Ситуація 2

Вибір джерел фінансування для проекту розвитку експортного потенціалу сп «Укрроссталь»

Спільне українсько-російське підприємство з іноземними інвестиціями СП «Укрроссталь» є товариством з обмеженою відповідальністю, було створено в 1995 р. як комплексне виробничо-переробне підприємство, яке переробляє як напівфабрикат, так і готовий (роздрібнений і пакетований) брухт. Спочатку СП «Укрроссталь» займалось переробкою, пакуванням і продажем брухту чорних і кольорових металів на внутрішньому ринку, а з 1997 р. почало освоювати експортну діяльність. СП «Укрроссталь» дотримується стратегії зростання шляхом виходу на нові та закріплення на старих ринках збуту брухту чорних і кольорових металів.

Види діяльності СП «Укрроссталь»:

• збір, купівля та продаж відходів чорних і кольорових металів;

• первинна переробка чорних і кольорових металів, їх сировини, а також

металургійних продуктів та їх сировини;

• торговельні операції з чорними, кольоровими та рідкоземельними металами, іншою сировиною.

Попит на брухт на міжнародних ринках пов'язаний насамперед з рівнем і тенденціями розвитку світового металургійного комплексу. Світове виробництво сталі становить 748—750 млн. тонн щорічно. Згідно з оцінками західних експертних інститутів обсяги внутрішнього виробництва брухту в світі дорівнюють 228,5 млн. тонн. Очікується збільшення цього показника до 2002 року на 5 % — до 239,5 млн. тонн.

Ситуація на світових ринках брухту характеризується зростаючим попитом на нього — від 165 млн. тонн у 1997р. до 183,5 млн. тонн у 2002-му. Найбільше зростання попиту передбачається в країнах Західної Європи — від 57,3 млн. тонн до 63 млн. тонн (у тому числі в Туреччині — від 47,5 млн. тонн до 52 млн. тонн, в Північній Америці — від 44 млн. тонн до 47,3 млн. тонн, Азії — від 39,8 млн. тонн до 56,9 млн. тонн, що спричинено насамперед введенням у дію нових потужностей з виробництва сталі (на 70,5 млн. тонн за 1997—1999 pp. тільки в Азії).

Головними покупцями брухту чорних металів для європейських постачальників є Туреччина, Італія та Південна Корея. Зараз італійські фірми пропонують по $87—88 за 1 тонну брухту FОВ порти Чорного моря, замовники з Туреччини платять по $90—92 за 1 тонну FOB порти Чорного моря.

Максимальні закупівельні ціни на брухт HMS-1 південнокорейських та китайських підприємств відмічені на рівні $128 за 1 тону CIF. Постійним попитом користується товстостінний брухт чорних металів гр. 3-А, особливо той, що був у використанні, залізничний брухт (рельс) і брухт завтовшки 6 мм. Найзначнішими експортерами брухту в Туреччину є Україна, Росія, Румунія та Скандинавські країни, головними отримувачами — металургійні комбінати.

Основним експортним ринком українського брухту сьогодні залишаються країни Західної Європи (понад 40 %). Головним конкурентом на європейському ринку для України є Росія. У 1999 р. там загальний обсяг поставок брухту становив 11,6 млн. тонн, з яких близько 35 % було відвантажено на експорт. Щомісяця з Росії відправляється 120—130 тис. тонн брухту на Молдавський та Білоруський металургійні заводи, до 100 тис. тон відвантажується отримувачам через азово-чорноморські порти в Туреччину та інші держави. Ціна на російський брухт знаходиться на рівні $100—102 за 1 тонну CFR Мармара. Ринок для російського брухту оцінюється в розмірі до 4% від обсягу світового ринку, що дорівнює 2,5 млн. тонн, в тому числі Греція, Туреччина та Італія — до 800 тис. тонн, Далекий Схід — до 700 тис. тонн, Іспанія — до 400 тис. тонн.

За даними журналу «Metal Bulletin» у другому кварталі 1998 р. заготівля товарного брухту чорних металів в Росії становила 2,89 мли тонн, з яких 1,3 млн. тонн було експортовано. Вивезення брухту чорних металів з Білорусії дорівнювало у першому кварталі 1998р. 50—60 тис. тонн, з Молдови — 25 тис. тонн. Відмічають, що Україна вивозить брухту набагато більше, ніж Росія. Російські та українські фірми є провідними постачальниками брухту на турецький ринок (1,4—1,5 млн. тонн на рік); вони витіснили західноєвропейських постачальників, пропонуючи брухт за нижчими цінам. До Греції вивозиться 600—900 тис. тонн на рік, Італії — 400 — 600 тис. тонн на рік.

