2

ТЕМА 5

Фінансове забезпечення інвестиційного проекту

План.

1. Розроблення стратегії формування інвестиційних ресурсів

2. Характеристика та порядок формування інвестиційних ресурсів на підприємстві

3. Оцінка вартості інвестиційних ресурсів

4. Методи оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів

5. Визначення потреби у фінансових ресурсах для інвестування

1. Розроблення стратегії формування інвестиційних ресурсів

Інвестиційна діяльність підприємства триває, як правило, весь період його існування і тому має здійснюватися з урахуванням певної перспективи. Обґрунтування напрямів цієї діяльності на перспективу являє собою процес розроблення інвестиційної стратегії.

У цілому інвестиційна стратегія — це процес передбачення довгострокових цілей розвитку інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення на основі прогнозування кон'юнктури інвестиційного ринку як в цілому, так і в окремих його секторах.

Інвестиційна стратегія повинна враховувати по можливості інтереси різних учасників процесу інвестування. Власник капіталу ставить за мету отримати певний рівень прибутку і зберегти вкладений капітал; кредитор — зберегти і повернути кредит; наймані робітники — зберегти роботу, взяти участь у розподілі прибутку; менеджери — досягнення успіху підприємством, подовження його існування; суспільство — збільшити доходи бюджету, зменшити безробіття та інші позитивні результати від інвестицій.

Формування інвестиційної стратегії — це складний творчий процес. Він ґрунтується на прогнозуванні кон'юнктури інвестиційного ринку і умов здійснення інвестиційної діяльності. Складність полягає у тому, що вибір інвестиційної стратегії пов'язаний з пошуком і оцінкою альтернативних варіантів інвестиційних рішень, які найбільше відповідають меті підприємства і перспективам його розвитку. Певні складності є і в тому, що інвестиційна стратегія не є незмінною, а потребує постійного перегляду з урахуванням змін зовнішнього середовища, нових можливостей підприємства, що виникають.

Інвестиційна стратегія визначає можливості поліпшення результатів господарювання суб'єкта за допомогою інвестицій, тобто окреслює напрями інвестування з метою одержання прибутків і збільшення власних активів. Така стратегія зазвичай називається активною або агресивною, за умови максимальної спрямованості на прибуток. Противагою активній стратегії є пасивна, за якої інвестор прагне забезпечити за рахунок інвестицій непогіршення (у кращому разі) показників своєї господарської діяльності. Інвестиційна стратегія виходить із базової стратегії економічного розвитку підприємства і повинна узгоджуватися з нею відповідно до етапів впровадження.

Розроблення інвестиційної стратегії підприємства здійснюється за такою схемою:

1. визначення періоду реалізації інвестиційної стратегії:

• прогнозування розвитку економіки в цілому та інвестиційного ринку зокрема;

• визначення часових рамок дії гіпотетичної стратегії підприємства;

• визначення галузевих особливостей підприємства;

• розрахунки можливостей збільшення розміру підприємства, його потужності та темпів розвитку;

2. накреслення стратегічних цілей інвестиційної діяльності: У завдання щодо забезпечення приросту капіталу;

• планування підвищення рівня прибутковості інвестицій і збільшення суми доходу від їх вкладання;

• обґрунтування зміни пропорцій у структурі реального та фінансового інвестування;

• удосконалення технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень;

Р удосконалення галузевої та регіональної спрямованості інвестиційних програм;

3. розроблення найдоцільніших шляхів реалізації стратегічних цілей та конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її впровадження:

• розроблення окремих стратегічних етапів інвестиційної діяльності та узгодження їх з джерелами інвестиційних ресурсів;

• зовнішня узгодженість у часі, яка досягається відповідністю інвестиційної стратегії загальній стратегії розвитку підприємства з урахуванням очікуваних змін у кон'юнктурі інвестиційного ринку;

• внутрішня узгодженість у часі, тобто відповідність окремих напрямів інвестування одне одному, а також відповідне формування необхідних для цього інвестиційних ресурсів;

3. оцінювання розробленої інвестиційної стратегії:

• узгодженість цілей, напрямів та етапів інвестиційної стратегії з базовою стратегією підприємства;

• внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії, тобто узгодженість окремих стратегічних цілей і напрямів інвестиційної діяльності між собою, а також послідовність їх виконання;

• узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем, тобто відповідність інвестиційної стратегії змінам кон'юнктури інвестиційного ринку;

• можливість впровадження інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу, що повинно забезпечити підприємство власними джерелами фінансових ресурсів, а також можливістю залучення необхідних фінансових та матеріальних ресурсів за рахунок інших джерел;

• прийнятність рівня ризику, що супроводжує інвестиційну стратегію. При цьому розглядаються рівні основних інвестиційних ризиків і можливі фінансові наслідки для підприємства, шляхи їх компенсації;

• результативність інвестиційної стратегії на основі визначення економічної ефективності реалізації інвестиційних програм, а також прогнозування очікуваних результатів, оцінки їх значення для підприємства та держави в цілому.

