Розділ 5. Нові риси в трансформації посткомуністичних країн Європи в 2004-2009 роках.

5.1. Економічна трансформація країн Центрально-Східної Європи в умовах членства в єс.

Перш за все після вступу в ЄС у травні 2004 р. уряди країн - нових членів склали програми подальших реформ, направлених на вдосконалення економічного становища та підвищення життєвого рівня громадян.

Так, у Словенії, найбільш економічно розвинутій та стабільній країні регіону, програма реформ була направлена передусім на підготовку країни до членства в зоні євро. Словенія, єдина з країн регіону, стала її членом № 13 з 1 січня 2007 року. За даними соціологічного опитування 85% населення були впевнені, що це принесе їм економічне процвітання.

Секрет успіху Словенії здавався простим: чітке слідування рекомендаціям Єврокомісії. Так, у 2004 р. Словенія прив’язала курс національної валюти до євро, приєдналась до європейських валютних програм (механізм регулювання валютних курсів ERM-II). За 2005 р. ріст ВВП склав 4% (ВВП склав 34 млрд. дол.), інфляція – 2,3%, середньорічний прибуток на душу населення – 17 350 дол., зовнішній борг – 29% від ВВП. Таким чином, до кінця 2005 року Словенія, єдина з країн-новачків, усе ж таки досягла маастрихтських критеріїв.

До сильних сторін словенської економіки відноситься експортноорієнтована металургія, електротехнічна промисловість, автомобільна, харчова галузі, все більше розквітає туризм.

Але вплив вступу в ЄС навіть в Словенії залишається неоднозначним. Позитивні моменти пов’язані із залученням іноземних інвестицій і ростом товарообороту. Негативні – конкуренція (перш за все в банківській сфері) і проникнення на внутрішній ринок більш сильних європейських виробників. Це вже в 2007 р. призвело до росту інфляції (4%) та споживчих цін (20%). Уперше за всю посткомуністичну еру в Словенії були зафіксовані черги громадян за мукою та консервами. Уряд виявився безсилим й навіть запропонував жителям закуповувати дешевші товари в Угорщині, Хорватії та Австрії. Не дивно, що кількість невдоволених за 2007-2008 рік зросла на третину.

Чим можна пояснити такий феномен? Існування в зоні євро означає, що ціни поступово вирівнюються. А в Словенії вони завжди були значно нижче. Крім того, зріс імпорт товарів широкого вжитку. Отже, настав момент розплати. Але показники 2009 р. були вже більш втішними; усе говорить про те, що Словенія поступово оправляється від економічного стресу, викликаного вступом в єврозону.

Одною з найбільш послідовних й радикальних програм ринкових перетворень була словацька програма, розрахована на 2002-2006 рр. Важливим елементом її стала податкова реформа, реалізована протягом 2004 р. На сьогодні в Словаччині введено єдиний податок, установлено «плоску» ставку в 19% для прибуткового податку з фізичних та юридичних осіб, а також для податку на добавлену вартість. Кілька категорій податків (на спадщину, на дивіденди, на купівлю нерухомості) скасовано взагалі. Німеччина та Швеція критикували Словаччину за «податковий демпінг». Але підсумки 2004 р. довели, що темпи росту ВВП збільшились на 0,5%, загальний обсяг податків відносно ВВП склав 30%, тобто практично не змінився.

В Угорщині «Конвергенційна програма на 2005-2008 рр.», була націлена на зменшення витрат та збільшення прибутків в держбюджет, мала на меті наблизити країну до кількісних та інституційно-економічних параметрів та показників ЄС, створити умови для збалансованого економічного розвитку, підвищити прибутки населення. Перш за все дефіцит держбюджету в 2009 р. мав скласти 3,2% (в 2006 – 10,1%), тобто вийти рівень, що вважався прийнятним в ЄС. Програма передбачала непопулярні заходи, що тимчасово мали загальмувати економічний ріст до 2,2-2,6% в 2007-2008 рр., але з 2009 повернутись до 4,1%; також передбачався сплеск інфляції до 5,5% в 2007 р. проти 3,6% в 2005 році. Програма конвергенції передбачала, що Угорщина не приєднається до єврозони раніше 2011 року, а можливо й 2013, тобто Угорщина приєднається останньою з країн, що вступили в ЄС у 2004 році.

