Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
788.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
10.12.2018
Размер:
391.17 Кб
Скачать

1)Історія України як наука. Історія України – галузь історичної науки, що вивчає історію українського народу та Української держави. Історія України виникла ще в епоху Київської Русі. Першими писемними джерелами з історії України є літописи, які розповідають про Київську Русь, про боротьбу проти шляхетської Польщі, султанської Туреччини. З часом Історія України поповнювалася новими історичними працями. Необхідно зауважити, що ще у XVII ст. викладач Києво-Братської Колегії, видатний церковний діяч, історик Феодосій Сафонович у своєму знаменитому творі "Крайніка" розглядав політичну історію України як процес становлення та розвитку Української держави: Київська Русь – Галицько-Волинське князівство – українські удільні князівства у складі Великого князівства Литовського – Запорізька Січ. Історія України нерозривно пов’язана з такими велетнями історичної науки, як М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський. До утворення незалежної Української держави історія України як наукова галузь майже не розвивалась. Українські землі розглядались як частина інших держав (імперій), а український народ – як бездержавна нація. За радянських часів історія України розглядалася лише в контексті історії Росії та СРСР. Як виняток складають лише праці М. Грушевського, В. Антоновича, Д. Дорошенка, І. Крип’якевича та ін., які зробили вагомий внесок у дослідження історії України. Щодо періодизації історії України, то необхідно відзначити, що серед істориків немає єдиної точки зору. Переважна більшість учених поділяють історію України за принципом, якого дотримувався Михайло Грушевський: історія України стародавньої доби, історія України княжої доби, історія України литовсько-польської доби, історія України епохи козаччини і гетьманської держави, історія України періоду боротьби за українське національне відродження (XIX – поч. ХХ ст.), історія України в часи Української національно-демократичної революції (1917 – 1920 рр.), історія України в радянську державність, історія України в період незалежної Української держави.

2)Основні завдання та мета, джерела вивчення Історія України. Історіографія (від історія і грецького – пишу) – письмова розповідь про минуле України, тобто сукупність літератури з проблем історії України, а також – суспільна історична дисципліна, яка вивчає стан та розвиток української історичної наукии. До історіографії історії України відносять усі праці, що були написані чи опубліковані з вітчизняної історії з часу первісного суспільства на території України і до сьогоднішнього дня. Історичні джерела – це залишки минулого, що пов’язані з діяльністю людини і „відбивають” її історію.Їх можна поділити на такі типи:– писемні, літературні джерела – літописи, хроніки, грамоти, настінні і наскальні написи, документи офіційних органів влади (укази, накази, розпорядження, універсали, закони тощо), спогади очевидців подій, архівні документи, наукові і науково-популярні історичні дослідження, публікації в періодичних виданнях тощо;– археологічні джерела: будівлі, речі, предмети, знаряддя, пам’ятки матеріальної культури; – усні джерела: билини, перекази, пісні, інша народна творчість, в якій „відбиті” ті чи інші події історії українського народу;– лінгвістичні: аналіз мови, її діалектів у тій чи іншій місцевості;– етнографічні: дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв;– фото-, кінодокументи, електронні носії інформації тощо.Джерельна база є основою для дослідження, вивчення історії України.

3.Теорія походження українського народу.Етнокультурні проблеми походження слов’ян постали перед наукою давно. Тривалий час, переважно в наукових колах проросійської орієнтації, у тлумаченні причин походження українського народу перевага надавалася міграційним процесам; роль і значення аборигенного фактора або замовчувалися, або зводилися до нуля. Усі набутки українського народу, зокрема у культурі, подавались як випадкове явище, перехідний стан розвитку російської культури. Із такою тезою не погоджувались окремі вчені, проте їхній голос був або заборонений, або не чутний. Наукові розвідки з питання етногенезу слов’ян, зокрема українців, були поодинокими, а з проблем культурогенезу і сьогодні немає жодної ґрунтовної праці.

