1. Радиационная обстановка при аварии на АЭС и др. радиационно-опасных предприятиях (РОП). Зоны радиоактивного заражения на следе облака. Основные характеристики зон.

Під радіаційною обстановкою необхідно розуміти наслідки, що виникають в результаті аварій з викидом радіоактивних речовин (РР) на реакторах енергетичних блоків АЕС.

Радіаційна обстановка при аваріях на АЕС – це обстановка, яка складається на місцевості у результаті виходу активності із зруйнованого реактора в оточуюче середовище, яка характеризується масштабами та ступенем радіоактивного забруднення та суттєво впливає на діяльність населення, об’єктів та сил ЦО.

При оцінці радіаційної обстановки найперше виявляють радіаційну обстановку, а далі :

• вирішують типові завдання за різними варіантами діяльності населення;

• аналізують результати, які отримані;

• вибирають найбільш доцільні варіанти дій, які виключають переопромінення населення.

Основна мета оцінки – не допустити опромінення населення більше припустимих доз.

Оцінка радіаційної обстановки може бути проведена на етапі прогнозування та на етапі оцінки фактичної радіаційної обстановки.

На етапі прогнозування реальне положення сліду радіоактивної хмари відносно місцевості невідомо. Використовуючи окремі вихідні дані (тип реактора, його потужність, вихід активності, метеоумови та інше) визначають масштаби можливих зон радіоактивного зараження і відображають їх на карті або схемі. При вірно проведеному прогнозуванні положення прогнозованих зон на 90 % співпадає з положенням реальних зон зараження. Рішення типових завдань виконується відносно прогнозованих зон зараження. Прогнозування радіаційної обстановки може бути виконане завчасно – при оперативному плануванні, при оцінці обстановки до початку випадання радіоактивних речовин на місцевості і в інших випадках.

При реальній (фактичний) оцінці радіаційної обстановки визначають реальне положення зон забруднення шляхом вимірювання рівнів радіації (потужностей доз зараження) на місцевості. Рівні радіації приводяться до одної години після аварії і за їх значенням відображають положення меж фактичних зон на карті (схемі). Рішення типових завдань здійснюють по фактичним зонам зараження.

За будь – якої оцінки радіаційної обстановки спочатку виявляють радіаційну обстановку, а потім її оцінюють.

2. Понятие об оценке радиационной обстановки. Два метода оценки - метод прогнозирования и оценка фактической радиационной обстановки.

На етапі прогнозування при виявленні радіаційної обстановки визначають масштаби прогнозованих зон зараження і відображають їх на карті (схемі). Масштаби зон зараження залежать від: типу ядерного енергетичного реактора та його потужності, кількості зруйнованих енергетичних реакторів, виходу активності із зруйнованого реактора, метеорологічних умов.

Порядок виявлення обстановки:

• За таблицею 2.8 визначають категорію стійкості атмосфери (інверсія, ізотермія або конвекція);

• За таблицею 2.10 визначають швидкість переносу переднього фронту хмари зараженого повітря;

• На карту (схему) в залежності від напрямку повітря наносять вісь зони можливого радіоактивного зараження;

• За таблицями 2.11 – 2.15 визначають розміри зон можливого зараження в залежності від категорії стійкості атмосфери, швидкості переносу переднього фронту хмари зараженого повітря, типу реактора(РВПК або ВВЕР), виходу активності із зруйнованого реактора;

• На карті (схемі) викреслюють можливі зони зараження в вигляді еліпсів, велика вісь яких за розміром дорівнює довжині зони, а мала вісь – ширині зони зараження.

При оцінці радіаційної обстановки як на етапі прогнозування, так і при оцінці фактичної обстановки вирішаються наступні типові завдання:

1. Визначення дози опромінення при перебуванні людей у межах зон радіоактивного зараження;

2. Визначення дози опромінення при перетинанні людьми зон зараження;

3. Визначення часу початку перебування людей у зонах радіоактивного зараження по дозі опромінення, яка задана (припустима);

4. Визначення часу початку перетинання зон радіоактивного зараження по дозі опромінення, яка задана (припустима);

5. Визначення тривалості перебування людей у зонах радіоактивного зараження по дозі опромінення, яка задана (припустима);

6. Визначення втрат населення у зонах радіоактивного зараження.