Друга програма, «Програма розвитку Угорщини на 2007-2011 рр.», була націлена на реформування галузей економіки й передбачала, що до 2009 р. економічні показники будуть відповідати Маастрихтським вимогам, а до 2011 р. Угорщина перейде до стабільного динамічного піднесення.

Третя програма, «Нова Угорщина», була розрахована на 2007-2013 рр. Її суть полягала в освоєнні коштів структурних фондів ЄС у рамках 15 оперативних програм. Загальна сума – 7000 млрд. форинтів. 1721,5 млрд. фор. планувалося направити на розвиток транспорту, 1600 млрд. фор. – на соціальні проекти, у тому числі розвиток охорони здоров’я, освіту, підвищення зайнятості. Перед сільським господарством були поставлені три пріоритетні завдання – відродження збалансованості в розвитку рослинництва та тваринництва, ефективне використання природо-кліматичних умов, створення умов для виробництва біоенергії (800 тис. тонн біоетанолу на рік). При цьому 80% біоетанолу планувалося експортувати в інші країни ЄС.

Але реальність в Угорщині ускладнилась заявою прем’єр-міністра Ференца Дюрчаня щодо економічної бездіяльності уряду протягом 2002-2006 років. Подальший аналіз ситуації показав дуже високий дефіцит держбюджету – до 4% від ВВП в 2006 р. і 8% в 2007 році. Суспільство не підтримало програму реформ крім того і тому, що вона передбачала розширення бази податкообкладання, реформу пенсійної системи, зменшення кількості працюючих у суспільній сфері й т. ін.

Однак, Єврокомісія наголосила, що головною загрозою для країни буде відмова від цих реформ. Керівництво ЄС попередило, що якщо Угорщина до 2009 р. не виконає своїх зобов’язань, то може постати питання про припинення виділення їй коштів із структурних фондів ЄС. Серед найбільш важких зобов’язань була необхідність погасити в 2009 р. зарубіжні борги на 27 млрд. євро. При цьому валютні резерви Угорщини складали на кінець 2008 р. 17 млрд. євро.

Світова економічна криза, однак, внесла свої поправки. Хоча Угорщина постраждала менше, ніж країни Балтії чи Балкан, МВФ, Світовий банк та ЄС узгодили пакет фінансової допомоги для Угорщини в 2009 р. обсягом 25,1 млрд. дол. (на долю ЄС прийшлось 8,1 млрд. дол.).

Переходячи від програм до характеристики основних економічних показників у країнах-новачках ЄС, слід зазначити, що вони залишалися досить амбівалентними. У перші три роки членства Польщі в Європейському Союзі економічний ріст у середньому складав щорічно 4,2%. За цим показником Польща посідала восьме місце серед 25 країн ЄС. Темпи зростання ВВП виглядали так: 2004 р. – 5,3%, 2005 р. – 3,4%. Однак, хоча ВВП на душу населення зріс з 40% від середнього показника по ЄС до 46% у 2005 році, аналітики такі темпи росту вважали надто повільними: більшість інших країн-нових членів ЄС випереджали Польщу. І от у 2007 р. економічний ріст склав 6,7%, що було дещо несподіваним навіть для уряду (в плані були закладені 4,6%).

Темпи зростання ВВП Словаччини в 2004 р. склали 5,3% (78,9 млрд. дол.), в 2006 р. – 9,8%. Темпи зростання ВВП Угорщини складали в середньому 3-5% щорічно, Чехії – 6% з 2005 р. Водночас загальний державний борг Словаччини склав 46,6% від ВВП; в Угорщині борг перевищив 60% від ВВП в 2007 р.

Локомотивом економічного зростання в регіоні стало виробництво, особливо промислове. Це відрізняло нових членів ЄС від старих, де провідне місце займала сфера послуг. Чехію, наприклад, за темпами зростання промисловості – більше 10-15% - порівнювали з «азіатськими тиграми». У Словаччині основою росту стало передусім автомобілебудівництво. Країна посіла місце найбільшого у світі виробника автомобілів на одного жителя. Тут розташували свої нові заводи такі гіганти автомобілебудівництва як Хюндай, Кіа, Фольксваген, Пежо-Сітроен, Форд. Далі, після автомобілебудівництва, важливі місця посіло виробництво машинного обладнання та електрообладнання.