Одним із перших науковців, який звернув увагу на теорію походження слов’ян і докладно дослідив її, щоправда, в одному з аспектів — мовознавчому, був академік О. Шахматов. Він поклав в основу своїх досліджень теорію міграціонізму. Незважаючи на те, що праці “Историческая морфология русского языка” та “Древнейшие судьбы русского племени”, за словами академіка С. Обнорського, мали “стрункість викладу, новизну постановки проблеми, дотепність комбінацій, блиск висновків”, теорія міграціонізму не дістала одностайної підтримки в наукових колах. Як антитеза їй існує теорія автохтонна, або аборигенна: по історичній вертикалі змінюються культури, етнос залишається незмінним. Основоположником цієї теорії є видатний український археолог В. Хвойка. У результаті ґрунтовних археологічних досліджень він довів, Що український народ не мігрант, а корінне, споконвічне населення, яке створило, трансформувало, дало тенденції розвитку культурних процесів і що ці процеси мають свої, притаманні тільки території України особливості. Запропонована В. Хвойкою періодизація зберегла своє значення і сьогодні. Якщо зробити бодай побіжний огляд археологічних, культурологічних, історіографічних джерел, пам’яток історії та культури, які нам подарували земля і народ України, можна стверджувати: народ жив тут споконвіку, освоював усі багатства території, користувався ними, завжди запозичував найкраще і водночас щедро ділився своїм із сусідами.

Теорії етногенезу:

Формування етнічної культури українського народу, як і інших, нерозривно пов'язане з формуванням самого народу (етногенезом). Тому, розглядаючи українську культуру, дослідники приділяють значну увагу питанню етногенезу українців. Існують такі теорії:

-теорія «споконвічності» — українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30—40 тисяч до 2—3 млн. років;[Джерело?]

-теорія автохтонності (М. Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання;

-теорія «єдиної колиски» (яка була загальноприйнятою в СРСР у 195080-ті.): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності;

-теорія «незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів», тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.

4) Формування і розвиток первіснообщінного ладу на території сучасної України. Першим періодом історії людства був кам'яний вік. Йому належить особливе місце в цивілізації. Саме цієї доби на тлі кардинальних зрушень у природі, пов'язаних з різкими змінами клімату, сформувалася примітивна суспільна організація, зародилися першооснови таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво. Історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці: палеоліт (давній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно-кам'яний вік), бронзовий вік, ранній залізний вік. Ранній палеоліт (від появи людини до 150 тис. років тому) Первісна людина на території України з'явилась майже 1 млн років тому, в період раннього палеоліту. Рештки найдавніших стоянок первісних людей на території України знайдені біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина).

Первинною суспільно-економічною формацією в історії людства була первіснообщинна. Суть її полягає в колективному виробництві та споживанні, а також у колективній власності на природні ресурси й знаряддя праці.

1.Палеолі́т — початковий і найтриваліший період історії людства, який зародився близько 1 млн. рр. тому Саме тоді на території сучасної України з'явились перші люди. Господарство-Збиральництво. Полювання на мамонтів, бізонів, північних оленей. Застосування різних способів полювання.Форма обєднання людей - материнський рід. Знаряддя праці: кам'яні різки, ножеподібні пластини, наконечники списів та рогів,з яких виготовляла собі гаптун, шила, голки.

2.Бро́нзова доба — історичний період, котрий прийшов на заміну енеоліту (мідна доба) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець IV — початок I тисячоліття до н. е.).

3.Залізна доба — розпочалася в Україні під кінець ІІ або ж на початку І тисячоліття до нашої ери.

