ЛЕКЦ_Я 4

12

ЛЕКЦІЯ 4

ЖИТО ОЗИМЕ

1. Господарське значення.

2. Історія та поширення.

3. Районовані сорти.

4. Екологічні і біологічні особливості.

5. Особливості технології.

Господарське значення. Озиме жито в нашій країні є другою продовольчою культурою після пшениці з меншим вмістом білків (12,8 %), клейковини (8 – 26 %), вищою калорійністю і приблизно таким же вмістом амінокислот, вітамінів. і солей та кормовою цінністю. Ненасичені жирні кислоти зерна жита рекомендують людям старшого віку, як засіб від можливого захворювання на атеросклероз.

Житнє борошно часто використовують як домішку до пшеничного при випіканні популярних сортів хліба. Наприклад, відомий Український хліб залежно від сорту має у своєму складі від 80 до 20 % житнього та від 20 до 80 % пшеничного борошна.

Завдяки сильному кущенню і швидкому росту навесні воно пригнічує бур’яни, навіть багаторічні, і є добрим попередником для інших культур.

Історія, поширення. Порівняно з пшеницею озиме жито більш молода культура. Вважають, що воно походить від бур'янисто-польового жита, яке і тепер засмічує посіви озимої пшениці в Закавказзі, у країнах Південне-Східної Азії. Як культура озиме жито формувалося на території Ірану, Туреччини та Закавказзя. На території СНД озиме жито вперше почали вирощувати в Україні у другому-першому тисячоліттях до н.е. Тепер воно поширене в країнах СНД від 45° до 60° північної широти, від Заходу до Далекого Сходу, переважно в Нечорноземній та Чорноземній зонах Росії. Білорусі, Україні.

Посівні площі жита на земній кулі становлять близько 11 млн га. В Україні жито займає близько 700 тис га Найбільші посівні площі його (до 60%) зосереджені в районах Полісся, Чернігівській, Житомирській, Сумській і Волинській областях. У лісостепових районах України розміщено 28% посівів. На підзолистих грунтах Прикарпаття, де вирощування пшениці поки що обмежене, посіви жита мають також високу питому вагу. Найменші площі жито займає у південних степових районах України (11% загальної посівної площі).

У країнах Європи найбільші площі жита в Чехії, Словаччині, Польщі, Швеції, Норвегії, Фінляндії. На незначних площах жито вирощують у США і Канаді

Жито озиме належить до високоврожайних зернових культур У передових господарствах збирають по 40-50 ц/га і більше зерна. Досвід цих господарств свідчить про наявність резервів підвищення врожайності жита в Україні.

Районовані сорти. Всі сорти жита, поширені у виробництві, належать до однієї різновидності вульгаре (vulgare) з неламким стрижнем, відкритим або напіввідкритим зерном, білим остистим колосом У виробництві переважає озиме жито

Сорти жита за морфологічними ознаками так не різняться, як сорти пшениці Оскільки під час цвітіння пилок розноситься вітром, для зберігання типовості сорту на насінних ділянках потрібно дотримуватися просторової Ізоляції не менш як 400-500 м При запиленні сортів диплоідного жита з тетраплоідними врожайність останніх значно знижується

В Україні найпоширеніші такі сорти жита озимого

Верхпяцьке 32 Створений добором з гібрида сортів Таращанське 4 і Короткостеблове Середньостиглий, високоврожайний, зимостійкий, досить стійкий проти вилягання Хлібопекарські якості добрі Районований у поліській, лісостеповій і степовій зонах

Новозибківське 150 Створений Ново-зибківським філіалом ВІР (методом полі-кроса зразка каталога ВІР 10028) Сорт середньостиглий, Інтенсивного типу стійкий проти вилягання, високоврожайний Зерно сіро-жовте крупне Районований у лісостеповій і поліській зонах

Харківське 78 Створений методом синтетичної селекції на базі гомозиготних за геном короткостеблосп біотипів, отриманих після зворотних схрещувань сортів Харківське 60, Харківське 55 і Саратовське 4 з донорами домінантної короткостеблості Сорт середньостиглий високоврожайний Зимостійкість підвищена Стійкий проти вилягання Зерно сіро-зелене, крупне Районований у лісостеповій, степовій і поліській зонах

Боротьба Створений методом гібридизації на Чернігівській державній сільськогосподарській дослідній станції Сорт середньостиглий, високоврожайний Зимостійкий Стійкий проти вилягання та обсипання Зернівка овальна, сіро-зелена, крупна Районований у поліській, лісостеповій і степовій зонах

На невеликих площах вирощують також сорти Нива Харківське 55 Харківське 88 Пуховчанка Верасень Київське 80 Ніка Київське 90 Паллада Харківське 98 та ін.

