Національна академія прокуратури України

Інститут підготовки кадрів

Кафедра кримінально-правових дисциплін

Куц В.М.

ТЕОРІЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Навчальний посібник

Київ – 2011

УДК

ББК

Рецензенти:

П. І. Хряпінський – доктор юридичних наук, професор

Н. М. Ярмиш – доктор юридичних наук, професор

Куц В.М. Теорія кримінальної відповідальності. Навчальний посібник – К.: НАПУ, 2011. - 307 с.

В посібнику викладено основні положення теорії кримінальної відповідальності, а також деякі аспекти прокурорської діяльності, пов’язані з її застосуванням. Видання розраховане на магістрантів Національної академії прокуратури України, програмою магістерської підготовки яких передбачено відповідний спецкурс. Воно може бути корисним магістрантам інших навчальних закладів, а також науково-педагогічним працівникам, які досліджують проблему кримінальної відповідальності.

С Куц В.М. 2011

Зміст

Вступ...............................................................................................................стор.

Тематичний план спеціального курсу „Теорія кримінальної відповідальності”...........................................................................................стор.

Розділ 1. Кримінальна відповідальність як засіб протидії злочинності стор.

Розділ 2. Покарання та його призначення …………………………стор.

Розділ 3. Звільнення від покарання та від його відбування ,.................стор.

Розділ 4. Звільнення від кримінальної відповідальності (відмова від її застосування) ...........................................................................................стор.

Розділ 5. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх та звільнення їх від неї ...................................................................................................... стор.

Вступ

Сучасний стан розвитку українського суспільства потребує радикальних перетворень і змін в усіх сферах його життєдіяльності. Їх успішне здійснення вимагає від держави надійно забезпечити охорону прав, свобод та законних інтересів людини як найвищої соціальної цінності від злочинних посягань. Це обумовлює визнання протидії злочинності однією з найважливіших функцій держави.

Систему протидії злочинності складають загально-соціальні та спеціально-кримінологічні засоби запобігання злочинам та правового реагування на злочинні прояви. Сфера застосування перших отримала назву загальної протидії злочинності, а використання спеціально-кримінологічних засобів впливу на суб’єктів вчинення злочинів є спеціальною протидією злочинності.

Вирішальна роль у спеціальній протидії злочинності належить кримінально-правовому реагуванню на вчинення злочинного діяння, найбільш розповсюдженою формою якого виступає кримінальна відповідальність.

Метою посібника є інформаційне забезпечення однойменного спеціального курсу, який є складовою навчальної програми підготовки магістрів у Національній академії прокуратури України. Він висвітлює коло проблемних питань, до яких повинен звернутися магістрант задля поглиблення своїх знань із однієї з основних тем кримінального права, яка має не лише теоретичне, але й не аби яке практичне значення для майбутнього працівника прокуратури.

Глибокі знання теорії кримінальної відповідальності, вміння застосувати на практиці відповідні положення закону про кримінальну відповідальність є необхідною складовою професіограми прокурора. Кваліфікований працівник прокуратури повинен розуміти природу кримінальної відповідальності, як основного засобу кримінально-правового впливу на злочинців, законодавчо визначені її форми та механізм застосування. Для цього йому необхідно, зокрема, знати:

- визначення поняття та меж кримінальної відповідальності;

- співвідношення кримінальної відповідальності з іншими засобами кримінально-правового впливу та з кримінальним покаранням;

- форми кримінальної відповідальності та перспективи їх вдосконалення в контексті реформування кримінальної юстиції в Україні;

- підстави та умови настання кримінальної відповідальності;

- темпоральні межі та механізм її реалізації.

У посібнику відображено сучасний стан розвитку основних положень теорії кримінальної відповідальності. Зміст посібника відповідає тематичному плану спецкурсу.

Викладання спецкурсу «Теорія кримінальної відповідальності» передбачає використання традиційних форм організації навчального процесу – лекцій, семінарів, практичних занять, консультацій, тощо. Найбільш ефективною формою отримання знань є самостійна робота із вивчення рекомендованої літератури та інших джерел інформації. Самостійна робота передбачає, перш за все, вивчення навчальної літератури

, зокрема підручників з кримінального права. Необхідною умовою успішного вивчення спецкурсу є знання основних положень монографічних видань та інших наукових публікацій за темами спецкурсу, а також відповідних положень Конституції України, Кримінального кодексу України, постанов Пленуму Верховного Суду України.