5) Кіммерійці, скіфи, сармати. Першим етнічним утворенням на території України були кіммерійці (IX — перша половина VII ст. до н. е.). Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський півострови. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто почав на цих землях виплавляти з болотяної руди залізо. Перспективна за нових кліматичних умов кочова форма господарювання та досконаліша за бронзову залізна зброя дали змогу кіммерійцям залишити свій слід в історії. а кіммерійці і мали своїх царів, утворити повноцінну державу їм так і не вдалося. У VII ст. до н. е. могутня хвиля численних, згуртованих та активних скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор'я, внаслідок чого Кіммерія розпалася. Частина кіммерійців або поселилася у Південному Причорномор'ї, або мігрувала на Близький Схід, або ж була асимільована скіфами. скіфи підкорили собі більшість місцевих жителів і у другій половині VII ст. до н. е. утворили політично консолідоване об'єднання племен — Велику Скіфію, що проіснувала до IIІ ст. до н. е. Якщо вірити Геродоту, то територія цього державного утворення була досить великою і мала форму рівностороннього чотирикутника, який, прилягаючи до чорноморського узбережжя, розташовувався в межиріччі Дунаю та Дону. Все населення Скіфії поділялося на великі групи: скіфи-кочівники, царські скіфи, скіфи-землероби, скіфи-орачі. Панівне становище у країні належало царським скіфам, які вважали решту населення своїми рабами. III ст. до н. е. — період занепаду скіфської держави. Під потужними ударами сусідніх сарматських племен володіння скіфів значно зменшується. Втримати їм вдалося лише вузьку смугу Нижнього Подніпров'я та Степовий Крим. Саме тут і була утворена нова держава — Мала Скіфія, столицею якої стало місто Неаполь (поблизу Сімферополя). Як етнічне та політичне утворення, Мала Скіфія припиняє своє існування лише на початку III ст. н. е. Назва «сармати» (з іранської підперезаний мечем). Войовничі та агресивні сарматські племена просувалися в західному напрямку кількома хвилями. Царські сармати та язиги були лідерами першої хвилі, що прокотилася межиріччям Дніпра і Дністра в II ст. до н. е. і дійшла аж до Дунаю. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових, але завершити цей перехід створенням власної держави сарматам так і не вдалося. Особливістю сарматського суспільного ладу було існування пережитків матріархату. Сарматська культура генетично була близькою до скіфської, але не перевершила її досягнень. Водночас у військовій справі сармати суттєво випередили не тільки скіфів, а й інші народи. Удар сарматської кінноти (катафрактаріїв), вдягнутої у залізні панцирі, озброєної довгими списами та мечами, що атакувала ворога зімкнутим клином не могло витримати жодне військо.6) Колонізація.Античні міста-держави та їх роль в історії. VIII — кінець VI ст. до н. е. — це період Великої грецької колонізації, одним з напрямів якої було освоєння Північного Причорномор'я. Майже тисячолітню історію осередків античної цивілізації в Північному Причорномор'ї поділяють на два періоди.I. Грецький період (друга половина VII — середина І ст. до н. е.). Характерними рисами цієї доби були виникнення й становлення міст-держав та Боспорського царства; тісні зв'язки з Грецією; стабільність розвитку колоній; активна урбанізація (регулярне планування міських кварталів, побудова монументальних споруд, оборонних мурів, підвищення ролі міст); започаткування карбування монет; відносно мирне співіснування з населенням. II. Римський період (середина І ст. до н. е. — IV ст. н. е.). Розпочинається прогресуюча втрата полісами політичної незалежності; нестабільність воєнно-політичної ситуації; поступова переорієнтація держав Північного Причорномор'я на Римську імперію; варваризація населення полісів; натуралізація господарства; безперервні агресивні вторгнення кочових племен; занепад міст-держав. Варварська експансія, що двома хвилями пройшлася чорноморським узбережжям (готів у III ст. і гунів у IV ст.), завдала смертельного удару грецьким полісам. Вціліли лише Пантікапей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії. Наслідки: у ході колонізації на місцевий ґрунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчої традиції; передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла; виникнення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор'я; контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню здобутків найпередовішої на той час античної культури.

7)Cхідні словяни. До ІХ-Х ст. займали територію від Чудського й Ладозького озер до Чорного моря. Селилися вони на берегах річок. Займалися землеробством (пшеницю, просо, ячмінь). Знаряддя праці: залізний серп, мотики. Поширені ковальство, залізообробне ремесло, гончарство, прядіння, ткацтво. Займалися присадибним скотарством, розводили велику рогату худобу, кконей, свиней, займалися полюванням на хутрових звірів та рибальством. У лісах збирали гриби та ягоди. Житло будували з дерева і заглиблювали наполовину у землю.Словяни жили сусідською общиною, що поділялася на великі патріархальні сімї. За вірою були язичниками. Торгівельні звязки підтримували на шляху «із варяг у греки» та по Волзі.