Найважливішим елементом інвестиційної стратегії підприємства є стратегія формування інвестиційних ресурсів підприємства, яка має ґрунтуватися на таких принципах:

• урахування перспектив розвитку інвестиційної діяльності. У процесі формування обсягів та структури інвестиційних ресурсів варто враховувати всі стадії інвестиційного процесу — передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну;

? забезпечення відповідності обсягу залучених інвестиційних ресурсів обсягу інвестиційних потреб підприємства. Загальна потреба в інвестиційних ресурсах підприємства ґрунтується на розрахунках загальних обсягів реального та фінансового інвестування;

• забезпечення оптимальної структури інвестиційних ресурсів з позицій ефективної інвестиційної діяльності, яке повинно створювати фінансову рівновагу розвитку підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності і зменшити ймовірність ризиків у фінансовій сфері;

/ забезпечення зменшення витрат через удосконалення структури інвестиційних ресурсів з різних джерел. Така мінімізація витрат досягається через управління вартістю капіталу, який залучається до інвестування з метою одержання максимальної суми чистого прибутку;

4_: забезпечення раціонального використання інвестиційних ресурсів у процесі інвестиційної діяльності. Інвестиційні ресурси, які тимчасово не використовуються, можуть втрачати свою вартість з часом. Тому слід передбачити їх знецінення та можливості ліквідації.

Зважаючи на зазначені принципи, підприємство має розробити політику управління процесом формування інвестиційних ресурсів, яка має здійснюватися у такі етапи:

1. ретроспективний аналіз формування інвестиційних ресурсів підприємства. Його мета — виявлення потенціалу формування інвестиційних ресурсів відповідно до запланованих обсягів інвестицій;

2. прогнозування потреби у загальному обсязі інвестиційних ресурсів, де визначаються необхідний обсяг фінансових коштів інвестування, загальна потреба в інвестиційних ресурсах для реального інвестування, а також їх потреба за окремими відрізками часу прогнозованого періоду;

3. прогнозування можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел, у тому числі власних (частина чистого прибутку, амортизаційні відрахування, страхові виплати відшкодування збитків; погашення довгострокових фінансових інвестицій; реінвестиції від продажу основних фондів; мобілізація надлишків оборотних активів); позичкових (кредити, емісія боргових цінних паперів, цільовий державний кредит, податковий інвестиційний кредит, лізинг); залучених (емісія акцій, безоплатні вкладення державних органів і комерційних структур);

4. визначення ефективних схем та методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів (самофінансування, акціонування, боргове фінансування, фінансування на консорційних засадах, оренда, пільгове фінансування, субсидування, змішане фінансування тощо);

5. визначення необхідного та граничного обсягу інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел. Обсяг залучення інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел має забезпечити ту частину інвестиційного капіталу, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх власних джерел фінансування. Зокрема, забезпечення задоволення потреби у власних інвестиційних ресурсах із зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників або інших інвесторів), додаткової емісії акцій або за рахунок інших джерел. Якщо сума внутрішніх власних та залучених інвестиційних ресурсів повністю не забезпечує загальну потребу в них у запланованому періоді, то приймається рішення про залучення позичкових коштів. Максимально можливий обсяг такого залучення визначається двома основними умовами:

• граничним ефектом фінансового важеля (левериджу), який дає можливість визначити граничний обсяг позичкових коштів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

• забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона має здійснюватися не лише з позицій самого підприємства, а й з позицій можливих кредиторів, що забезпечить у подальшому зниження вартості залучення позичкових інвестиційних ресурсів;

6) оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів з урахуванням мінімізації вартості залучення інвестиційних ресурсів із різних джерел. Така оптимізація здійснюється шляхом розрахунку ціни капіталу підприємства і його фінансової стійкості, а також розрахунку очікуваного прибутку та рентабельності.

4-2. Характеристика та порядок формування інвестиційних ресурсів на підприємстві

Реалізація інвестиційної діяльності на підприємстві характеризується, головним чином, розширеним відтворенням основних фондів, що потребує належного ресурсного забезпечення, тобто формування необхідних інвестиційних ресурсів. Цей процес передбачає відокремлення значної частини сукупного суспільного продукту від особистого та поточного виробничого споживання. Крім того, інвестиційні ресурси, спрямовані на ці цілі, вилучаються з процесу розширеного відтворення на період до введення в дію основних фондів. У майбутньому вони поступово відшкодовуються інвестору у процесі експлуатації об'єктів, випуску та реалізації виробленої продукції.

Процес формування на підприємстві інвестиційних ресурсів через ринок інвестиційного капіталу можна подати таким чином, що національні та іноземні кошти фізичних, юридичних осіб та держави можуть потрапити до підприємства двома шляхами: безпосередньо та через фінансово-кредитну сферу.