Екологічні і біологічні особливості. Жито озиме менш вибагливе до ґрунту і клімату, ніж пшениця озима Зерно його може проростати за температури 1-2 °С, проте дружні сходи з'являються через 5-6 діб після сівби за температури ґрунту 12-14 °С. Оптимальна температура росту і розвитку жита 20 °С, а максимальна – 30°С. Через 10-15 діб після появи сходів починається кущіння рослин. Вузол кущіння розміщується близько від поверхні ґрунту, тому за глибокого загортання насіння перший вузол утворюється глибше, а другий – біля поверхні ґрунту Іноді закладається три і більше вузлів кущіння.

У жита період кущіння зазвичай закінчується восени, однак при запізненні із сівбою в умовах досить вологого і помірного клімату з м'якими зимами воно продовжує утворювати додаткові стебла й навесні. На одній рослині зазвичай формується 3-5, а за широкорядної сівби та після внесення добрив – 30-50 продуктивних стебел

Жито озиме більш морозостійке, ніж пшениця озима. Якщо жито своєчасно висіяти і восени до припинення вегетації воно буде нормально розвинене, то навіть у безсніжні зими рослини витримують морози до мінус 25 °С, а за снігового покриву завтовшки 20-30 см – до мінус 50 °С При цьому мають значення також особливості вирощуваних сортів

Жито – досить посухостійка культура. Сильно розвинена коренева система добре засвоює воду з глибших шарів ґрунту, і рослини краще використовують осінньо-зимові опади. Тому розвиток жита менше залежить від весняних і літніх опадів. Транспіраційний коефіцієнт жита порівняно невеликий – від 300 до 420. Найбільше води рослини витрачають у період від виходу в трубку до колосіння. В загущених посівах і за надмірного зволоження жито часто вилягає.

Тривалість вегетаційного періоду жита у південних районах країни становить 270 діб, у центральних – 300, а в північних – 350-360 діб. Достигає воно на 6-10 діб раніше, ніж пшениця.

Жито озиме, як уже зазначалося, менш вибагливе до родючості ґрунтів, тому більш поширене на підзолистих ґрунтах, де пшениця низьковрожайна. Високі врожаї жита збирають на осушених торф'яниках, а також на піщаних ґрунтах після внесення добрив і застосування сидератів. Серед зернових культур жито найменш чутливе до кислотності ґрунту (досить високі врожаї отримують за рН = 5). Високі врожаї його вирощують і на родючих чорноземах. Ґрунти перезволожені, важкі та ті, що заливаються водою, для вирощування жита непридатні.

Особливості технології вирощування. Місце в сівозміні. Залежно від ґрунтово-кліматичних умов озиме жито в сівозміні розміщують після різних попередників. Частіше його висівають у зайнятих парах та після непарових попередників і лише у найбільш посушливих районах на невеликих площах висівають по чорних і ранніх парах. У степовій зоні жито сіють після тих самих попередників, що й озиму пшеницю

На Поліссі жито озиме висівають після ранньої картоплі, льону-довгунця, вико-вівсяної сумішки, кукурудзи на силос. Якщо жито вирощують на піщаних ґрунтах, розміщувати його слід після люпину (люпиновий пар, кормовий люпин на зерно, зелений корм і силос). Жито вирощують також після серадели.

У лісостепових районах цінними попередниками для озимого жита є зернобобові культури і вико-вівсяні сумішки Жито часто вирощують після стерньових попередників – озимих і ярих зернових, які вирощували після просапних За відповідної технології вирощування і внесення добрив жито можна вирощувати кілька років підряд на одному й тому самому полі

Жито озиме є добрим попередником для інших культур, оскільки рано звільняє поле.

