Розділ 6. Сутність стратегії та «стратегічного набору».

§ 6.1. Формування системи стратегій

Кожна конкретна стратегія компанії – це прийняті її вищим керівництвом напрями або способи діяльності для досягнення важливого результату, що має довгострокові наслідки. Формування стратегії стає життєво необхідним в тих випадках, коли виникають раптові зміни в зовнішньому середовищі компанії. Причинами таких змін є: насичення попиту, крупні зміни в технології, несподівана поява нових конкурентів, зміна соціальних і економічних умов тощо.

Стратегія відрізняється від плану тим, що вона розробляється в умовах невизначеності зовнішнього середовища, коли головна мета компанії та її основні і локальні цілі (ЦУ) не можуть бути визначені з достатньою для практики точністю і не можна поставити конкретне завдання (критерій управління КУ) для підрозділів компанії. Тому в стратегії не можна сформувати пару (ЦУ, КУ), в якій для досягнення кожної конкретної мети визначається відповідне завдання. Конкретна стратегія є одній із стратегій з ряду альтернативних.

Концепція системи підприємницьких стратегій. Цільова спрямованість кожної конкретної стратегії визначається орієнтовним представленням конкретної мети управління

– орієнтиром управління (ОрУ), який уточнюється в процесі розробки і реалізації стратегії, наближаючись поступово до конкретної мети. Кожному орієнтиру управління відповідає певна стратегія, що є засобом досягнення цієї мети. Таким чином, формується пара (ОрУ, Стратегія), аналогічна парі (ЦУ, КУ).

Місія компанії (рекламне представлення головної мети) може бути диференційована на ОрУ декількох рівнів, утворюючи при цьому дерево орієнтирів управління (аналогічно дереву цілей). Щоб вибрати відповідну місії компанії стратегію, необхідно щоб кожному цільовому орієнтиру відповідала конкретна стратегія певного рівня, сукупність яких утворює дерево підприємницьких стратегій (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Взаємна відповідність орієнтирів управління і стратегії компанії.

Підприємницька стратегія – це стратегія, безпосередньо направлена на вирішення певних проблем підприємництва. Підприємницька стратегія компанії в цілому є системою конкретних стратегій. Таким чином, стратегія компанії – це системний підхід до вирішення проблем розвитку і функціонування компанії, що забезпечує збалансованість її діяльності і що визначає головні напрями її розвитку.

Таблиця 6.1

Підприємницькі стратегії компанії

Стратегічні напрями	Альтернативи або комбінації конкретних стратегій	Система підприємницьких стратегій компанії (версії)*
		А	Б	В
1. Стратегії діяльності	1.1. Спеціалізація діяльності			+
	1.2. Диверсифікація діяльності	+	+
	1.3. Конгломерат
2. Стратегії зростання потенціалу компанії	2.1. Інтенсивне зростання		+
	2.2. Обмежене зростання			+
	2.3. Скорочення
	2.4. Поєднання різних стратегій зростання	+
3. Стратегії задоволення потреб	3.1. Випередження потреб		+
	3.2. Еквівалентність потреб і продукції, що випускається		або +	+
	3.3. Еквівалентність потреб і можливостей			або +
	3.4. Наздоганяння потреб
	3.5. Поєднання різних стратегій задоволення потреб	+
4. Стратегії науково-технічного розвитку	4.1. Лідерство		+
	4.2. Слідування за лідером			+
	4.3. Технологічний стрибок			або +
	4.4. Поєднання різних стратегій розвитку	+		+
5. Стратегії конверсії діяльності (маркетингові стратегії)	5.1. Зміна споживачів (розширення ринків)
	5.2. Зміна каналів розповсюдження товарів (проникнення на нові ринки)		+
	5.3. Зміна структури діяльності (набору галузей, структури асортименту)
	5.4. Зміна технологічної спеціалізації
	5.5. Адаптація пріоритетів до вимог ринку (розвиток системи продукції)		або +	+
	5.6. Диверсифікована стратегія конверсії діяльності	+
6. Стратегії конкуренції на товарному ринку	6.1. «Силова»	+
	6.2. Нішева			+
	6.3. Пристосовна
	6.4. Піонерська	+	+	або +
7. Стратегії конкуренції і кооперації при створенні нової продукції і технології (нововведень)	7.1. Конкуренція			+
	7.2. Кооперація		+
	7.3. Поєднання конкуренції і кооперації	+

*Примітка: А – фінансово-промислова група; Б – крупна компанія; В – середня компанія.

Можна виділити декілька стратегічних напрямів (наборів або концепцій альтернативних підприємницьких стратегій). Найбільш поширені наступні стратегічні напрями (табл. 6.1):

1. Стратегії діяльності.

2. Стратегії задоволення потреб.

3. Стратегії зростання.

4. Стратегії науково-технічного розвитку.

5. Маркетингові стратегії або стратегії конверсії діяльності.

6. Стратегії конкуренції на товарних ринках.

7. Стратегії конкуренції і кооперації при створенні нової продукції і технології (нововведень).