У першому випадку це може відбуватися шляхом:

1. купівлі власниками заощаджень цінних паперів підприємств на первинному ринку;

2. надання державою підприємству дотацій, субсидій, пільгових кредитів, тощо;

3. внесення національними та іноземними інвесторами коштів у статутний фонд підприємства на умовах участі у капіталі;

4. об'єднання капіталів підприємств.

Другий, основний, потік заощаджень потрапляє спочатку до посередників і набуває вигляду депозитів комерційних банків, внесків у пенсійні та інвестиційні фонди або у страхові компанії. Посередники, акумулюючи кошти населення та інших економічних суб'єктів, зобов'язані реінвестувати довірені їм заощадження з прибутком до моменту їх повернення власнику, тому вони виходять на інвестиційний ринок як інституційні інвестори та кредитори.

Таким чином, ресурси, залучені підприємством на інвестиційному ринку, додаються до тих, що підприємство має у своєму розпорядженні, і утворюють його сукупні інвестиційні ресурси. Велика тривалість інвестиційного циклу та висока вартість інвестиційних об'єктів вимагають виділення спеціальних матеріальних та нематеріальних ресурсів, економічний оборот яких опосередковується через грошові кошти, у процесі використання яких реалізується значна частка нагромадженого національного доходу та фонду відшкодування, спожитих у процесі відтворення основних фондів з метою нагромадження.

Інвестиційні ресурси можна класифікувати за такими озна­ками:

I. За характером власності:

• власні;

• залучені;

• позичкові.

II. За видами власності:

• державні інвестиційні ресурси (бюджетні кошти та кошти позабюджетних фондів, державні позики, пакети акцій та інші основні та оборотні кошти, що належать до державної власності);

• інвестиційні, у тому числі фінансові ресурси комерційних та некомерційних суб'єктів господарювання, громадських об'єднань, фізичних осіб, у тому числі іноземних. Такі інвестиційні ресурси включають власні та залучені кошти підприємств, а також інституційних інвесторів, у тому числі інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо.

III. За рівнем власності: а) на рівні держави:

• кошти державного, регіонального та місцевих бюджетів, а також позабюджетних фондів;

• залучені кошти державної фінансово-кредитної системи;

• позикові кошти у вигляді державних іноземних запозичень (зовнішній борг держави) та державних облігацій, боргових, товарних та інших позик (внутрішній борг держави);

б) на рівні підприємства:

• власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахуван­ня, страхові суми відшкодування збитків, іммобілізовані надлишки основних та оборотних коштів, нематеріальних активів тощо);

• залучені кошти, у тому числі внески та пожертвування, кошти, отримані від продажу акцій, тощо;

• позичкові кошти у вигляді державних, банківських та комерційних (лізинг) кредитів;

в) на рівні інвестиційного проекту:

• кошти державного та місцевого бюджетів, позабюджетних фондів;

• кошти суб'єктів господарювання — вітчизняних підприємств та організацій, колективних інституційних інвесторів;

• іноземні інвестиції у різних формах.

Урахувавши всі різновиди інвестиційних ресурсів, ресурси конкретного підприємства можна подати у такому вигляді.

Процес формування власних інвестиційних ресурсів (внутрішніх та зовнішніх) тісно пов'язаний з початковим нагромадженням капіталу, або створенням статутного фонду. Статутний капітал — це сума внесків (паїв) засновників підприємства для забезпечення його життєдіяльності. Статутний капітал може включати не тільки грошові кошти, а й інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, права користування тощо. Початкове нагромадження капіталу може здійснюватися як у рамках самого підприємства, так і в масштабах країни в цілому (у процесі розподілу та перерозподілу національного доходу формується фонд споживання та фонд нагромадження, останній, у свою чергу, використовується для формування інвестиційних ресурсів).

Базою формування інвестиційних ресурсів підприємства може бути і капітал, призначений для збільшення статутного фонду та реінвестицій, зокрема це: чистий прибуток, амортизаційні відрахування; кошти, одержані від реалізації капітальних активів; надходження від продажу окремих фінансових інструментів та інші джерела.

Джерела утворення статутного капіталу залежать від форми власності:

• приватна — власний капітал підприємця;

• акціонерна — акціонерний капітал;

• державна — асигнування з бюджету та централізованих фондів;

• колективна (спільна) — внески засновників.

Формування інвестиційних ресурсів на підприємстві тісно пов'язане з фінансовими ресурсами — першоосновою фінансового господарства держави та підприємств.

Фінансові ресурси являють собою сукупність доходів і надходжень, які перебувають у розпорядженні підприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширеного відтворення та зростання матеріального добробуту населення. Фінансові ресурси охоплюють ресурси всіх секторів економіки: державного, підприємницького, а також приватного. До складу фінансових ресурсів включають:

1. фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні органів державного управління:

• ресурси державного бюджету;

• ресурси місцевих бюджетів; ^ цільові державні фонди;

^ фінансові ресурси державних фінансових інституцій (національного банку, державних страхових органів, державних кредит­них установ);

2. фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності;

3. фінансові ресурси, що перебувають у розпорядженні населення (готівка, заощадження, депозити).