Тематичний план спецкурсу

№ з/п	Назва теми	Всього	Аудиторних занятьАудиторні заняття (год.)	Лекції	Семінари	Практичні заняття	Самостійна робота
1	Кримінальна відповідальність як засіб протидії злочинності	10	6	4	2	-	4
2	Покарання та його призначення	10	8	4	2	2	2
3	Звільнення від покарання та його відбування	14	10	4	2	4	4
4	Звільнення від кримінальної відповідальності (відмова від її застосування)	12	8	4	-	4	4
5	Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх та звільнення їх від неї	8	4	2	-	2	4
	Всього	54	З6	18	6	12	18

Розділ 1. Кримінальна відповідальність як засіб протидії злочинності

1.1 Протидія злочинності та місце кримінальної відповідальності у її здійсненні

1.1.1 Загально-соціальна та спеціальна протидія злочинності

Об’єктивний характер існування злочинності як вічного супутника людської життєдіяльності, постійне вдосконалення кримінальних практик і розширення їх географії до трансконтинентальних масштабів зумовлює потребу в функціонуванні широкомасштабного, складного механізму протидії їй.

Протидія злочинності являє собою складне соціально-правове явище та поняття про нього, в якому відображається теорія і практика специфічної державно-управлінської діяльності та приватних ініціатив, спрямованих на перешкоджання вчиненню злочинів, усунення їх причин і умов, переривання розпочатої злочинної діяльності чи злочинного діяння на різних стадіях їхнього здійснення, притягнення суб’єктів їх вчинення до кримінальної відповідальності і застосування до них заходів кримінально-правового впливу.

Протидія злочинності здійснюється за двома напрямами: загально-кримінологічним та спеціально-кримінологічним. Тобто існує загальна та спеціальна протидія злочинності, а також відповідні їм відносно самостійні механізми їх здійснення.

Загальна протидія злочинності – це ефективне функціонування всіх інститутів суспільства та держави за допомогою яких формується раціональна система впливу на фактори злочинності, в результаті чого мінімалізується число злочинних проявів. Раціональне, правомірне функціонування державних та громадських інституцій в масштабах всієї держави чи на регіональному рівні не маючи своєю безпосередньою метою протидію злочинності, а будучи спрямованим на забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства, тим самим об’єктивно забезпечує протидію злочинності.

Суб’єктами загальної протидії злочинності виступають всі соціальні та державно-правові інституції, існуючі в певному суспільстві.

Особливе значення у механізмі протидії злочинності має вплив на соціопатичних особистостей як носіїв злочинної субкультури, потенційно готових до вчинення злочинних діянь за будь-яких умов і будь-якого рівня суспільного життя. Провідний український кримінолог академік О.М. Костенко зазначає, що соціопатична особистість характеризується наявністю в її свідомості комплексу сваволі та ілюзій які є причиною злочинної поведінки. Усувати цю причину можна, лише формуючи в людині стан узгодженості волі й свідомості із законами природи. Такий стан називається соціальною культурою людини, а носії такої культури - соціономічними особистостями. Вони є як антиподами соціопатичних особистостей, схильних до злочинних вчинків.

Спеціальна протидія злочинності (точніше – її проявам) – це сукупність кримінально-правових, кримінально-процесуальних, оперативно-розшукових, криміналістичних та кримінологічних засобів, за допомогою яких забезпечується безпосередній правовий та кримінологічний вплив на реальні й потенційні злочинні прояви.

Суб’єктами такої протидії виступають не всі соціальні та державно-правові інституції і навіть не всі правоохоронні органи, а лише спеціально уповноважена на це їх частина, яка отримала назву „кримінальна юстиція”.

У найбільш загальному виді кримінальна юстиція - це система державних органів, діяльність якої спрямована на винесення справедливого рішення у кримінальній справі.

Зміст кримінальної юстиції, на думку одного з перших дослідників цього феномену в Україні С.Г. Міщенка, складає організована за функціональним принципом процесуальна діяльність уповноважених державних органів (суб’єктів юстиції), яка регламентується кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством і спрямована на реалізацію публічної державної функції – спеціальної протидії злочинності. За своїм характером зазначена діяльність є сукупністю зусиль, спрямованих на протидію злочинності за двома напрямами: а) правове реагування на вчинені злочини; б) запобігання нових злочинів.

Деякі інші засоби протидії злочинності, які використовуються правоохоронними органами, наприклад, оперативно-розшукова діяльність, координація правоохоронних зусиль, судово-експертна діяльність, виконання покарань тощо виходять за межі власне кримінальної юстиції, але тісно з нею пов’язані. Вони забезпечують належну ефективність кримінальної юстиції.

Характерним для змісту діяльності органів кримінальної юстиції є те, що її здійснюють державні правоохоронні органи, організаційно не віднесені до однієї управлінської структури. Але однорідність цілей, завдань та характер цієї сфери правоохоронної діяльності об’єднує цю частину державного правоохоронного апарату в самостійну систему. При цьому, відносини між органами (суб’єктами) кримінальної юстиції регламентуються виключно кримінально-процесуальним законодавством. Цілісність цієї системи забезпечується не жорсткими організаційно-управлінськими відносинами, а суто функціональними і процесуальними залежностями. Такий механізм забезпечує суб’єктам кримінальної юстиції незалежність при прийнятті процесуальних рішень, їх підкорення лише закону.