ПЕРЕДМОВА

Правова статистика належить до переліку обов’яз­кових навчальних дисциплін у підготовці фахівців із вищою юридичною освітою. Юристи у своїй практичній діяльності стикаються не лише з конкретними правовими фактами і подіями, а й з масовими правовими явищами і процесами, статистичний аналіз яких є необхідною умовою їхньої професійної діяльності. Студенти-правознавці, які опанують статистичну методологію як сукупність прийомів і методів статистичного дослідження, розширять свій кругозір, зможуть вільні­ше орієнтуватися у складних соціально-правових явищах і процесах, краще засвоювати інші юридичні дисципліни.

Правова статистика має важливе значення для розвит­ку кримінології, кримінального, цивільного, адміністративного права та інших його галузей. Жодна із зазначених наук не може обійтися без статистичних даних про суспільно-правові явища і процеси, без кількісного оцінювання тих понять і категорій, які розробляються і висвітлюються ними. Без використання даних правової ста­тистики неможливо вдосконалювати діяльність правоохоронних органів та виконувати законотворчу роботу.

Унаслідок вивчення правової статистики студенти-правознавці мають оволодіти знаннями основ статистичної науки та набути навичок проведення статистичного дослідження правових явищ. А тому зміст навчаль- ного посібника зорієнтований на надання майбутнім юристам теоретичних знань із правової статистики.

Студент-юрист має знати сучасну організацію статистичної роботи у правоохоронних органах; методи збиран­ня статистичних даних про правопорушення і діяльність правоохоронних органів; принципи і методи обробки матеріалів статистичного спостереження; сутність узагальнювальних показників та основи їх статистичного аналізу.

Студент-юрист має набути вмінь організовувати і проводити статистичне спостереження правових явищ; розробляти макети та будувати таблиці і графіки; обчислювати узагальнювальні статистичні показники; аналізувати статистичні матеріали про право­порушення і заходи боротьби з ними з боку правоохоронних орга­нів; формулювати висновки і пропозиції для прийняття управлінських рішень.

Зміст навчального посібника відповідає програмі з правової статистики та відбиває зміни в діяльності правоохоронних закладів і правовому законодавстві, які відбулися останнім часом. З ухваленням нового Кримінального та Цивільного кодексів, ство­ренням Державної судової адміністрації істотно змінився зміст документів первинного обліку та статистичної звітності міліції, прокуратури, судів, інших правоохоронних органів і юридичних установ, які працюють у сфері кримінально-правової, цивільно-правової та адміністративно-правової статистики.

У пропонованому навчальному посібнику розглядається місце правової статистики серед статистичних дисциплін, наводяться стислі відомості з історії її розвитку, висвітлюються предмет і основні галузі, методологічні принципи, основні поняття і категорії, розкривається її сучасна організація в Україні, подається система статистичних показників залежно від галузі правової статистики та виду правоохоронних органів. Докладно розкриває- ться також методологія збору первинних статистичних даних з урахуванням чинного статистичного обліку і статистичної звітності у правоохоронних органах та інших юридичних установах. Значна увага приділяється окремим методам статистичного аналізу правових явищ і процесів (метод статистичних групувань; табличний метод подання статистичної інформації; графічний метод зображення правових показників; метод відносних і середніх величин, показників варіації і динаміки, узагальнювальних індексів), їхній сутності, значенню та межам практичного застосування в соціально-правових дослідженнях. З огляду на те, що навчальним посібником користуватимуться переважно правознав­ці-господар­ники, він завершується розділом про можливості статистичного дослідження економічної злочинності, де аналізуються її особливості порівняно із загально-кримінальною, а також причини й умови скоєння економічних злочинів. Ідеться тут і про виявлення осіб, підозрюваних у їх скоєнні, про економічну судимість та діяльність правоохоронних органів у цьому напрямку.