Обробіток ґрунту. Способи обробітку ґрунту під жито залежать від попередників і природних умов, місця вирощування. Практично такий обробіток здійснюється аналогічно обробітку ґрунту під озиму пшеницю.

Якщо жито вирощують після зайнятих парів або стерньових попередників, велике значення має своєчасність обробітку ґрунту. За три тижні до сівби у районах достатнього зволоження потрібно провести передпосівну оранку на глибину 20-24 см з одночасним боронуванням. На ґрунтах з неглибоким орним шаром передпосівну оранку проводять на повну його глибину. Не рекомендується висівати жито у свіжозораний грунт, оскільки коріння і вузли кущіння рослин внаслідок осідання ґрунту обриваються. Це призводить до випирання рослин, що значно знижує врожайність жита.

Сидеральні пари (люпинові) орють за три тижні до сівби жита на глибину 22-25 см з одночасним боронуванням. Люпин приорюють у фазі сизих бобів. Якщо грунт осідає погано, відразу після оранки проводять коткування кільчастими котками. Запізнення з передпосівною оранкою різко знижує врожай жита.

Якщо жито висівають після стерньових попередників або кукурудзи на силос у посушливих умовах і тоді, коли до сівби залишається менше 30 діб, обробіток ґрунту проводять без застосування глибокої оранки. Внаслідок висушування ґрунту попередником глибока оранка призводить до утворення брил. Висіяне у такий ґрунт зерно погано загортається, сходи з'являються зі значним запізненням (тільки після тривалих дощів), не встигають розкущитися, а після осідання ґрунту спостерігається випирання рослин. Унаслідок цього посіви зріджуються, погано перезимовують або гинуть. У такому разі слід обмежитися неглибоким лущенням (на 10-12 см) з боронуванням і коткуванням. У ґрунті, розпушеному лише зверху, вода затримується і нагромаджується, тоді як на брилистому стікає між брилами і легко випаровується. Після лущення сходи з'являються раніше, дружніше, краще витримують низькі температури взимку.

Удобрення. Важливою умовою підвищення врожайності озимого жита є застосування органічних та мінеральних добрив, на які воно позитивно реагує в усіх зонах вирощування. За рахунок внесення органічних добрив (30-40 т/га) на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся приріст урожаю жита становить 6 – 8 ц/га, на чорноземах Лісостепу (20-25 т/га) 4 – 6 ц/га. Мінеральні добрива залежно від умов вирощування теж забезпечують приріст урожаю зерна на 3,5 – 8,5 ц/га.

З органічних добрив найбільше значення має гній. Використовують також низинний торф у вигляді компосту з гноєм, фосфоритним борошном і вапном. Вносять органічні добрива переважно під попередники озимого жита, яке добре використовує їх післядію.

На дерново-підзолистих ґрунтах Полісся України висівають люпин на зелене добриво, який приорюють одночасно із внесенням фосфорно-калійних добрив з розрахунку Р_45-60К_45-60.

Мінеральні добрива вносять під основний обробіток ґрунту, в рядки і в підживлення. Норми їх, як правило, нижчі, ніж під озиму пшеницю. Пояснюється це тим, що на високому фоні добрив озиме жито сильно вилягає. Крім того, воно краще, ніж озима пшениця, засвоює поживні речовини з ґрунту. Залежно від типу ґрунту норми повних мінеральних добрив становлять від 45 до 90 кг/га азоту, фосфору і калію. Більш високі дози добрив вносять при сівбі жита після стерньових попередників, при вирощуванні короткостеблових тетраплоїдних сортів, які стійкіші проти вилягання. Після кукурудзи під жито вносять підвищені норми азотних добрив, а після багаторічних трав, гороху, навпаки, зменшують ці норми. Калійні добрива повною дозою, фосфорні у кількості 80-85 % норми вносять під основний обробіток, решту 10-15 кг/га фосфору – в рядки під час сівби.

Азотні добрива використовують для підживлення переважно жита, вносячи на ІІ етапі органогенезу по 30-60 кг/га азоту та на IV по 30 кг/га. На бідних піщаних ґрунтах доцільно частину азоту (30 кг/га) внести під основний обробіток ґрунту.

