2

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Курсова робота

З агрохімії на тему:

“Системи застосування добрив у сівозміні ТОВ

Виконав: студент ііі курсу

Агрономічного факультету

Група АГР

Керівник:

Суми 2007 р.

Зміст

Стор.

Вступ	3
Розділ 1. 1.1.Характеристика господарства	7
1.2.Агрохімічна характеристика ґрунтів	13
Розділ 2. Вапнування ґрунтів	16
Розділ 3. Виробництво і розподіл органічних добрив у господарстві	20
3.1. Виробництво підстилкового гною	21
3.2. Вихід безпідстилкового гною	24
3.3. Приготування компостів у господарстві	26
3.4.Заготівля інших видів органічних добрив	30
3.5.Нагромадження і розподіл добрив	33
4. Визначення оптимальних норм добрив під сільськогосподарські культури	36
4.1.Визначення норм мінеральних добрив на основі рекомендованої системи удобрення в сівозміні з коректуванням їх за допомогою поправочних коефіцієнтів.	38
4.2 Розрахунки норми добрив за бальною оцінкою ґрунту і окупністю добрив	40
4.3. Визначення норм добрив на заплановану урожайність балансово-розрахунковим методом	44
Розділ 5. Обґрунтування строків, способів, доз і форм використання добрив під культури сівозміни	49
Розділ 6. Баланс поживних речовин в полях сівозміни	64
Розділ 7. Ефективність застосування добрив	68
7.1. Господарська ефективність використання родючості ґрунту і застосування добрив	68
7.2. Енергетична ефективність застосування добрив.	70
Висновки і пропозиції	73
Список використаної літератури	76
Додатки

Вступ

На сучасному етапі розвитку сільського господарства завдання хімізації як фактора його інтенсифікації значно розширились: це використання вапна, гіпсу та інших засобів для меліорації кислих і солонцюватих ґрунтів, застосування пестицидів для боротьби з бур'янами, хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур.

При широких масштабах застосування в сільському господарстві мінеральних і органічних добрив, меліорантів та пестицидів виникає необхідність комплексного вивчення їх впливу не лише на родючість ґрунтів, урожай і якість продукції, а й на природне середовище. Постає завдання розробити екологічно допустимі дози внесення добрив і пестицидів у сівозміні, визначити основні напрямки скорочення їх втрат на шляху від заводу до поля, застосувати природоохоронні технології внесення. Отже, спеціалісти сільського господарства повинні агротехнічно грамотно, раціонально використовувати добрива, хімічні меліоранти і пестициди.

Д.М. Прянишников порівнював виробництво добрив з відкриттям нових континентів. Водночас основоположник агрохімії зазначав, що надлишок добрив ніколи не замінить нестачу знань. Він говорив: "...знання застосування добрив без знання властивостей, способів використання -подібно до руху в морі без компаса...". Агрохімічні властивості сучасних ґрунтів далекі від оптимальних. Більшість із них характеризується зниженим вмістом гумусу, від'ємним балансом азоту, фосфору, калію та мікроелементів. Без вирішення цих проблем неможливо вирощувати стабільні високі врожаї сільськогосподарських культур. Важливим при цьому є врахування конкретних ґрунтово-кліматичних умов та сорто-генетичних особливостей сільськогосподарських культур. Крім того, застосування добрив запобігає виснаженню ґрунтів, розвитку ерозії та покращує показники родючості. З цим, зокрема, і пов'язане створення науково-обґрунтованих систем ведення землеробства для окремих регіонів, господарств, розробка відповідних технологій, виведення нових сортів сільськогосподарських культур тощо. Вирішуються проблеми збільшення виробництва білку, підвищення фотосинтезуючої здатності рослин, засвоєння атмосферного азоту, використання біотехнологічних методів у селекції та виробництві продуктів харчування, боротьби з ерозією, впровадження контурно-меліоративного землеробства, охорони навколишнього середовища, зменшення негативного впливу важких сільськогосподарських знарядь на ґрунт. Усі ці питання певною мірою висвітлені у запропонованому підручнику. Знання їх допоможе майбутнім фахівцям забезпечити правильне застосування добрив та інших хімічних засобів у сільському господарстві, запобігти негативному їх впливу на рослини, тварин, людину, навколишнє середовище.