8)КР: теріторія концепції охождення.КР — слов'янська держава, що існувала протягом IX-XII ст. Вона утворилася внаслідок об'єднання східнослов'янських племінних союзів навколо Полянського союзу з центром у Києві. Передумови створення держави: 1) зростання продуктивності праці внаслі¬док удосконалення знарядь, піднесення міст як центрів ремесла і торгівлі, розвиток торговельного шляху. 2) зростання майнової та соціальної нерівності; заміна родової общи¬ни сусідською, яка об'єднувала маленькі сім'ї; виділення панівної верхівки (вождів, старійшин); формування феодального ладу; 3)до кінця VIII ст. завершилося формування союзів племен, які починають переростати в племінні князівства; 4)необхідність боронити свої землі від нападів варягів, хозарів. Центром зародження східнослов'янської державності було Середне Подншров'я, де сформувалося Полянське князівство з центром у Киеві,.виникнення якого відноситься до кінця V ст. Першим полянським князем літопис називае Кия, який з братами Щеком i Хоривом та сестрою Либідь заснував Київ. Щодо особи Кия, одні літописці вважають, що він був перевізником через Дніпро, інші, не погоджуючись з прихильниками думки про просте походження Кия, відзначають, що Кий ходив до Царгорода, його з почестями приймав візантійський імператор. Повер¬таючись із Візантії, Кий мав намір осісти на Дунаї, де збудував містечко, але під тиском місцевих племен змушений був повернутися до Києва. Після смерті Кия Полянське князівство перейшло до його нащадків. Концепції: норманська (стверджували, що давньоруську державу заснували вихідці із Скандинавії – нормани. Русь одержала свою назву від фінського роудсі «шведи»; усі перші правителі русі носили скандинавські імена). Словянська автохтонна теорія (Назва русь повязана із Середнім Подніпровям: річки Рось, Росява. Нормани не могли дати ідею державності, бо самі на той час ще не побудували своєї держави). хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів. Модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі — цар по крові (хакан каган), та його «заступник» (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана.

9)Державний устрій К.Р.

Держава складалась як ранньофеодальна монархія . Це була відносно єдина держава, її очолював великий київський князь, якому були підпорядковані місцеві правителі. Сформувалася і система посадництва. Діяльність великого князя спрямовувалася нарадою з верхівки феодалів. Пізніше для розв’язання найважливіших питань скликалися феодальні з’їзди. Функції перших київських князів були порівняно нескладними і полягали перш за все в організації дружини та військових ополчень, командуванні ними. Князі піклувалися про забезпечення охорони кордонів держави, очолювали воєнні походи з метою підкорення нових племен, збирання з них данини. Разом з тим київські князі прагнули підтримувати нормальні зовнішньополітичні стосунки з войовничими кочівниками, Візантійською імперією, країнами Близького Сходу. Це зумовлювалося у першу чергу інтересами забезпечення необхідних умов для безперешкодного збуту товарів, зовнішньої торгівлі. Київський князь судив головним чином своїх васалів, дружинників, своє найближче оточення. Князівська юрисдикція..

10)Київська Русь в період розквіту. Прийняття християнства та його значення.Володимир Великий (Спочатку він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни, а в 988 запровадив Християнство. Згодом провів адміністративну реформу, позбавивши влади місцеву знать і замінивши її Великокняжими посадниками, своїми синами і боярами. На зміну родоплемінному поділу держави прийшов територіальний. Було запроваджено усний збірник правових норм «Закон земляний». Він розпочав будівництво в Подніпровї системи захисних валів і фортець (Змієві вали). Ярослав Мудрий. Продовжував політику свого батька. У 1036 він розбив і відкинув назавжди від Києва печенігів. У 1043 здійснила похід на Константинополь. Його називали «тестем європи». Розбудував Київ, головною окрасою якого були Софійський собор і Золоті ворота. Перший писаний звіт законів «Правда Ярослава», яка увійшла складовою частиною до «Руської правди». Вона містила 18 статей. У ній ішлось про покарання за вбивство, побої, вчинення каліцтва.