Усі теоретичні положення ілюструються доступними реальними прикладами кримінально-правової, цивільно-правової та адмі­ністративно-правової статистики з повним послідовним розрахун­ком усіх статистичних показників, що надасть безпосередню допо­могу студентам та іншим користувачам щодо застосування наведених статистичних методів у практичній діяльності.

Кожний розділ навчального посібника містить питання і завдання для самоконтролю, що забезпечує можливість самостійної перевірки рівня засвоєння теоретичного матеріалу та поглибленої підготовки до модульного контролю знань.

Уміщені в додатках зразки форм статистичних карток, які ведуться у правоохоронних органах, дадуть змогу студентам-право- знавцям ще під час навчання наблизитися до практичної діяльнос- ті співробітників з обліково-статистичної роботи в міліції, прокуратурі, суді та інших юридичних установах, а зразки деяких форм і табель статистичної звітності допоможе їм з’ясувати обсяг узагальнених статистичних даних про злочинність, цивільні та адміністративні правопорушення.

Навчальний посібник становитиме інтерес не тільки для студентів-правознавців, а й для аспірантів юридичного фаху, окремих викладачів та науковців, практичних співробітників правоохорон- них органів і юридичних установ.

Розділ 1

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПРАВОВОЇ СТАТИСТИКИ

1.1. Поняття правової статистики.

1.2. Історія розвитку правової статистики.

1.3. Основні галузі правової статистики.

1.4. Предмет і завдання правової статистики.

1.5. Методологічні основи правової статистики.

1.6. Сучасна організація правової статистики.

1.7. Значення правової статистики в діяльності правоохоронних органів.

Питання для самоконтролю.

1.1. Поняття правової статистики

Слово «статистика» походить від латинського слова «status» — стан, становище, положення та італійського слова «stato» — держава і означає певну суму знань, відомостей про дер­жаву. Від початкового значення цього слова до сучасного його розуміння велика історична відстань. Ще у другій половині XVII сто­ліття англійські «політичні арифметики», не оперуючи словом «статистика», уперше застосували статистичні методи аналізу ма­сових суспільних явищ: Дж. Граунт — з метою вивчення руху насе- лення, У. Петті — обчислюючи народне багатство, дохід, чисель­ність і склад населення. Лише 1723 року німецький професор М. Шмейцер почав читати в Йєнському університеті публічні лек­ції з політичної статистики і ввів це слово в науковий лексикон.

Цим словом у середині ХVIII століття почали називати фактич­ні відомості про окремі держави: територіальний поділ, економіку, чисельність і рух населення і т. п. З часом зміст цього терміна ускладнювався, розширювався, уточнювався.

Нині під статистикою розуміють:

1) сукупність статистичних даних про масові явища у природі та суспільстві;

2) вид практичної діяльності, пов’язаний зі збором, обробкою, узагальненням статистичної інформації про суспільно-економічні явища і процеси;

3) галузь знань «статистична наука», яка за допомогою притаманних їй прийомів і методів вивчає кількісну сторону масових явищ і процесів у нерозривному зв’язку з їхнім якісним змістом та подає кількісну оцінку тенденцій і закономірностей їх формування і розвитку.

Статистика своїми показниками охоплює всі сторони економіч­ного, політичного, соціального, культурного і правового життя су- спільства, а тому вона є багатогалузевою наукою. Можна виокреми­ти три рівні статистичної науки.

Перший рівень — загальна теорія статистики, тобто наука про загальні принципи, правила і закони кількісного оцінювання соціально-економічних явищ.

Другий рівень — економічна і соціальна статистика. Економіч­на статистика вивчає явища і процеси в галузі економіки на макрорівні: структуру і пропорції суспільного відтворення; розробляє систему показників для аналізу стану і розвитку економіки; наявність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, їх використання. Соціальна статистика формує систему показників для різнобічної характеристики соціальних відносин.