3. Выявление радиационной обстановки на этапе прогнозирования и при оценке фактической радиационной обстановки. Закономерности изменения уровней радиации со временем. Основные типовые задачи, решаемые при оценке радиационной обстановки.

Таким чином, вихідні дані при виявленні обстановки, що прогнозується, наступні:

Для визначення дози опромінення при перебуванні населення в зонах зараження потрібно знати:

- Тип ядерної енергетичної установки (реактору)

- Потужність реактору, W МВт

- Кількість аварійних реакторів, од

- Координати АЕС,х; у

- Час аварії, Т_АВ годин, хв.

- Вихід активності, h %

- Швидкість вітру, V м/сек..

- Напрямок вітру, , град

- Стан хмарного покрову

- Довготривалість перебування людей в зоні зараження, годин

- Відстань від об’єкта робіт до АЕС, км.

- Початок робіт людей на об’єкті з моменту аварії, годин

- Умови перебування людей в зоні зараження

Порядок розв’язування завдання:

Спочатку виявляють радіаційну обстановку – визначають розміри прогнозованих зон зараження і відображають їх на карті.

Далі:

• Визначають положення об’єкту відносно можливих зон зараження – де, в якій зоні, в якому місці зони (на ближній, дальній межі або всередині зони) розташований об’єкт.

• Визначають початок формування t_ПОЧ. сліду радіоактивної хмари за таблицею 2.9.

• Визначають час початку опромінення t_ОП. людей – при цьому порівнюють час початку формування з часом прибуття людей на об’єкт і за час початку опромінення беруть більше значення.

• За таблицями 2.16 – 2.20 у залежності від зони забруднення по часу початку опромінення і тривалості опромінення на перехресті визначають дозу зони – Д_ЗОНИ

• Дозу опромінення розраховують за формулою:

Д_ОПР. = Д_ЗОНИ * К_ЗОНИ / К_ПОС.

де К_ПОС. - коефіцієнт послаблення, який показує, оскільки зніжується доза опромінення в залежності від умов перебування людей в зоні (знаходять за таблицею 2.5), а К_ЗОНИ – коефіцієнт зони, який залежить від того, в якому місці зони розташований об’єкт (знаходять по приміткам до таблицею 2.16 2.20; для середини зони К_ЗОНИ приймається рівним одиниці)

Примітка: при розв’язуванні завдань з оцінки радіаційної обстановки без використання карти або схеми (при їх відсутності) умовно визначають, що напрямок вітру направлений з місця аварії на об’єкт і об’єкт розташований на вісі сліду радіоактивної хмари.

4. Исходные данные и порядок решения основных типовых задач при оценке радиационной обстановки(прогнозируемой и фактической).

6 Оценка обстановки при авариях на химически опасных предприятиях. Основные понятия и определения - первичное и вторичное облако НХР, глубина и площадь зоны химического заражения, основные факторы, от которых зависят масштабы зон химического заражения.

Під хімічною обстановкою розуміють обстановку, яка складається на місцевості та об'єктах, які на ній розташовані, у результаті аварії на хімічно-небезпечному підприємстві і характеризується масштабами та ступенем хімічного забруднення. Хімічна обстановка потребує оцінки та вжиття засобів захисту населення, об’єктів та сил ЦО.

Що мається на увазі під оцінкою хімічної обстановки ? Це:

1. Визначення масштабів і характеру хімічного зараження атмосфери і місцевості.

2. Аналіз його впливу (хімічного забруднення) на життєдіяльність населення, об'єктів та сил ЦО.

3. Вибір найбільш цілеспрямованих способів дій, які виключають ураження людей від сильно діючих отруйних речовин (НХР).

При оцінці хімічної обстановки визначають:

1. Масштаби зон хімічного зараження – межі та площу зон.

2. Тривалість вражаючої дії СДОР.

3. Час підходу хмари СДОР до об'єкту.