11.Значення Київської Русі в історії державотворення в Україні

- Уперше об’єднала всі східнослов’янські племена в єдину державну організацію.

- Сприяла соціально-економічному, політичному і культурному розвитку слов’ян.

- Об’єднання в межах однієї держави дозволило східним слов’янам ефективно захищатися від нападів кочовиків та сусідніх держав

- Київська Русь стала своєрідним бар’єром, який захищав західноєвропейські країни від кочових орд тюркських племен

- Сприяла зміцненню міжнародного авторитету східних словян, створювала для них можливість брати дієву участь у міжнародній політиці.

12)Причини і наслідки занепаду КР її розвиток 11-12 ст. 1) перетворення великого землеволодіння на спадкове, а господар¬ства — на натуральне, що зменшувало потребу в торгових кон¬тактах і об'єднанні земель; 2)воєнно-політичне посилення бояр та удільних князів, які стави¬ли власні інтереси вище за державні; влада великого князя стала зайвою; 3)поява нових міст як економічних і воєнно-політичних центрів, наростання суперництва між ними і Києвом; 4)зміна торгових шляхів у зв'язку з пануванням у степу кочових племен, які перекрили шляхи до Чорного і Каспійського морів; Київ залишився поза основними торговими шляхами; 5)різний етнічний склад руських територій, виокремлення україн¬ців, білорусів і росіян. Позитивні: економічне та культурне піднесення руських земель:розвиток міст, ре¬месел, торгівлі, культури та мисте¬цтва;удосконалення системи управління удільними землями;розвиток демократичних традицій: скликання народного віча, прави¬телі вдаються до підтримки міщан; сприяла формуванню українсько¬го, білоруського та російського на¬родів Негативні:міжусобна боротьба підривала сили князівств, призводила до загибелі людей і нищення куль¬турних пам'яток; Русь не могла опиратися на¬падам половців, які грабували руські землі; оскільки половці перекрили торгові шляхи через Каспій, Русь опинилася на узбіччі тор¬гових шляхів.

13)Бородьба проти монголо-татар Монгольські походи на Русь1223 р. руські князі вперше зіткнулися з монгольськими війська¬ми. Коли монголи завдали поразки половцям на Дону, князівський з'їзд вирішив виступити спільно з половцями проти монголів. У битві на річці Калка (31 травня 1223 р.) руське військо зазнало страш¬ної поразки: повернувся додому тільки кожен десятий.1237 р. — похід на Русь очолив онук Чингізхана Батий; було спустошено Швнічно-Східну Русь (Рязань, Володимир, Москва, Твер тощо).1239 р. — похід Батия на Південно-Західну Русь; захоплено Пе¬реяслав, Чернігів, Крим.1240 р. — похід Батия на Київ. Обороною міста керував воєвода Дмитро Єйкович, ставленик Данила Галицького. Кияни відмовили¬ся здати місто без бою. Облога Києва тривала, за деякими джерела¬ми, понад десять тижнів. Проте сили були нерівними, і місто майже повністю було зруйноване, а населення зменшилося з 50-60 тисяч до 2 тисяч чоловік. Про це свідчать і археологічні розкопки, й дані літописів.1241 р. — похід монголів на Західну Русь; зруйновано міста Київського і Галицько-Волинського князівства. Далі монголи вдер¬лися на територію Польщі, Угорщини, Чехію, Словаччину, Сербію, Боснію, Хорватію. Але у 1242 р. монголи припинили похід на Захід і повернули назад.Причини поразок руських князівств: феодальна роздрібненість, не подолана навіть перед лицем вій¬ськової загрози; спрямовані удари монголів по окремих князівствах; великий досвід монголів у штурмуванні міст і фортець, здобутий у Китаї, Середній Азії, Закавказзі.Наслідки золотоординського панування:1) великі людські та матеріальні втрати: з 74 міст 49 були розо¬рені;2) занепад ремесла; втрачені цілі ремісничі галузі (виробництво емалі, черні, різьблення по каменю), оскільки ремісників заби¬рали в рабство;3) демографічні втрати;4) втрата військової, культурної, релігійної верхівки негативно по¬значилася на розвитку суспільства;5) законсервовано роздрібненість Русі;6)запроваджено систему підданства у взаєминах між князем і знат¬тю, що ґрунтувалася на абсолютній покірності підданців та без¬межній владі правителя;7) втрачено державну незалежність Русі, призупинені державо¬творчі традиції;8) послаблення Русі, яким скористалися західні держави (Поль¬ща, Литва, Угорщина), розділивши українські землі на століття;9) відставання Русі в своєму розвитку від Західної Європи.