Стратегічні напрями відповідають 1-у рівню декомпозиції місії і стратегії компанії. Прийняті в кожному з цих напрямів альтернативи можуть бути диференційовані за тими чи іншими параметрами діяльності компанії (2-ий рівень декомпозиції). Стратегії 1-го рівня виступають як цілі для стратегій 2-го рівня.

Класифікація стратегій компанії неоднозначна. Це пояснюється тим, що таку складну категорію, якою є стратегія компанії, можна розділити на конкретні і локальні стратегії за різними ознаками. Тому в різних літературних джерелах можна зустрітися з різноманітним найменуванням і призначенням численних стратегій. При цьому в кожній конкретній або локальній стратегії, як правило, присутні параметри, спільні з іншими стратегіями. Наприклад, спільні елементи властиві стратегіям задоволення потреб і стратегіям науково-технічного розвитку. Вони доповнюють і уточнюють один одного. Так, стратегія випередження потреб і стратегія лідерства в розвитку технології і продукції мають такий загальний принцип, як політика заміни активних елементів діючої технологічної системи. Ця політика передбачає включення нових елементів в технологічну систему, одразу після їх дослідного відпрацювання.

Компанії, формуючи свої стратегії, відбирають з числа альтернатив конкретні стратегії, що відповідають обраним ними орієнтирам управління, і конкретизують їх щодо своїх особливостей. При цьому компанії керуються прийнятою початковою концепцією виконання місії. В даній праці як початкова концепція розглядається концепція великої системи задоволення потреб (§ 6.2).

Концепція організаційних стратегій. Крім підприємницьких стратегій, що визначають цілеспрямованість діяльності і взаємодію компанії із зовнішнім середовищем, розробляються стратегії внутрішньої організації діяльності. Ці стратегії повинні бути набором правил і методів, що реалізовують системний підхід до організації діяльності компанії.

Для компаній США характерні три групи досить відособлених правил:

1. Правила, що визначають набір критеріїв, які використовують при оцінюванні результатів діяльності в даний час і в перспективі.

2. Правила (організаційні концепції), за якими встановлюються відносини і процедури всередині компанії.

3. Правила (оперативні прийоми), за якими компанія веде свою повсякденну діяльність.

Системний підхід до організації на основі методу визначення і узгодження пар категорій управління дає можливість систематизувати набір організаційних стратегій так, щоб їх сукупність визначала об'єкт управління (структуру компанії), механізм управління і організацію управління. Розроблена таким чином система організаційних стратегій включає:

1. Правила визначення структури компанії, цілевстановлення і оцінки результатів діяльності, тобто правила визначення і узгодження пар категорій управління (ОУ, ЦУ), (ЦУ), КУ), (ОУ, КУ).

2. Правила визначення і організації керуючого впливу на чинники управління на користь досягнення поставлених цілей, тобто правила визначення і узгодження пар категорій (КУ, ФкУ) (ФкУ, МУ) (ФкУ, РУ).

В сукупності правила 1 і 2 є методом формування механізмів управління (МехУ).

3. Правила організації управління в компанії (ОргУ), тобто правила визначення і узгодження сукупності категорій: суб'єкт управління (СбУ), функції управління (ФУ), управлінські відносини між суб'єктами управління (УВ), програми управління (ПУ), технологія управління (ТУ), технічні засоби управління (ТЗУ).

Правила 1, 2, 3 в сукупності є концепцією побудови структури компанії (ОУ), що викладена в розділі. 1, і системами управління компанією (СУ), що включає механізм управління) і організацію управління .

Концепція трудових стратегій. Оскільки, виробнича система є соціотехнічною системою, в стратегічному управлінні доцільно також виділити трудові стратегії:

• стратегію мотивації праці, що визначає пріоритети мотиваційних комплексів внутрішньої мотивації, зовнішньої позитивної мотивації і зовнішньої негативної мотивації. Як показано в р.. 3, однозначно переважає стратегія, що віддає пріоритет мотиваційному механізму праці, в якому оцінки значимості мотивів відповідають нерівності . Така стратегія орієнтує компанію на підпорядкування системи оплати праці, стратегії науково-технічного розвитку і організації праці формуванню переважного мотиваційного механізму;

• стратегії впливу науково-технічного розвитку на потребу в трудових ресурсах і їх вигляд.

Таким чином, система стратегій компанії може бути представлена як сукупність трьох груп стратегій (рис. 6.2. ): підприємницьких, організаційних і трудових.

Рис. 6.2. Система стратегій компанії

Стратегічний проект. Обґрунтована і сформульована стратегія використовується для розробки методом пошуку стратегічного проекту (проектів). Прийнята стратегія дозволяє зосередити увагу на найбільш значущих ділянках, параметрах і можливостях, відкинувши несумісні з нею варіанти. Орієнтир і стратегія розробляються в умовах невизначеності зовнішнього середовища компанії, при неповній інформації про потреби і можливості. Проте в ході пошуку при розробці стратегічного проекту з'являється нова інформація, що дає можливість уточнювати орієнтир і стратегію. Тому розробка стратегії і стратегічного проекту носить ітеративний характер (рис.6.3.).

Рис.6.3. Алгоритм розробки стратегічного проекту