На третьому рівні виокремлюються різні галузі економічної і соціальної статистики. Однією з таких галузей соціальної статистики і є правова статистика, яка у своїх показниках відбиває про­цес охорони державного і суспільного устрою, усіх форм власності і свободи економічної діяльності фізичних і юридичних осіб, су- спільного порядку і безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина. Отже, головною метою правової статистики є облік порушень законності, які розглядаються правоохоронними органами, і заходів боротьби з ними. Це органи Міністерства внутріш- ніх справ, податкової міліції, Генеральної прокуратури, Міністер­ства юстиції, Державної судової адміністрації, Служби безпеки, Державної митної служби, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державного департаменту з питань виконання покарань, контролюючі та інші органи, які відповідно до законодавства мають право порушувати кримінальні справи, провадити попереднє слідство та дізнання, здійснювати державні заходи соціального контролю за правовими процесами.

Термін «правова статистика» для визначення названих щойно процесів виник у 80-х роках ХХ століття. До цього поряд зі словом «статистика» можна було побачити слова «моральна», «кримінальна», «судова», «юридична». Кожна з цих назв є свідченням розвитку правової статистики як науки і практичної діяльності.

Моральна статистика вивчала моральний стан суспільства — злочинність, цивільні і адміністративні правопорушення, різні аморальні вчинки. Кримінальна статистика стосувалася лише злочинності та кримінального правосуддя. До 60-х років ХХ століття широко використовувався термін «судова статистика», оскільки в цей час ураховувалась не злочинність, а судимість. Але з часом до судової статистики стали відносити не тільки діяльність судових органів, а й роботу інших юридичних органів. А тому поняття «судова статистика» було змінено на значно ширше поняття «правова статистика», яке успішно використовується і сьогодні.

Однак автор підручника «Юридическая статистика» В. В. Лу­нєєв вважає, що термін «правова статистика» не охоплює всіх аспектів правової діяльності (причин і мотивів злочинності, особи злочинця, заходів попередження злочинів і т. п.) і пропонує галузь науки, яка подає кількісну оцінку правової і іншої юридич­ної діяльності назвати «юридичною статистикою» 9, с. 13.

Вчені-юристи і статистики в Україні сприйняли і широко використовують термін «правова статистика».

Поряд з іншими джерелами саме правова статистика дає змогу встановити ефективність діяльності правоохоронних органів. Знаючи кількість скоєних злочинів та злочинців, маючи інформацію про порушення трудового, житлового, сімейного чи іншого цивільного законодавства, про поширеність кримінальних і адміністративних правопорушень у сфері економіки, про розміри за- вданих збитків, правоохоронні органи отримують можливість ефек­тивніше зміцнювати законність та правопорядок у суспільстві.

Правова статистика посідає певне місце у системі соціально-правових наук. З часу свого становлення і розвитку правова статистика ґрунтується як на єдиних методологічних принципах загальної теорії статистики, так і на теоретичних положеннях юридичних наук, які розкривають істотні, якісні особливості правових явищ і процесів.

У такому ракурсі можна розглядати очевидний взаємозв’язок правової статистики з правознавством у цілому і з окремими галузями права. Кримінально-правова статистика тісно пов’язана з кри­мінологією, кримінальним правом і процесом, кримінально-вико­навчим правом, криміналістикою, які є визначальними для правової статистики. Ці науки встановлюють якісну, матеріальну природу правових явищ (злочину, злочинності), кількісну характеристику яких подає правова статистика (рівень, структура, динаміка злочинності). Це стосується і цивільно-правової та адміністративно-правової статистики.

Правова статистика збагачує юридичні науки конкретними фактами, відповідними закономірностями і взаємозв’язками в до- сліджуваних правових явищах і процесах. Правова статистика обґрунтовує ті чи інші наукові положення юридичних наук, бо дані статистики узагальнюють практику, яка є засобом перевір- ки знань, критерієм істинності будь-якої теорії.