Але така ситуація не може продовжуватись тривалий час: через 10-20 років країни регіону підуть тим же курсом, що й інші розвинуті європейські держави. Аналітики вже в 2008 р. відмічали, що, наприклад, в Угорщині сильними сторонами економіки стали інноваційна діяльність, ефективність сфери послуг, значні обсяги зовнішньоекономічного обороту. У Чехії з 2006 р. найбільш динамічним напрямом бізнесу став туризм, переважно регіональний (в Карловарський, Південно-чеський, Південно-моравський, Центрально-чеський край). ЄС відреагував на це виділенням Чехії на 2007-2013 рр. 25 млрд. крон щорічно тільки на регіональний туризм; додатково 2,1 млрд. крон на рік пішло на розвиток Праги.

Структура економіки країн Центрально-Східної Європи загалом відповідає нормам ЄС. Так, у Словаччині сектор послуг забезпечував 64,4% ВВП, промисловість – 30,1%, сільське господарство – 3,5%. В Угорщині послуги складають 68,7%, промисловість – 27,4%, сільське господарство – 5%. У Польщі сектор послуг дорівнює 59,8%, промисловість – 20,8%, будівництво – 5,7%. Важливим завданням залишається посилення експортної складової виробництва.

У Польщі на експорт зорієнтовані 50% підприємств; це перш за все автомобілебудівництво (за 2003-2005 роки воно зросло вдвічі; за «Фіатом» в Польщу прийшли «Опель», «Фольксваген», «Тойота»), машинобудівництво, виробництво телекомунікаційного обладнання (у тому числі телевізорів технологічних ліній «Тошіба» та «Філіпс»), виробництво виробів з пластмаси та гуми, модернізовані за участю іноземного капіталу. Неабияке значення має розширення експорту сільгоспродуктів на ринки Спільноти, при цьому різниця в цінах на цю продукцію в порівнянні з іншими країнами-членами ЄС призводить до зростання конкурентоспроможності польських товарів. За підсумками 2007 року експорт надав Польщі 101,1 млрд. євро.

Угорщина нарощувала експорт в ФРН, Австрію, Італію, Францію, Велику Британію, а також у країни-нові члени ЄС. 62% в структурі експорту склали електроніка, телекомунікаційні товари, машини, транспортні засоби. 29,8% приходилося на товари хімічної та фармацевтичної промисловості, вироби з металу та пластмаси, текстильні вироби. 6,1% склали продукти харчування, напої, тютюнові вироби. У структурі імпорту 50% склала товарна група «машини та транспортні засоби», що також можна вважати позитивною новою рисою.

Але торгівельний дефіцит Угорщини в 2007 р. склав 1 млрд. євро. Торгівельний баланс Польщі був позитивним з країнами ЄС (передусім завдяки лібералізації торгівлі продовольчими товарами), але загальний баланс залишився негативним за рахунок торгівлі з країнами – не-членами ЄС. Це пояснюється тим, що Польща була змушена прийняти загальноєвропейські тарифні норми й в середньому вони впали з 8,9% до 4,1%. Таким чином, імпорт із країн, що розвиваються (передусім з Китаю) стрімко зріс.

ВВП Чехії в 2005 році склав 120 млрд. дол., у 2006 році – вже 122 млрд. (48 місце в світі); отже, Чехія підтримує темпи росту ВВП на рівні 5-6%. Обсяг її зовнішньої торгівлі склав 155 млрд. дол. Частка Чехії у світовій торгівлі склала 0,5% (експорт) та 0,6% (імпорт) (відповідно 34 та 32 місця). За обсягом товарообороту в регіоні Чехія зайняла 2 місце після Польщі, а за показником обсягу товарообороту на душу населення (біля 7 тис. дол.) посіла 1 місце.