Внаслідок фінансової кризи в Південно-Східній Азії скоротився експорт брухту з СНД у країни цього регіону — в середньому до 20 тис. тонн на місяць. За останній час брухт в основному вивозиться в Китай. Частина його постачається через порти Балтійського моря в Скандинавські країни, ФРН, Нідерланди та Іспанію.

За даними журналу «Metal Bulletin», в 1999 році середні ціни на брухт та відходи чорних металів на ринку Західної Європи (на прикладі Великобританії) були такими (фунт ст. за тонну):

Амортизаційний важкий брухт	54—55
Амортизаційний брухт:
1	47—50
2	36—40
Подріблений брухт 3В	53—55
Новий брухт, пресований у брикетах:
4А	63—68
4С	61—63
Інші види брухту
нержавіючий:
шматковий 18/8	290—310
стружка 18/8	190—210

Світовий ринок брухту кольорових металів характеризувався зростанням попиту на цинк, алюміній, олово, мідь (у середньому на 2—2,5%) у 1999р. Проте через фінансову кризу в Південно-Східній Азії споживання нікелю, свинцю, а отже, і брухту цих кольорових металів у 1997—1999 рр. зменшилось на 1 % (також у зв'язку з поглибленням кризи в автомобільній промисловості).

Серед держав колишнього СРСР Україна посідає друге місце по наявних запасах, внутрішньому споживанню та експорту металевого брухту. За даними офіційної статистики, в процесі виробничої діяльності у 1999 р. утворилось 8,1 млн. тонн брухту чорних і 27,5 тис. тонн брухту кольорових металів. За даними І половини 1999р., прогнозні показники на кінець року залишаться на рівні 1998 р. Як і раніше, основними джерелами утворення брухту чорних металів залишаються різні галузі виробництва (61,7%), кольорових металів — металообробка (41,5%) та амортизаційний брухт (40,4 %).

Заготівля та переробка брухту знаходиться на рівні 2,1 млн. тонн на рік на кінець 1999 р. що становить 0,9% від світового рівня та всього 20% від рівня 1989 р. З цієї кількості 210 тис. тонн, або 10%, експортується. За даними Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків, більша частина з цієї кількості постачається в Туреччину — 61 %, Молдову — 12%, Німеччину — 8,7 %. Брухт також відвантажується в невеликих обсягах у Грецію та Італію. За повідомленням Державного Комітету статистики, в Україні постійно зростає випуск металопродукції.

Отже, додаткові потреби металургійних підприємств України в брухті чорних металів оцінюються в 1100—1200 тис. тонн.

Головними споживачами брухту всередині країни є насамперед ММК ім. Ілліча, ММК «Азовсталь», МК «Запоріжсталь», МК ім. Дзержинського, МК ім. Петровського, Дніпроспецсталь, Макіївський металургійний комбінат, Донецький, Криворізький та Краматорський металургійні заводи.

Український ринок брухту чорних і кольорових металів почав активно формуватися в кінці 1994 рр. — на початку 1995 рр., коли було знято квотування та ліцензування експорту даних товарів. Збір та переробку брухту на території України зараз проводять понад 1200 організацій та підприємств різних форм власності. Найбільші потужності серед вказаної категорії мають підприємства системи «Вторчормет». Їх підрозділи розміщені в усіх областях України. Найбільш великі серед них — Донецьке, що переробляє до 440 тис. тонн на рік, Київське — до 250 тис. тонн на рік, Херсонське — до 270 тис. тонн на рік, а також Харківське, Запорізьке та Одеське. Разом з тим слід відзначити, що через відсутність у цієї категорії підприємств власних обігових коштів їхні потужності використовуються, як правило, в інтересах сторонніх організацій.

Пакетований брухт чорних металів виробляється на Костянтинівському заводі в м. Костянтинівка Донецької області в обсязі до ЗО тис. тонн, а також на підприємствах Кримського ВО «Втормет» — до 20 тис. тонн на рік.

Отже, ринок є квазіконкурентним: незважаючи на досить високу концентрацію великих переробних комбінатів, на ринку досить успішно діють і невеликі підприємства (через відносну легкість входу-виходу). Разом з великими операторами працюють малі та середні фірми, багато з яких займаються передпродажною підготовкою брухту (збір, розподіл, сортування і т. п.). Обсяг щорічного експорту кольорового брухту становить близько $500 млн., трохи меншу валютну виручку дає експорт чорного брухту.