14)утворення Гал.держ.її розвиток Наприкінці XII - у першій половині XIII ст. князівства Середнього Подніпров'я - Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські усобиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) економічно та політичне занепадають. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні. Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півторасторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників: 1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів); 2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга; 3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264); 4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі Значення Галпцько-Волпнської держави в історії України Створення великої держави на українських землях, спадкоємиці Київської Русі, що продовжила її культурні традиції; перша власне українська держава;забезпечило високий рівень економічного та духовно-культурно¬го розвитку українських земель;захист від загарбання та асиміляції східних слов'ян; існування цієї держави забезпечило безперервну державність на українських землях;відкриття доступу західноєвропейських культурних впливів до українських земель завдяки орієнтації князівства на захід.

15.Політика Великого князівства Литовського, Молдовського та Московського князівств, Кримського ханства щодо українських земель у другій половині XIV- першій половині XVI століття

Політика Литви:

- збереження існуючої системи управління, за якої литовські князі Гедиміновичі лише замінили Рюриковичів

- збереження судочинства на підставі норм «Руської правди»

- розширення сфери дії руського православ’я на теренах Литовської держави

- набуття «руською мовою» статусу офіційної

З моменту виникнення Кримського ханства українські землі стали для нього головним об'єктом експансії. Це було зумовлено тим, що економіка ханства розвивалася на екстенсивній основі і не могла забезпечити ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому населенню, що підштовхувало правлячу верхівку вирішувати внутрішні проблеми країни за рахунок зовнішньої активності — союзів з тією чи іншою державою та грабіжницьких набігів на сусідні землі. Сприяли експансії також географічне положення ханства, існування численної армії, підтримка Турецької імперії, нездатність польсько-литовської держави захистити свої південні кордони. Ці та інші чинники наприкінці XV — початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своїми походами загрожувала життєдіяльності українських земель.

Якщо великі князі литовські не дуже турбувалися тим, щоб зберегти прихильність своїх українських підданих, то великі князі московські, навпаки, плекали їхню прихильність. А вони були тепер силою, з якою належало рахуватися. Протягом поколінь, запобігаючи ласки своїх володарів — ханів Золотої Орди, князі московські посіли провідне місце серед російських князівств.

16) Устрій і побут укр. Земель в складі ВКЛ. Українське суспільство XIV — першої половини XVI ст. було ста¬новим. Це означало, що перехід з одного стану до іншого внаслідок, наприклад, збагачення був майже неможливим. Обсяг привілеїв визначався від народження.До привілейованих станів належали шляхта і духовенство.Шляхта:-Князі-найбагатша частина шляхти,нащадки удільних князів,не підпорядковувалися місцевій адміністрації.Пани-заможна шляхта з давнього боярського роду земля-у спадковій власностіЗемляни-середня шляхта,що отримала землю за військову службу.бояри-дрібна шляхта,що служила особисто.Духовенство:-Вище метрополит,єпископ,архієпископ)Рядове-(звичайні священнослужителі)МіщаниСеляни-найнижа і найчисельніша верства населення(80%)Сільське господарство залишається провідною галуззю економі¬ки. Поряд з перелогом та двопільною системою сівообігу поширюєть¬ся трипільна система. Розвиваються тваринництво, городництво, садівництво, бджільництво. Суттєву роль продовжують відігравати рибальство й мисливство.Промисли: традиційними є солеваріння, виробництво дьогтю, смоли й поташу. Селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, предмети з металу й дерева для домашнього вжитку.Розвиток ремесла і торгівлі пов'язаний зі зростанням міст. У найбільших містах мешкало по 10-20 тис. чоловік (Київ, Львів, Кам'янець), у невеликих — 2-4 тис. чоловік. Етнічний склад міського населення був неоднорідним, на Волині та в Центральній Україні пере¬важали українці, в Галичині — поляки, німці, вірмени, єнреї тощо. Зростає міжнародна торгівля: після падіння Константинополя під ударами турків (1453 р.) і зникнення з ринку візантійського зерна в Європі підвищився попит на українську сільськогосподарську про¬дукцію. Центрами зовнішньої торгівлі були Київ, Львів, Кам'янець-Подільський та Луцьк.Основною формою внутрішньої торгівлі були ярмарки, що про¬водилися кілька разів на рік.