2006 рік став першим в історії Чехії, коли сальдо торгівлі стало позитивним і склало 50 млрд. крон. Курс національної валюти почав стрімко зростати (28 крон – 1 євро). Всесвітній банк відреагував на зміни переведенням Чехії з категорії країн з економікою, що розвивається, до групи країн з високорозвинутою економікою (з країн, що вступили в ЄС в 2004 р., Чехію випередила тільки Словенія). Це означає, що Чехія не зможе більше отримувати фінансову допомогу Всесвітнього банку, а, навпаки, свої кошти надаватиме бідним країнам. Але для чеської економіки така зміна може піти на користь за рахунок поліпшення інвестиційного клімату.

Польща залишалася реципієнтом бюджету ЄС: чисті дотації в 2004 р. досягли 1,7 млрд. євро й далі продовжували зростати. Серед нових фінансових інструментів, які стали доступні після вступу в ЄС, найбільшу долю складали фонди розвитку сільського господарства та сільських регіонів (27%); на другому місці – дотації на підтримку структурних реформ (23%). Тим не менш, освоєння фондів бюджету ЄС відбувалося повільно за рахунок децентралізації системи управління структурними програмами, численні помилки місцевих та центральних органів влади.

Одною з найважливіших сфер реформування в регіоні, як і напередодні вступу в ЄС, залишалась фінансова. У Словаччині прогрес був більш помітний навіть на тлі старих членів Євросоюзу. Ріст економіки в 2005 р. склав 6,1% (найвищий показник у ЦСЄ). Країна зайняла третє місце за розміром ВВП, який перерозподіляє уряд. Державні витрати займають 36%, державні прибутки – 35%. З точки зору економічної свободи, чим більше податків держава відбирає й витрачає на власні потреби, тим гірше.

Отже, після реформ 2004 року, Словаччина за індексом економічної свободи перемісилась з 56 на 35 місце. Це призвело до поліпшення інвестиційного клімату: Словаччина зайняла 18 місце у світі за показником принадності інвестиційного середовища.

За рейтингом «Euler Hermes», світового лідера в сфері страхування кредитних ризиків, держави поділені на 6 категорій від найнадійнішої до найризикованішої (A-D). До категорії «А» в Східній Європі віднесені тільки Чехія та Словенія.

Існує інший цікавий показник, «Глобальний рейтинг конкурентноздатності», який готує Міжнародний інститут розвитку менеджменту, вивчаючи 314 критеріїв економіки. Перші місця в ньому традиційно посідають США, Гонконг, Сінгапур. Угорщина в 2005 р. займала 37 місце, але в 2006 р. перемістилась на 41 місце.

Поліпшилась ситуація з оздоровленням державного бюджету Польщі. Доходна частина польського бюджету 2004 року склала 156,3 млрд. злотих (на 2,7% більше ніж в 2003 році). Витратна частина – 197,8 млрд. злотих; бюджетний дефіцит – 41,5 млрд. злотих (4,7% ВВП). Отже, показник співвідношення державного боргу та обсягу ВВП склав 50,5%, тобто утримався в кордонах 55%-ого «порогу безпеки», який передбачає Закон про державні фінанси.

Із травня 2004 року в Польщі явно намітилась стійка тенденція до безпрецедентного укріплення злотого. Середньорічний курс злотого склав 3,6 відносно до долару й 4,5 – до євро.

Варшавська фондова біржа (ВФБ) посіла 13 місце серед найбільших бірж Європи, а за числом нових учасників, що прийшли протягом 2004 року зайняла 2 місце після Лондонської. Показник капіталізації ВФБ склав 70,5 млрд. євро. Головними учасниками ВФБ стали австрійський банк «Кредитанштальт АГ», польські банки РКО ВР та PKO SA, «Телекомунікація Польська», угорський концерн MOL.

Притік прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у Польщі в повній згоді з прогнозами зріс за перший рік перебування в ЄС, але потім його динаміка уповільнилась. За відносними показниками сукупних іноземних інвестицій Польща в 2007 р. спустилась на п’яте місце із семи посткомуністичних країн-нових членів ЄС (Болгарія та Румунія стали членами ЄС з 1 січня 2007 року) – нижче тільки Словенія та Румунія. Основними інвесторами в економіку Польщі були країни ЄС, на які приходилось більше 83% загального обсягу ПІІ в 2005 році. Лідерами були Нідерланди, ФРН та Франція, які забезпечили майже 61% сукупного притоку ПІІ в Польщу. У свою чергу стрімко зросли польські інвестиції за кордоном: 636 млн. євро в 2004 р., 2493 млн. євро в 2005 р.