4. Можливі втрати населення під час хімічного ураження.

5) Термін перебування людей в засобах індивідуального захисту.

При оцінці хімічної обстановки можуть бути використані дві методики: – за допомогою розрахункових формул згідно з “ Методикою оценки химической обстановки при авариях на химически опасных предприятиях”, Москва 1989 г.

- за допомогою таблиць для визначення глибин розповсюдження хмари забрудненого повітря для конкретних речовин в залежності від СВСП, швидкості повітря, температури і кількісних характеристик НХР згідно з

“ Методикою прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті “, введеною наказом № 73/82/64/122 від 27 березня 2001 року (таблицею 5.15 - 5.21).

Первинна хмара – це пароподібна хмара СДОР, яка е в будь – якій ємності над поверхнею зрідженої НХР і яка виходить в атмосферу безпосередньо в результаті миттєвого (1 - З хв.) переходу при руйнуванні ємності без випару з підстильної поверхні.

Вторинна хмара – це хмара небезпечної хімічної речовини, яка виникає протягом певного часу внаслідок випаровування розлитої рідини з підстильної поверхні.

7. Исходные данные для определения масштабов при прогнозировании и при оценке фактической обстановки. Принятые допущения при оценке. Понятие об эквивалентном количестве НХР.

Вихідні дані для прогнозування масштабів забруднення НХР:

1. Загальна кількість НХР на об’єкті і дані по розміщенню їх запасів в ємностях і технологічних трубопроводах.

2. Кількість викинутої НХР і її розподіл на підстильній поверхні (“вільно”, “ в піддон “ або “ в обвалування “)

3. Висота піддону або обвалування складських ємностей.

4. Метеорологічні умови: температура повітря, швидкість вітру на висоті 10м., ступінь вертикальної стійкості повітря (СВСП).

Зовнішні межі зони забруднення НХР розраховуються за вражаючою токсодозою при інгаляційної дії на організм людини.

Прийняті допущення:

• Ємності при аварії руйнуються повністю.

• Якщо вилита НХР розливається підстильною поверхнею, приймається для прогнозування що це розлив “вільно”. Товщина шару рідини СДОР (h) приймається при цьому рівною 0,05 м. Якщо вилита НХР розливається поверхнею, яка має обвалування або піддон, приймається що це розлив “у піддон”, при цьому висота шару розлитої НХР має бути h = Н – 0,2 м, де H- висота піддону (обвалування), м.

• Усі розрахунки виконуються на термін не більш 4 годин. Після отримання даних розраховане значення глибини переносу хмари зараженого повітря порівнюється з максимальним значенням переносу повітряних мас за 4 години (за таблицею 5.11). Для подальшої роботи береться найменше з двох значень, що порівнюються.

• При аварії на продукто - і газопроводі кількість викиду приймається рівною його максимальному значенню, яке знаходитися в трубопроводі між двома автоматичними відсікачами. Наприклад, при аварії на аміакопроводі Тольяті – Одеса за кількість викиду приймається 500тон аміаку.

Еквівалентна кількість СДОР – така кількість хлору, масштаб зараження якою при інверсії еквівалентний масштабу зараження при даному ступеню вертикальної стійкості повітря кількістю даної речовини, що перейшла в первинну (вторинну) хмару.

7. Основные задачи, решаемые при оценке химической обстановки и порядок их решения.

При оцінці хімічної обстановки визначають:

5. Масштаби зон хімічного зараження – межі та площу зон.

6. Тривалість вражаючої дії СДОР.

7. Час підходу хмари СДОР до об'єкту.

8. Можливі втрати населення під час хімічного ураження.

5) Термін перебування людей в засобах індивідуального захисту.

Масштаби зон хімічного зараження СДОР у залежності від їх фізичних властивостей і агрегатного стану розраховують:

• для стислих газів – тільки по первинній хмарі.

• для отруйних речовин, що киплять вище температури навколишнього середовища – тільки по вторинній хмарі.

• для зріджених газів — по первинній і вторинній хмарам.