На експорт українські компанії пропонують товар по $98—99 за 1 тонну FOB, контрактні ціни, як правило, становлять $90—92 за 1 тонну брухту HMS-1&2 (90/10), що на $5—6 нижче за ціни світового ринку при поставці на тих же умовах.

За річними оцінками, середня рентабельність фірм — експортерів України дорівнює приблизно 7—10 % при торгівлі чорним брухтом та 10—20 % — кольоровим. Середня максимальна рентабельність експортних операцій з брухтом кольорових металів іноді доходить до 35—40 %, в той час як середня рентабельність операцій з брухтом, як чорних, так і кольорових металів, в Україні досить низька (близько 5 %) через нестабільність платежів підприємств—споживачів брухту.

Останні сьогодні не в змозі повністю переробляти потік чорного і кольорового брухту в зв'язку з відсутністю належних виробничих потужностей та дефіцитом обігових коштів. Отже, ринок є досить динамічний та експорт брухту не припиниться у найближчі 3---5 років.

Вторинна кольорова металургія України включає 2 регіональних об'єднання, 5 регіональних управлінь системи «Вторкольор-мет» та 5 спільних з інофірмами підприємств, що випускають мідно-нікелеві та алюмінієві сплави. Операціями з брухтом та відходами кольорових металів в Україні займається понад 870 різноманітних організацій. Найпотужніші з них: Артемівський завод з обробки кольорових металів (AT «АЗОМ»), Запорізький алюмінієвий та Дніпровський алюмінієвий комбінати, україно-іспанська компанія АТЗТ «Інтерсплав», україно-німецьке СП «Укрчормет» (Харків), фірма «Обмет» (Одеса), СП «Сплав» (AT «Микитівський ртутний комбінат»).

Внутрішніми споживачами переробленого мідного брухту є кабельні заводи, які виробляють кабель на основі міді (на території України залишилось 82 % потужностей усіх кабельних заводів колишнього СРСР). Це заводи Укркабель (Київ), Донкабель (Донецьк), Азовкабель (Бердянськ). Півдкабель (Харків), Кам'янець-Подільський кабельний завод.

Загальний обсяг експорту брухту та відходів міді дорівнює $118 млн., в тому числі: 76 % — в Німеччину, 5 % — в Словаччину, 3,5 % — в Угорщину, по 2,5 % — в Югославію та Бельгію-Загальний обсяг експорту брухту та відходів алюмінію досягає $21,5 млн. на рік, в тому числі: 70,7 % — в Німеччину, 8,6 % в Польщу, 6 % — в Туреччину, 4,8 % — в Італію. При цьому слід мати на увазі, що частина відвантажуваного брухту відправлялась як давальницька сировина на переробку і потім поверталась у вигляді готової продукції. Але згідно з постановою Кабінету Міністрів № 1049 від 10 липня 1998 р. «Про тимчасові обмеження вивезення брухту та відходів чорних і кольорових металів, які використовуються в операціях з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» давальницька схема залишається доступною лише для тих, хто імпортує мідну та алюмінієву катанку для використання в електротехнічній галузі. Невелика кількість міді та алюмінію постачається на давальницьких умовах в Росію (у Рибінськ та Білу Калитву).

Експортні ціни на умовах FCA міста України становлять ($US):

1. Брухт та відходи міді та мідних сплавів
Група 2	С1	1310
	С2	1280
Група 3	С1	990
	С2	970
Група 4	С1	970
	С2	945
2. Брухт та відходи алюмінію та алюмінієвих сплавів змінієвих сплавів
Група 5	С1	945
	С2	885

Сьогодні основними факторами, що ускладнюють розвиток ринку брухту металів в Україні та збільшення його експорту, насамперед є:

• відсутність оборотних коштів у переробних підприємств, а також падіння обсягів виробництва в металообробній галузі;

• складна система отримання ліцензій, підтвердження якості та оформлення відвантажування продукції на експорт;

• введення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 285 від 7.03.98 митних зборів в 5-кратному розмірі та постанови № 1049 від 10.07.98 (обмеження експорту за «давальницькою схемою»), екологічні обмеження;

• відсутність достатніх потужностей, що дозволяють проводити допродажну підготовку брухту згідно з міжнародними стандартами;

• невідповідність вимог внутрішньодержавних і міжнародних стандартів на металопродукцію.

Фірми, які працюють на ринку торгівлі металобрухтом, поділяються на три основні категорії (табл. 1):

Таблиця 1