Згідно з дослідженням німецької Торгівельної палати за 2004 р. біля половини інвесторів розглядали як найкраще місце для інвестицій Словаччину. Вона випередила сусідів завдяки географічному розташуванню в самому центрі Європи, відносно меншій бюрократії, ліпшій інфраструктурі, кваліфікованій та все ще більш дешевій робочій силі. Але на перше місце слід поставити сприяння інвесторам з боку словацького уряду (звільнення від частини податків, прискорення процедур, державні гарантії, допомога в будівництві інфраструктури). Уряд залучав інвестиції двома шляхами. Перший – приватизація вже діючих підприємств, другий – інвестиції в новий приватний сектор, будівництво підприємств з нуля. Уже наприкінці 2004 р. обсяг ПІІ в Словаччину досяг 11,5 млрд. дол., було розпочато 46 крупних інвестиційних проектів. Біля 38% ПІІ було зроблено в промисловість, 22% - у банківський сектор, 12% – у роздрібну торгівлю, 11% - у сектор електро- та газопостачання, 10% - у транспорт та телекомунікації. Серед держав лідером за обсягом інвестицій у Словаччину стала ФРН (23% всіх ПІІ), на другому місці були Нідерланди (16%), на третьому – Австрія (14%).

Але навіть в Словаччині ПІІ – одна зі сфер діяльності уряду, що піддавались найбільшій критиці. Головною причиною такого становища була нерівномірність залучення ПІІ в регіони, і, таким чином, нерівномірність зростання кількості робочих місць та благоденства громадян. У Словаччині привілейованими стали західні та південно-західні регіони, розташовані поблизу Братислави, чеського кордону та Відня. Їхні показники дорівнюють середнім по ЄС. У той же час східні регіони – Прешовський та Кошицький – були недоінвестованими, з великою кількістю соціальних проблем, безробіттям 20-30%.

Загалом соціальні проблеми в країнах-новачках залишались дуже подібними. Для всіх країн регіону залишаються характерними недоліки у функціонуванні соціальних систем – охорони здоров’я, праці. Взагалі діяльність профспілок оцінюється незадовільно. У Польщі безробіття за 2007 рік становило 8,8%. Загальний рівень безробіття в Словаччині був одним з найвищих по ЄС: 13,2% в 2006 р., 11,1% в 2007 році. Середня зарплатня в Словаччині складала 500 євро, отже, розрив між рівнем життя та економічним ростом тут був найбільшим в Європі. Інфляція в Угорщині в 2007 р. досягла 9%; у Словаччині картина змінювалась кожного року: в 2004 р. інфляція склала 7,5%, в 2005 р. – 2,6%, в 2006 р. – 4,5%, в 2007 – 2,8%.

Відносно новим явищем, викликаним вступом в ЄС, стало підвищення мобільності трудових ресурсів. Як і прогнозувалось польськими аналітиками, зросла зовнішня мобільність, сконцентрована в напрямку трьох країн ЄС, що відкрили свої ринки праці – Великої Британії, Ірландії та Швеції. У 2004 р. біля 250 000 поляків перебували за кордоном як мінімум два місяці (це на 20% більше, ніж в 2003 р.). Притік іноземних робітників не зміг повністю замінити поляків: нестача кваліфікованих кадрів була відмічена в кількох секторах, особливо в охороні здоров’я. Отже, Польщі, як і більшості нових членів ЄС, довелось задуматись над пом’якшенням своєї імміграційної політики відносно країн – не-членів ЄС.

З моменту початку трансформації вартість польського ВВП збільшилась в 5 разів. В 2005 році вона перевищила рівень 303 млрд. дол.; в 2006 – 320 млрд. дол. У результаті Польща опинилась на 21 місці серед країн світу й на 11 місці в Європі за обсягом ВВП. ВВП на душу населення в 2007 році склав 7,1 тис. євро. Це дозволило Польщі підняти рівень середньої зарплатні до 1100 дол.