При оцінці хімічної обстановки можуть бути використані дві методики: – за допомогою розрахункових формул згідно з “ Методикою оценки химической обстановки при авариях на химически опасных предприятиях”, Москва 1989 г.

- за допомогою таблиць для визначення глибин розповсюдження хмари забрудненого повітря для конкретних речовин в залежності від СВСП, швидкості повітря, температури і кількісних характеристик НХР згідно з “Методикою прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті“, введеною наказом № 73/82/64/122 від 27 березня 2001 року.

7. Основные принципы защиты населения. Цель защиты.

Захист населення передбачає створення необхідних умов для збереження життя людей під час НС.

Мета захисних заходів – попередити або максимально зменшити можливість ураження населення.

У відповідності до закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, прийнятий 8 червня 2000 року основні принципи в сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій:

1. Пріоритетність завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я людей і довкілля.

2. Безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці.

3. Вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

4. Особистої відповідальності та піклування громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру.

5. Відповідальності в межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог закону України “Про захист населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”

6. Обов'язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та мінімізацію їх негативних психо - соціальних наслідків.

7. Урахування економічних, природних та інших особливостей територій і регіонів і ступеню реальної небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

8. Максимально можливого, ефективного та комплексного використання наявних сил та засобів, які призначаються для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру та реагування на них.

7. Права и обязанности граждан в сфере защиты населения от чрезвычайных ситуаций техногенного и природного происхождения.

У статті 5 окреслені права громадян. Громадяни України мають право:

- отримання інформації про надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, що виникли або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;

- забезпечення та використання засобів індивідуального і колективного захисту;

- звернення до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

- відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок НС;

- компенсацію за роботу у зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

- соціально – психологічну підтримку та медичну допомогу, на медико – реабілітаційне відновлення у разі отримання важких фізичних та психологічних травм.

Статтею 34 Закону визначені обов’язки громадян у сфері захисту населення й територій.

• дотримуватися заходів безпеки, не допускати порушень виробничої дисципліни, вимог екологічної безпеки;

• вивчати основні заходи способи захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, надання першої медичної допомоги потерпілим, правила користування засобами захисту;

дотримуватися відповідних вимог у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

7. Основные способы защиты в соответствии с законом Украины о «Защите населения от чрезвычайных ситуаций техногенного и природного происхождения» от 8 июня 2000года.

Засоби захисту населення при аваріях, катастрофах, стихійних лихах та застосуванні сучасних засобів ураження

Комплекс заходів захисту складається:

1. Оповіщення населення щодо погрози та виникнення НС і постійне його інформування про обстановку, що складається.

2. Спостереження та контроль за зараженістю навколишнього середовища, продуктів харчування, продовольчої сировини, води та джерел водопостачання.

3. Укриття населення в захисних спорудах.

4. Евакуацію (відселення) населення в безпечні райони і населені пункти.

5. Медичний захист.

6. Радіаційний і хімічний захист.

7. Інженерний захист.

8. Біологічний захист.

7. Информирование и оповещение населения о чрезвычайных ситуациях. Требования до информации и что составляет информацию в сфере защиты населения от чрезвычайных ситуаций. Как достигается своевременное оповещение населения.

Інформування та оповіщення в сфері захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є основним принципом та головним і невід'ємним елементом усієї системи заходив такого захисту.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи рад зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну й достовірну інформацію про стан захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, про виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, методи та способи їх захисту, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки.

Оповіщення населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій і постійне інформування про них забезпечуються шляхом:

• завчасного створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;

• організаційно-технічного з'єднання територіальних систем централізованого оповіщення із системами оповіщення на об'єктах господарювання;

• створенням постійно діючих локальних систем оповіщення й інформування населення в зонах ймовірного катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційно та хімічно небезпечних підприємств і інших потенційно небезпечних об'єктів і їхнє організаційно-технічне об'єднання із системами спостереження і лабораторного контролю;

• Централізованим використанням загальнодержавних та відомчих систем зв'язку, радіо-, телемовлення, радіомовних мереж та інших технічних засобів передачі інформації.