Під озиме жито, на відміну від пшениці, доцільно використовувати у вигляді основного фосфорного добрива важкорозчинне фосфоритне борошно, причому краще вносити його разом із гноєм і торфом.

Враховуючи малу стійкість сортів жита проти вилягання, на високих агрофонах слід застосовувати ретарданти (кампозан, ТУР) та поліпшувати фосфорно-калійне або фосфорне (на півдні) живлення рослин.

На кислих ґрунтах (рН < 5) озиме жито позитивно реагує на внесення вапна (3-5 т/га). На солонцюватих ґрунтах або солончаках доцільно проводити гіпсування із внесенням 3-5 т/га гіпсу.

Сівба. Для сівби використовують очищене й відсортоване кондиційне насіння (рН 1-3) із силою росту не менше 80 %. Перед сівбою або за 2 – 3 тижні до сівби його протруюють препаратами байтан-універсал, фундазол, вінцит (200 г препарату на 1 ц насіння) або вітаваксом 200 ФФ (250-300 г на 1 ц насіння). У північних районах країни для сівби використовують насіння врожаю минулого року, оскільки строки сівби тут можуть збігатися зі строками збирання.

Висівання жита в оптимальні строки є одним з основних заходів боротьби за високий урожай зерна. Строки сівби озимого жита пов'язані з кліматичними і ґрунтовими умовами районів вирощування.

Жито, як і пшеницю, не слід висівати дуже рано, оскільки воно буйно розвивається восени і взимку посіви випрівають. Крім того, ранні посіви більше пошкоджуються гессенською і шведською мухами, а також грибними хворобами (бурою іржею, сніговою плісенню та ін.). На пізніх посівах рослини слаборозвинені і часто вимерзають.

З урахуванням конкретних умов вирощування озиме жито краще зимує при сівбі в такі строки: у західних областях України – у другій; на Поліссі – в першій, у Лісостепу – в другій, у Степу – у другій-третій декадах вересня.

У кожному господарстві час сівби жита необхідно уточнювати з урахуванням особливостей сорту, вологості ґрунту, попередника, погодних умов. Наприклад, раніше слід висівати диплоїдні сорти, жито, яке розміщуватиметься після гірших попередників, тощо.

Основний спосіб сівби – звичайний рядковий з утворенням технологічних колій. Норма висіву диплоїдних сортів на Поліссі 5,5 – 6,0 млн схожих зерен на 1 га, в Лісостепу 5 – 5,5, у Степу 4 – 4,5 млн/га. Норма висіву тетраплоїдних сортів приблизно на 0,5 – 1,0 млн/га зерен менша. При запізненні із сівбою, сівбі на бідних ґрунтах, застосуванні перехресної або вузькорядної сівби норми висіву збільшують на 10 – 15 %.

Насіння озимого жита загортають на глибину 3 – 4 см, а на легких ґрунтах – на 5 – 6 см, при сухій погоді – на 6 – 7 см.

Догляд за посівами. У районах достатнього зволоження на важких непроникних ґрунтах посіви жита озимого часто вимокають. Щоб запобігти цьому, восени на полях роблять борозни, по яких з посівів стікає зайва вода. На Прикарпатті з цією метою застосовують гребеневі посіви.

На посівах жита не можна випасати худобу, оскільки це призводить до зниження його зимостійкості та врожаю.

Важливим заходом догляду за посівами жита є весняне боронування. Проводять його дуже рано, коли ґрунт легко розсипається. Озиме жито боронують важкими боронами в один-два сліди впоперек напряму рядків або по діагоналі. На посівах, уражених сніговою плісенню, боронування обов'язкове. Ґрунтову кірку можна знищувати ротаційними мотиками. Боронування навесні підвищує врожайність жита на 1-2 ц/га. На площах, де виявлено випирання рослин, проводять коткування.

Щоб запобігти виляганню рослин, посіви жита озимого рекомендується обприскувати у фазі виходу в трубку (після формування першого вузла) хлормекват-хлоридом (2-3 л препарату на 1 га) або препаратом антивилягач 675 (2 л/га).

Збирання врожаю.

