українською мовою, краси українського слова, вихованню у них національної гідності, гуманістичних ідеалів, моралі, пробудженню високого почуття патріотизму.. Це неодноразово підкреслював В.О.Сухомлинський. Наведемо кілька висловлювань: «Від культури слова до емоційної культури, від емоційної культури до культури моральних почуттів і моральних відносин — такий шлях до гармонії знань і моральності»; «Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини»; «Убогість слова — це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості»; «Пізнання краси слова породжує в душі підлітка почуття благородної гордості, людської гідності. Осягаючи красу слова, підліток проймається почуттям відрази до всього потворного, злого» (Сухомлинський В.О. Слово рідної мови // Українська мова і література в школі. — 1989. — №1. — С. 3 -15.).

Запитання і завдання студентам.

Як на уроках української мови відбувається

• осягнення учнями краси української мови,.

• виховання в учнів національної гідності,

• виховання в учнів високого почуття патріотизму,

• виховання в учнів гуманістичних ідеалів і моралі,

• усвідомлення учнями багатств української мови,

• усвідомлення учнями своєрідності звукової та інтонаційної системи української мови,

• осмислення учнями словотворчих властивостей української мови,

• засвоєння учнями особливостей граматичної будови української мови,

• осмислення учнями художньо-зображувальних засобів української мови,

• усвідомлення учням духовного багатства українського народу у процесі вивчення української мови.