2. Методологічні підходи до вивчення етнічних спільнот

Етносоціологія як наука, що виникла зовсім недавно, ще не має завершеної, ґрунтовної методології. Це стосується також визначення сутності таких базових понять, як «етнос» та «нація», що вимагає розглянути їх сутність та взаємозв'язок.

При визначенні поняття "етнос" наголошують на домінуючій ролі культурно-історичних зв'язків у житті етнічних спільнот.

Нація ж є сукупністю людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для усіх членів. Тобто категорія нації містить у собі два компоненти — культурно-етнічний і громадсько-політичний. Вона ніби накладається на категорію етносу, будучи, разом з тим, зовсім іншою системою виміру історичних процесів.

Відомо кілька концепцій, що дають відповіді на питання про причини і механізми виникнення, формування та розвиток етносу.

Нині існує два головних теоретичних підходи до визначення етносу і нації — примордіалістський і модерністський.

Примордіалістський підхід до визначення етносу і нації.

Примордіалізм — термін, який походить від англійського слова — споконвічний. Прихильники примордіалізму відстоюють ідею про те, що етнос і нація існували з давніх давен. Суть цієї теорії викладена у працях англійського етнолога Ентоні Сміта, американця Гуннара Нільссона, радянських учених Юлія Бромлея та Льва Гумільова. Прихильниками її є більшість українських вчених, наприклад, історик Ярослав Дашкевич. Вони розглядають етнос як своєрідний історико-біологічний феномен, що ґрунтується на неусвідомленій, "природній", афективній прив'язаності людей до свого народу, а виникнення нації пов'язують із певним етапом у розвитку етносу.

З приводу виникнення нації існує два головних підходи: деякі вчені (Юлій Бромлей, Гуннар Нільссон) вважають націю типом етносу, який притаманний розвинутому класовому суспільству, а інші вважають, що нація виникає тоді, коли етнос виявляє претензії на власне політичне існування. Як заявляв український політолог Іван Лисяк-Рудницький: "Нація — феномен політичної сфери. Нація — це колектив людей, що хочуть бути державою".

У межах примордіалістського підходу виділяють два головних напрямки: соціобіологічний та еволюційно-історичний.

Соціобіологи розглядають етнос як спільноту індивідів, яка ґрунтується на біологічних особливостях перетворених у соціальні. Вони вважають, що нації виникли внаслідок природного розростання сімей та родів і є спільнотами, що свідчить про спільне походження.

Лев Гумільов розглядав етнос як біологічну спільноту істот виду подібно до ареалу тварин. Він вважав, що етнос народжується внаслідок "пассіонарного поштовху", що стається під впливом певного космічного опромінення або тектонічних процесів у надрах землі. Внаслідок цього поштовху з'являються "пассіонарії" — люди, здатні йти до своєї мети всупереч інстинкту самозбереження. Діяльність пассіонаріїв задає мету і згуртовує окремі родоплемінні та інші групи людей в етнос. Життя етносу триває приблизно 1200—1300 років, а весь його наступний розвиток визначається територіальними особливостями його розселення і психобіологічними характеристиками пасіонарності. Загибель етносу не означає смерті людей, які його утворюють, а тільки ослаблення і розпад зв'язків між ними, а відтак — входження їх до складу інших етносів. Оскільки, згідно з підходом Льва Гумільова, етнос є категорією не історичною, а біологічною, тобто рушіями розвитку є не соціум чи культура, а природа, то і категорія нації у його системі відсутня.

Еволюційно-історичний підхід, — пов'язує етнос не з біологічними аспектами існування, а з певними стадіями розвитку суспільства. Згідно з ним кожній такій стадії суспільного розвитку відповідає окрема стадія розвитку етнічності. Можна виділити такі стадії етнічності, як плем'я, народність, нація.

Плем'я — найбільш стародавня етнічна спільнота, життя і діяльність якої була заснована на родинних і соціальних зв'язках. Кожне плем'я мало ознаки етнічної спільності: вони різнились одне від одного своїм походженням, мовою, сформованими традиціями і звичаями, поведінкою і духовною культурою.

З переходом до цивілізації, при якій розпались племена і на перший план вийшли не родові, а соціальні зв'язки між людьми, плем'я поступилось місцем іншому типу етнічної спільності — народу. На відміну від племені народи досягли в епоху цивілізації незрівнянно більшої соціально-етнічної колонізації і більш високого розвитку своєї мови, матеріальної і духовної культури. Саме в цей період почали формуватися національні характери багатьох народів, що знайшло своє вираження в їх національній свідомості і самосвідомості.

Формування й існування народності пов'язується з суспільствами докапіталістичної стадії розвитку (рабовласництвом і феодалізмом). Нація в цьому ланцюгу виникає на індустріальній фазі розвитку соціуму, в період становлення капіталізму; саме тому нація розглядається як вища (для сучасності) форма існування етносу.

Радянський вчений Юлій Бромлей був автором офіційного, прийнятого в радянській науці визначення етносу. Згідно його теорії:

Етнос — усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й психіки, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі).

Етнос розглядався Бромлеєм як родова, базова, рядоутворююча категорія стосовно інших конкретно-історичних типів об'єднання людей: роду, племені, народності, нації. Як істинний марксист, радянський академік мав продемонструвати як відбувався прогрес у національній сфері, відповідно до розвитку соціально-економічних формацій. Первіснообщинному ладові відповідали роди і племена, рабовласницькому і феодальному — народності, а з розвитком капіталізму виникають нації.