Для забезпечення роботи систем оповіщення використовуються:

місцеві мережі зв'язку;

мережі дротового (ефірного) радіомовлення та телебачення (канали звукового супроводження);

постійно діючі мережі радіозв'язку;

системи пейджерного зв'язку;

електросирени і технічні засоби оповіщення.

7. Наблюдение и контроль за состоянием окружающей среды, за зараженностью продуктов питания, воды, продовольственного сырья, источниками водоснабжения. Как достигается надежность наблюдения и контроля.

З метою своєчасного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади здійснюються спостереження і контроль за зараженістю навколишнього середовища, продуктів харчування і води. Воно досягається:

• створенням і підтримкою в постійній готовності систем спостереження і лабораторного контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю, незалежно від відомчої приналежності;

• організацією збирання, опрацювання та передачі інформації про стан навколишнього середовища, а також про зараженість продуктів харчування, води, продовольчої сировини, фуражу радіоактивними, хімічними засобами, мікроорганізмами та іншими біологічними агентами.

7. Эвакуационные мероприятия. Население каких населенных пунктов подлежит обязательной эвакуации. Виды эвакуации. Эвакуационные органы. Способы проведения эвакуации. Мероприятия проводимые органами власти для организованного проведения эвакуации, недопущения паники и гибели людей.

Евакуація – комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров’ю людей.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться:

• у зонах можливого катастрофічного затоплення;

• можливого небезпечного радіоактивного забруднення;

• можливого небезпечного хімічного ураження;

• в районах виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров’ю людей).

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайної ситуації може бути проведено загальну або часткову евакуацію тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація – комплекс заходів, що здійснюється для всіх категорій населення в окремих регіонах держави у разі виникнення НС.

Часткова евакуація – комплекс заходів, що здійснюється для захисту окремих категорій населення у разі виникнення НС.

Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів для всіх категорій населення і планується на випадок:

• можливого небезпечного радіоактивного забруднення території навколо атомних електростанцій для АЕС потужністю до 4ГВт – у радіусі 30км, для АЕС потужністю більше 4ГВт – у радіусі 50км.

• виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі.

Загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідний адміністративній території та виведення найбільш витривалої його частини пішки.

Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Часткова евакуація проводиться завчасно для визначених категорій населення:

студентів, учнів інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів та інвалідів, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом.

Часткова евакуація проводиться з використанням транспортних засобів, що експлуатуються за діючими графіками. Для прискорення евакуації за рішенням керівника відповідного органу виконавчої влади залучаються додаткові транспортні засоби.

Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації рішення про проведення евакуації приймають:

• на загальнодержавному рівні – Кабінет Міністрів;

• на регіональному рівні – голова обласної адміністрації;

• на місцевому рівні – голова районної адміністрації;

• на об’єктовому рівні – керівник об’єкта.

Проведення організованої евакуації, запобігання проявам паніки і не допущення загибелі людей забезпечується шліхом:

1. Планування евакуації населення.

2. Визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно – небезпечних зон.

3. Організація оповіщення керівників підприємств і населення про початок проведення евакуації.

4. Організації управління евакуацією.

5. Всебічного забезпечення в місцях безпечного розселення евакуйованого населення.

6. Навчання населення діям під час проведення евакуації.

Евакуація населення здійснюється за територіально-виробничим принципом:

• робочих, службовців, членів їхніх сімей, студентів ВНЗ, середніх навчальних закладів евакуюють через їхні організації;

• вивіз і вивід іншого населення— через ЖЕК.

Для планування, підготовки та проведення заходів, пов'язаних з евакуацією, приймання і розміщення населення створюються евакуаційні комісії, проміжні пункти евакуації та приймальні евакуаційні пункти.

Евакуаційні комісії очолюють заступники керівників органів виконавчої влади, які відповідають за планування, організацію, проведення евакуації, приймання і розміщення населення. Персональний склад евакуаційних органів визначається рішенням керівників органів виконавчої влади, на об’єктах – наказами керівників підприємств.

7. Медицинская защита.