17.Причини польсько-литовського зближення у 15 ст. Кревська унія. Городельська Унія та її значення для України

Причини збли ження:

- Польща прагнула скористатись воєнними невдачами й ослабленням Великого князівства Литовського щоб поширити свій вплив на слов’янський схід, чого прагнуло польське шляхетство.

- Литва внаслідок поразок війн опинилась у стані глибокої кризи і прагнула отримати воєнну допомогу від Польщі

- Середня і дрібна Литовська шляхта незадоволена пануванням у князівстві великих землевласників сподівалася внаслідок об’єднання дістати можливість безпосередньо впливати на вирішення державних справ

- Польські магнати, середня і дрібна шляхта підтримувала об’єднання двох держав, вони розраховували що це відкриє їм нові можливості для отримання орних земель і залежних селян. Поляки відкидаючи пропозиції литовських магнатів виступали за включення Литви до складу Польщі.

Кревська унія – угода про державно-політичний союз польським королівством і вел. Князівством Литовським укладена 14 серпня 1385 р.

Причини:

- Прагнення вел. Князя литовського знайти підтримку у боротьбі за владу, що точилася між синами Ольгерда та його племінником Вітовтом.

- Необхідність обєднати сили королівств в боротьбі з агресією Тевтонського ордену. Прагнення Польщі мирним шляхом черех унію з Литвлю здобути Руські землі впорядковані литовцям.

Умови: Литовський князь мав одружитись з польською королевою і стати Польським королем. В обмін на польську корону Ягайло зобов’язувався прийняти разом із язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом. Литва повертала Польщі всі будь-які захоплені землі.

Наслідки: фактична ліквідація Литви як держави, забезпечення умовами унії панівної ролі поляків у новому державному формуванні. Боротьба литовського боярства підтримуваного частиною руської знаті ьта збереження самостійності Литви.

Городельська Унія – угода між польським королем Владиславом II Ягайлом та князем литовським Вітовтом 2 жовтня 1413 р.

Причини:

Зміцнення позицій ВЕл. Княз. Литовського внаслідок перемоги в Грюнвальдській. Посилення прагнень литовських князів здобути незалежність від Польщі.

Умови: стверджувала існування ВКЛ з його політичною самостійністю.

Надання Вітовту прав по життєвого правителя ВКЛ під зверхністю польського короля.

Українські землі після смерті Вітовта не переходили під владу польського короля, а залишалися у складі литовської держави

Зрівняння у правах і привілеях шляхти католицького віросповідання Литви і Польщі

Наслідки:

Зміцнення союзу королівств в боротьбі З Тевтоеським орденом

Призвела до релігійного розколу між православними народними масами й окатоличеною знаттю УВКЛ і зокрема на українських землях.

18)Становище західних земель під владою Польщі. Керівниками органів місцевого самоврядування призначалися лише поляки.1.Українцям заборонялося займати адміністративні посади в державних установах, офі¬церські посади в армії, поліції, таємних службах.2.Для Східної Галичини було офіційно запропоновано назву «Східна Малопольща».3.Польська мова витісняла українську з усіх державних і муніципальних установ, освітніх закладів. Українські імена та прізвища замінювались польськими.4.Переслідування православних українців, масове примусове навертання їх до католицької віри, знищення православних храмів.5.Українські землі перетворювались на аграрно-сировинні придатки, ринки збуту й джерела сировини та дешевої робочої сили.6.Матеріальна скрута, нестерпні житлові умови, непосильна експлуатація українського населення.7.Активний еміграційний рух українців.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]