37

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………...…. 3

РОЗДІЛ1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОГОВОРУ………………………………………………………………………… 5

1.1 Поняття цивільно-правового договору ...................................5

1.2 Зміст цивільно-правового договору……………………………….7

1.3 Вираження волі на укладення договору в сучасних умовах……12

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОГОВОРУ……………...13

2.1 Основні функції цивільно-правового договору…………….…...13

РОЗДІЛ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ…….15

2.1 Поняття та способи класифікації цивільно-правових договорів.15

РОЗДІЛ 4. ЗАГАЛЬНИЙ ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ, ЗМІНИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОГОВОРУ…………………………………………………….…20

4.1 Загальний порядок укладання цивільно-правового договору….20

4.2 Зміна та припинення цивільно-правового договору………........27

ВИСНОВКИ…..…………………………………………………………29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………...30

ДОДАТКИ……………………….………………………………………...……...33

ВСТУП

У договірному процесі первинна автономна воля учасників цивільних відносин до настання певних правових наслідків трансформується в їхню спільну консолідовану волю, яка висловлюється шляхом взаємоузгодженого волевиявлення. Актом такого волевиявлення, що легітимізує та певною мірою навіть сакралізує його, є цивільно-правовий договір (далі – договір). Укладення договору повинно мати добровільний характер та базуватися виключно на взаємній вільній згоді його рівноправних сторін. Забезпечення сутності договору як домовленості сторін та свободи їхнього волевиявлення від диктату третіх осіб, зокрема органів публічної влади, є основною функцією однієї з фундаментальних засад сучасного цивільного права – принципу свободи договору.

Цивільний кодекс України (надалі – ЦК) у ст. 3 прямо проголошує свободу договору однією з головних загальних засад цивільного законодавства. Згідно зі ст. 6 ЦК сторони мають право укласти договір, не передбачений цивільним законом, урегулювати у передбаченому законом договорі свої відносини, не врегульовані ним, а також відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно ст. 627 ЦК встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні змісту такого договору, а ст. 628 ЦК передбачає можливість укладення змішаних договорів, що складаються з елементів різних договорів. Слід зазначити, що поняття «договір» використовується також в інших галузях законодавства «(наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір виступає як категорія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.

Мета дослідження полягає у проведенні системного аналізу регулювання цивільно-правового договору, виявленні проблем у функціонуванні договірних зобов’язань, розробці науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо поняття та змісту договору, реалізації сторонами своїх прав, у світлі положень нових Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України та Господарського кодексу України. Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах побудови економіки на ринкових засадах, відмови від адміністративно-командних методів її регулювання, впровадження радикальних реформ у сфері власності, розвитку підприємництва істотно підвищується роль цивільно-правового договору як одного з найефективніших правових методів опосередкування суспільних відносин. Усе це сприяло розвитку договірних відносин: склалися нові види договорів (лізингу, консигнації, довірчого управління майном, факторингу, франчайзингу, ренти), а загальновідомі набули нового змісту, розширились функції цивільно-правового договору. Розвиток та широке впровадження новітніх інформаційних технологій привели до поширення електронної комерції, що справило істотний вплив на порядок укладення та підписання договорів у цій сфері. З перших кроків незалежної України почали відроджуватися деформовані у нещодавньому минулому принципи рівності всіх форм власності, свободи особистості та договору. Правовим підґрунтям цього стали прийняті одними з перших закони України „Про підприємництво, (тільки ст.4) , „Про господарські товариства”. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються при укладенні договорів, виконанні договірних зобов’язань. Предмет дослідження – законодавство, що регулює договірні відносини, загальнотеоретичні концепції про цивільно-правовий договір, його принципи та функції, літературні джерела, досягнення юридичної науки, юридична практика.

Розділ 1. Загальна характеристика цивільно-правового договору

1.1 Поняття цивільно-правового договору

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії «правочин» і «договір» співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво - чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені п. 16 ЦК. Отже, цивільно-правовий договір – домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків [2, Ст 626]. Основними ознаками договору є: -домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників;

-домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір; -спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, що свідчить про його правову природу юридичного факту. Окрім цього, договір можна розглядати ще й як відповідні договірні правовідносини, що виникли внаслідок укладення договору, а також як певний документ. Аналізуючи цивільно-правовий договір слід зауважити, що чинне законодавство визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Це положення закріплює один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин – принцип свободи договору. Свобода договору також є поняттям багатозначним і має такі складові:[2, Ст. 627] . 1) свобода є укладенні договору, тобто відсутність будь-яких примусів, щодо того, вступати суб'єктам в договірні відносини, чи ні. Винятки з цього правила може бути встановлено тільки в законі, або з деяких зобов'язань, наприклад, примусово можуть укладатись публічні договори, якщо у підприємця є можливість надати споживачеві відповідні товари (роботи, послуги), або договори, які має бути укладено внаслідок укладення попереднього договору тощо [2, Ст. 635];

2)свобода вибору характеру договору, що укладаються, а це означає, що сторони самі для себе вирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати як договір, що передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним не передбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Однак і ця складова має певні застереження, наприклад, якщо сторони задля приховування договору купівлі-продажу нерухомості сторони укладають договір дарування, то останній буде визнано недійсним у порядку ст. 235 ЦК; 3)вільний вибір контрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того контрагента, який максимально підходить їм за тими чи іншими ознаками. Але й цю свободу може бути обмежено у випадках, що передбачено чинним законодавством, наприклад, переважне право співвласника на купівлю частки у праві спільної часткової власності, або ж укладення договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснюється лише з суб'єктами, які стали переможцями в процедурі закупівлі за результатами розгляду тендерних пропозицій тощо [4, Ст. 34]; 4)вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо.