1. Розкрийте зміст поняття «філософія», її функції. Визначте місце філософії в самопізнанні людини.

2. Порівняйте основні джерела філософії: міфологія, релігія.

3. Визначте структуру та типии світогляду. Поясніть світобачення та його принципи: монізм, плюралізм, скептицизм, догматизм, раціоналізм, сенсуалізм.

4. Як вирішувалася проблема позбавлення людини від страждань у філософії Стародавньої Індії?

5. Проблеми філософії Стародавнього Китаю.

6. Розкрийте особливості розвитку та покажіть морально-естетичну спрямованість античної філософії.

7. Дайте загальну характеристику доби середньовіччя та охарактерезуйте зміни у світогляді під час переходу від античності до середньовіччя.

Середні віки охоплюють період з II по XIV ст. У наслідок розколу християнства в 1054р. у Європі відбуваються утвердження влади католицизму. Тому провідну роль у суспільній свідомості цього періоду починає відігравати Теологія.

Тертуліана заявляв у своєму творі про приниження, знання і розуму.

Августін блаженний доводив, що Бог - найвище буття, а людина - це малий світ. Душа людини є безсмертною. Церква - єдина, безгрішна, остання інстанція будь-якої істоти.

Головним напрямком у розвитку філософії в цей час була так звана схоластика(шкільний, учений.) її вивчали в університетах духовність є найвищим кретерієм реальності. Якщо людини античності - природно тілесна істота, то для середніх віків вона є духовною. І тому в середніх віках почали вивчати теологію.

В цей час видатним реалістом був Ансельм Кентерберійський, він доводив існування буття Бога.

Напротивагу йому був Іоан Росцелін, який обгрунтовував, що буття Бога не існує.

Роджер Бекон одним з перших наполягав на необхідності дослідницького вивчення природи. Основним знаряддям він вважав дослід, авторитет.

Напротивагу йому номіналіст Дунс Скотт послідовно шукав шляхи відновлення зв'язку між матерією і духом.

Найбільш відомим реалістом був Фома Аквінський.

Мета вчення - показати, що розум і віра відрізняються одне від одного. Гармонія віри і розуму означає підпорядкування другого першій.

Він висунув 5 доказів буття Бога. І тому його вчення прозвали томізмом.

Характерними рисами філософії середньовіччя можна вважати такі:

• Вона була служницею богослов'я, теології вчені обумовлюють існування єдиного особистого Бога.

• Філософія того періоду залишалась відокремленою, чужою для суспільства.

• Середньовічна філософія є синтезом двох традицій: християнського вчення і античної філософії.

• Особливістю середньовічної філософії була і боротьба номіналізму і реалізму.

• Специфічною формою філософії у середні віки була схоластика.

8. Визначте роль християнства у формуванні середньовічної філософії. Поясніть основні проблеми та досягнення філософії доби середньовіччя в Європі та Візантії.

Своєрідне місце у філософії середньовіччя займає філософія Візантії. Відоме всім прислів'я "Вчення - світло, неуцтво - пітьма", проголошене філософом Іоаном Доманським. Він наводить 6 найважливіших її визначень, що склалися ще в античності:

• Філософія є знання природи сущого.

• Філософія є знання божественних і людських справ .

• Філософія є вправа в смерті.

• Філософія є уподібнення Богу: мудрість, знання, щире благо.

• Філософія - прагнення справедливості, що полягає в поділі порівну і безпристрасні в судженні.

• Філософія - це благочестя, яке вище справедливості, тому що велить відповідати добром і злом.

У Візантії ніколи не переривалися антична філософська традиція. У Візантії був неоплатонізм, що систематизував вчення Платона. Єдина мета - це буття, усе суще або благо.

Починаю чи з 10-11ст. у розвитку богословсько-філософської думки Візантії можна простежити 2 тенденції: раціоналістично- догматичну, містично - етичну.

Філософія середньовіччя внесла істотний внесок у дальший розвиток гносеології, зробивши всі логічно можливі варіанти взаємодії раціонального, емпіричного й апріорного. Середньовічне мислення і світогляд визначили дві різні традиції:

• Християнське одкровення

• Антична філософія.

Філософі середньовіччя притаманна установка на цінність навчання і виховання з погляду просування до порятунку. Філософія середньовіччя була за духом оптимістична, вона цуралася античного скептицизму, що роз'єднує душу і агностицизму.

9. Охарактеризуйте філософію Відродження: гуманістичний характер; науково – природничі погляди; соціально – політичні ідеї, етика Ренесансу. Як розглядалася в цей період проблема особистості?

