МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
Р е ф е р а т
із дисципліни «Гроші та кредит»
На тему: «Незалежність центрального банку ,аргументи «за» і «проти», чинники ,що її визначають»
Виконала:студентка 3 курсу
6601,3 група,ФетаУ
Семірєкова Каріна
Перевірила:
Самсонова О.І
Київ-2011
План
Вступ
1. Центральний банк та його організаційно-правовий статус.
2.Функції центрального банку.
3. Самостійність та незалежність центрального банку.
Список використаної літератури
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Можливість ефективної реалізації центральним банком грошово-кредитної політики значною мірою залежить від його статусу та рівня незалежності від органів виконавчої влади. Річ у тім, що центральний банк повинен час від часу виступати противагою уряду, який може вирішувати економічні питання, керуючись суто політичними міркуваннями (наприклад, майбутніми виборами) і тому перебувати на популістських позиціях. Незалежність центрального банку при цьому є необхідною умовою забезпечення стабільності національної грошової системи, оскільки уряд може бути зацікавленим у використанні інфляції для досягнення цілей кон’юнктурного характеру ( зниження рівня безробіття, отримання додаткових доходів від податкових надходжень, збільшення соціальних витрат за рахунок емісійного фінансування бюджету. З іншого боку, незалежність центрального банку у тактичних питаннях регулювання економіки не повинна вступати у протиріччя із стратегічними цілями економічної політики органів державного управління. Тому на практиці розвинуті країни намагаються знайти компромісне вирішення цієї проблеми.
1. Центральний банк та його організаційно-правовий статус.
Головною ланкою банківської та кредитної системи будь-якої держави є центральний банк.
Центральні банки – це органи державного регулювання економіки, яким надано монопольне право випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту, валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є “ банком банків ” , фінансовим агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету.
Створення центральних банків відбувалося двома шляхами.
Перший шлях (його можна назвати еволюційним) — поступове перетворення емісійного банку країни у центральний банк. Цей шлях характерний для країн, в яких на початок ХХ ст. вже існували емісійні банки (Франція, Великобританія, Швеція). Становище емісійного банку у ролі центрального банку змінювалося поступово в міру того, як він брав на себе або йому делегували певні повноваження (функції), наприклад зберігання резервів комерційних банків, кредитна підтримка банків, управління державним боргом тощо. Поняття «центральні банки» почали застосовувати в теорії і на практиці починаючи з 20-х років ХХ ст.
Другий шлях (його можна назвати директивним) — створення центрального банку на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування. Цей шлях характерний для розвинутих країн, в яких з тих чи інших причин на початок ХХ ст. не існувало єдиного емісійного банку (наприклад, США), а також для колишніх колоній і постсоціалістичних країн, які у ХХ ст. створювали національні банківські системи за принципом дворівневої побудови.
Правовий статус центрального банку можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності. Для реалізації цих функцій центральний банк наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями:
-
він є самостійною юридичною особою;
-
його майно відокремлено від майна держави і він може ним розпоряджатись як власник;
-
він не є комерційною організацією.
Організаційний статус центрального банку пов'язаний з вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:
- визначення на законодавчому рівні завдань і функцій банку;
- формування статутного капіталу банку;
- визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;
-порядок призначення і звільнення вищого керівного складу банку.
Організаційно-правовий статус центральних банків розвинених країн закріплений у правових актах: у законах про центральні банки та в їхніх статутах, законах про банки і банківську діяльність, у валютному законодавстві. Зазвичай основним правовим актом, що регламентує діяльність центрального банку, є Закон про центральний банк, де повинні бути чітко сформульовані завдання і функції центрального банку.
Центральні банки можуть бути за формою власності державними або акціонерними. Так, у Франції, Великобританії, Німеччині, Нідерландах, Іспанії капітал центральних банків повністю належить державі. У деяких країнах держава володіє лише частиною капіталу (Бельгія, Японія). У США акціонерами центрального банку (федеральних резервних банків) є тільки комерційні банки. Проте у будь-якому разі держава відіграє головну роль у формуванні органів управління центрального банку.
Характер взаємовідносин центральних банків з органами державної влади за своїм змістом і формою в різних країнах неоднаковий. У цих взаємовідносинах слід виділити два важливі аспекти:
-
самостійність та незалежність центрального банку
-
взаємодія центральних банків з органами державної влади