Збирають жито у фазі воскової стиглості зерна. При вологості зерна 25-30% застосовують роздільний спосіб збирання, за якого краще просушуються зерно й солома, особливо при забур’яненні і виляганні жита, і більш якісно можна провести обмолот. При запізненні із збиранням, коли вологість зерна знижується до 16-20 %, кращі результати дає пряме комбайнування. Жито, схильне до обсипання, потрібно збирати у стислі строки. Зібране зерно очищають, сортують, при потребі просушують і зберігають при вологості 14-15%.

ЛЕКЦІЯ

ТРІТІКАЛЕ

1. Господарське значення.

2. Історія та поширення.

3. Районовані сорти.

4. Екологічні і біологічні особливості.

5. Особливості технології.

Господарське значення. Трітікале – зернова культура, виведена схрещуванням пшениці з житом Характеризується потенційною врожайністю, високим вмістом у зерні білка і незамінних амінокислот (лізину, триптофану)

Зерно трітікале характеризується таким хімічним складом вміст білка 11-23%, крохмалю 49-57%, клітковини 2-3%, жиру 3-5%, золи 1,8-2,2%.

Вміст білка в зерні трітікале вищий на 1-1,5%, ніж у пшениці, і на 3-4%, ніж у жита. Якість клейковини його дещо нижча, ніж пшениці. Зерно трітікале за хлібопекарськими якостями борошна подібне до жита. Його використовують для випікання хліба, пивоваріння, у кондитерській промисловості і як концентрований корм для тварин Хліб Із борошна трітікале має менший об'єм, більш розпливчастий, зі зниженою пористістю м'якуша Найкращий хліб випікають із суміші борошна пшениці (70-80%) і трітікале (20-30%)

Солому трітікале використовують як корм і підстилку для тварин Кормові сорти трітікале вирощують на зелений корм, для виготовлення трав'яного борошна, силосу Зелена маса і силос з нього містять більше перетравного протешу, ніж пшениці і жита

Історія та поширення. Пшенично-житні гібриди були створені в 1881 р в Німеччині, пізніше, в 1918 р. – на Саратовській сільськогосподарській станції, а в 1925 р – на Білоцерківській дослідно-селекційній станції Інституту цукрових буряків УААН Були виявлені також природні житньо-пшеничні гібриди.

У Науково-дослідному Інституті сільського господарства Центральних районів Нечорноземної зони В.Є. Писаревим схрещуванням м'якої озимої пшениці та ярої пшениці з житом було отримано октаплоідні 56-хромосомні гібриди трітікале. Гексаплоїдні 42-хромосомні трітікале створюють схрещуванням твердої пшениці з житом. Вони характеризуються вищою озерненістю колоса, більш продуктивні, з високим вмістом білка. Перші гексаплоідні форми трітікале створені в 1933 р А. І. Державіним. В Інституті рослинництва ім. В Я Юр'єва УААН були створені тривидові трітікале, в яких об'єднуються хромосоми жита, твердої і м'якої пшениці. До цього виду належать сорти зернового трітікале Амфідиплоїд 1.

В Україні вирощують також сорти кормового трітікале Житниця 1, створеного на Поліській дослідній станції (Україна), та Ставропольський 1, створеного Ставропольським науково-дослідним Інститутом сільського господарства (Росія).

Велика науково-дослідна робота з вивчення трітікале ведеться в Угорщині, Болгари, Польщі та Інших країнах світу.

Трітікале вирощують у тих самих районах, що й озиму пшеницю, а також на легких піщаних грунтах, де вирощують жито. За відповідної технології вирощування мають високі врожаї зерна і зеленої маси трітікале. На Антрацитівській сортодільниці Луганської області врожайність зерна трітікале Амфідиплощ 206 становила 54,5 ц/га, а врожай зеленої маси трітікале – 400-600 ц/га.

В Україні створені високопродуктивні гексаплоідні сорти трітікале зернового і кормового напрямів

Районовані сорти. Найпоширеніші такі зернові та зернокормові сорти трітікале озимого.

Амфідиплоїд 3/5. Створений в Інституті рослинництва УААН Пізньостиглий, стійкий проти вилягання і хвороб Зимостійкість середня Посухостійкий Районований у степовій, лісостеповій і поліській зонах.

Амфідиплоїд 42, Амфідиплоїд 52. Створені в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр'єва УААН. Середньостиглі, стійкі проти вилягання, зимостійкі. Районовані в поліській і степовій зонах.

