1. Сутність міжнародної економіки і міжнародних економічних відносин

Міжнародна економіка в широкому сенсі - це теорія, вживана для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Вона ґрунтується на теорії ринкової економіки і розвиває її.

Основними суб’єктами МЕВ є фізичні та юридичні особи.

Предметом теорії міжнародної економіки є:

• закономірності функціонування і розвитку в міжнародному масштабі ринкової системи організації господарського життя;

• закономірності формування сукупного попиту і сукупної пропозиції на товари і чинники виробництва, що знаходяться в міжнародному обігу;

• інструменти аналізу і програмування відкритої національної економіки, особливо її реального, бюджетного, грошового і зовнішнього секторів, в умовах їх взаємодії з економіками інших країн;

• інституційна структура регулювання міжнародної економіки, принципи її формування, тенденції розвитку і шляхи вдосконалення.

Ознаками міжнародної економіки є:

• розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

• розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва, насамперед у формах ввезення-вивезення капіталу, робочої сили і технології;

• міжнародні форми виробництва на підприємствах, розміщених у декількох країнах, насамперед у рамках транснаціональних корпорацій (ТНК);

• самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов´язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів та руху факторів виробництва;

• економічна політика держав, що керуються принципами відкритої економіки.

МЕВ відображають господарські зв´язки між державами, регіональними об´єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми.

Міжнародні економічні відносини проявляються на різних рівнях економіки — на макрорівні, мікрорівні, наднаціональному рівні. На кожному з рівнів діють різні суб´єкти зовнішньоекономічної діяльності: на мікрорівні — окремі громадяни, підприємства і фірми, які проводять зовнішньоекономічні операції; на макрорівні — національні господарства, які безпосередньо здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність; на наднаціональному рівні — міжнародні організації та наднаціональні інститути.

2. Національні економіки та їх взаємодія на основі економічних міжнародного поділу праці.

Сутність міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці — інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарів і послуг, якими вони обмінюються шляхом міжнародної торгівлі.

Форми міжнародного поділу праці:

1. Загальна форма міжнародного поділу праці — поділ праці за родами і сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні та обробні галузі промисловості.

2. Часткова форма міжнародного поділу праці — поділ родів і сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства тощо.

3. Одинична форма міжнародного поділу праці — спеціалізація країни на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару: подетальна, поопераційна (або технологічна), типорозмірна.

Завдяки участі у міжнародному поділі праці кожна країна отримує певні переваги, які зумовлені вибором країнами таких форм спеціалізації та кооперування виробництва, які найбільшою мірою відповідають:

1) її природним умовам;

2) досягнутому рівню розвитку продуктивних сил (передусім особистісного фактора і техніки);

3) національним затратам праці.

Економічні вигоди, отримувані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі у міжнародному поділі праці, в процесі інтернаціоналізації виробництва. За відсутності зовнішньої торгівлі промислово розвинутим країнам довелося б збільшити витрати виробництва у промисловості щонайменше у 1,5—2 рази.