Польща стала найбільшим у світі виробником жита, що поставляє біля одної чверті світової продукції. Польща увійшла в першу десятку країн з виробки вівса, картоплі, цукрового буряку, свинини, а також рафінованої міді, сірки, кам’яного та бурого вугілля, телевізорів; у двадцятку країн-виробників ячменю, пшениці, цукру, м’яса, коров’ячого молока, яєць, а також сіркової кислоти, чавуну та електроенергії.

Соціологічні опитування несподівано для аналітиків засвідчили зростання позитивної оцінки членства Польщі в ЄС. У 2006 році 54% респондентів вважали, що воно принесло країні більше вигод ніж втрат (у 2004 р. цей показник склав 39%, у 2005 – 46%). Найбільшими вигодами поляки назвали можливість легально працювати в інших країнах-членах ЄС, відкриті кордони, підтримку сільського господарства та доступність фондів ЄС.

Однак, зі членством в ЄС не всі проблеми набули позитивної динаміки. Головною загрозою для економічного зростання країн регіону залишалася нестабільність на ринку енергоносіїв. Всі європейські країни залежать від російського газу. Наприклад, у Словаччині 90% газу мало російське походження. Крім того, саме на словацькій території нафтовий потік «Дружба», який складається з 5 труб, розділяється й далі йде через Чехію у ФРН та Францію, через Австрію – в Італію. Словацькою частиною «Дружби» володіла кампанія «Транспетрол», 49% акцій якої до 2005 р. належали «Юкосу», а після – іншій російській кампанії «РуссНефть». Отже, РФ розглядала Словаччину як важливу стратегічну ланку своєї енергетичної інфраструктури й не відмовлялася від можливості впливати також і на словацьку політику. Другий приклад – Угорщина, соціалістичний уряд якої підписав угоду з РФ щодо будівництва російського газопроводу «Голубий потік». Але на думку опозиції це не відповідало ані інтересам країни, ані інтересам ЄС, тому що посилювало залежність Європи від Росії.

Друга проблема тісно пов’язана із самою метою трансформації: вступом в ЄС, інтеграцією в усі його економічні структури. Досягнення мети парадоксальним чином заключало в собі не тільки нові можливості, а й загрози. Доля посткомуністичних країн Європи стала значно більш тісно пов’язаною з долею найбільш розвинутих країн світу. Це має негативний вплив в умовах світової економічної кризи: вона тим більше зачіпає країни, чим більше вони інтегровані у світову економіку. У цей же час деякі важелі влади, необхідної для запобігання негативним наслідкам кризи, відібрані в національних урядів на користь наднаціональних структур ЄС.

Серед інших більш-менш передбачуваних проблем, пов’язаних з вступом в ЄС – помірне зростання роздрібних цін, інфляції, безробіття, зростання зовнішнього боргу.

Але відбулись й зовсім непередбачувані події, пов’язані з початком світової економічної кризи наприкінці 2008 року.

Одною з відмінних рис у протіканні кризи в країнах ЦСЄ стало запізнення його проявів та негативних наслідків у порівнянні з більш розвинутими країнами ЄС. Тільки в 2009 році східноєвропейським суспільствам довелось повторити загальносвітові тенденції, але з власним присмаком. Проблеми виникли раніше за все не у фінансовій, а в суспільній сфері: стрімко почало зростати безробіття (7,9% в ЄС та до 8,5% в Єврозоні). Захитались національні валюти; країни, що встигли запровадити євро постраждали менше. Потім криза вдарила по автомобілебудівництву, суднобудівництву, металургії, житловому будівництву. Наприклад, у Чехії ріст ВВП протягом 2009 року знизився на 2% за рахунок скорочення промислових замовлень на рекордні 34%. Характерною рисою протікання кризи в окремих країнах стало те, що найбільше постраждали найбільш розвинуті країни, лідери трансформації. Ті ж країни, що були мало інтегровані у світову економіку, менше відчули й світову кризу.

Щодо Болгарії та Румунії, то протягом періоду 2004-2007 рр. їхній транзит усе ще відрізнявся від центральносхідноєвропейського.

Головною метою було завершення підготовки до вступу в ЄС. Брюссель намагався підбадьорити болгар та румунів, обіцяючи, що цільові виплати в перші 3 роки після вступу складуть до 10 млрд. євро; по 30 млрд. євро буде виділено на транспорт та охорону навколишнього середовища на період до 2018-2021 рр.