Краснодарське зернокормове. Створений у Краснодарському НДІСГ їм П П Лу-к'яненка Пізньостиглий Зимостійкість середня. Стійкий проти вилягання. Добре вимолочується. Районований у лісостеповій і поліській зонах.

Престо. Сорт польської селекції зернового використання. Середньостиглий. Зимостійкий. Стійкий проти вилягання, обсипання Уражується бурою іржею. Районований у поліській зоні.

Екологічні і біологічні особливості. За морфологічними і біологічними властивостями трітікале посідає проміжне місце між формами пшениці і жита.

Оптимальна температура проростання насіння 20 °С, мінімальна 5 °С, а максимальна 35 °С. Сходи з'являються через 5-7 діб після сівби. В зимовий період трітікале менш чутливе до знижених температур, ніж озима пшениця. Трітікале – культура, вибаглива до вмісту в ґрунті поживних речовин, особливо під час колосіння та під час наливання зерна. Коренева система добре розвинена (маса вторинних коренів більша, ніж у пшениці та жита) та добре засвоює з ґрунту елементи живлення, що сприяє кращому порівняно з пшеницею росту його на менш родючих піщаних ґрунтах. Менш вибагливе трітікале до попередників.

Трітікале кущиться іноді краще, ніж пшениця і жито. Кущіння його триває восени і навесні. Загальна кущистість восени за оптимальних строків сівби 3-6 пагонів. Трітікале – самозапильна рослина, проте спостерігається і перехресне запилення. Достигає воно на 3-5 діб пізніше, ніж озима пшениця.

Для проростання насіння трітікале засвоює води 50-60% маси сухого насіння. Найвибагливіше трітікале до вологи у період інтенсивного росту – під час виходу в трубку і наливання зерна. Найбільші врожаї збирають за вологості ґрунту 65-75% НВ.

Трітікале менш вибагливе до родючості ґрунту, ніж озима пшениця. Проте найпридатшшими ґрунтами для його вирощування є чорноземи, малопридатні заболочені та засолені ґрунти. Реакція ґрунту має бути нейтральною або слабкокислою (рН = 5,5 7,0).

Особливості технологіі вирощування. Попередники. Вищі урожаї тритикале в Степу при розміщенні після чорного або зайнятого пару, люцерни на один укіс, гороху, кукурудзи на силос; у Лісостепу – після зайнятого пару, багаторічних трав на один укіс, гороху, кукурудзи на зелений корм і силос; на Поліссі – після зайнятого пару, люпину на зелений корм, ранньої картоплі, конюшини на один укіс, гороху, льону-довгунця. Трітікале є добрим попередником для сільськогосподарських культур.

Норми внесення добрив визначаються родючістю ґрунту та рівнем запланованого врожаю. Трітікале виносить з урожаєм значну кількість поживних речовин, тому добре реагує на внесення добрив. Удобрюють його переважно мінеральними добривами, а органічні вносять під попередники. На родючих ґрунтах і після кращих попередників рекомендується вносити під трітікале у середньому по 60 кг/га азоту, фосфору і калію, після гірших попередників та на менш родючих ґрунтах по 90 кг/га основних елементів живлення. Фосфорні і калійні добрива вносять під основний обробіток ґрунту, азотні – у весняно-літні підживлення: на ІІ – ІІІ та IV етапах органогенезу – по 30 кг/га азоту щоразу. На бідних ґрунтах рекомендується частину азотних добрив вносити під основний обробіток ґрунту – у дозі 30 кг/га азоту. Під час сівби трітікале вносять у рядки гранульований суперфосфат у дозі 10 – 15 кг/га фосфору.

Обробіток ґрунту під трітікале майже такий самий, як і під інші зернові культури.

Сівба. Для сівби використовують чисте, сортове, вирівняне насіння з чистотою не менше 98% і схожістю 92%. Перед висіванням насіння знезаражують байтаном або вітаваксом (200-250 г на 1 ц). Трітікале досить стійке проти твердої і летючої сажки.

Трітікале досить вибагливе до строків сівби. Його зернові сорти рекомендується висівати з середини оптимальних строків сівби пшениці.