Ренесансом прийнято називати XV — XVI століття, коли відбулися суттєві зміни в соціально-економічному і куль­турно-духовному житті Західної Європи, зроблено цілу низку наукових і гео­графічних відкриттів, а пригальмована енергія людей стала вивільнятися й на­бирати видимих рис у різних галузях суспільного життя: в зростанні вироб­ництва, розвитку ремесла і торгівлі, в збільшенні ролі людської індивідуальності в суспільних процесах. Людина поступово звільнялась від тісних рамок фео­дального ладу і релігійної моралі аскетизму, сліпої покори і соціальної пасив­ності. Формується нова людина, нова свідомість, виникає гуманістичний інди­відуалізм, який орієнтується на практичну суспільну діяльність. Пріоритетом стають не багатство і походження, а особисті якості, метою — не спасіння душі, а творча діяльність на основі знань і орієнтації на найвищі неперехідні цінності. Людина як земна чуттєва істота була поставлена в центр світоглядної пробле­матики: середньовічний теоцентризм поступово витісняється антропоцентриз­мом, світське світорозуміння виводить людину з-під компетенції релігії, а, відповідно, відбувається докорінна переоцінка цінностей та ціннісних орієн­тацій. Багато в чому мало місце повернення до ідеалів і цінностей античної Греції, насамперед її класичного періоду. Саме завдяки цьому ця епоха носить ще і назву "Ренесанс" (Відродження). Як і в античні часи, в центр ставиться культ прекрасної людської особистості, яка гармонійно функціонує і насолод­жується земним життям. Так само, які в античності, серед форм духовно-прак­тичної діяльності перше місце належить мистецтву. Такої естетизації усіх сфер суспільного життя і такої кількості видатних діячів літератури і мистецтва не знала жодна із епох. Одне із пояснень цього феномена в тому, що накопичена величезна енергія людства на тому етапі його розвитку могла реалізуватися, опредметитися насамперед у художній діяльності, здатній з найбільшою по­внотою виразити — відобразити людину і людське і проявити творчу свободу в утвердженні ідеалів добра і краси. Іншими словами, мистецтво мало можливість вирватися вперед у порівнянні з наукою, яка ще тільки набиралася сил і за своїм предметом і суттю була повернута від людини. Певним винятком стали вчені-гуманітарії, які склали особливу течію, що одержала назву гуманізм. Представники цієї течії утверджували ідею права людини вирішувати свою долю, на свободу і гідність, критикували схоластику взагалі та її положення про лю­дину, про її виховання й освіту зокрема. Такі думки висловлював Мірандолла (1463 — 1494 рр.). Зароджуються вчення про державу, влада в якій належить народу (Ла Боесі). З'являються перші ідеї утопічного соціалізму: Томас Мор (1478 — 1535) і Томазо Компанелла (1568 — 1639). В їхніх так званих "утопіях" химерно поєднані туманна мрія з суворою, майже церковно-феодальною, мо­раллю. Значні досягнення були і в природничих науках, центрами яких усе ще залишались монастирі та церковні навчальні заклади. Відповідно, вченими були переважно ченці і релігійні діячі. Здійснена ними низка відкриттів значною мірою підривала традиційні для релігії уявлення про людину і світ. Так, Микола Кузанський (1401 — 1464), визнаючи Бога творцем людини і природи, ототож­нював бога з природою і всупереч християнському догмату твердив, що Земля не є центром світу, а так зване коло зірок не є тим, чим замикається світ. Інший релігійний учений, Микола Копернік (1473 — 1543) в книзі "Про обертання не­бесних сфер" писав, що світ є геліоцентричною системою, що Земля обертаєть­ся навколо своєї осі і навколо Сонця. Тим самим було здійснено прорив у науці і водночас кинуто виклик церкві в питаннях про будову світу і його природу, зміцнювалось раціональне пояснення світу і підривався авторитет схоласти­ки. Сам Копернік не був бунтівником і критиком релігії, залишався релігій­ним ученим і базувався в своїх міркуваннях на вчені Птоломея-Аристотеля, що світ кінцевий, а центром Всесвіту є Сонце. Ці його помилкові судження заперечував Джордано Бруно (1548 — 1600). В юності він також був ченцем. Як філософ, він розвивав ідеї пантеїзму і прийняв ідею Коперніка про обертання Землі, але заперечував його твердження про Сонце як абсолютний центр Все­світу: Сонце лише одна із численних зірок. Всесвіт же безмежний, і число світів безмежне. Світи однорідні за своїм складом, їх складові: земля, вода, повітря, вогонь, планети, а проміжки між планетами заповнені ефіром. Матерія в ціло­му одушевлена, тобто Д.Бруно стояв на позиції гілозоїзму. Світова душа на­повнює собою Всесвіт. Людина як Мікрокосм, пізнаючи, відображає Макрокосм. Чуттєве пізнання багато в чому оманливе, малоцінне джерело знання, бо відчуття нездатні охопити Всесвіт, безмежність. У філософії Д. Бруно є еле­менти діалектики, які проявилися, в основному, в проблемі співпадання про­тилежностей. Завершує цей період у філософії Галілео Галілей (1564 — 1642). Його астрономічні відкриття підтвердили геліоцентристську теорію Коперніка, разом з тим він відкрив цілу низку законів механіки. Галілей вважав, оск­ільки істина двоїста, то слід відділяти науку від релігії: природа повинна вив­чатися за допомогою математики, а не Біблії. Предмет релігії — "благочестя і слухняність", сфера моральних вчинків. Предмет науки — природа і людина. Можливості пізнання безмежні, і пізнання істини також не має меж. Матерію Галілей уявляв як тілесну субстанцію, що має корпускулярну структуру. Його про матеріалістичний світогляд носить характер механіцизму, деїзму і метафізики.

В цілому філософія епохи Відродження, як і її культура, носила перехідний характер, була багато в чому не до кінця визначеною, суперечливою, а філо­софів не можна беззастережно відносити до матеріалістів чи ідеалістів, діалек­тиків чи метафізиків. Для всіх їх характерним був пантеїзм, їх учення носило характер натурфілософії, оскільки основна увага приділялась проблемам при­роди, людині ж було приділено її значно менше.