РОЗДІЛ 4. ВНУТРІШНІЙ РИНОК ПРАЦІ.УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Внутрішньофірмовий ринок праці передбачає мобільність працівників всередині підприємства з урахуванням кваліфікації працівників, їх професійної підготовки на робочому місці.

Ефективність внутрішнього ринку виявляється у зменшенні плинності трудових ресурсів, скороченні витрат, пов’язаних з купівлею-продажем робочої сили, з навчанням персоналу, сприянні просуванню працівників службовими східцями. Аналіз внутрішніх ринків передбачає вивчення системи соціально-трудових відносин, управління трудовими ресурсами на рівні підприємства, тобто дослідження проблем управління персоналом, нормування і організації праці, управління продуктивністю праці, систем оплати праці, планування праці тощо.

Внутрiшнiй ринок передбачає рух кадрiв всерединi пiдприємства, перемiщення з однiєї посади (роботи) на iншу. Це перемiщення може вiдбуватися як по горизонталi, так i по вертикалi. По горизонталi переведенням на iнше робоче мiсце без змiн у квалiфiкації, без пiдвищення в посадi. По вертикалi — переведенням на iнше робоче мiсце з пiдвищенням у посадi або на роботу, що потребує вищої квалiфiкацiї.

Розвиток внутрiшнього ринку сприяє зниженню плинностi кадрiв, оскiльки пiдприємство заiнтересоване в збереженнi працiвникiв, якi знають специфiку його виробництва.

Основні особливості внутрішнього ринку праці:

• ставка заробітної плати ряду працівників не залежить (або майже не залежить) від співвідношення попиту і пропозиції на аналогічний вид праці на зовнішньому ринку;

• зарабітна плата, як правило, тим вище, чим довше людина працює у фірмі і чим вона старша;

• у фірмі існують службові (кар`єрні) сходи і система просування по ній, заснована на використанні вже працюючих співробітників;

• велику роль грають формальні і неформальні правила поведінки, внутрішньофірмові традиції;

• взаїмовідносини між працедавцем і працівниками носять тривалий, стійкий характер.

Внутрішні ринки праці особливо розвинені там, де переважає підготовка працівників на робочому місці, пов`язана з неформальними аспектами навчання. Подібна підготовка носить індивідуальний характер, більшою мірою враховує характеристики робочого місця на підприємстві, обходиться фірмі дешевше. Іноді інакше навчити працівника просто неможливо. Працівники в процесі як самої роботи, так і навчання сприймають, вбирають традиції, звичаї, правила поведінки, особливості міжособових відносин і тому подібне Це сприяє зростанню ефективності їх праці, зниженню рівня конфліктності в трудовому колективі. Працедавець економить засоби на наймання і навчання новачків завдяки низькій текучості кадрів.

Внутрішні ринки праці мають переваги не тільки для працедавців, але і для працівників. Тим з них, хто довго працює в організації, зайнятість фактично гарантована. Вони часто отримують достатньо вагомий соціальний пакет.

В той же час у внутрішніх ринків праці є свої проблеми і недоліки. Так, при професійній підготовці працівників безпосередньо на робочому місці можуть виникати складнощі, якщо навчений працівник зможе претендувати на місце наставника. Якщо заробітна плата залежить від положення працівника, стажу роботи і віку, а не від продуктивності, то стимули до праці можуть слабшати, так що фірма повинна підтримувати достатній рівень внутрішньої конкуренції за просування по службових сходах.

4.1. Поняття, принципи, структура управління персоналом

Персонал підприємства, організації — це наймані працівники, тобто особи, які уклали трудовий договір (контракт) з роботодавцем. До складу персоналу входять також власники або співвласники підприємства, якщо вони беруть участь у діяльності організації своєю особистою працею і одержують відповідну оплату поряд з належною їм частиною доходів.

Персонал організації є об’єктом управління, продуктивною силою, основною складовою кожного виробничого процесу.

У зв’язку з цим планування, формування, перерозподіл і раціональне використання «людських ресурсів» в організації є основним змістом управління персоналом.