Становище Румунії з деяких причин могло вважатись більш вигідним аніж у Болгарії. Темпи економічного росту в 2004-2007 рр. знаходились на стабільно високому рівні 6%. ВВП в 2006 р. склав 100 млрд. євро, в 2007 р. – 110 млрд. євро (друге місце в регіоні після Польщі). ВВП на душу населення в 2006 р. склав 4480 євро (39% від середньоєвропейського рівня), в 2007 р. – 5 тис. євро (43% від середньоєвропейського рівня). Інфляція стабільно складала 6-7%, безробіття – 4%. Румунія не мала зовнішніх боргів; вона є найбільш енергетично забезпеченою (газ, електрична та теплова енергія) – на 80%, тоді як в інших країнах регіону – на 40-50%. Крім того, країна розташована на перехресті основних нафтопроводів та газопроводів. У перспективі уряд намагається досягнути 100% енергетичної незалежності до 2012 р.

Не дивно, що як тільки інвестори впевнились в політичній стабільності Румунії, кількість ПІІ почала стрімко зростати. За 2004-2007 рр. ПІІ перевищили 33 млрд. дол. За Світовим звітом щодо інвестицій ЮНКТАД у 2005 р. Румунія займала 101 місце за індексом результативності ПІІ, в 2006 – 21 місце.

До кінця 2007 р. число підприємств з іноземним капіталом досягло 145 133. Більше всього СП створено за участю Італії, Німеччини, Австрії та Угорщини в таких галузях як автомобільна, фармацевтична промисловість, Біоенергетика, фінанси. Найбільшою угодою за весь період стала купівля в 2007 р. Ромпетрола державною кампанією Казахстану КазМунайГаз за 2,7 млрд. дол.

Одною з найбільш динамічних галузей румунської економіки стало будівництво, де ріст склав більше 34% за 2007 р., тобто був найбільш значним в Європі. Сектор інформаційних технологій також розвивається прискореними темпами – 35% за 2006 р. Третя важлива галузь – автомобілебудівництво – розвивається за рахунок залучення ТНК. У Крайові функціонує завод Форд, у Пітешті – завод Логан. Більшість автомобілів іде на експорт. Треба зауважити, що хоча світова економічна криза тяжко позначилась на цій галузі, ТНК схильні краще закрити заводи в США та Західній Європі, але зберегти свої філії в Румунії, де робоча сила дешевше ніж в інших країнах ЄС. В 2008 р. мінімальна зарплатня склала 570 лей, а середня досягла 1550 лей (436 євро).

В 2006 р. обсяг зовнішньої торгівлі склав 67 млрд. євро (експорт – 25,8 млрд., імпорт – 40,7 млрд.), в 2007 – 80 млрд. євро. 2/3 експортно-імпортних операцій приходилось на ЄС, передусім Італію, Німеччину, Францію. Але легко побачити, що від’ємне сальдо торгівельного балансу зростає (15 млрд. євро в 2006 р., 20 млрд. євро в 2007 р.) й це є серйозною проблемою на середньострокову перспективу.

Румунія продовжує пошуки свого місця у світовому ринку поділу праці. Національна програма на перехідний період 2007-2013 рр. передбачає бюджетні витрати на освіту 6% від ВВП, на наукову та інноваційну діяльність – 0,7%. Отже, мільярди євро повинні забезпечити наукові дослідження та їх впровадження з метою підвищення ефективності виробництва.

До 2013 р. будуть розроблені й впроваджені десятки великих національних проектів вартістю більше мільярда євро кожний. Один з них – у зоні Рошія Монтана, де спільна румунсько-канадська кампанія планує розпочати розробку найбільших в Європі копалин золота та срібла.

Основні економічні показники Болгарії залишались амбівалентними. Характерним був відносно високий економічний ріст (4-5%). Інфляція в 2004-2005 рр. була менше 1%, але в 2006 р. вона склала вже 14%, в 2007 – 30%.

Пріоритетом уряду стало залучення іноземних інвестицій та пошук нових ринків збуту. ЄС зайняв перше місце в загальному експорті Болгарії – 54,8% в 2005 р. Екоспортноорієнотованими стали такі галузі як чорна та кольорова металургія (80%), спрямовані на ЄС, ЦЕФТА, Близький Схід. Серед провідних підприємств - Оптикоелекторн, Мостстрой, Машстрой, Індастріалімпорт (Industrialimport J.S. Co). Розвиваються також електротехнічна, хімічна, фармацевтична промисловість, виноробство, що обслуговує як Захід, так і Схід, навіть Китай, Японію, США та Канаду.

При цьому провідну роль відіграють великі, у першу чергу державні підприємства, а дрібний бізнес (в Болгарії 93% - це мікропідприємства, 6% - малі, й тільки 1% - середні) ще не відповідає вимогам світового ринку через низьку якість продукції та відсутність налагоджених партнерських зв’язків за кордоном. В 2006 р. приватний сектор забезпечив 65,2% ВНП.

Усе більшу роль відіграють також підприємства з переважно іноземним капіталом, 70% ПІІ розміщено в промисловості. Висококваліфіковані кадри та географічні вигоди дали можливість ТНК відкрити свої філії, наприклад, центр Хьюлетт Паккард у Софії. ПІІ є дуже важливими для промисловості, тому що вона потребує модернізації, особливо галузі, пов’язані з переробкою сільськогосподарської продукції. ЄС підтримує в Болгарії розвиток транспорту. Ведеться будівництво 6 нових автомагістралей, заплановано ще 5; старі шляхи піддані реконструкції.

На початку 2007 р. була прийнята нова урядова програма, що ставила на меті зменшення безробіття, економічний ріст, розвиток регіонів, збільшення якості життя, проведення юридичної реформи, боротьбу з корупцією.

На 2008 р. структура ВВП Болгарії виглядала так: послуги – 65,9%, промисловість – 26,1%, сільське господарство – 8%. Туризм пережив бум в 2007-2009 роках. Щорічно в Болгарію прибувало 7 млн. іноземців зі Сходу та Заходу. Туризм надав 6,5% ВНП.

До вступу й навіть перший рік після вступу Болгарія зберігала найбільш низькі ціни в ЄС, у тому числі на житло. Тому країна стала надзвичайно привабливою для іноземців, які купують вілли для літнього відпочинку; перше місце серед нових мешканців посіли жителі Великої Британії.

Підсумовуючи досвід цих семи країн, можна виділити кілька найбільш значних позитивних тенденцій. По-перше, більшість побоювань східноєвропейців, пов’язаних зі вступом в ЄС, не виправдались: завдяки продуманій політиці основні показники продовжували зростати, передусім приємною неочікуваною тенденцією стало випереджання темпів зростання експорту над імпортом; ріст життя населення не уповільнився, тільки ціни трохи зросли протягом перших двох років членства.

По-друге, досягнення країн – членів ЄС в 2004-2009 роках були значною мірою обумовлені характером інституціональних та нормативно-правових реформ, які були проведені до вступу в ЄС. Адаптація до законодавства ЄС дозволила їм провести глибокі реформи в сфері регулювання економіки, що сприяли поліпшенню ділового клімату та економічному зростанню. Водночас недоліки законодавства, які залишались на момент вступу, та незадовільна діяльність державного апарата стали головними причинами негативних явищ в економічному розвиткові країн.

По-третє, очевидно, що економіка окремих країн регіону все більше залежить від загальноєвропейських процесів, у тому числі процесі превалювання ТНК в експортноорієнтованих галузях. Країнам регіону це надало можливість швидко розробити стандарти, прийнятні для західного споживача. Але панування ТНК несе із собою й нові погрози, що стало відчутним з початком світової економічної кризи наприкінці 2008 року.

Ще одне питання, пов’язане з економічною кризою – проблема економічної управлінської етики. Несподіванкою для східноєвропейських, рівно як і для західноєвропейських, суспільств стало те, що верхівка менеджерів продовжувала розкрадати суспільні кошти, виділені на подолання кризи. Отже, процес виходу з кризи опинився в прямій залежності від стану моралі в кожній окремій країні.

І останнє, про що слід пам’ятати при аналізові економічної трансформації – її пряма залежність від політичних умов проведення реформ, обізнаності уряду, здатності узгоджувати свої інтереси із загальноєвропейськими.