65

Блок II: особлива частина змістовий модуль VI: Природоресурсне право

Тема 23: земельне право

102. Поняття земель і ґрунтів як природних ресурсів

Поняття землі визначається у ст. 1 Закону України «Про охорону зе­мель» від 19 червня 2003 року, згідно з якою земля - це поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом із нею. Як природний ре­сурс земля може використовуватися як просторово-операційне підґрунтя для розміщення різних об'єктів, а також вміщує ґрунти, що можуть ви­користовуватися як засіб сільськогосподарського виробництва. Земля -це природний ресурс, природна земна поверхня: землею не є асфальт, намивні гідротехнічні споруди, плитка, штучно насипаний на пляжі пісок -щодо таких об'єктів не можна укладати договори оренди землі, за їх використання не сплачується земельний податок, на них не поширюється^: земельне законодавство.

Поняття «земля» в екологічному праві використовується для по­значення земної поверхні безвідносно до її поділу на земельні ділянки. У конкретних екологічних правовідносинах земля частіше виступає як земельна ділянка. Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Земельна ділянка, відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, є об'єктом нерухомого майна.

Ґрунт, на відміну від землі, є об'єктом рухомим, позаяк він вільно пере­міщується з місця на місце. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону земель» ґрунтом є природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утво­рилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації по­живних речовин та характеризується родючістю. Товщина фунтової поверхні коливається у різних місцевостях від кількох міліметрів - до 2-х метрів.

Використання земельних ділянок як нерухомих об'єктів, і ґрунтів як рухомих об'єктів регулюється Земельним кодексом та іншими актами земельного законодавства. Органом управління земельними ресурсами є Державна агенція земельних ресурсів України,

103. Поняття та склад земельного фонду України

Земельний фонд України складають усі землі у межах території Укра­їни. Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Кожна категорія земель має особливий правовий режим, який передбачає обмеження у їх використанні.

Ст. 19 Земельного кодексу виділяє 9 категорій земель:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного при­значення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

104. Фактичні критерії розмежування загального спеціального використання земель

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року не згадує про загальне використання земель. Разом із тим ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року, яка передбачає право загального використання природних ресур­сів, поширюється також і на землі, адже вони відповідно до ст. 13 Кон­ституції України теж є природними ресурсами. Однак зазначений Закон не містить фактичних критеріїв розмежування загального і спеціального використання земель, тому ці правовідносини регулюються правовими звичаями, які склалися в екологічному праві України. .

Відповідно до чинних еколого-правових звичаїв землі використову­ються на праві загального використання для проходу, розміщення не­великих за розміром об'єктів, відбору ґрунту у невеликих кількостях для домашніх квітів. Тобто фактичними критеріями розмежування загального і спеціального використання земель є ступінь екологічного навантаження на землі і створення незручностей для їх власників. На праві загального використання можна використовувати землю у спосіб, що не спричиняє значного екологічного навантаження на неї і не створює незручностей для її власників.