У сучасних умовах поряд із фінансовим та виробничим капіталом дедалі важливішими ресурсами стають знання, досвід, трудові навички, ініціатива, діловитість, ціннісно-мотиваційна сфера працівників. Тому кадри є суб’єктом управління. Здатність персоналу бути об’єктом і суб’єктом управління основна особливість управління персоналом в організації.

Управління персоналом все більшою мірою повинно мати соціальну спрямованість, орієнтуватися на інтереси працівника. При цьому необхідне узгодження рішень, що приймаються, не тільки з інтересами виробництва, а й з інтересами його соціальної складової — колективу підприємства. Тобто управління має передбачати:

• створення умов для поглиблення знань, підвищення кваліфікації;

• поліпшення мотивації з одночасним розширенням повноважень працівників у прийнятті господарських рішень;

• гнучке та адаптоване використання «людських ресурсів», підвищення творчої та організаторської активності персоналу, формування гуманізованої організаційної культури.

Система управління персоналом орієнтована на вирішення таких завдань:

• активне і повне забезпечення потреб організації в трудових ресурсах необхідної спеціалізації та відповідних рівнів кваліфікації;

• формування і підтримування комплексу організаційних, економічних, а також соціально-психологічних умов, які сприяють найбільш ефективному виконанню працівниками покладених на них функцій;

• забезпечення необхідного рівня взаємозв’язку між управлінням персоналом та іншими напрямами менеджменту організації.

Управління персоналом передбачає виконання певних функцій, а саме:

• визначення цілей і основних напрямів роботи з кадрами;

• удосконалення системи кадрової роботи в організації;

• визначення заходів, форм і методів здійснення поставлених цілей;

• організація роботи щодо виконання прийнятих рішень стосовно управління персоналом;

• координація і контроль виконання намічених заходів.

Виконання зазначених функцій уможливить визначення основних елементів структури трудового потенціалу, що взаємозв’язані з техніко-економічним рівнем виробництва. Будь-яка організація заінтересована в підвищенні своєї конкурентоспроможності, що можна досягти через упровадження висококваліфікованих технологій та залучення найздібніших працівників. Чим вищий рівень розвитку працівників, тобто рівень їх професійних знань, умінь, навичок, здібностей і мотивів до праці, тим швидше вдосконалюється і продуктивніше використовується матеріальний фактор організації.

Методами управління персоналом є: економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні.

До економічних методів відносять: прогнозування і планування кадрової роботи, розрахунки балансу робочих місць і трудових ресурсів, визначення основної і додаткової потреби в кадрах і джерел її забезпечення та ін.

Організаційно-розпорядчі методи — це різні способи впливу на працівників, що ґрунтуються на використанні установлених організаційних зв’язків, правових положень і норм.

Соціально-психологічні методи управління персоналом являють собою конкретні прийоми і способи впливу на процес формування і розвитку трудового колективу й окремих працівників. Соціальні методи більшою мірою впливають на весь колектив (соціальне планування, створення оптимального соціально-психологічного клімату та ін.), психологічні — на окремих працівників (методи психологічного відбору, оцінювання персоналу тощо).

Управління персоналом повинно повністю узгоджуватись із концепцією розвитку організації і передбачає такі стадії: формування, використання та стабілізацію.

Формування персоналу охоплює прогнозування структури персоналу, визначення потреби в кадрах, планування, залучення та розміщення персоналу.

Використання персоналу включає професійно-кваліфікаційне та посадове просування працівників, створення постійних кадрів, поліпшення морально-психологічного клімату, забезпечення робочих місць.

Стабілізація персоналу забезпечується врахуванням кваліфікації та персональних навичок з формування банку даних, оцінюванням результатів праці для виявлення потенціалу кожного працівника, навчанням, підвищенням кваліфікації.

Принципи управління персоналом – це об’єктивні правила управлінської поведінки, що витікають із потреб об’єкта управління.

• Принцип науковості – передбачає більш повне пізнання і використання в практиці управління об’єктивно діючих економічних законів, які повинні диктувати логіку поведінки і керівників, і рядових робітників.