Основний спосіб сівби за інтенсивної технології – звичайний рядковий із залишенням технологічних колій. Застосовують також перехресний та вузькорядний способи сівби. Норма висіву при звичайній сівбі у Степу після парових попередників 4 – 4,5 млн схожих зерен на 1 га, після непарових 4,5 – 5,5 млн; в Лісостепу і на Поліссі – відповідно 4,5-5 млн/га; при перехресній або вузькорядній сівбі її збільшують на 10-15%. Середня глибина загортання насіння 4-6 см, на важких ґрунтах на 1-2 см мілкіше, на легких і при підсиханні посівного шару – на 1-2 см глибше.

Догляд за посівами тритикале такий самий, як і за озимою пшеницею: застосовують інтегровану систему захисту рослин від шкідників, хвороб, бур’янів та вилягання з використанням препаратів та дотриманням доз і строків застосування, рекомендованих для озимої пшениці.

Навесні трітікале відростає швидше, ніж озима пшениця, тому підживлення посівів потрібно починати раніше – на початку польових робіт. Перше підживлення роблять по мерзлоталому ґрунту. Дози і форми мінеральних добрив такі самі, як і для озимої пшениці.

Збирають трітікале у фазі воскової стиглості зерна роздільним способом, а у фазі повної стиглості – прямим комбайнуванням. Не можна допускати перестою рослин на пні через можливі обламування колосся і втрати зерна. Зважаючи на значну крупність зерна трітікале, обмолот, особливо насінних посівів, слід здійснювати при меншій частоті обертання барабана – до 600 об./хв, що зберігає його від травмування.

Зерно з підвищеною вологістю підсушують на токах або у спеціальних сушарках. Для очищення і сортування зерна застосовують зерноочисні машини ОС-4.5А (з решетами з більшим діаметром отворів). Насіння вологістю не вище 15% засипають шаром до 2 м у старанно підготовлені зерносховища.

Тритикале, яке вирощують на зелений корм, скошують до колосіння, на силос – у фазі наливання зерна.

Технологія вирощування ярого трітікале аналогічна рекомендованій для ярого ячменю.

Література

1. Рослинництво: Підручник / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко; За ред. О.І. Зінченка. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 591с.

2. Алімов Д.М., Шелестов Ю.В. Технологія виробництва продукції рослинництва: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 271с.

3. Интенсивные технологии возделывания зерновых и технических культур /Под ред. А.И. Зинченко и И.М. Карасюка. – К.: Вища шк., Головное изд-во, 1988. – 327 с.

4. Интенсивные технологии возделывания сельскохозяйственных культур /Г.В. Коренев, Г.Б. Гатаулина, А.И. Зинченко и др.; Под ред. Г.В. Коренева. – М.: Агропромиздат, 1988. – 301 с.

5. Біологічне рослинництво: Навч. посібник/ О.І. Зінченко, О.С. Алексєєва, П.М. Приходько та ін.; За ред. О.І. Зінченка. – К.: Вища шк., 1996. – 239 с.

6. Зінченко О.І. Кормовиробництво: Навчальне видання. – 2-е вид. доп., і перероб. – К.: Вища школа, 2005. – 448 с.

7. Лихочвор В.В. Рослинництво. Технології вирощування сільськогосподарських культур. – 2-е видання, виправлене. – Київ: Центр Навчальної літератури, 2004. – 808 с.

8. Рослинництво: Підручник /В.Г. Влох, С.В. Дубковецький, Г.С. Кияк, Д.М. Онищук; За ред. В.Г. Влоха. – К.: Вища шк., 2005. – 382 с.

9. Рослинництво: Підручник / Каленська, О.Я. Шевчук, М.Я. Дмитришак, О.М. Козяр, Г.І. Демидась; За ред. О.Я. Шевчука. – К.: НАУ, 2005. – 502 с.

10. Рослинництво. Модульний метод з тестового контролю і рейтинговою оцінкою знань студентів на ПЕОМ: Навчальний посібник / О.М. Куценко, А.А. Кочерга, Л.Ф. Бондарєва, О.С. Пипко, Т.О. Бєлова, Є.Г. Чернявський, М.Я. Шевніков, О.А. Антонець, С.В. Філоненко, В.В. Ляшенко. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 312 с.