Концентрація і спеціалізація агрохімічного обслуговування викликали необхідність вдосконалення форм і методів оперативного управління технологічними процесами

Хімія відіграє і відіграватиме велику роль у задоволенні суспільних потреб людства. Нині її досягнення використовують майже в усіх галузях сільського господарства. Слід пам'ятати про те, що хімізація може бути благом для людини і суспільства лише за умови правильного використання її досягнень. При цьому заслуговують на увагу безвідходні та безпечні технології виробництва.

Одним із основних народногосподарських завдань залишається збільшення виробництва біологічно цінної сільськогосподарської продукції, яка змогла б забезпечити людину харчовим раціоном, органічними сполуками, мінеральними солями тощо у відповідності з її фізіологічними нормами організму.

Для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва поряд із механізацією, електрифікацією, автоматизацією важливим є впровадження науково-обґрунтованих енерго-, ресурсозберігаючих природоохоронних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Засоби хімізації на фоні високої агротехніки мають відігравати основну роль. Частка загальних енергетичних витрат на засоби хімізації за інтенсивного землеробства становить до 50%.

Науково-технічний прогрес в усіх галузях народного господарства обумовлює підсилення антропогенного впливу на зовнішнє середовище. Тому особливої уваги потребує визначення потенціальної і реальної загрози забруднення навколишнього середовища засобами хімізації. Для цього потрібен суворий контроль за їх використанням. Його оперативність та якість значною мірою залежить від рівня професійної підготовки фахівців.

Сільське господарство є важливою сферою економіки країни. З ним тісно пов'язані багато інших галузей, що об'єднуються в агропромисловий комплекс України (АПК). Кінцеві продукти АПК, джерелом яких є сільськогосподарська сировина, становлять майже 75% роздрібного товарообігу державної та кооперативної торгівлі. Тут зосереджено 37% основних виробничих фондів народного господарства, отримується понад 40% національного доходу суспільства. На сільське господарство в Україні припадає близько 20% загального обсягу валового продукту.

Нині продукція сільського господарства використовується більш ніжу 80 галузях. Одночасно понад 90 інших галузей економіки поставляє свою продукцію сільському господарству. Понад 4/5 основних виробничих фондів сільського господарства має промислове походження, а частка промислової праці в матеріальних витратах на виробництво сільськогосподарської продукції становить 60%.

Рівень і структура виробництва продуктів харчування сьогодні визначаються не тільки сільським господарством, а й іншими галузями економіки. Це дає підстави зробити висновок про зростання значення агропромислового комплексу у вирішенні продовольчої проблеми та необхідність виділення його як самостійного об'єкта планування і управління.

Інтенсивні фактори зростання ефективності сільськогосподарського виробництва умовно можна поділити на виробничо-технічні та соціально-економічні. Перші охоплюють перспективні напрями розвитку сільського господарства і всього АПК з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу й характеризують потенціальні можливості поліпшення кінцевих результатів і зростання ефективності виробництва. Другі пов'язані з удосконаленням механізму господарювання, управління виробництвом, його плануванням, стимулюванням праці.

Новою рисою сучасної науки є поява специфічних комплексних науково-технічних проблем, вирішення яких знаменує нову стадію інтеграції фундаментальних та прикладних досліджень, суспільних, природничих та технічних наук. На шляху їх системного вивчення можна здійснювати вплив на інженерне і науково-технічне мислення, на норми організації сучасного науково-технічного знання і, в підсумку, на науково-технічну стратегію і політику держави. Важливе місце займали інтеграція у світову систему підготовки відпрацювання моделі аграрної освіти кадрів та створення ефективної функціонуючої системи "наука - виробництво" з тісно взаємопов'язаними ланцюгами.

У галузі землеробства це повинно забезпечити подальше підвищення родючості ґрунтів, зростання врожайності зернових, зернобобових, цукрових буряків, соняшнику, картоплі, овочів, фруктів та ін. культур. У зв'язку з цим, на передньому плані сьогодні стоять питання вдосконалення насінництва та селекції сільськогосподарських культур, ефективного використання добрив, впровадження науково-обґрунтованих систем землеробства з урахуванням природно-економічних умов кожної зони, області, району, господарства, поля.