• Принцип системності – передбачає, що при формуванні системи управління персоналом необхідно враховувати всі фактори, що впливають на систему управління, та вимагає взаємного узгодження окремих груп завдань і рішень.

• Принцип економічності – передбачає ефективну та економічну організацію системи управління персоналом, за якої витрати на ситему управління персоналом перекриватимуться ефектом у виробництві, отриманим від їх впровадження.

• Принцип ієрархічності та зворотного зв’язку – в будь-яких вертикальних розрізах системи управління персоналом повинна забезпечутись ієрархічна взаємодія між ланками управління на основі зворотного зв’язку.

• Принцип узгодженості – взаємодія між ієрархічними ланками по вертикалі та відносно самостійними підрозділами по горизонталі повинне бути в цілому узгоджена з цілями організації та синхронізована у часі.

• Принцип перспективності та прогресивності – при формуванні системи управління персоналом необхідно враховувати перспективи розвитку організації, передові вітчизняні та зарубіжні аналоги.

Планування персоналу як одна із важливих функцій управління персоналом полягає в кількісному, якісному, часовому і просторовому визначенні потреби в персоналі, необхідному для досягнення цілей організації. Планування персоналу ґрунтується на стратегії розвитку організації, її кадрової політики. Функція планування кадрів стає все більш важливою в забезпеченні стратегії організації, оскільки точний облік майбутніх потреб дає змогу чітко орієнтуватися під час розроблення планів підвищення кваліфікації і роботи з резервом. Проте треба зазначити, що заплановані програми економічного зростання організації дедалі частіше не забезпечуються відповідними управлінськими кадрами, в них більше уваги приділяється питанням фінансування та інвестицій.

Планування персоналу містить у собі такі етапи:

1) виявлення потреби в персоналі;

2) пошук персоналу;

3) планування застосування (участі) персоналу;

4) планування розвитку персоналу;

5) планування звільнення персоналу.

Розвиток персоналу — це сукупність заходів щодо набуття і підвищення кваліфікації працівників, а саме:

• навчання, яке у формі загального і професійного навчання дає необхідні знання, навички і досвід;

• підвищення кваліфікації, тобто поліпшення професійних знань і навичок у зв’язку з розвитком науково-технічного прогресу;

• перекваліфікація, що, по суті, дає друге навчання, тобто професійна профорієнтація, можливість освоїти нову спеціальність;

• навчання в школі управління і керівництва, що дає необхідні знання і підготовку для призначення на керівну посаду і формування кар’єри керівника.

Оцінювання персоналу — це запланована, формалізована характеристика трудової діяльності зайнятих, ефективності роботи персоналу.

З оцінкою персоналу тісно пов’язані такі поняття виробничої практики: мотивація, системи заробітної плати і преміювання, планування кар’єри, підвищення кваліфікації, кадрове регулювання.

Зміст і методи оцінювання можуть суттєво різнитися залежно від того, які конкретні завдання вирішуються з його допомогою.

Оцінювання може проводитися:

• кандидатів під час приймання їх на роботу;

• відповідності працівників вимогам робочого місця, посаді;

• ефективності праці з метою установлення рівня оплати і форм стимулювання;

• працівників для формування кадрового резерву, планування кар’єри, професійно-кваліфікаційного просування;

• професійних знань і навичок працівників з метою організації внутрішньофірмового навчання;

• професійних і лідерських якостей під час підбору на керівні посади;

• ділових якостей працівників у разі необхідності зміни виду діяльності, професії у зв’язку зі станом здоров’я, переорієнтацією підприємства і вивільненням персоналу.

Існує три основні традиційні методи оцінювання персоналу:

• оцінювання за діловими якостями на основі варіантів якостей, які найбільшою мірою відповідають особистості оцінюваного (бальна або не бальна);

• оцінювання за результатами діяльності, зокрема за ступенем виконання установлених завдань з урахуванням їх значущості;

• система тестових методів оцінювання.

Критерії оцінювання персоналу можна згрупувати на: